145401 (594191), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У статті 24 МК зазначені особливості фінансування, матеріально-технічного забезпечення та розвитку інфраструктури митної служби України.

У статті 26 МК визначені особливості взаємовідносин митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій та їх посадових осіб з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами. Митні органи взаємодіють з іншим органами виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на них завдань.

Обмін статистичної та іншого роду інформації між митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями з іншими державними органами здійснюється у порядку, визначеному відповідними законодавчими актами, що регулюють діяльність цих органів.

Взаємодія між митними, правоохоронними органами та органами охорони державного кордону здійснюється в інтересах реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю, профілактики злочинів та інших правопорушень, виявлення, припинення та розслідування злочинів, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також удосконалення правової бази боротьби зі злочинністю.

Також у МК зазначені особливості організації та здійснення митного контролю; митного оформлення; переміщення та пропуску товарів через митний кордон України; особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України; особливості підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби України і т.д. [2]

– варто зазначити, що значна кількість питань стосовно митної діяльності була врегульована законами України. Так, 5 лютого 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Єдиний митний тариф», який визначив порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при ввезенні на її митну територію та вивезенні за її межі товарів та інших предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього Закону Кабінет Міністрів України розробив і Декретом від 11 січня 1993 р. затвердив Єдиний митний тариф України. Взагалі слід зазначити, що до названого Закону вносилось дуже багато змін. Врешті-решт це спричинило прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Закону України «Про Митний тариф України», але і він не є стабільним, адже до нього за час, що минув з моменту його прийняття, рядом законів України (№1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, №17–18, ст. 250 №1624 – від 18.03.2004, ВВР, 2004, №26, ст. 360 №2505 – від 25.03.2005, ВВР, 2005, №17, №18–19, ст. 267 №139 – від 14.09.2006, ВВР, 2006, №43, ст. 419) уже внесені зміни. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф України базується на міжнародно-визначених нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у світовій практиці принципам і правилам митної справи. Закон України «Про митну справу в Україні» [4]. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові основи організації митної справи в Україні, орієнтованої на формування спільного ринкового простору і митних союзів з іншими державами. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [5]. У цьому законі ЗЕД потрактована як діяльність суб’єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб’єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними. ЗЕД передбачена як на території України, так і за її межами. Також даний закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Закон України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» [6]. Цей Закон встановлює порядок митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів, транспортних засобів та окремих номерних вузлів до них, що ввозяться (пересилаються) в супроводжуваному й несупроводжуваному багажі, вантажних, експрес – та міжнародних поштових відправленнях на митну територію України і належать громадянам. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» [7]. Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. [8]. Цей Закон регулює відносини, пов’язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, і спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Також такі закони регулюють діяльність митної служби «Про гуманітарну допомогу» [9], «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 7 жовтня 2001 р. [10]. Вони належать до законів другої групи.

2.2 Інші НПА, які регулюють діяльність митних органів

Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Прикладом таких постанов першої групи є постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. №940 «Про затвердження Положення про Державну митну службу України» [17], від 9 лютого 1993 р. №97 «Про затвердження Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах» [18], від 16 червня 2003 р. №900 «Про затвердження Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби» [19] та інші, пов’язані із здійсненням митними органами своїх повноважень. До другої групи таких урядових актів належить, наприклад, постанова КМ України від 17 грудня 2003 р. №1958 «Про митний контроль та митне оформлення природного газу, нафти, нафтопродуктів, етилену і аміаку, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом» [20], постанова КМ України від 24 грудня 2003 р. №1989 «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» [21], Постанова КМ України від 25 грудня 2002 р. №1952 «Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами» [22], постанова КМ України від 12 грудня 2002 р. «Про порядок ведення спеціальної митної статистики» [23] тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури. Наприклад, Указ Президента «Про державну Митну службу України» визначає організаційну структуру митної системи, основні завдання Держмитслужби такі, як захист економічних інтересів, контроль за додержанням умов законодавства, удосконалення митного контролю, митного оформлення і т.д. [12]. Також діяльність митної служби регулюють такі укази Президента як: «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України» [13], «Про введення до складу Представництва України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі) представника Держмитслужби України» [15], «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства та додатків І, II, III, V, VI, VII, VIII до неї» від 23 травня 2000 р. [16]. Як правило, глава держави своїми указами затверджує нормативні акти, що мають для митних органів статусний характер, визначають їх повноваження тощо.

Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках – методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо. Наприклад, накази: «Про затвердження Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України» від 17 листопада 2005 р. [24], «Про місця прибуття автотранспорту» від 21 листопада 2005 р. [25], «Про затвердження Порядку здійснення контролю за доставкою в митниці призначення переміщуваних через митний кордон України товарів окремих видів» від 13 жовтня 2005 р. [26], наказ Державної митної служби України від 29.01.08 «Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць» [27]. Саме норми відомчих актів складають переважну більшість норм, які безпосередньо регулюють діяльність митної служби України.

Також важливе місце посідають спільні накази Держмитслужби та інших державних органів, якими регулюються важливі аспекти їх взаємодії та розмежування функцій, зокрема: спільний наказ Держмитслужби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 1 червня 2005 р. «Про затвердження Порядку дій у разі виявлення органами (підрозділами) Державної прикордонної служби України порушень законодавства й порушення справ, провадження в яких віднесено до компетенції митних органів» [28], спільний наказ Держмитслужби та Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності» від 12 липня 2004 р. [29], з урахуванням спільного Наказу Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України №289/221 від 06.04.2007 р. тощо. Специфіка таких нормативних актів полягає в тому, що вони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцій, сприяння реалізації завдань та функцій інших органів виконавчої влади, спрощення механізму реалізації зацікавленими особами своїх прав та законних інтересів або ж для забезпечення виконання зобов’язань України за міжнародними договорами; по-друге, мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління митних органів; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодії митних органів з іншими органами виконавчої влади, а також їх права і обов’язки.

2.3 Нормотворча діяльність митних органів

Нині гостро відчувається потреба в розробці механізму ефективного застосування закону та його дії на соціальні процеси, на демократизацію українського суспільства. Одним із важливих правових засобів механізму реалізації закону виступає нормотворча діяльність, що здійснюється державними органами, зокрема митною службою.

Дослідженню нормотворчості в митній службі приділяли увагу у своїх працях такі вчені, як В.М. Гаращук, Є.В. Додін, В.Т. Комзюк, С.В. Ківалов, Б.А. Кормич, В.Б. Кухаренко, О.С. Круглов, М.В. Кокорев, А.В. Мазур, В.Я. Настюк, В.Є. Новіков, Д.В. Приймаченко, М.Г. Шульга та інші.

Нормотворча діяльність митної служби України – це форма і зміст організації діяльності відповідної системи. Вона полягає не тільки в заповненні прогалин правового регулювання, що виникають у результаті недостатньої реалізації правотворчої спроможності. Така діяльність ґрунтується насамперед на свідомому створенні правомочним органом можливості більш детального регулювання діяльності у певній сфері. Нормотворча діяльність має забезпечити:

1. юридичне закріплення існуючих у галузі діяльності й відносин та їх правове регулювання;

б) формування нових видів діяльності й відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних з погляду виконання перспективних завдань;

в) ліквідацію «розривів» у діяльності або ситуації та відносин, що віджили та гальмують розвиток нових, прогресивних тенденцій.

Такі завдання досягаються роботою в двох основних напрямках:

а) адміністративно-правова організація зовнішньої діяльності, яка передбачає юридичне закріплення цілей, завдань, компетенції, функцій, організаційної структури всіх ланок даної системи;

б) адміністративно-правова організація внутрішньої діяльності в системі, управління кожною ланкою з нормативним визначенням форм, методів та прийомів найбільш ефективної діяльності системи.

Усю нормативну базу, якою керується митна служба, можна умовно поділити на зовнішню, яка створюється формально за межами системи митної служби (Конституція, закони та постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України), але до створення якої митна служба часто має пряме відношення, безпосередньо розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів, і внутрішню, тобто відомчу, нормативно-правову базу, якій належить значне місце.

Нормотворчість являє собою правову форму певної частини адміністративно-правової діяльності митної служби, яка відбувається в межах її компетенції, на основі й на виконання законів та підзаконних актів, її основне призначення полягає у створенні правової основи управління, тобто правових норм, які встановлюють, змінюють або скасовують види діяльності та правові відносини, що визначають зміст адміністративно-правової діяльності й надають їм загальнообов’язкової сили.

Характеристики

Список файлов ВКР