160487 (595104), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Валютні ризики виникають при експортно-імпортних операціях і при реалізації товарів у кредит в зв’язку зі зміною курсу іноземних валют щодо національної або з падінням її покупної здатності пов’язаним з погіршенням торгівлі.
Падіння курсу валюти платежу при експорті призводить до зменшення суми національної валюти при обміні виручки порівняно з обумовленою на момент заключення угоди сумою. Зміна покупної здатності валюти призводить до зміни цін. З їх підвищенням експортеру потрібно заплатити більшу суму, з їх зниженням - меншу.
В найбільшій степені валютним ризикам підлягає експорт і імпорт готових виробів, особливо машин і обладнання.
Для мінімізації валютних ризиків в міжнародній практиці застосовують: валютні обумовлення (захисні та індексні); хеджування ризиків (укладання строкових валютних угод, проведення форвадних та опціонних операцій).
Захисні обумовлення застосовують для мінімізації валютних ризиків. Розрізняють двостронні обумовлення, які захищають інтереси покупця і продавця, і одностронні обумовлення. Перші передбачають перерахунок сум платежу за умов зміни курсу валюти платежу і використовуються у торгівлі з розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Другі використовуються в основному у відносинах з розвинутими країнами, і на основі цих обумовлень у випадку зміни валютного курсу перераховується сума платежу.
В практиці розрахунків застосовують два види валютних обумовлень: одновалютна і мультивалютна. Перша змінюється при співпадінні валюти ціни і платежу, яка ставиться в залежності до курсу будь-якої другої валюти.
Другий вид обумовлення коректує суму грошових зобов’язань залежно від зміни середньоарефметичного курсу кількох валют.
Індексне обумовлення використовують для захисту від падіння покупної здатності валют. В цьому випадку сума платежу змінюється залежно від руху індексу цін (загального чи по окремим товарним групам). Використовують також “плаваючі ціни”, тобто зміна ціни товару і суми платежу паралельно до руху ринкових цін на даний товар.
В банківський практиці застосовують різні методи страхування ризиків шляхом створення зустрічних вимог і зобов’язань в національній валюті. Найрозповсюдженішим методом є укладання форвардних контрактів. При їх здійсненні проводиться покупка однієї валити по курсу “спот” (поточний курс готівкових валютних угод) і одночасний продаж другої валюти по курсу “форвард”, який, як правило, відрізняється від курсу “спот”. Можлива також форвардна покупка однієї валюти і одночасний продаж другої по курсу “спот”. [8.54-59]
Курс “спот” відрізняється від курсу “форвард” на величину премії, якщо перший нижче ніж другий, чи на величину дисконта - якщо перший вище ніж другий.
Валютні опціони забезпечують велику гнучкість при операціях і/чи фінансовими інструментами та мінімізують степінь валютного ризику. При купівлі опціона за певну величину премії одна особа (банк, фірма чи фізична особа) надає іншій особі право купити (опціон “кол”) чи продати (опціон “пут”) валюту по узгодженню курсу в будь-який день на протязі визначеного періоду або взагалі відмовитися від угоди без відшкодування збитків. На відміну від форвадних операцій, що дозволяють фінансувати обмінний курс валюти по планованій валютній трансакції (“в майбутньому”), валютний опціон дає його покупцю також право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов’язань при обставинах, обумовлених договором.
1.1.3 Форми валютних операції на підприемствах
В практиці української та зарубіжних компаній застосовуються такі форми розрахунків:
Акредитивна форма.
Інкасована форма.
Банківський переказ.
Акредитивна форма. Акредитив, що використовується в розрахунках по комерційним операціям учасників зовнішньоекономічних угод, являє собою одностороннє, умовне грошове зобов’язання банку, що видається ним за дорученням клієнта-наказодавача акредитиву (імпортера). Акредитив відкривається на користь бенефіціара (експортера). Контрактом передбачається, що банк-емітент акредитиву повинен здійснити платіж (негайно чи з відтермінуванням) або акцептувати тратти бенефіціара і оплатити їх своєчасно. Банк-емітент може уповноважити інший банк здійснити такий платіж, акцепт чи негоціацію тартт бенефіціара за умов надання їм документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні решти умов акредитиву.
Акредитиви бувають відзивними і невідзивними, перевідними (трансферабельними) і револьверними, покритими і непокритими (напідтвердженими).
Згідно нових “Уніфікованих правил і звичаїв по документарним акредитивам” (редакція 1993 р.) банк-емітент має право виставлення акредитиву не лише на прохання і на основі інструкцій клієнта (заявника), але і від власного імені, на власний розсуд (стаття 2).
До переліку видів виконання акредитивного зобов’язання додається право уповноваження банком-емітентом іншого банка негоціювати (п.”ІІІ” ст.2). Під негоціацією розуміють облік (чи оплата) векселя і/чи документів уповноваженим до негоціації банком. Проста перевірка документів без врахування (обліку) не є негаціацією (п.”ІІІ” ст.10).
Всі акредитиви повинні чітко вказувати, чи є вони відзивними або невідзивними. У випадку відсутності такої вказівки, акредитив буде вважатися невідзивним (п.”с” ст.6).
Згідно Правил детально регламентується процедура внесення змін до акредитиву. Згідно з нею умови акредитива залишаються дійсними для бенефіціара, доки бенефіціар не повідомить про прийняття ним змін банку, що авізував ці зміни.
При цьому бініфіціар повинен у письмовій формі акцептувати чи відмовитися від змін. Якщо ж він не зможе дати так письмове підтвердження і предявляє документи вказаному банку чи банку-емітенту, які відповідають акредитиву, а не змінам, то таке представлення документів вважатиметься акцептом таких змін і з даного моменту зміни включаються в акредитив (п.“ІІІ” ст.9). Часткове прийняття змін, що містяться в такому авізуванні змін, не допускається і немає сили (п.IV ст.9).
Термін для перевірки документів і прийняття рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, надавшій документ встановлюється в межах семи (7) днів (банківських) від дня наступного після прийняття документації (п. “В” ст.13).
Уніфіковані правила редакції 1993 р. вміщують чіткий перелік вимог по кожному виду транспортних документів: морському океанському коносаменту (ст.23): морський транспорт накладний (ст.24); коносаменту чартерного перевезення (ст.25); документу по змішаному перевезенню (ст.26); документу перевезення повітряним транспортом (ст.27), а також автомобільних, залізничних чи внутрішніх транспортних документів (ст.28) і документів про відправлення товарів поштою (ст.29).
В банківській практиці використовують покриті і непокриті акредитиви.
Покритими вважаються акредитиви, при виставленні яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) на суму акредитива протягом терміну дії зобовязань банка-емітента з умовою можливості їх використання по акредитиву. Валютне покриття може забезпечуватися шляхом: кредитування сумою акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банка в банку-емітенті чи другому банку; надання виконуючому банку права списати всю суму акредитива з існуючого у нього рахунку банка-емітента в момент отримання акредитива на виконання; відриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття чи страхових депозитів.
Платіж по непокритих акредитивах здійснюється на користь бенефіціара після отримання банком компенсації від банка емітента чи підтверджуючого банка.[6.78-85]
Інкасова форма. При проведенні інкасових операцій уповноважені банком керуються Уніфікованими правилами по інкасо (в подальшому - Уніфіковані правила чи Правила), розроблені і затверджені Міжнародною Торговою Палатою.
Інкасо являє собою розрахункову банківську операцію, при якій банк-ремітент, що діє у строгій відповідності х інструкціями свого клієнта (довірителя), приймає на себе зобов’язання здійснити операції з наданими довірителем документами з метою отримання від імпортера акцепта і/чи платежу, або видачі комерційних документів проти акцепту і/чи платежу, або видачі документів на інших умовах в залежності від випадку. Для виконання інструкцій довірителя банк-емітент, як правило, користується послугами інших банків (інкасуючих банків). Інкасуючим банком, згідно Правил, є будь-який банк, який не є банком-ремітентом і приймає участь в операції інкасового доручення. Таким чином, можна передбачити, що інкасуючий банк може бути як спочатку вказаний довірителем, так і вибраний банком-ремітентом чи іншими інкасуючими банками в країні платежу чи акцепта.
Інкасуючий банк, який безпосередньо надає (представляє) документи платнику, називається представляючим банком. Банки, які користуються послугами інших банків для виконання інструкцій довірителя, роблять це за рахунок і на ризик останнього. Довіритель зобов’язаний також надати компенсацію банкам по всім зобов’язанням, які покладаються на них зарубіжними законами і звичаями.
Будь-які документи, що відсилаються на інкасо повинні супроводжуватися інкасовим дорученням, в якому наводяться повні і детальні інструкції.
Банкам, що приймають участь в інкасових розрахунках, дозволяється діяти лише у відповідності з цими інструкціями і Уніфікованими правилами.
Крім загальних обов’язків діяти добросовісно і проявляти розумну турботу (ст.1 Правил), важливим обов’язкам банків є обов’язок переконатися в тому, що отримані ним документи по зовнішнім ознакам відповідають тим, які переличені в інкасовому дорученні. У випадку відсутності будь-якого документа банк повинен негайно повідомити сторону, від якої було отримане інкасове доручення. Інших зобов’язань щодо перевірки документів банки не мають (ст.2 Правил).
Згідно положень Уніфікованих правил, банки, що приймаються участь в інкасації, не несуть ніяких зобов’язань і жодної відповідальності за наслідки, що виникають через затримку і/чи втрат по дорозі будь-яких повідомлень, листів або документів, чи за затримку, викривлення або інші помилки, що виникають при передачі каблограм, телеграм, телексів чи при повідомленні через електронні системи, чи за помилки в перекладі і трактуванні технічних термінів.
Згідно ст.6 Уніфікованих правил товари не повинні відправлятися безпосередньо на адресу банка чи на консигнацію банку без попередньої згоди на це зі сторони такого банка.Закон України “Про власність” від 26.03.91 р. спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.
Інкасо може бути чистим і документраним.
Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (перевідних і простих векселів, чеків, платіжних розписок і інших подібних документів, які використовуються для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами. До комерційних документів відносять рахунки, транспортні і страхові документи, документи про право власності і будь-які інші документи, що не є фінансовими.
Документраним називається інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, а також інкасо лише комерційних документів.
Банківські перекази. Банківські перекази проводяться за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому, а також за допомогою банківських чеків чи інших платіжних документів.
Платіжне доручення являє собою наказ банка, адресований своєму кореспонденту про виплату визначеної суми на прохання і за рахунок перевододавача іноземному отримувачу (бенефіціару) з вказанням способу компесації цієї суми банку-платнику. Платіжні доручення направляються банками один одному поштою, по телеграфу (телексу) або з використанням телетрансмісійного зв’язку.
Згідно з законом України “Про підприємництво” від 26.02.91 р., підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно бу-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Загальним для всіх ці категорій користувачів звітної інформації є прагнення розібратися у вже зроблених операціях.
Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є те, що вони виступають універсальною формою розрахунків і застосовуються при розрахунках по товарним і нетоварним операціям, для оплати отриманого товару і попередньої оплати, авансів. В цій формі закладена можливість максимального зближення моментів відвантаження товару і його оплати, якщо доручення негайно передано до банку для перерахунку коштів. Одначе, при цих розрахунках немає відповідної гарантії оплати.
Різновидом виступають розрахунки платіжними дорученнями акцептованими банком. Доручення акцептуються банком за умов депонування платником доручення по окремому балансовому рахунку. Акцептоване доручення може бути прийнято до виконання лише в повній сумі. [11.45-55]
Розрахунки акцептованими платіжними дорученнями гарантують платіж, проте можливим є сповільнення оборотності грошових коштів через необхідність попереднього депонування коштів.
Крім цього, існує можливість розрахунків за допомогою чеків. Чек - це безумовний письмовий наказ чекодавця установі банку здійснити платіж вказаної суми чекоотримачу.
Для проведення розрахунків чеками платник повинен придбати чекову книжку з певною кількістю чеків (10, 20, 25 чи 50). Розрахунки чеками пов’язані з депонуванням коштів платника на окремому рахунку; тому банк видає йому чекову книжку лише за умови наявності коштів на розрахунковому рахунку в сумі, достатній для депонування.
Для проведення платежу, платник випускає чек на певну суму в розрахунковій грошовій одиниці, яка діє в країні на момент встановлення суми платежу за отриманий товар, і передає його отримувачу платежу. Отримувач платежу здає отриманий чек в обслуговуючий його банк, який відсилає чек (після перевірки) в банк-платника для оплати.
Переваги розрахунків чеками:
можливість максимального наближення платежу до моменту отримання товару;
гарантія своєчасного отримання платежу отримувачем або за рахунок заброньованих коштів в сумі ліміту, або за рахунок коштів банку;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
