132372 (593715), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування й самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи, — відзначають Д. Хебб і У. Томпсон. Стаючи старше, дитина навчається контролювати й придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтериоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.
Підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками й тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.
Емоційні проблеми підліткового віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з'являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітні дослідження відкидають думку про підлітковий вік як "невротичний" період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується.
Період підліткового віку пов'язаний із кризою статевого дозрівання. У ці роки виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми підлітки почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь упевнені, що навколишні про них поганої думки.
У підлітковому віці відбувається бурхливий ріст, розвиток і перебудова організму дитини. Нерівномірність фізичного розвитку, коли в основному відбувається ріст кісток тулубу і кінцівок в довжину, призводить до вуглуватості, втрати гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться і намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи іноді неприродні пози, намагаючись бравадою і грубістю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть легка іронія і насміх по відношенню до його фігури, пози або ходи часто викликають бурхливу реакцію, тому, що підлітка пригнічує думка, що він смішний в очах оточуючих.
В підлітковому віці спілкування висувається на перше місце, воно відіграє важливу роль у формуванні особистості. Відсутність навичок спілкування змушує підлітка бути похмурим, незадоволеним собою. Такі підлітки помітно відстають у навчанні, нерідко конфліктують з дорослими й з однолітками. Не успішність у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами часто приводить до болісних емоційних переживань підлітка.
У підлітковому віці виникають проблеми з батькам, головним чином пов'язані з недорозумінням —деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив'язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.
Всі ці причини сприяють емоційним відхиленням і порушенням у підлітків. Період підліткової кризи додає емоційним розладам особливе забарвлення. Різні патологічні симптоми в цьому періоді мають специфічну динаміку, пов'язану з прискоренням і спотворенням протікання психічних процесів. Емоційні порушення також можуть мати атипові риси у вигляді слабкої вираженості, "непомітності", стертості симптомів. Замість пригніченого настрою і скарг на "тугу" виникають сомато-неврологічні симптоми (запаморочення, болі в серці і інших частинах тіла) і відхилення в поведінці.
Важливо також враховувати особливості "підліткової лексики", оскільки діагноз депресивного стану встановлюється у вирішальному ступені завдяки детальній і цілеспрямованій бесіді. У зв'язку з цим необхідно звертати увагу на те, що в структурі емоцій підлітка велику питому вагу відіграють ситуативно-особові моменти, що відображають його індивідуальні особливості, процес формування свого «Я», взаємин з навколишнім світом. Зрозуміло, що специфіка підліткових емоцій утрудняє їх розпізнавання. Тим часом своєчасна діагностика цієї патології може мати істотну профілактичну цінність. Ретроспективний аналіз емоційних розладів у підлітків виявляє ряд їх особливостей. На ранніх етапах, в дитинстві, виникнення афектних симптомів в більшості випадків зовні пов'язане з несприятливою ситуацією: зміною життєвого устрою, конфліктом з близькими родичами, розлукою з ними і т.д. В подальшому вони набувають виразно ендогенних властивостей. Але навіть на першому етапі, в період ситуативної обумовленості, можна констатувати їх ендогенно-фазну природу: ступінь нанесеної образи, ситуація розлуки виявляються несумірно меншими в порівнянні з глибиною і тривалістю депресії.
Виявляють свої особливості і окремі клінічні типи емоційних порушень. Підлітки з тужливо-адинамічною депресією в дитинстві відрізняються боязкістю, некомунікабельністю, сильно прив'язані до матері, стороняться галасливих і рухомих ігор. У ситуації депресивного реагування виявляються ендогенні риси: тривалі, протягом тижнів і місяців реакції на образу супроводжуються тілесними і вегетативними розладами у вигляді шкірного свербіння, "відчуття жару", функціональних розладів шлунково-кишкового тракту. Злісність, як правило, поєднується з відчуттям безвихідності, пригніченості, суму. Характерною ознакою цього типу депресій вже в період підліткової кризи є утруднення в навчанні, зниження здібності до засвоєння матеріалу.
На уроках ці підлітки часто відволікаються, "йдуть у себе". Типовим проявом тужливо-меланхолійної депресії є суїцидальні думки і вчинки, що виникають в стані безвихідності, обтяжливого відчуття незадоволеності життям.
Провідною ланкою астено-адінамічної депресії є описаний Глятцелем (1972) синдром "астенічної юнацької неспроможності", що характеризується несподівано наступаючою нездатністю до навчання, падінням активності. Ці симптоми, які з'являються поволі, Д.С. Озерецковський (1981) об'єднав терміном "шкільна неспроможність". Навіть після того, як астено-адінамічні депресії стають вираженими, знайти їм які-небудь психологічні пояснення важко, оскільки скарги, що пред'являються підлітком, і відчуття, що переживаються ним, не містять, як це часто буває при тужливо-меланхолійній депресії, реактивного компоненту. "Не хочеться нічого робити", "Все байдуже" — такі типові вислови підлітків в астено-адінамічному стані. Тревожно-фобічний спектр емоційних розладів включає, перш за все, різні страхи (фобії), фабула яких відображає вплив оточуючої підлітка дійсності, зміст прочитаних книг і т.д. Типовими є страхи за життя матері, за власне здоров'я, боязнь заразитися. Тривожні прояви, глибші і протяжніші в часі, ніж страхи, часто мають, як і тужливо-меланхолійна депресія, зв'язок з проблемами взаємин в сім'ї, групі однолітків.
Важливою ознакою, яка вказує на глибину тривоги, є вираженість особової реакції на хворобу. При помірній тривозі у підлітків зберігається психологічно зрозумілий зв'язок з ситуацією, тривожні побоювання супроводжуються комплексом особових переживань і рефлексією: вони прагнуть до зосередження уваги на своїх вчинках, аналізують помилки, які зробили, прагнуть пригадати, коли проявили нестриманість і грубість, за яке їх "чекає покарання". При глибокому ступені тривоги цей особовий компонент, що відображає реакцію на зміну психічного стану, практично відсутній. Афект тривоги, що захоплює глибинні сфери психіки, безпосередньо визначає поведінку підлітків. Іноді відчуття тривоги, яке лежить в основі глибокої патології емоційної сфери, не усвідомлюється підлітком, який не може зрозуміти свого стану і скаржиться на "нез'ясовний внутрішній неспокій", гнітючий, обтяжливий настрій з передчуттям біди, що насувається. Основні компоненти, які складають ядро так званого дисфорічного синдрому, — тужливий настрій у поєднанні з дратівливістю, злісністю, неприязню (Юсевіч); у підлітків на перший план виступає гнівлива, нестриманість, опозиційність, схильність до руйнівних дій. Вранці вони почувають слабкість, млявість, байдужість. На цьому фоні виникає злість, дратівливість, "все дратує". Свій стан вони описують як пригніченість, говорять, що у них "немає натхнення", "опускаються руки", що їм "нічого не хочеться робити". Це поєднується з нестриманістю, вибуховістю по щонайменшому, найчастіше випадковому приводу. Дратівливість, руйнівні тенденції, властиві дисфорічному стану, можуть бути наслідком пригніченості, яку підліткам важко описати. Вони скаржаться на «незрозуміле бажання», що виникає у них, «внутрішній неспокій», «розпирання в грудях».
Розділ 2. Особливості функціонування малих груп підлітків
Діти підліткового віку зазвичай згуртовуються в малі групи, де здійснюється їх постійне спілкування. Тому, для проблеми емоційного комфорту при спілкуванні з однолітками та психологічної сумісності істотне значення мають закономірності малих груп.
Малою групою називають сукупність людей, об'єднаних у просторі й часі, які спільно вирішують те або інше завдання й мають безпосередні або опосередковані технікою контакти. Вважається, що мала група може включати від 2 до 25 чоловік. Вона може бути створена для виконання якогось одного завдання й існувати лише протягом часу, якого вимагає виконання цього завдання, а може бути постійною.
Мала група має деяку самостійність і більше високу згуртованість в соціальному середовищі. У ній здійснюється контроль членів групи один над одним й можливість за допомогою цього контролю регулювати діяльність групи. Структурна організація малої групи двостороння: вона має свою власну структуру, елементами якої виступають її окремі члени, що перебувають у певних відносинах; і з іншого боку, сама є елементом більшої структури (наприклад, колективу класу). Основний закон дії групи однолітків спільність інтересів, спільність цілей і єдність дій — якісно нове явище, що істотно відрізняється від інтересів, цілей і дій індивіда.
Малі групи діляться на формальні (офіційні) і неформальні. Склад формальних груп визначається виробничою діяльністю, зручністю організації, керівництва й т.д. Вони підлеглі строгій дисципліні, статус і роль кожного члена зафіксовані в офіційних документах. Їхня структура регламентується посадовими обов'язками кожного члена, діяльність і поводження — правилами й посадовими інструкціями.
Поряд із цим на основі особистих симпатій, міжособистісних емоційно-психологічних відносин утворюються неформальні групи з кількох людей, між якими існують більше тісні взаємини, ніж з іншими. Виникають такі групи на основі неписаних норм, стихійно, поза впливом керівника, а іноді навіть всупереч йому або внаслідок його помилок. При цьому ділові контакти відступають на другий план і заміняються особистим спілкуванням. Склад їх зазвичай не перевищує восьми - десяти чоловік, а найбільш близькі відносини встановлюються між двома-п'ятьма її учасниками. Строк утворення цих груп коливається від одного-чотирьох місяців і більше, причому він відносно стійкий для кожної людини.
В основі неформальних груп лежать чисто людські відносини між її членами. Ці відносини регулюються неофіційним кодексом правил, які не формулюються вголос і в більшості випадків угадуються лише інтуїтивно. Будуються вони на принципах моральних норм поводження й людської етики, суб'єктивних установок і стереотипів, симпатії й антипатії, вдячності, довіри й т.д. У членів групи виникають спільні переживання конкретних подій, подібні емоційні стани, внутрішньо-колективні звичаї й традиції.
Кожний індивід у малій групі має певний особистий статус і відіграє певну роль. Статус визначається соціальним станом — лідер або «підлеглий». Термін «роль» у соціальній психології використовують як наукове поняття. Роль людини в малій групі означає якийсь відносно стійкий стереотип поводження, якого він повинен дотримуватися, деякою мірою незалежно від його особистих і ділових якостей. Він повинен поводитися як слід, робити саме те, чого від нього очікують у даній ситуації. В інших членів групи є специфічні соціальні очікування такого поводження, думок і почуттів як відповідно до офіційних правил, так і часом просто неусвідомлюваними. Виконання соціальної ролі оцінюється групою: якщо воно відповідає очікуванням, то схвалюється, підтримується; якщо ні, то застосовуються соціальні санкції — зовнішня стосовно цього індивіда система примуса до виконання соціальної ролі: емоційне вираження несхвалення, глузування й навіть бойкот.
Для вивчення взаємин між людьми, визначення структури неформальних груп, положення лідера й «підлеглих», ступені групової згуртованості й т.д. є різні методи, які дозволяють оцінити ці взаємини об'єктивно й навіть у кількісних показниках. Найпоширенішу групу методів представляють опитування, які застосовуються письмово (анкетування) або усно (інтерв'ювання).
2.1 Особливості спілкування та емоційного самопочуття підлітків в групі однолітків
Взаємодія людини й групи має велике значення в будь-який віковий період, але особливу чинність воно здобуває в підлітковому віці, коли відбувається становлення особистості й батьківський авторитет заміщається авторитетом групи.
Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимогами й цілями соціуму. Однак мета ця задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції: соціалізація й індивідуалізація рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка.
Соціальна мотивація, виражена в прагненні до соціалізації, є соціально-психологічним чинником, що забезпечує прагнення індивіда в організовані співтовариства й співвіднесення їм свого Я с групами, у яких він перебуває й розвивається. Індивідуальна мотивація, виражена в прагненні до самоактуалізації, індивідуалізації, лежить в основі вироблення відносин до соціальних ролей, формування особистісних норм і систем змістів. В емоційно-ціннісному відношенні й перша й друга тенденції реалізуються в прагненні індивіда бути прийнятим у системі соціальних зв'язків і в прагненні бути прийнятим самої собою.
При обєднанні ці прагнення є системоутворюючими факторами особистісного розвитку. Бути прийнятим у системі соціальних відносин, прийняти їх і самого себе в цих відносинах, значить створити умови для взаємопроникнення, проростання зовнішнього у внутрішнє й внутрішнього в зовнішнє, умови для співвіднесення соціальних відносин і відносин, що виникають у результаті становлення сутнісного Я людини.
Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
