158593 (594960), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

автомати.

Одне з найбільших досягнень XX століття — кібернетична й інформаційна техніка, комп'ютери, роботи, автоматизовані системи. В перспективі ця техніка має звільнити людину від тяжкої і монотонної праці, дозволить їй зосередитися на проектно-конструкторській, інженерній, творчій діяльності.

Різноманітна техніка, застосована як у матеріальній, так і в духовній діяльності, набагато примножує і розширює можливості людини — не тільки її фізичні, але й розумові сили.

Технізація життя в сучасних умовах відіграє подвійну роль: вона виражає великий прогрес продуктивних сил і цивілізації взагалі, але, з іншого боку, несе небезпеку дегуманізації (зне-люднення) людини, поширення маніпулювання людською поведінкою («соціальної інженерії»), згубного впливу на природу (включаючи природу самої людини), створення засобів масового знищення.

Завершенням повної діяльності є одержання результату. Якщо мета була реальною, діяльність спланована і побудована правильно, з урахуванням об'єктивних можливостей і умов, то результат в основному відповідає задуму. Але трапляється так, що бажане не досягається, виникає щось непередбачене, зокрема негативне, шкідливе. Це спонукає до пошуку й виправлення допущених помилок, відмови від хибних уявлень, уточнення, коректування знань. Для досягнення успіху в діяльності потрібно:

щоб наша мета відповідала об'єктивним (незалежним від бажання) можливостям, умовам, закономірностям;

щоб обрані засоби були раціональними, ефективними;

щоб дії були сплановані й виконувались правильно.

В діяльності, яка має суспільно-значущий характер і зачіпає життєві інтереси інших людей, суспільства в цілому, конче необхідно, щоб її цілі не суперечили цим інтересам — ні найближчим, ні віддаленим, були гуманними, а засоби не тільки ефективними (у вузькопрактичному розумінні), але й моральними. Вся історія, і особливо історія великого і трагічного XX століття, свідчить, що добрі цілі не досягаються аморальними методами.

Діяльність, залежно від того, що є її предметом, якого роду цінності нею створюються, — поділяється на матеріальну і духовну. Жорсткого характеру цей поділ не має; йдеться про те, що саме є головним, переважаючим у даному виді діяльності.

Види практичної діяльності розрізняються за своїми об'єктами (тобто за тим, на що, на які предмети спрямована діяльність), за сферами, в яких вона здійснюється, і відповідно — за її способами, за місцем і роллю в житті суспільства.

Можна виділити такі види:

Матеріальне виробництво — цілеспрямований вплив, діяльність суспільства на природу з метою одержання потрібних людям матеріальних цінностей, які задовольняють їхні потреби.

Соціально-перетворююча, зокрема політична діяльність — вплив людей на саме суспільство, його системи, структури, установи, відносини з метою їх збереження, вдосконалення або зміни. В останньому випадку ця діяльність може набути характеру соціальної революції.

Науковий експеримент — підпорядкований духовним, пізнавальним завданням, але сам собою становить ряд предметно-практичних дій, ту чи іншу діяльність. Естетична діяльність — творчість за законами краси; продуктами її є твори мистецтва. Тут також духовний момент є провідним. Різноманітність видів практичної діяльності лежить в основі різноманітності типів суспільних відносин.

Види діяльності

Розрізняють діяльність стереотипну — відповідно до заданого зразка, за встановленими правилами — і творчу. Остання виходить за межі наявних стереотипів і правил, її результатом є поява справді нового. Саме вона виявляє і реалізує такі можливості, які самі собою не здійснюються.

Обидва види діяльності необхідні в людському житті. Треба вміти ретельно виконувати діяльність стереотипну, відтворюючу. Але найбільш специфічною для людини є діяльність творча, і здатність до неї необхідно виховувати й розвивати: вчитися нестандартно мислити й діяти. Формувати такзваний евристичний стиль мислення (від грецького «еврика» — «знайшов»), тобто орієнтований на самостійний пошук і відкриття.

Треба зазначити, що сучасна комп'ютерна техніка дозволяє моделювати операції стереотипного мислення, які піддаються формалізації і алгоритмізації, тобто можуть бути виражені в точній послідовності логічних або математичних дій. Можливості розвитку й удосконалення комп'ютерної, а також робототехніки надзвичайно великі, їх важко передбачити. Але між машиною і людиною є принципова відмінність. Лише людина — свідома і творча істота. Машина — це її знаряддя: як у фізичній, такі в розумовій, яку матеріальній, такі в духовній діяльності.

Висновки

Підсумовуючи розгляд понять практики та діяльності , я звертаю увагу на те, що людину характеризують такі риси: здатність до створення й застосування знарядь праці, колективної трудової діяльності; наявність свідомості і розумного мислення, пізнання світу й самого себе; спілкування за допомогою мови; вольова активність, самовизначення, самоконтроль; формування й розвиток людських (надбіологічних) потреб і способів їх задоволення; прояв усієї різноманітності людських почуттів; свідома й цілеспрямована діяльність, здатність до творчої як у матеріальній, так і в духовній сферах; забезпечення виключно людського способу життєдіяльності, створення і підтримання соціальних форм співжиття і взаємного спілкування.Отже, кажучи іншими словами, людині як біологічній та соціальній істоті притаманна потреба у діяльності та набутті практичного досвіду з метою покращення свого соціального стану та положення.

Перший висновок, який напрошується з розгляду людинотворчих можливостей практики, це висновок про те, що такі можливості безмежні. На цьому стояв класичний новоєвропейський гуманізм. Цю ж ідею успадковує пізніше й марксизм. Таке світоглядне уявлення можливе за умов, коли ще не існує поняття обмеженості природних ресурсів (як тих, що ззовні людини, так і природних ресурсів самої людини, її психофізіологічних можливостей тощо). Сьогодні ситуація змінилася: екоспазм обмежує людину і ззовні, і «зсередини». Чи не через це їй дедалі важче пристосуватися до нею ж самою створеного середовища?

Потрібно мати на увазі, що усвідомлення масштабності людинотворчого змісту практики важливе передусім через те, що саме цей аспект Марксового тлумачення практики найчастіше елімінувався в «канонічному марксизмі» (здебільшого на догоду технократизмові та економізмові), або ж зазнавав разючих спотворень, особливо волюнтаристських. Поза увагою залишалося насамперед те, що найвищим критерієм розвиненості практики є взаємоузгодженість її екстравертної (спрямованої на перетворення людиною довколишнього світу) та інтровертної (спрямованої на внутрішнє самовдосконалення людини, її духовність) націленості. Без зазначеної взаємоузгодженості найефективніші способи перетворювального впливу людини на світ можуть стати пасткою для самої людини.

Слід, щоправда, сказати і про те, що певні підстави для нехтування зазначеною обставиною містилися й у Марксових міркуваннях. Йдеться, зокрема, про надмірні сподівання щодо вдосконалення зовнішніх стосовно окремої людини соціальних умов її життєдіяльності, якими могли б стимулюватися тільки позитивні вияви людської сутності. Та й взагалі ця сутність бралась як щось вкрай позитивне (у молодого Маркса вона іменується «родовою» сутністю людини), все ж негативне спричинювалося соціальними умовами людського існування. Кажучи суто філософською мовою: сутність (есенція) — позитивна, негативне ж — існування (екзистенція). Практична діяльність людини переконувала її в тому, що не нею створений світ, природа, а вона є породженням цього світу, природи. Саме тому античні філософи на перший план, як правило, ставили природу, її самодостатність, незалежність від людини. Це і стало пізнавальною основою об’єктивного, матеріалістичного відображення дійсності. Розрізняють діяльність стереотипну — відповідно до заданого зразка, за встановленими правилами — і творчу. Остання виходить за межі наявних стереотипів і правил, її результатом є поява справді нового. Саме вона виявляє і реалізує такі можливості, які самі собою не здійснюються.

Список використаної літератури

1. Вандишев В. М. Філософія: Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник для студ. вузів. -К.: Кондор, 2005. -471, с.

2. Гречко П. К. Практика человека: Опыт филос.-методол. анализа. 1988. -151 с.

3. Категориальные структуры познания и практики. -К.: Наук. думка, 1986. -319 с.

4. Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. Методология и методы. — К., 2000.

5. Бойченко І.К. Філософія історії. Підручник. – Київ “Знання”, 2000, с.120

Характеристики

Список файлов ВКР