132329 (593705), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Так особливості висшої нервової діяльності індивіда не стають особливостями його особистості і не визначають її. Хоча функціонування нервової системи складає необхідну передпосилку розвитку особистості, однак її тип ни є тим «скелетом», над яким вона «надбудовується». Сила або слабкість нервових процесів, їх врівноваженість і т.д. проявляють себе лише на рівні механізмів, завдяки яким реалізується система відносин індивіда зі світом. Це і визначає не однозначність їх ролі в формуванні особистості.
Особистість, як і індивід, є продукт інтеграції процесів, який здійснює життєві відносини суб'єкта. Існує фундаментальна різниця того особливого утворення, яке ми називаємо особистістю. Воно визначається природою відносин які його породили: це специфічні для людини суспільні відносини, в які вона вступає в своїй предметній діяльності. Як ми вже бачили, при всій різноманітності її видів та форм, усі вони характеризуються загальністю своєї внутрішньої будови та припускають свідоме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на деяких етапах розвитку також і самосвідомості суб'єкта.
Для наукової психології особистості це фундаментальне методологічне відкриття має вирішальне значення. Воно радикально змінює розуміння її предмета та руйнує укорінені схеми, в яких залучені такі різноманітні риси або «підструктури», як, наприклад, моральні якості, знання, навички та звички, форми психічного відображення та темперамент. Джерелом таких «схем особистості» є уявлення про розвиток особистості, як про результат накладання прижиттєвих надбань на деякий попередній метапсихічний базис. Но як раз з цієї точки зору особистість як специфічне людське утворення взагалі не може бути зрозумілою. Дійсний шлях досліджування особистості складається із вивчення тих трансформацій суб'єкта (або, кажучи мовою Л. Сева, «фундаментальних перегортань»), які створюються саморухом його діяльності в системі суспільних відносин . На цьому шляху ми, однак, з самого початку стикаємося з необхідністю переобмірковувти деякі загальні теоретичні положення.
Одне з них, від якого залежить вихідна постановка проблеми особистості, повертає нас до вже знайомого положення, про те що зовнішні умови впливають через внутрішні. «Положення, згідно якого зовнішні впливи пов'язані зі своїм психічним ефектом опосередковано через особистість, та є тим центром, виходячи з якого встановлюється теоретичний підхід до всіх проблем психології особистості...».
Те, що зовнішнє діє через внутрішнє, вірно, для випадків, коли ми розглядаємо ефект того або іншого впливу. Інша справа, якщо бачити у цьому положенні ключ до розуміння внутрішнього як особистості. Автор пояснює, що це внутрішнє залежить від попередніх зовнішніх впливів. Але виникнення особистості як особливої цілісності, прямо не збігається з цілісністю індивіда, і не розкривається, і тому залишається можливість розуміння особистості лише як збагаченого попереднім опитом індивіда.
Я уявляю, що для того щоб знайти підхід до проблеми, необхыдно з самого початку, обернути початковий тезис: внутрішнє (суб’єкт) діє через зовнішнє і цим само себе змінює. Це положення має цілковито реальний зміст.
Тому що первісно суб’єкт життя взагалі виступає лише як маючий, якщо використати вираз Енгельса, самостійну силу реакції, однак ця сила може діяти лише зовнішнє, у цьому зовнішньому і відбувається перехід із можливості в дійсність: її конкретизація, її розвиток і збагачення - словом, її перетворення, яке є сутністю перетворення і самого суб'єкту, її носія. Зараз, тобто, в якості перетвореного суб'єкту, він і виступає як переломлюючий в своїх поточних станах зовнішнього впливу» .
Борис Дмитрович Карвасарський у підручнику «Клінічна психологія» пише: «Людина народжується індивідом, особистістю вона стає в результаті соціалізації, засвоєння суспільного опиту. Відповідно з цим, вихідним моментом якостей особистості є її статут у суспільстві (економічні, правові, професійні, політичні та інщі положення), а також особливості спільності, в якій складалася та формувалася дана особистість. На основі статуту будуються суспільні функції – ролі, цілі та ціносні орієнтації особистості, які утворюють перший ряд властивостей особистості . Ці особистісні характеристики визначають властивості мотивації поведінки, складаючих другий ряд властивостей особистості. Вищім ефектом первинних та вторинних властивостей особистості є характер людини, з однієї сторони, і його схильності – з іншої. Якщо основною формою розвитку індивіда є онтогенез, то основною формою розвитку особистості є життєвий шлях людини в суспільстві, її соціальна біографія.
Т.І. Пашукова, А.І. Допіра, Г.В. Дьяконов у підручнику з загальної психології пишуть: «Особистістю психології називається системна соціально-психологічна якість людини, яка формується і розвивається в неї на протязі життя в суспільстві, поступово засвоюя різні види діяльності та спілкування. Особистість існує в просторі різноманітних характерних для суспільства відносин. Мая свідомість людина орієнтується в складній системі взаємовідносин, вступає во взаємодію, усвідомлює себе, порівнює з іншими, зазнає успіху та поразок».
Проаналізував усі вислови сучасних психологів ми можемо зробити не великий висновок:
Особистість – відносно стійка система поведінки індивіда, побудована перш за все на зв'язку з соціальним контекстом. Стріжневим утворенням особистості є самооцінка, яка побудована на оцінках індивида іншими людьми та його оцінюванні тих інших.
1.2 Основні ознаки особистості дитини в віці 14-15 років
Підлітковий період виокремлюють не у кожному суспільстві, а лише з високим рівнем цивілізації. Індустріальний розвиток призводить до того, що необхідно все більше часу для суспільного та професійного навчання дітей і відповідно розширення рамок підліткового віку. У літературі описан під різними назвами: підлітковий, перехідний, пубертальний, пубертатний, негативна фаза віку статевого дозрівання, вік другого перетинання пуповини. Різні назви відображують різноманітні сторони змін в житті підлітка.
Статеве дозрівання
Підлітковий вік виявляється в різкому змужнінні організму, в раптовому збільшенні зросту та розвитку вторинних сексуальних ознак. У дівчаток цей процес починається приблизно, на 2 роки раніше, та триває протягом більш короткого часу (3-4 роки), ніж у хлопців (4 – 5 років). Цей вік вважають періодом зросту сексуальних бажань і сексуальної енергії, особливо у хлопчаків.
З фазами біологічного дозрівання співпадають фази розвитку інтересів. З однієїї сторони втрачається інтерес до речей, які були цікавими раніше. При цьому не втрачаються ні навички, ні вже складені механізми поведінки. З іншої сторони, виникають нові інтереси: нові книги, перш за все еротичного характеру, гострий сексуальний інтерес.
Під час зміни інтересів є моменти, коли здається, що у підлітка взагалі відсутній будь-який інтерес. Ця руйнівна, спустошлива фаза розставання з дитинством і надала привід Л. Толстому назвати період «пустелею отроцтва».
Пізніше, з початку нової фази, у дитини з'являється багато нових інтересів. Причому спочатку це відбувається під знаком романтичних прагнень, під кінець – реалістичний і практичний вибір одного стійкого інтересу, пов'язаного з основною життєвою лінією, обраної підлітком.
Ведуча діяльність
Ведуча діяльність – інтимно-особистісне спілкування з однолітками.
Ця діяльність є своєрідною формою відтворення між однолітками тих відносин, які існують серед дорослих людей, формою освоєння цих відносин. Відносини з однолітками більш значущі, ніж з дорослими, підліток відокремлюється від геніологічної родини.
Основні новоутворення
Формування «Ми» - концепції
Іноді воно приймає дуже жорсткий характер: «ми – свої, вони – чужі». Поділені території, сфери життєвого простору. Це не дружба, відносини дружби ще тільки належить освоїти як відносини близькісті, побачити в інший людині, таку ж людину, як сам. Це скоріше поклоніння загальному ідолу.
Формування референтних груп. В підлітковому віці серед дітей починають виділятися групи. Спочатку вони складаються з представників одної статі, згодом виникає тенденція до об'єднання подібних груп в більш великі компанії та збіговиська, члени яких щось роблять разом. З часом стають змішаними. Ще пізніше групи поділяються на пари, так компанія складається тільки з пов'язаних між собою пар.
Ціності та погляди референтної групи підліток схильний признавати своїми власними.
В його свідомості вони задають оппозицію дорослому суспільству. Багато дослідників говорять про субкультуру дитячого суспільства, носієм якої і є референтна група. Дорослих до неї не допускають, тому канали впливу на неї обмежені. Цінності дитячого суспільства погано узгоджуються з цінностями дорослого.
Типова риса підліткової групи – дуже висока конформність. До поглядів лідера та групи відношення не критичне. Дифузне «я» потребує сильного «ми», інщі погляди виключаються.
Почуття дорослості
Об'єктивної дорослості підлітки ще не мають. Суб'єктивно вона виявляється в розвитку почуття дорослості та тенденції до дорослості.
1.Сипарація від батьків. Дитина потребує суверенності, незалежності, поваги до соїх таємнець. У віці 10-12 років діти ще намагаються знайти розуміння батьків. Однак розчарування неминуче, так як цінності їх різні. Однак дорослі поблажливі до цінностей один одного, а дитина – максималіст і не приймає поблажливості до себе. Розмови виникають з приводу стиля одягу, зачіски, вільного часу, шкільних та матеріальних проблем. Однак у головному діти наслідують цінності батьків. «Сфери впливу» батьків та однолітків поділені. Звичайно від батьків переймають відношення до фундаментальних аспектів суспільного життя. З однолітками радяться з питань насущних.
2.Самостійність починає яскраво виявлятися в підлітковому віці (10 -15 років). В цей період учні багато чого можуть робити самостійно та прагнуть до розширення сфери такої діяльності. У цьому вони знаходять можливість задовольнити потреби бути та вважатися дорослим, які починають бурхливо розвиватися. Потреба бути та вважатися дорослим перетворюється у цей перід на домінуючу.
Перш за все це виявляється в прагненні підлітка приєднатися до життя та діяльності дорослих.
У першу чергу переймаються більш доступні, чуттево сприйнятливі сторони дорослості (види відпочинку, розваги, косметика, різноманітні прикраси, лексикон та інше). Засвоєння зовнішніх ознак «чоловічої» або «жіночої» дорослості роблять підлітка дорослим у власних очах, а також, як йому вважається в очах оточуючих, що дуже важливо в плані самосвідомості. Така дорослість набувається шляхом наслідування. І це самий легкий шлях досягнення помітної дорослості.
Прагнення бути дорослим дуже яскраво виявляється і у в заємовідносинах з дорослими. Підліток прагне розширити свої права та обмежити права дорослих відносно його особистості. У встановленні взаімовідносин підлітка з дорослими можуть виникнути протиріччя. Т.В. Драгунова розглядає три варіанти розвитку протирічь. Для першого варіанту характерно поглиблення протиріччя та посилення конфлікту, який може тривати дуже довго. Це виникає за умов повного расходження тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі до притензій підлітка на більшу самостійність, довіру та повагу відносяться як до необгрунтованих, а підліток у свою чергу протестує (в різних формах) проти старого стилю відношення до нього дорослих.
За таких обставин негативізм підлітка може стати стійким та глобальним, що в свою чергу, породжує ряд негативних наслідків у формуванні його особистості: в появі агресивно – деспотичних тенденцій, брехливості, ханжества, пристосування та іншого. За такої ситуації «дорослий втрачає авторитет до ноьго, може виникнути ставлення як до «пережитку минулого», що виправдовує в очах підлітка не сприяття ним вимог, оцінок, поглядів дорослого» 5.
Другий варіант характеризується тим, що протиріччя виявляэться епізодично в силу не послідовності поведінки дорослих, коли вони вимушені, всупереч своїм поглядам, поступатися підлітку та дозволяти, те, що раніше забороняли. В результаті конфліктів стає «менше, але можливість їх виникнення весь час залишається. За такої ситуайії розвиток дорослості підлітка залежить від змісту його інтересів і спрямувань».
Третій варіант розвитку протиріччя характеризується поступовим зниканням протиріччя та конфлікту. Це буває в тих випадках, коли дорослі усвідомлюють що підліток дорослішає, змінюють до ньго відношення та не дають руйнуватися взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктна ситуація, взагалі може не існувати, якщо дорослі будуть будувати свої взаїмовідносини з підлітком враховуючи його подорослення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
