162101 (595326), страница 2
Текст из файла (страница 2)
за економічним змістом об’єкта оподаткування;
в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;
за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);
в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;
в залежності від встановленого порядку використання;
за суб’єктом оподаткування.
Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень [50]. До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту (суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
В Україні справляються [7]:
загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);
місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);
а). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
20) фіксований сільськогосподарський податок;
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
б). До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
в). До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Р
ис.1.1 Структура оподаткування юридичних та фізичних осіб Існує декілька підходів до класифікації податків. Основні критерії - це форма оподаткування, економічний зміст об’єкта оподаткування, рівень державних структур, які встановлюють податки, та спосіб стягнення (див. Рис.1.2).
Рис.1.2 Схема класифікації податків Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму [50]:
Однократність обкладання.
Універсалізація податку.
3. Індивідуальна безплатність (однонаправленість платежу).
4. Безумовний характер.
5. Нецільовий характер податкового платежу.
6. Обов'язковий характер.
7. Безповоротний характер.
До важливих елементів податку відноситься:
Ставка податку - величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.п.). Податкові ставки можна класифікувати по декількох принципах [58]:
а). По встановленню податкового тиску на платника:
1. Базова (основна) ставка - ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що полегшують чи підсилюючих податковий тягар і, відповідно, що збільшують чи зменшують податкову ставку.
2. Знижена ставка - що припускає визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її застосування можна розглядати як податкову пільгу).
3. Підвищена ставка - враховуюча специфічну форму чи діяльності одержання доходів і перевищуюча основну, базову ставку.
б). По методу встановлення ставки податку:
1. Абсолютні (тверді) ставки - ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування.
2. Відносні - ставки податку, при яких розмір податку встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання. Характер співвідношення ставки податку й одиниці обкладання дозволяє виділити кілька підвидів відносних ставок:
відноснопроцентні - ставка податку встановлюється у відсотках від одиниці оподатковування;
відноснократні - співвідношення розміру податку й одиниці оподатковування встановлюється у величинах, кратних визначеному показнику (наприклад, законодавчо встановленим на даний момент мінімальній платі або неоподатковуваному мінімуму доходів);
відносногрошові - ставка податку, що установлює визначену грошову суму на частину оподатковуваного об'єкта.
в). По змісту:
1. Маргінальні - ставки податку, що безпосередньо зазначені в нормативному акті, що закріплює даний вид податку, і застосовуються до окремих податкових розрядів (маржам), окремим частинам доходу. Подібні ставки припускають як би східчасте оподатковування, при якому визначена процентна ставка встановлюється для обкладання об'єкта від одного рівня до іншого; з переходом на інший рівень (ступінь) використовується інша ставка (наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб).
2. Фактична ставка - виступає як відношення сплаченого податку до податкової бази.
3. Економічна ставка - відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Саме даний вид ставок найбільше повно розкриває особливості податкової політики.
г). По формуванню стимулів для платника:
1. Стимулююча - податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т.п.
2. Обмежувальна - ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.
3. Заборонна - податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будьякі дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.
Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:
1. Рівне оподатковування - це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.
2. Прогресивне оподатковування - метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.
3. Пропорційне оподатковування - метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.
4. Регресивне оподатковування - метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.
5. Змішане оподатковування - припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.
Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.
Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:
1) кадастровий - спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.
2) деклараційний - спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.
3) попередній - спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.
1.2 Сутність, переваги та недоліки непрямого оподаткування в умовах ринкової економіки
Податкова система більшості країн світу, в тому числі й України, будується на сполученні між прямими та непрямими податками. Перші встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків, другі включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет; при непрямому оподаткуванні - суб’єктом цих відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).
Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.
До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту (суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.
Використання в єдиній системі різноманітних по об’єктам оподаткування та методам розрахунків прямих и непрямих податків, дає змогу державі повніше реалізувати на практиці обидві функції податків - фіскальну та економічну; під впливом податків опиняються майно підприємств і громадян, різні види ресурсів, що споживаються в процесі виробництва, робоча сила, отриманий доход.
В залежності від характеру торгівельної діяльності, яку проводять суб’єкти економічної діяльності непрямі податки поділяються на дві групи. Внутрішня торгівля пов’язана з використанням двох видів непрямих податків: акцизів і фіскальної монополії. Зовнішня торгівля пов’язана з використанням мита на товари, які експортуються або імпортуються.














