163607 (595504), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Усе це свідчить про відсутність проведення в період 1993-1994 років виваженої стратегічно направленої бюджетної політики.
У 1995-1998 рр. було змінено структуру бюджетних видатків, значно скорочено фінансування галузей економіки та надання бюджетних позичок. У той самий час зростала питома вага видатків на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу.
Одночасно відбувалося глибоке реформування фінансової системи, вживалися заходи щодо забезпечення ефективного витрачання державних коштів, зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, удосконалення податкової системи, виконання зовнішніх і внутрішніх боргових зобов’язань. Така орієнтація бюджетної політики вимагала жорсткої залежності державних витрат від надходжень до бюджету. Зменшено питому вагу бюджетних асигнувань на фінансування капітального будівництва за рахунок розширення практики використання інших інвестиційних джерел, у тому числі шляхом продажу об’єктів незавершеного будівництва, а також акцій,паїв і облігацій, залучення кредитних ресурсів.
Із створенням у 1995 р. Державного казначейства України було започатковано казначейське обслуговування виконання Державного бюджету України.
Розпочато реформування бюджетних відносин між центральним та регіональним рівнями влади на основі розподілу відповідальності за розв’язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень. У липні 1996 р. була затверджена структура бюджетної класифікації України, яка стала базою для створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетів.
Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення Державного бюджету України та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” в 1997 р. був запроваджений єдиний кошторис бюджетних установ та їх щомісячна звітність, встановлено черговість витрачання бюджетних коштів і персональну відповідальність за використання коштів за призначенням.
Одним з найважливіших напрямів удосконалення бюджетної системи став, започаткований Указом Президента України від 11 травня 1999 р. “Про основні засади складання проекту Державного бюджету України на 2000 рік”, процес скорочення кількості головних розпорядників бюджетних коштів та підвищення їх відповідальності за стан управління бюджетними ресурсами, реформування міжбюджетних відносин. Якщо у 1999р. кількість розпорядників становила більше 170, то у 2000-2001 рр. – 81. Цей процес сприяв підвищенню прозорості надходження та використання бюджетних коштів, а також посиленню контролю за їх використанням.
З 1999р. почала впроваджуватися система функціонування єдиного рахунку Державного казначейства по обліку коштів державного бюджету, що дозволяє значно зменшувати термін проходження платежів від платників податків і в короткий строк спрямовувати їх на фінансування видатків бюджету.
У 2000 році було вжито низку заходів щодо розв’язання структурних проблем у бюджетній сфері. Було обмежено негрошові форми бюджетних розрахунків з 10,2% у 1999 р. до 0,1% у 2000р. по державному бюджету та по місцевих – відповідно з 28% до 1,7%. Скасовано ряд пільг з оподаткування, зокрема ті, що надавалися за рішеннями Уряду, та майже на 2 млрд. грн. збільшено обсяг дотацій, перерахованих місцевим бюджетам з державного бюджету.
Реалізація основних напрямів бюджетної політики визначена також у Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки” дала змогу забезпечити найвищий за всі роки р
івень виконання державного бюджету (рис.1.02).
Рис.1.02. Динаміка доходів Державного бюджету України, млн. грн.
Значні зміни відбулися у структурі витрат зведеного бюджету країни, насамперед щодо посилення соціальної спрямованості державних витрат. Зокрема, питома вага витрат на соціально-культурні заходи зросла з 7,3% у 1992 р. до 38% у 2000 р., на виплату пенсій та надання допомоги – відповідно з 7,7% до 13,4%.
В 1998 році введено захищені статті видатків, до яких відноситься оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на зарплату, придбання медикаментів та перев”язувальних матеріалів, забезпечення продуктами харчування, виплата процентів за державним боргом, трансферти органам державного управління інших рівнів; трансферти населенню (пенсії, допомоги, стипендії, повернення заощаджень громадян). Фінансування цих витрат проводиться в першочерговому порядку. В 1999 році цей перелік доповнено статтею – трансферти місцевим бюджетам.
У 2000 р. до бюджету вперше включені позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій. Фактично бюджет було розділено на 2 частини – загальний фонд, яким розпоряджається держава, та спеціальний, яким розпоряджаються бюджетні установи та організації.
Включення спеціального фонду в “тіло” бюджету викликало неоднозначні коментарі – від схвалення до осуду. Не можна не погодитися з тими, хто занепокоєний очевидним зростанням спецфонду і загрозою все більшого “зв’язування” коштів, а отже – зменшенням можливостей бюджетного маневрування. Ухвалений 22 березня 2001 р. Бюджетний кодекс визначає, що джерела спеціального фонду можуть бути визначені виключно законами України, і це положення має стати надійним заслоном на шляху до зростання спецфонду. І все ж дебют спецфонду у вітчизняній бюджетній методології супроводжується і позитивними наслідками – вперше кошти, що заробляються бюджетними установами, почали обліковуватися і виходити з “тіні”.
Складовою бюджетної політики є політика державних запозичень.
Д
ержавний борг України накопичувався після набуття нею суверенітету внаслідок практично щорічного затвердження і виконання дефіцитного державного бюджету. Практично тільки у 1996 р., 2000 р. та 2001 р. вдавалося досягти зменшення державного боргу, причому виключно за рахунок погашення або відстрочки зовнішньої заборгованості (рис. 1.03).
Рис.1.03. Динаміка державного боргу України , млрд. дол. США
З метою нейтралізації залежності державних фінансів від позикових ресурсів була скоригована фіскальна політика у напрямі значного зниження дефіциту державного бюджету, здійснення заходів щодо підвищення рівня наповнення доходної частини бюджету, зменшення непріоритетних видатків.
Крім цього, для зменшення боргового навантаження на видаткову частину державного бюджету була розпочата відповідна робота щодо скорочення загального обсягу платежів за державним боргом та збільшення зовнішнього фінансування. Тільки у серпні 1999 р. шляхом обміну боргових зобов’язань України з погашенням у вересні 2000 р. на боргові зобов’язання з погашенням у лютому 2001 р. було зменшено виплати за державним зовнішнім боргом у 2000 р. на 206 млн. дол. США.
Динаміка боргу в 2000р. свідчить про тенденцію зниження частки державного зовнішнього боргу в загальній сумі боргу, що в умовах недостатності валютних ресурсів значно зменшувало потребу у валютних коштах для здійснення платежів на користь іноземних кредиторів, що, в свою чергу, знижувало ризик знецінення національної валюти.
Позитивна тенденція зменшення боргового навантаження може бути збережена за умов недопущення збільшення державного боргу, постійного зростання ВВП, забезпечення макроекономічної стабільності.
Важливим моментом у зменшенні напруги з погашенням була реструктуризація у 2000 р. боргових зобов’язань перед НБУ загальною сумою близько 9,6 млрд.грн. У результаті проведеної реструктуризації погашення зобов’язань 2000-2004 рр. Було відкладено на 2002-2010 рр., що сприяло поліпшенню структури державного боргу.
Незважаючи на всі ці заходи, прийняті за роки незалежності в сфері бюджетної політики, можна зробити висновок, що ми ще не маємо чітко структурованої бюджетної політики, якаб органічно вписувалася в економічну й соціальну, внутрішню й зовнішню політику держави. Щороку вирішуються ситуативні завдання, які нескоординовані ні у довгостроковій стратегічній перспективі, ні у вирішенні поточних тактичних завдань. Нинішню бюджетну політику можна охарактеризувати як намагання підтримати на мінімальному рівні усі потреби, хоча офіційно вона визначається як політика соціальної спрямованості. Свого часу переорієнтація бюджету відбулась у зв’язку з відмовою від так званого “залишкового підходу” до фінансування соціальної сфери. Але в умовах кризи це не поліпшило (і не могло поліпшити) ситуацію, оскільки реальні обсяги фінансування значно знизилися внаслідок зменшення реальних обсягів бюджету в результаті інфляції та падіння ВВП. Соціальна спрямованість бюджету за таких умов не дістає реального наповнення, про що свідчить вкрай низький – нижчий від офіційного прожиткового мінімуму – рівень оплати праці у соціальній сфері та нагромаджена заборгованість з виплати заробітної плати.
Ті заходи з підвищення заробітної плати у соціальній сфері, що здійснювалися у 2001 р. (в середньому на 30%), навіть не змогли компенсувати її реального зниження за останні чотири роки – сумарний рівень інфляції становив 198,1%. При цьому бюджетний перерозподіл між окремими верствами населення практично відсутній, адже прибутковий податок сплачується з доходу, що перевищує 17 грн.
1.3 Бюджетний процес, його особливості на локальному рівні
Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов”язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Оскільки бюджет являє собою систему всеохоплюючих фінансових відносин і через нього проходить значна сума грошових потоків, то бюджетний процес завжди перебуває в центрі уваги суспільства.
Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:
-
складання проектів бюджету;
-
розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
-
виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
-
підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективного використання бюджетних коштів.
Бюджетний процес є не просто вправою на збалансування доходів і видатків одного року, але стратегічним за змістом, який охоплює багаторічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсів відповідно до визначених цілей. Бюджетний процес виходить за межі традиційної концепції постатейного контролю видатків, даючи стимули і гнучкість головним розпорядникам коштів вдосконалити ефективність і продуктивність програми.
Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.
Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов”язки учасників бюджетних правовідносин.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядниками бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головні розпорядники коштів бюджетної установи – це її керівники, а саме:
-
за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Констиутцією України, або входять до складу Кабінету Міністрів України;
-
за бюджетними призначеннями, передбаченими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь,відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
Головні розпорядники коштів затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня – це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.
Крім розпорядників бюджетних коштів у бюджетному процесі приймають участь і одержувачі бюджетних коштів. До них відносяться підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загально-державних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.
Бюджетний кодекс чітко встановлює граничні терміни прийняття відповідних рішень:
| Січень | - Затвердження розпису Державного бюджету України; | |
| Лютий | - Визначення переліку статистичних показників необхідних для обрахунку міжбюджетних трансфертів; | |
| Березень | - Збір статистичної інформації для визначення коригуючих коефіцієнтів та розрахунку міжбюджетних трансфертів; | |
| Квітень | Розроблен-ня пропо- зицій до проекту Державного Бюджету України | - До 1 – Національний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторису; |
| Травень | - Не пізніше 1 – подання річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України; - Розгляд Верховною Радою звіту про виконання закону про Державний бюджету України; - Розгляд основних макропоказників економічного і соціального розвитку України; - Аналіз виконання бюджету у поточному бюджетному періоді; - Оцінка обсягу фінансування бюджету; - Складання пропозицій проекту державного бюджету України; - Не пізніше, ніж за чотири дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики, Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період; | |
| Червень | Визначення основних напрямків бюджетної політики | - Не пізніше 1-парламентські слухання з питань бюджетної політики (з доповіддю про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України, або за його дорученням Міністр фінансів України); - Схвалення Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період; |
| Липень | Складання проекту Державного бюджету України | - інструкції щодо підготовки бюджетних запитів; розроблення бюджетних запитів; - аналіз бюджетних запитів; - включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України; |
| Серпень | - подання проекту закону про державний бюджет України Кабінету Міністрів України; обгрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин; - не пізніше 15 – оприлюднення законів, які впливають на формування доходної та видаткової частини бюджетів; | |
| Вересень | Розгляд проекту Державного бюджету Україи | - схвалення проекту закону Кабінетом Міністрів України; - не пізніше 15 – подання проекту закону з відповідними матеріалами Верховній Раді України; - не пізніше 22 – опублікування проекту закону в газеті “Урядовий кур’єр”; - не пізніше 20 – представлення проекту закону на пленарному засіданні Верховної Ради України; |
| Жовтень | Розгляд та прийняття Державного бюджету України Верховною Радою України | - не пізніше 1 – розгляд проекту закону в комітетах, депутатських фракціях та групах Верховної Ради України та подання пропозицій до комітету з питань бюджету; - не пізніше 15 – розгляд Комітетом з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів пропозицій до проекту закону та підготовка висновків та пропозицій до нього; - розгляд проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні; - не пізніше 20 – прийняття проекту закону в першому читанні; - підготовка проекту закону до другого читання; |
| Листопад | - не пізніше 3 – Кабінет Міністрів подає доопрацьований проект закону відповідно до бюджетних висновків і порівняльну таблицю; - 3-6 Комітет з питань бюджету готує висновки щодо розгляду проекту закону в другому читанні; - немпізніше 20 – прийняття проекту закону в другому читанні; - не пізніше 25 – внесення проекту закону на розгляд у третьому читанні; - прийняття проекту закону в третьому читанні; | |
| Грудень | - до 1 прийняття закону про Державний бюджет України; - формування місцевих бюджетів. |
У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить також і якість його виконання.















