164314 (595585), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

Практика свідчить, що, коли на рахунках підприємств відсутні залишки грошових засобів, вони переходять до негрошових форм розрахунків. Подібні форми розрахунків переважають у більшості галузей господарювання. Винятком є підприємства, продукція яких орієнтована на експорт, або підприємства роздрібної торгівлі. Така ситуація спостерігається і в Росії. Згідно з даними, представленими у доповіді Світового банку в Росії, відношення негрошових форм розрахунків до обсягу продажу тільки в роздрібній торгівлі становить 0%, а в інших галузях коливається від 10% (у харчовій) до 91% (у газовій)".

Слід зазначити, що на підприємствах торгівлі України також іноді застосовуються негрошові форми розрахунків (зокрема бартер). Але це в більшості випадків викликано не відсутністю готівки, а бажанням постачальників отримати в обмін на поставлений товар інший, з того товарного асортименту, яким торгує магазин.

Для підприємств роздрібної торгівлі найпопулярнішою формою розрахунків є готівкова. Подібна форма розрахунків має свої позитивні та негативні сторони. Позитивним є те, що існує повна гарантія платежів, їх висока швидкість, виключається виникнення дебіторської заборгованості. Але водночас така форма розрахунків має і ряд недоліків. Серед них слід виділити високу вартість обслуговування (зокрема проведення касових операцій, необхідність інкасування, збереження тощо), необхідність особистої присутності продавця та покупця, обов'язковий збіг моменту відпуску товару та його оплати, незручність при закупівлі оптових партій товару тощо. Вказані недоліки та певні законодавчі обмеження готівкового обігу призводять до того, що в інших галузях, зокрема оптовій торгівлі, ширше застосовуються безготівкові розрахунки. Це дещо сповільнює грошовий обіг, але дає змогу державі скорочувати обсяг готівки в обігу.

Порівняно з деякими реальними засобами, накопичення яких є надійною формою збереження багатства, гроші мають одну перевагу. Вони абсолютно ліквідні, тобто можуть бути використані підприємством для задоволення будь-якої потреби. Але у той же час вони мають суттєвий недолік, який характеризується тим, що вони найсильніше потерпають від впливу інфляції. Крім того, значне накопичення засобів у вигляді грошових активів призводить до втрати можливості отримання доходу від вкладення цих коштів у інші прибуткові види активів. Тому будь-яке підприємство повинно враховувати дві обставини, які виключають одна одну: це підтримання поточної платоспроможності й отримання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових засобів.

Виходячи з цього, в західних країнах починаючи з 1950-х років розробляються моделі управління грошовими засобами з метою підтримання їх оптимального залишку. Зокрема, дослідники проблем фінансового менеджменту запропонували ряд математичних моделей. Найвідомішими з них є модель Баумоля, модель Міллера-Орра, модель Стоуна, модель Беранека.

Ці моделі у своїй більшості похідні від моделей управління запасами, і грошові засоби в них трактуються як особливий запас, що виникає в процесі надходження і витрачання грошей. При цьому необхідно оцінити:

— загальний обсяг грошових засобів та їх еквівалентів;

— яку частку слід тримати на поточному рахунку, а яку у вигляді короткострокових фінансових вкладень;

— коли і в якому обсязі необхідно здійснювати конвертацію грошових засобів у цінні папери і навпаки.

Докладна характеристика цих моделей знайшла своє відображення в працях І .А. Бланка, Є. Брігхема, В.В. Ковальова та інших. Згадані моделі розрахунку оптимальних сум залишків грошових активів ще не набули достатнього поширення серед практиків у нашій країні. Це викликано тим, що в Україні більша частина оборотних активів залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей і пов'язана з розрахунками й тому основна маса підприємств не має достатніх залишків грошових засобів для їх вільного інвестування; перелік видів короткострокових фінансових інвестицій дуже обмежений і вони не завжди мають високу ліквідність; підприємства не мають достатньої інформації щодо наявності на ринку об'єктів короткострокових фінансових інвестицій.

Крім згаданих вище моделей оптимізації залишку грошових засобів, існують і інші прийоми регулювання цього виду активів. Раціональне управління іншими видами активів і зобов'язаннями підприємства здійснює прямий вплив на розмір грошових засобів. Наприклад, обсяг коштів підприємства можна збільшувати за рахунок прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Цього можна домогтися шляхом надання своїм покупцям знижок, застосування факторингу, обліку векселів, пошуку інших можливостей прискорення інкасації простроченої заборгованості.

В галузі використання основних засобів шляхом збільшення грошових засобів підприємства може бути продаж обладнання, яке не використовується підприємством, надання в оренду майна, яке мало використовується підприємством, у разі економічної доцільності заміна купівлі основних засобів їх орендою тощо.

В галузі управління кредиторською заборгованістю доцільно застосовувати різноманітні схеми платежів, які давали б змогу користуватися залученими коштами, розшукувати альтернативних постачальників, які пропонують вигідніші форми співробітництва, тощо. Позитивні результати застосування цих прийомів проявлятимуться у вмінні зберігати ліквідність підприємства, отримувати дохід, мати конкурентну перевагу на ринку.

3.3 Обґрунтування ефективності вибору форми безготівкових розрахунків

Час обертання тісно пов'язаний з часом виробництва в єдиному кругообігу. Більш того, зменшення оборотних коштів у сфері обігу дозволяє збільшити їхній обсяг у сфері торгової діяльності.

Не враховуючи трудомісткості розрахункових операцій, слід зазначити, що питання про критерій ефективності форм розрахунків поставлений у залежність від швидкості зарахування грошей на рахунок постачальника [12, с. 41].

Але час надходження коштів підприємству саме по собі не може характеризувати ефективність форм розрахунків, тому що час надходження коштів не охоплює всього періоду розрахунків.

Наприклад, при розрахунках чеками зарахування коштів на рахунок одержувача ще не означає завершення розрахунків. Тут період розрахунків закінчується лише в момент списання коштів з рахунка платника, тому що час розрахунків охоплює час повного документообігу, що включає час платежу покупцем і зарахування коштів на рахунок одержувача. Тому швидкість надходження коштів на рахунок підприємства, виражена в днях, не може бути критерієм ефективності форм розрахунків.

Час, затрачуваний на розрахунки, є важливим чинником ефективності вибору їхніх форм. Але при цьому не можна вважати, що скорочення часу на здійснення розрахунків у всіх випадках створює можливість зменшити потребу сфери обігу в оборотних коштах, що зокрема знаходяться в розрахунках. Справа в тім, що час здійснення розрахунків тісно пов'язаний з часом руху об'єкта реалізації. І найчастіше процес розрахунків надає руху грошовим оборотним коштам не тільки значно пізніше дня одержання їм товару, але і достроково, коли платіж відбувається до одержання товару.

Тому ефективність вибору тієї чи іншої форми розрахунків не можна розглядати лише на основі визначення часу проведення операції і надходження платежу. Можна скоротити час, необхідне для розрахунків, до мінімуму, але нижче вартості реалізованої продукції не вдається зменшити потреба в оборотних коштах для сфери обігу.

Необхідно звернути увагу і на зміст коштів у розрахунках. Відволікання коштів у розрахунки відбувається не тільки в постачальників, але й у покупців у випадках, коли вони роблять платежі до одержання товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що при визначенні розміру коштів у розрахунках варто враховувати не тільки товари відвантажені, але і матеріальні цінності в шляху, що відображають платежі, що передують надходженню і прийняттю вантажу покупцем. Це пояснюється наступними обставинами: цінності оплачені, але не надійшли на підприємство; оборотні кошти вкладені в розрахунки за виробничі запаси, але протягом якогось відрізку часу підприємство не розташовує ні грошима, ні виробничими запасами. Розглядати обсяг коштів, вкладених у розрахунки, лише з погляду постачальника - значить охарактеризувати їх тільки з однієї сторони.

Кожне підприємство виступає одночасно і як постачальник, і як покупець. У ряді випадків підприємство може виграти в ролі постачальника і втратити в ролі покупця. Невключення матеріальних цінностей у шляху в обсяг коштів, що відволікаються в розрахунки, може спотворити реальну картину стану коштів у сфері обігу. Усе це говорить про те, що суми, що враховуються як матеріальні цінності в шляху, є складовим елементом коштів у розрахунках.

Виходячи з цього, можна прийти до висновку, що основними критеріями ефективності форм безготівкових розрахунків є час, затрачуваний на розрахунки, і обсяг оборотних коштів, притягнутих у розрахунки (відвантажені товари і матеріальні цінності в шляху).

Обсяг коштів у розрахунках і форми розрахунків тісно взаємозалежні. У безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на русі оборотних коштів на стадії товар - гроші і гроші - товар [11, с. 127].

І разом з тим кожна з форм робить свій специфічний зворотний вплив на співвідношення вартості товару й обсягу оборотних коштів у сфері обігу. У той самий товарний оборот підприємство може залучати велику чи меншу масу оборотних коштів у залежності від форми безготівкових розрахунків. Ефективність використання форми безготівкових розрахунків пропонується визначати як відношення часу руху товарів до тривалості відволікання оборотних коштів у розрахунки, тобто :

Ер = Тр./ Тзал. (3.2),

де: Ер - ефективність форм безготівкових розрахунків;

Тр. - час руху товару від постачальника до покупця;

Тзал. - час залучення оборотних коштів у розрахунки.

Установлено взаємозв'язок ефективності безготівкових розрахунків і терміну залучення оборотних коштів у розрахунки, що полягає в наступному: найбільша ефективність форми розрахунків, коли час залучення оборотних коштів у розрахунки максимально наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зниження ефективності форм розрахунків визначається відносним подовженням тривалості вкладення коштів у розрахунки в порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача.

Клієнти постійно висловлюють невдоволення тим, що платежі в банків занадто довго знаходяться «у шляху». Тим часом ясно, що кредитні інститути могли б робити записи переведень від відправника до одержувача протягом одного дня; технічні передумови для цього існують. Багатоденна затримка переведень астрономічних сум приносить банкам гроші, а клієнтам - великі збитки.

Довгий шлях грошових переказів визначається і звичаями, що зміцнилися в кредитній галузі. В обороті платежів між кредитними інститутами є уторовані шляхи. Усе-таки слід зазначити, що платежі з використанням механізованих систем зв'язки провадяться сьогодні значно швидше, ніж колись, протягом 2-3 робочих днів, рідко - за більш тривалий час. І все-таки термін занадто великий, особливо для відправлень без обробки документів.

Безготівковий розрахунок може бути зроблений у тому самому банку на місці за допомогою записів про переведення з одного рахунка на іншій. Операції по переведенні відправлень з однієї філії установи в іншу філію банк робить також безпосередньо в рамках власної облікової системи - з рахунка на рахунок. Від дебетування рахунка до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня.

Грошовий переказ може торкнутися і кілька інститутів, що займаються безготівковими розрахунками. При цьому в кожному з цих інститутів дані прихожого платежу повинні вноситися особливо. Шлях з одного місця проводки по бухгалтерських книгах в інше займає мінімум один день, насамперед у тому випадку, коли необхідне пересилання документів. Бухгалтерський запис про їх повинна бути зроблена в місці одержання тільки після надходження документів. Отже, цей процес може продовжуватися два дні і більш. Чим більше відстань між місцями відправлення й одержання платежу, тим довший термін його проходження. Так, платіжний оборот, принаймні зв'язаний із проходженням документів, займає не менш 4-5 днів.

Якщо необхідно дуже терміново провести платіж, то можна скористатися терміновим чи телеграфним переведенням. Однак при цьому за виконання таких доручень стягуються, звичайно, особливі збори.

Числення ефективності деяких форм безготівкових розрахунків, використовуваних у господарському обороті, розглянемо на трьох можливих варіантах за умови, що час руху товару - 4 дні, розрахункові документи надаються в банк у день виникнення підстави платежу й обробка документів в установах банку відбувається в день їхнього одержання (питання кредитування при цьому, не розглядаються).

У першому варіанті - час руху товару збігається з часом руху розрахункових документів між банком постачальника і банком покупця. В другому варіанті період руху розрахункових документів між банками сторін, що розраховуються, менше на 2 дні часу руху товару, тобто складає 2 дні. І в третьому варіанті документообіг між банками на 2 дні відбувається швидше часу руху товару, тобто складає 6 днів. Розраховані коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків представлені в табл. 16.

Таблиця 16 Коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків в іногородньому вантажообігу

Обґрунтуємо необхідність вибору форм безготівкових розрахунків на підприємстві за рахунок ефективності їхнього використання (табл. 16).

По-перше, мінімальне відволікання коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар, особливо в умовах поштового авізування платежів, дозволяють скоротити обсяг оборотних коштів, що відволікаються в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем; одночасно збільшується кількість вкладень ресурсів банку. Але в цілому обсяг оборотних коштів ресурсів у сфері обігу скорочується.

Характеристики

Список файлов ВКР