132813 (593815), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Соціальний педагог покликаний забезпечити соціально-педагогічний захист дітей в сім'ї і підвищити педагогічно-психологічну культуру батьків. Його мета – налагодити певні дороги взаємодії між людиною (дорослим і дітьми) і його сім'єю, з одного боку, і суспільством, соціальним оточенням, з іншою.

У роботі з підлітками увага соціального педагога направлена на підвищення рівня їх розвитку з тим, аби вирівняти можливості для соціального старту, заповнити збиток, нанесений формуванню особи родинними обставинами. Поодинці педагогові з цими завданнями не впоратися, доводиться мобілізувати всі соціальні сили: сім'ю, освітні установи, поліклініку, мікросоціум, засоби масової інформації, трудові колективи і так далі.

3.2 Робота соціального педагога з дітьми та підлітками по профілактиці схильності до алкоголізму

Серед молодих людей пияцтво виникає частіше у осіб з, так званими, труднощами характеру. Ці люди своїми незвичними переживаннями і відповідно важкою поведінкою випадають із середовища ровесників. Одні з них звертають на себе увагу схильністю до конфліктів, інші – хворобливою сором'язливістю, ранимістю, душевною напруженістю з приводу своєї «малоцінності», «нікчемності», треті – в'ялістю, примітивністю духовних зацікавлень, ослабленою волею. Нерідко вони починають пом'якшувати труднощі характеру вином. Спочатку це ніби допомагає: зникає на деякий час злість, сором'язливість, виникає впевненість у собі. У багатьох з них алкоголізм протікає злоякісно [49, с. 108].

Хронічний алкоголізм – токсико-органічний процес, який пошкоджує перш за все ті мозкові структури, з якими пов'язана духовна, моральна індивідуальність, тобто те неповторне чим людина відрізняється від іншої людини.

Соціальна профілактика – це динамічна система діяльності, спрямована на досягнення повного збереження особистості та соціального статусу дітей та молоді методом, головний зміст якого в опосередкуванні через його особистість інформаційно-відновлюючих впливів та заходів.

Сьогоднішня профілактика пияцтва і алкоголізму ґрунтується на двох взаємопов'язаних факторах. Перший – це виховання установки в людей на абсолютну тверезість і другий – виховання здатності людини досягати творчого натхнення в праці, захопленнях, в спілкуванні з людьми і природою, тобто відчувати і переживати ту насолоду життя, заради якої хочеться жити тверезо без винного й іншого дурману. Досвід показує, що саме другий момент є найважливішим в психопрофілактиці пияцтва, особливо у дітей та підлітків із труднощами характеру.

Переважна більшість дітей із труднощами характеру – це акцентуйовані особи. Вони, на відміну від основної маси ровесників, виявляють не патологічні, але все ж суттєві труднощі характеру і поведінки, які виникають у звичайній життєвій обстановці. Це пов'язано з їх особистісним реагуванням на звичайні обставини. Вони більш вразливі в плані виникнення у них різних хворобливих розладів при травмуючих обставинах, ніж ті здорові підлітки, які живуть без суттєвих труднощів у переживаннях і поведінці, якщо не виникають справді важкі (в загальноприйнятому розумінні) і для них ситуації [49, с. 110].

Профілактика пияцтва творчим самовираженням є одним із прийомів, яким треба керуватися в роботі з важкими підлітками. Творче самовираження – це емоційно-стресова психотерапія. Термін «стрес» не повинен вводити в оману. Будь-який душевний, духовний підйом, який викликаний певними обставинами життя, має біологічною основою стрес, як адаптаційний генералізований підйом життєвих сил організму.

Фундатор вчення про стрес канадський патолог Г.Сельє говорить, що стрес – це будь-яка більш чи менш відчутна, пристосувальна по своїй суті, напруженість сил організму. Вона може пошкодити, але може бути зцілюючою, яка приносить задоволення. Стрес – це не просто нервове напруження. Стрес – не завжди результат пошкодження і тому стресу не слід уникати.

Тому, виділяють такі види профілактики:

1. Профілактика творчим спілкуванням з літературою, мистецтвом, наукою. Для цього необхідно на заняттях демонструвати слайди картин художників, слухати твори композиторів, вірші поетів. Підлітки самі підбирають вдома уривки із художніх творів, особливо близькі і співзвучні їм, і через них знову і знову показують себе в групі, класі і глибше себе пізнають в порівнянні з іншими.

Педагогу важливо самому досить глибоко знати душевні особливості художника із його творів, біографічних і автобіографічних робіт, щоб допомогти дітям знайти в мистецтві своє, порадити звернути увагу на того чи іншого письменника, художника. Клас після деяких підготовчих занять може відправитися в художній музей, на виставу, в філармонію чи на екскурсію, присвячену архітектурним пам'ятникам. При цьому не слід забувати головного: що це не просто розвага, невпорядковане пізнання нового, а пошук себе в мистецтві, виявлення себе в індивідуальності. Не потрібно втискувати в себе те поетичне, живописне, що не йде в душу або йде з трудом, потрібно шукати радість співзвуччя, коли спілкування з твором мистецтва стає таким же легким, вільним, як із самим собою. А інший твір по можливості слід вивчити, щоб розуміти інших, з ким живеш поруч [49, с. 111].

2. Профілактика із залученням до творчих колекціонувань.

Творчі колекції дають в певній мірі опору в місці і часі невпевненій у собі людині, яка в'яло відчуває життя. Так альбом із значками міст, в яких побував в такому-то році, дає відчуття прожитих років, значки з гербами, пов'язують нас духовно з минулим. Але головне, щоб кожен значок, календарик, кожна сірникова етикетка несли в собі риси індивідуальності збирача, тобто були йому до душі.

3. Профілактика творчим заглибленням в минуле.

Суть її полягає в набутті індивідуальності через пошук співзвуччя в своєму особистому минулому (в дитинстві), в минулому свого народу, Землі, Всесвіту [49, с. 112].

Для зміцнення своєї особистості, пізнання себе і своїх співвітчизників через історію, духовні особливості свого народу, важливо читати не тільки історичні художні і наукові твори, але й вивчати мову, обряди, звичаї. творчим самовираженням якраз і несе в собі той одухотворений стрес життя, який Сельє радить перенести кожній людині і яким нерідко живуть своє довге життя художники, артисти, вчені і інші, закохані в свою професію люди.

Отже, розглянемо деякі методики профілактики творчістю. На ділі, вони переплетені між собою і ніби розчинені одна в одній:

• створення власних творів;

• творче спілкування з природою;

• творче спілкування з літературою, мистецтвом, наукою;

• творче колекціонування;

• творче заглиблення в минуле;

• ведення щоденника, записної книжки;

• творчі мандри;

творчий пошук одухотвореності в повсякденному житті [49, с. 112].

Термін «творчий» у кожній методиці означає свідоме привнесення у будь-яку справу своєї індивідуальності. Мета прийому – допомогти людині стати духовно багатшою в розумінні усвідомлення своєї індивідуальності, відчути свою причетність до світу, найти найбільш корисне застосування своїх здібностей.

4. Профілактика шляхом ведення щоденника і записних книжок. Записування своїх роздумів, переживань допомагає зрозуміти себе, своє місце серед інших людей. Тут прозова творчість «зливається» із заглибленням у минуле, з творчим спілкуванням з літературою, з мистецтвом. Ці записи відрізняються тим, що в них є внутрішня свобода, незакінченість і незалежність. Важливо усвідомлювати, що в кожному такому записі є щось своє, неповторне. Цього ніхто, ніде і ніколи не напише.

5. Профілактика творчими мандрівками.

Тут важливо готуватися до мандрівки, читати, виписувати з довідників і словників відомості про місця, куди людина відправляється, щоб більше там побачити, глибше зрозуміти побачене і головне з'ясувати своє ставлення до нового, зміцнити свою індивідуальність.

6. Творчий пошук одухотвореності в повсякденному житті. Незвичайне в повсякденному можна розгледіти лише завдяки своїй індивідуальності, оригінальності сприйняття [49, с. 114].

Можливо, це квінтесенція всіх інших методик. Це той момент коли людина починає цінити кожну мить свого життя, усвідомлює, що неможливо жити планами на майбутнє і мріями, а потрібно жити тепер, радіти тепер, шукати і знаходити себе тепер. Все це проявляється в яскравому сприйнятті буденних явищ, які самі по собі неповторні, як і все життя. І своїми оригінальними поглядами на те чи інше явище потрібно ділитися і обговорювати їх.

Проведення протиалкогольних профілактичних заходів у школі повинно базуватися на розумінні педагогами того, що спиртне у свідомості деяких неповнолітніх виступає як фактор, що сприяє виникнення в питущого почуття «емоційного благополуччя, розв'язання проблем. Шкільна профілактика повинна включати два основних напрямки роботи: перше – «витиснення» зі свідомості батьків, учнів питаних традицій як способу задоволення ряду людських потреб, друге – нейтралізація «факторів ризику» раннього прилучення до алкоголю, причому, найбільш істотним тут є зусилля по заміні будови й ієрархії мотивів поводження неповнолітніх, поведінкові реакції яких, всиляють педагогові побоювання [Додаток Г].

Учневі, що вживає спиртне, необхідно роз'яснити шкідливість усіх видів алкогольних напоїв, у тому числі і пива. Для «питущого школяра» варто створити умови, що сприяють виявленню його інтересів і схильностей, постійно направляти ці інтереси в соціально прийняте русло, наприклад, у рамках групового організованого і контрольованого дозвілля [Додаток Д].

3.3 Особливості психотерапії при лікуванні та профілактики алкогольної залежності в дітей та підлітків

У дорослих психотерапія в даний час стала розглядатися як основний метод лікування алкоголізму, без якого лікарська терапія в більшості випадків надає нестійкий ефект. У дії самих лікарських речовин (апоморфіну, тетураму і ін.) справедливо вважається провідний психотерапевтичний (умовнорефлекторний, бихевіоральний) компонент.

Хоча необхідність психотерапії при алкогольній залежності в підлітковому віці ніким не оспорюється, проте є певні вказівки на малу ефективність як індивідуальною раціональною, так і груповій психотерапії. Коли підлітка насильницьки заставляють лікуватися, то само лікування, включаючи спілкування з психотерапевтом, розглядається ним як форма покарання і викликає лише протест. У цих умовах на успіх психотерапії, як і всього лікування, розраховувати важко [46, с. 21].

Індивідуальна раціональна психотерапія неефективна при хронічному алкоголізмі, якщо він розвинувся на тлі нестійкої психопатії і акцентуації характеру. Основна дорога впливу лікаря – роз'яснення шкоди алкоголю для здоров’я і соціального статусу в сьогоденні і майбутньому – нестійкого підлітка залишає байдужим. Проте для підлітка епилептоїдного типа турбота про власне здоров'я, своє майбутнє, небезпека постраждати або піддатися переслідуванням в безпорадному стані «відключення» можуть виявитися проблемами, що досить хвилюють. Але для цього потрібні не лише «підхід» до підлітка, його «довіра до лікаря» але і упевненість самого підлітка у високій компетентності і особливій увазі до нього лікаря. Інформація про шкоду алкоголю «взагалі», представлена у формі, особисто його не торкаючись, для такого пацієнта малозначима. Епілептоїдному підліткові буває корисно показати результати його обстежень – наприклад, електроенцефалограму, електрокардіограму, аналізи крові, шлункового соку і тому подібне і зіставити їх з нормами, що наводяться в керівництві, з аналогічними дослідженнями у його однолітків, аби очевидними стали виражені відхилення саме його показників (електроенцефалограма особливо зручна в цих цілях). Виробляють інколи також враження розповіді про тяжкі наслідки вчинків, здійснених в стані «відключення» [46, с. 24].

Мета індивідуальної психотерапії – добитися того, аби підліток сам прийняв рішення лікуватися і припинити алкоголізацію.

У підлітків гіпертимного і істероїдного типу завдання психотерапії інша – постаратися знайти поле діяльності, привабливіше, ніж випивка, і здатне задовольнити жадаю спілкування з товаришами, відкрити можливість престижного положення в їх оточенні. При нашаруванні рис нестійкості на гіпертимне, істероїдне або інше ядро (включаючи епілептоїдне) психотерапія стає настільки ж нерезультативною, як і у підлітків нестійкого типа.

При лабільній і шизоїдній акцентуації психотерапія повинна носити не стільки «антиалкогольний» характер, скільки бути направленою на подолання тих труднощів і життєвих проблем, які підштовхнули до алкоголізації. Емоційно-лабільний підліток нерідка страждає від емоційного відкидання в сім'ї (що, наприклад, мало непокоїть нестійкого); він шукає в алкогольній компанії емоційні контакти, потребує «друга-психотерапевта», «друга-опікуна».

Якщо для шизоїдного підлітка алкоголь служить «комунікативним допінгом», то треба постаратися умовити його взяти участь в груповій психотерапії, завданням якої є навчання вербальним і невербальним прийомам контактів з однолітками [37, с. 9].

Групова психотерапія може виявитися не лише марною, але і шкідливою, якщо група зібрана з підлітків, що зловживають алкоголем і що не мають щирого бажання припинити випивки. Така група лише об'єднує зібраних підлітків в алкогольну компанію, а до груповим обговорень шкоди алкоголю вони віднесуться байдуже або іронічно.

Групова психотерапія може мати сенс для підлітків гіпертимного, істероїдного і лабільного типів, якщо їх включають в неалкоголізуючуюся групу (але що не чваниться своєю тверезістю); де сам процес групового спілкування виявляється для них привабливим через загальні інтереси, можливість проявити себе, знайти емоційні прив’язаності і тому подібне В цілому групова психотерапія зазвичай стає успішною, якщо вона ставить не прямі протиалкогольні цілі, а служить способом відвернення від алкоголю.

Всі інші психотерапевтичні методи (сугестія терапія, емоційно-стресова терапія і інші) у підлітків можуть виявитися ефективними лише за однієї обов’язкової умови – бажання лікуватися [37, с. 10].

Особливої уваги у питанні соціальної роботи з профілактики алкоголізму заслуговують діти з сімей алкоголіків. Вище наголошувалося, що дуже часто алкоголізм і інші адитивні проблеми стають родинною традицією. Більше п’ятдесяти відсотків сьогоднішніх алкоголіків є дітьми алкоголіків, крім того, в мільйонів людей є інші серйозні проблеми. Соціальні працівники можуть зіграти важливу роль в цьому процесі за допомогою ефективних профілактичних заходів. І індивідуально, і колективно соціальні працівники повинні стати голосом і твердою силою для дітей, які не завжди можуть висловитися у власний захист. У цьому процесі можна використовувати методи, якими користуються лікарі-психологи, такі як: точна інформація, відповідна для дітей даного віку, навчання навикам, встановлення зв'язків і прив’язаностей, витікаючих із здорових стосунків [30, с. 137].

Характеристики

Список файлов ВКР