132717 (593805), страница 3
Текст из файла (страница 3)
До ситуаційних факторів ставляться всі стани нестійкості переходу, маргінальності, зв'язані зі зміною соціального статусу й групових ролей. Це закінчення середньої школи, перший рік поза родиною, тюремне ув'язнення, перший або останній рік навчання у вузі, втрата або зміна роботи, розлучення, подорож, переїзд, хвороба, смерть близького, зміна способу життя, еміграція.
При розгляді ролі біографії відзначається, що діти з родин з високим рівнем доходу більш уразливі для вербувальників, ніж менш інфантильні — вихідці з бідних родин, що пройшли дворову школу виживання й цинізму, що виробили імунітет проти експлуатації й маніпуляції. Але одночасно за принципом маятника занурення на саме дно життя може підштовхнути до пошуків чистоти, сенсу й добра. Хрещення й традиційне релігійне виховання не є непереборною перешкодою для культового вербування [34].
Серед психологічних факторів слід виділити різні форми психологічних розладів і захворювань. Психопатологія тягне її носіїв у культи (як і до релігії в цілому). З іншого боку, «секти» можуть провокувати схильність до психічних захворювань. Трансові культи, що практикують стани медитації, трансу, містичного екстазу особливо небезпечні й одночасно привабливі для істериків [57]. У цілому ж справжня релігійність протистоїть психічній нестійкості. Суттєво для залучення й сприятливе сприйняття образів і моделей, що відповідають, у термінології К. Г. Юнга, архетипам аніми й анімуса (транскрипція найдавнішого вчення про инь і Ян [80].
В особистості чоловіка архетипу аніми співзвучні образи вічної жіночності, Софії, Богородиці, Церкви, релігійної групи й релігійної родини. Архетип анімуса в надрах жіночої психіки відповідає батьківському початку, Логосу, силі, що визначає зміст. Він проектується в символіці Христа, Дон Жуана. Архетип же старого мудреця проявляється в образах пророка, учителя, гуру. Сприйняття конкретного явища інтенціонально визначається і якостями, що виходять із позачасових глибин архетипу. Культовому лідерові, наприклад, індивід «архетипічно» схильний приписувати такі характеристики, як зрілість, мудрість і духовність [36].
Групу ризику визначає схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Естети з художнім мисленням відрізняються формальною, «рольовою» релігійністю. Для багатьох культ виступає більш витонченим різновидом конформізму відносно опозиційної групи. Для маргінальної стадії соціалізації характерне загострення проблеми ідентифікації індивіда. Одночасно він виступає опозиціонером відносно держави й офіційної церкви. Подібна спрямованість збільшується маніакальністю. Слід пам'ятати, що потенційною жертвою деструктивних культів є кожний у стані розчарування, наївності, безнадійності, хоча б короткочасної дезадаптивованності й фрустрованості й навіть у стані авітамінозу. Люди, що відчувають почуття залежності й страху, знаходять у культах прозорість перспективи, однозначність відносин (порятунок визначається підпорядкуванням «старшим»), рятування від особистого почуття відповідальності й провини, що, у свою чергу, сприймається в якості благодаті, духовної гармонії. Більшість майбутніх і колишніх культистів страждають від сильного почуття самітності. Частиною культової привабливості є можливість піти від цього почуття. Воно загострює необхідність бути собою. У випадку виходу створення групи колишніх культистів — найважливіша складова терапії для осіб, що почувають себе ізольованими від інших. Схильні попадати в «секти» і люди безкомпромісні у своїх духовних пошуках, що прагнуть до абсолютної істини «тут і зараз» [20].
Серйозні невдачі в сімейнім житті характерні для більшості культистів. Невроз «дорослої дитини» формує довічне прагнення індивіда до підтримки, захисту, відносин, що моделюють сімейні. Уразливість культовому впливу визначається емоційною близькістю, ступенем авторитаризму або рівноправності в сімейних відносинах. Як «неблагополучні», так і зовні «щасливі» родини виховують людей для культів. З іншого боку, самі культи руйнують родини. Схильність до маніпулятивних відносин визріває десятиліттями. І лише факт залучення в «секту» робить сховане явним. Авторитарність є максима волі знеособленого конформіста. Одночасно авторитарність — це засвоєна базова модель відносин у родині й суспільстві. Культизм — одна з форм зміни групового статусу молодої людини, форма молодіжного розриву відносин з родиною. Це максима первинної волі — вибір між авторитетами, видами влади над собою, формами власної знеособленості. Перевага більш високого, ніж батьківський, авторитету сприймається в якості властного духовного росту. Прагматичне й авторитарне відношення батьків до дитини заміняється настільки ж маніпулятивним, але більш статусним відношенням з боку культу. І те й інше — у гуманістичній оболонці. Група так само, як і батьки, виключає особисту відповідальність дитини. Відповідальність і пов'язане з ним почуття провини проявляється лише при переході від одного типу безвідповідальності до іншого. Але й вони витісняються усвідомленням особистісного росту, зміни статусу й залучення до високої мети. Поширення культів визначається, крім того, обмеженістю соціальних контактів, «неврозом общинності». Серед причин цього — і усунення дитячих і молодіжних організацій у школах, тих же піонерських і комсомольських, згортання кількості «заходів». Часті переїзди, функціональність відносин обумовлюють наші приховані мрії про світ як велику родину. У культі представляють індивідові втілення його мрії [6].
Крім того, пасивність індивіда, згідно із класичним психоаналізом
3. Фрейда [72], визначається негативними відчуттями, незадоволеністю на оральної стадії розвитку дитину. При недостатній або надмірній на цьому етапі стимуляції формується орально-пасивний тип особистості. Будучи дорослим, індивід продовжує несвідомо очікувати материнської турботи й схвалення з боку. Залишається довірливим і залежним. Труднощі проходження фаллічної стадії хлопчиками також приводять до сором'язливості й боязкості в зрілі роки. У підсумку, зокрема, зростає імовірність залучення до релігійної групи, де головною є норма безшлюбності. Фіксація в жінки комплексу Електри приводить до різноманіття романтичних відносин і з тієї ж часткою імовірності — обожнюванню групового лідера, спортивного тренера, гуру, духівника.
Згідно з ідеями С. Грофа, родова травма визначає структуру наступного духовного, релігійного досвіду індивіда [17].
Параноя обумовлюється негативним досвідом першої перинатальної матриці (БПМ-1) — досвідом дисгармонійної єдності плода з материнським організмом. У підсумку індивід схильний сприймати скрізь чатуючих його демонів і злих сил. Домінування почуття самотньості безнадійності, провини, депрессивність, тривожність, безініціативність — результат негативного досвіду БПМ-2 (важкі початкові пологи, матка стискає плід, її шийка закрита). Ті ж наслідки визначаються використанням при пологах маніпулятивних засобів, щипців. Садо-мазохистські тенденції, агресія, схильність до кривавих жертвоприносин і сатанізму пов'язані з негативними наслідками дії третьої базової перинатальної матриці (шійка матки відкрита, плід під час просування й боротьби за виживання відчуває задуху, зустрічається із кров'ю й слизом) [23].
Крім авторитарних, деструктивних, існують гуманістичні, психотерапевтичні підстави культової привабливості. Культизм — форма трансцендирування, виходу за межі повсякденного й мирського. Різноманіття досвіду й зокрема релігійного, залишається потребою особистості що самоактуалізується. У релігійну групу приводять пошуки сенсу життя, негативне вирішення проблеми теодицеї — у площині усвідомлення «богозалишеності» миру. Індивід приходить у групу з невирішеними в «зовнішньому» суспільстві проблемами, комплексами, нереалізованими мотивами (самоствердження, прагнення до людських відносин, особистісного росту). І в рамках культу ця гуманістична, психотерапевтична спрямованість має більшу імовірність реалізовуватися в руслі деструктивності [57].
Таким чином, до психологічних характеристик особистості, схильної до релігійної аддикціі можна віднести: сором'язливість, довірливість, схильність до гомеостазу, несамоактуалізованність особистості, терпимість до ідеологічної й сенсової невизначеності, тривожність, нестабільність установок, репродуктивність мислення, схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Фактори, що визначають культову уразливість індивіда: період розвитку, ситуація, особиста біографія, психологічна схильність.
1.4 Група ризику й причини приєднання до культів
Майже всі дослідники цього питання відзначають, що в нові релігійні рухи в першу чергу попадають люди молоді [2; 16; 62].
А. Баркер і ряд інших авторів пояснюють це тим, що нові релігії, де є лише перше покоління віруючих, викликають більше ентузіазму, ніж традиційні, що вже посоліднішали згодом. Звичайно нова релігія більш беззастережно обіцяє порятунок громаді, що істинно увірувала або окремій людині, що йде по «дійсному шляхові» [92; 93]. Через це молодому шукаючому розуму нова релігія може здатися більш живою і чуйною, у той час як традиційна справляє враження більш млявої й святенницької. З іншого боку, нові релігії вимагають від своїх прихильників набагато більше сил і часу, ніж традиційні релігії. А такою розкішшю, як вільний час, володіють більшою мірою молоді, несімейні люди.
Природно, такий стан речей існує до пори до часу. Час тече, сектанти зростають. Люди в 30 із зайвим років, які виховують дітей, вже мають зовсім інші погляди на життя, ніж безтурботні 20-літні ідеалісти. Свої ж власні батьки з народженням у молоді дітей стають ближче, а разом з ними ‑ й традиційні цінності. Можливо, саме цим пояснюється той факт, що із створенням родини, багато прихильників залишають нові релігії [62].
Не відкидаючи того факту, що неофіти — люди в основному молоді, багато дослідників зосереджують увагу більше на психологічних причинах вибору секти як об'єкта для своєї подальшої реалізації. Нам також подібний підхід бачиться досить цікавим.
Перспективний і такий підхід, коли неофітів не розглядають як монолітну масу досить молодих і незрілих індивідуумів. У масі тих, хто попадає в секту, при всій удаваній «однаковості» сектантів, безумовно, можна виділити різні групи людей. Вони будуть різнитися по своїх психологічних особливостях, найчастіше саме в них криються причини й очікування, що спонукали їх вступити в секту [58].
До першої групи можна віднести людей, які попадають у секту, маючи якісь психічні захворювання або у зв'язку з особливостями психічного розвитку.
Багато сект, що застосовують ірраціональні форми, релігійного досвіду, що включають екстаз, транс, залучають тих, хто саме в таких формах звик у своєму повсякденному житті робити розрядження напруженості (це, наприклад, істерики). Депресантів тягнуть культи, у яких особливий упор робиться на переживання жертовності, жалю й страждання. Параноїки також не залишаться поза охопленням. Себе виявити їм допомагають культи, у яких переважає ненависть до ворогів даної релігійної ідеї.
Отже, у широкому й багатограному спектрі сучасних сект і культів, особистість із будь-яким типом психічних відхилень, незалежно від віку, може стати у нагоді. Найчастіше ці люди перетворюються в закінчених фанатиків. Їм частіше, ніж іншим, «приходять» бачення, чуються загадкові голоси. А у вмілих руках керівників сект ці легконавіювані люди, перетворюються в пророків і служать надалі для демонстрацій тим, що сумніваються.
Відомі вчені P.M. Грановська й І.М. Нікольська [16] у своїй книзі «Захист особистості» на підтвердження положення про те, що в рядах сектантів досить людей із психічними відхиленнями, наводять дані американських дослідників Л. Френсиса й Дж. Беннефта, які встановили зв'язок між екзальтованою релігійністю, психозами й неврозами [18]. До цієї ж групи ми віднесли б у цілому здоровіших людей, але, які перебувають у кризовому періоді розвитку. Це молоді люди в період полового дозрівання, деякі жінки в період клімаксу. У ці періоди люди можуть бути в деяких своїх проявах неадекватні.
У середовищі сектантів можна виділити людей, які прийшли в секту з тих родин, у яких панує твердий, авторитарний стиль виховання, відсутне щиросердечне тепло, повага й довіра до кожного члена родини. Інакше кажучи, це родини з несприятливим психологічним кліматом. Цих людей ми умовно об'єднаємо в другу групу. Будучи людьми психічно здоровішими, вони все-таки мали серйозні проблеми в сімейному житті й у побудові своєї власної родини. Вони мають гостру потребу в розумінні й любові близьких. Ця «недолюбленість» змушує їх і в дорослому віці шукати те, що вони недоодержали в дитинстві. Вони біжать від тих соціальних форм родини, які заподіяли їм біль, одночасно вони потребують підтримки, можливо, навіть більше чому хтось інший. У сектантському світі вони знаходять заступника. Учителів; які обіцяють їм підтримку, захищеність, яких їм так бракує. За це вони готові на сліпу повагу й поклоніння йому. Цей зв'язок із Учителем перетворює їх знову в дітей. Такі особистості віддають перевагу організаціям, що емітують структуру родини, такі як Церква Об'єднання (муніти), секта Родина і т.д. У них атрибути родини гіпертрофуються. Керівників називають батьком і матір'ю (муніти), татом (Родина); привласнюють їм риси, властиві паттерновым фігурам. У таких сектах намагаються забезпечити внутрігрупову згуртованість і довіру, внутрігрупові норми й ідеали.
До представників даної групи можна віднести й тих, хто виявився в критичній ситуації або в момент різких змін своєму життя. До таких моментів можна віднести від'їзд із родини на навчання (перші роки поза родиною), зміну роботи, переїзд на інше місце проживання, раптову хворобу або смерть близького, члена родини, розлучення і т.д. У такі періоди багато з людей можуть поповнити другу, умовно виділену нами групу [2].
У таких ситуаціях рвуться звичні соціальні зв'язки, наростає зовнішній дефіцит спілкування, який призводить до падіння самоповаги. Усі ці фактори штовхають їх на пошуки якогось нового соціального середовища. У такі моменти життя й можуть з'явитися представники однієї із сучасних сект, які пропонують ілюзію швидкого росту самоповаги, визнання якоюсь соціальною групою «вибраних» і «просунутих» особистостей. І дійсно, секта спочатку зустрічає неофіта з розкритими обіймами, у яких він на час знову може відчути щиросердечну рівновагу. Ось тут він і «попадається на гачок».
Третю умовну групу становлять психічно здоровіші й духовно розвинені люди, яких відрізняє прагнення до вищих цілей і ідеалів, часто досить ідеалізованих. Їхні піднесені моральні, світоглядні цінності залишаються незатребуваними або суспільством у цілому, або конкретним оточенням. Крах духовних орієнтирів змушує їх пуститися на пошуки того середовища, тієї групи людей, які розділяють їхні духовні устремління [32].
Як уже говорилося вище, молодий палкий розум може відкинути офіційну церкву через ортодоксію, вона може здатися йому недостатньо діяльної в досягненні високих ідеалів. А от пихаті обіцянки діячів сект можуть справити враження, особливо на молодь, що ще не має життєвого досвіду. Такі люди схильні ідеалізувати лідера, який дозволяє долучитися до «великої ідеї» або до «великої місії очищення й поліпшення людства». Висловлення рекрутерів від сект так багаті хльосткими виреченнями, що в них самий ідеалістичний розум може знайти те, що буде відповідати його високим ідеалам. Із часом більш реалістичні й зрілі розчаровуються в таких місіях, але вийти із секти непросто. Уся машина секти спрямована на залучення й утримання нових членів [34].
Існує й четверта категорія осіб, які приходять у секту. Вона відрізняється від попередніх трьох тим, що не випробовує дефіциту ні людського тепла, ні визнання духовних ідеалів, фізичне здоров'я таких осіб теж на необхідному рівні, у всякому разі, воно не є перешкодою в придбанні соціального визнання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
