132110 (593677), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Після підрахунку балів здійснюється аналіз за наступною схемою: чим більше балів, тим нижче рівень комунікативної толерантності, аналіз здійснюється також за конкретною ознакою: чим більше балів, тим більш нетерпиме відношення до людей у кожній конкретній ситуації.

Отже, перед проведенням тренінгу рівні комунікативної толерантності опитуваних знаходились у межах високого, середнього та низького. Високий рівень комунікативної толерантності відмічався у 6 (17%) опитуваних, середній – у 22 (61%) опитуваних, а низький – у 8 (22%) (Рис. 2.1).

Рис. 2.1. Рівні комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойко до проведення формуючих заходів

Після проведення тренінгу, кількість опитуваних з високим рівнем комунікативної толерантності збільшилась на 7 (19%) осіб, з середнім рівнем – зменшилась на 3 (8%) осіб за рахунок збільшення за попереднім показником, а низький – зменшився на 4 (11%) осіб, що характеризується позитивно, і склали відповідно 4 (11%), 19 (53%), 13 (36%) осіб (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рівні комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойко після проведення формуючих заходів

Підвищення рівня толерантності – терпимості у відношеннях з оточуючими людьми свідчить про формування навичок твердо відстоювати свої переконання, приймати будь-які ідеї, з розумінням ставитись до людей та їхніх вчинків, критично ставитись до своєї думки, здатності відмовитися від помилкових поглядів, здатності з повагою ставитися до думки співрозмовника.

Динаміку змін рівнів комунікативної толерантності наведено на Рис. 2.3.

Рис. 2.3. Динаміка змін рівнів комунікативної толерантності за методикою В.В. Бойко

За методикою діагностики полікомунікативної емпатії ми визначили рівні комунікативної емпатії. Методика складається з 36 тверджень, по кожному з яких досліджуваний повинен оцінити, в якій мірі він погоджується або не погоджується з кожним твердженням, використовуючи вісім варіантів відповідей, які необхідно оцінити за 5‑бальною шкалою. Після підрахунку балів здійснюється аналіз за наступною схемою: чим більше балів, тим вищим є рівень емпатійності.

Отже, перед проведенням тренінгу рівні полікомунікативної емпатії опитуваних знаходились у межах дуже високого, високого, середнього та низького. Дуже високий рівень полікомунікативної емпатії відмічався у 3 (8%) досліджуваних, високий – у 5 (14%) осіб, середній – у 22 (61%) осіб, а низький – у 6 (17%) (Рис. 2.4).

Рис. 2.4. Рівні полікомунікативної емпатії до проведення формуючих заходів

Після проведення тренінгу, кількість опитуваних з дуже високим рівнем полікомунікативної емпатії збільшилась на 2 (6%) особи, з високим рівнем – збільшилась на 3 (8%) осіб, з середнім рівнем – зменшилась на 2 (5%) особи за рахунок збільшення за попередніми показниками, а низький – зменшився на 3 (9%) осіб, що характеризується позитивно, і склали відповідно 5 (14%), 4 (22%), 20 (56%), 3 (8%) осіб (Рис. 2.5).

Рис. 2.5. Рівні полікомунікативної емпатії після проведення формуючих заходів

Підвищення рівня полікомунікативної емпатії свідчить про чуттєвість до потреб і проблем оточуючих людей, великодушність, схильність прощати, з непідробленим інтересом ставитись до людей. Емпатійні особистості здатні розуміти інших та передбачувати їхнє майбутнє. Вони емоційно чуйні, товариські, швидко встановлюють контакти і знаходять спільну мову. Їхнє оточення цінує їх за щиросердність.

Емпатійні люди намагаються не допускати конфліктів і знаходити компромісні рішення, добре переносять критику на свою адресу. В оцінці подій більше довіряють своїм почуттям і інтуїції, ніж аналітичним висновкам. Воліють працювати з людьми, ніж поодинці. Постійно потребують соціального схвалення своїх дій.

Динаміку змін рівнів полікомунікативної емпатії наведено на Рис. 2.6.

Рис. 2.6. Динаміка змін рівнів полікомунікативної емпатії

За методикою вивчення здібності до самоуправління в спілкуванні ми визначили мобільність та адаптивність в різних ситуація спілкування. Методика складається з 25 тверджень, по кожному з яких досліджуваний повинен оцінити, в якій мірі він погоджується або не погоджується, використовуючи два варіанти відповідей, які необхідно оцінити за 25-бальною схемою.

Після підрахунку балів здійснюється аналіз за наступною схемою: чим більше балів, тим вищим є рівень здібності до самоуправління в спілкуванні.

Отже, перед проведенням тренінгу здібності до самоуправління в спілкуванні опитуваних знаходились у межах високого, середнього та низького. Високий рівень здібності до самоуправління в спілкуванні відмічався у 5 (14%) досліджуваних, середній – у 21 (58%) осіб, а низький – у 10 (28%) (Рис. 2.7).

Рис. 2.7. Рівні здібності до самоуправління в спілкуванні до проведення формуючих заходів

Після проведення тренінгу, кількість опитуваних з високим рівнем здібності до самоуправління в спілкуванні збільшилась на 7 (19%) осіб, з середнім рівнем – зменшилась на 3 (8%) особи за рахунок збільшення за попереднім показником, а низький – зменшився на 4 (11%) особи, що характеризується позитивно, і склали відповідно 12 (33%), 18 (50%), 6 (17%) осіб (Рис. 2.8).

Рис. 2.8. Рівні здібності до самоуправління в спілкуванні після проведення формуючих заходів

Підвищення рівня здібності до самоуправління в спілкуванні свідчить про зростання потреб бути в спілкуванні із самим собою, виявляти в залежності від ситуації спрямованість на партнера, схильність до партнерства в спілкуванні, підвищення мобільності у спілкуванні, розвиток умінь підлаштовуватися до поведінки партнера, готовність до діалогу, здатність змінювати стиль спілкування в залежності від ситуації.

Динаміку змін рівнів здібності до самоуправління в спілкуванні наведено на Рис. 2.9.

Рис. 2.9. Динаміка змін рівнів здібності до самоуправління в спілкуванні

Порівняння результатів доекспериментального та післяекспериментального дослідження дає можливість стверджувати, що проведення формуючих заходів сприяло формуванню комунікативних вмінь менеджера через розвиток комунікативної толерантності, емпатійності та здібності до самоуправління в спілкуванні.

Таким чином, гіпотеза нашої роботи підтверджена. Використання у тренінгу формуючих вправ є виправданим.

Висновки

1. Проведено теоретичний аналіз розвитку комунікативних вмінь менеджера. Визначено психологічні особливості особистості менеджера: професійно-ділові, адміністативно-організаційні, соціально-психологічні, моральні. Окреслено професійні здібності менеджера: конструктивні – якості, які забезпечують успіх в перетворенні цілого світу, в покращенні суспільства та особистості; інтерсоціальні – якості, які гарантують успішну взаємодію між людьми, розуміння один одного та ефективний взаємовплив, встановлення контактів, організацію спільних справ. Серед інтерсоціальних здібностей виділено комунікативні, а серед комунікативних – толерантність, полікомунікативна емпатія та здібність до самоуправління у спілкуванні.

2. Визначено, що формування комунікативних вмінь менеджера відбувається за рахунок розвитку комунікативної толерантності, комунікативної емпатії та здібності до самоуправління у спілкуванні.

3. Розроблено експериментальне дослідження формування комунікативних вмінь менеджера, яке полягало в проведенні констатуючого та формуючого експериментів. Отримані результати доекспериментального тестування зумовили мету формуючих заходів, які спрямовувались на розвиток у менеджерів толерантності, емпатійності та здібності до самоуправління у спілкуванні. Констатуючий експеримент підтвердив гіпотезу про те, що розвиток толерантності, емпатії та здібності до самоуправління у спілкуванні сприяє формуванню комунікативних вмінь менеджера.

4. Поглиблено теоретичні засади розвитку комунікативних вмінь менеджерів; показано, що розвиток комунікативної толерантності, емпатійності та здібності до самоуправління в спілкуванні сприяє формуванню комунікативної компетенції менеджера.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою методичних рекомендацій з питань формування комунікативних вмінь менеджера; тренінгів, спрямованих на підвищення професійної компетенції управлінців через формування вмінь та навичок толерантного, емпатійного спілкування та здібності до самоуправління у спілкуванні; з розвитком окремими індивідами власної комунікативної компетенції у сфері управлінської діяльності.

Список використаної літератури

1. Айзенк Г.Дж. Коэфициент интеллекта. – К., 1994

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 376 с.

3. Андрушків Б.М., Кузьмів О.С. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995.

4. Аугустинавичуте А. Соционика: Введение. – М., Изд. АСТ, 1998.

5. Аугустинавичуте А. Соционика: Психотипы. Тесты. – М.: Изд. АСТ, 1998.

6. Аудіо тренінг Бодо Шефера «Законы победителей».

7. Берн Э. Игры, в которые играют люди… – М. 1988.

8. Бехтемиров А.Ф. Тесты самооцінки личности. – Первоуральск, 1991.

9. Богословский В. Общая психология. Москва «Просвещение» 1981.

10. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь – справочник по психодиагностике. – Питер, 2000.

11. Бурнард Ф. Тренинг межличностного взаимодействия. СПб.: Питер, 2002. – 304 с.

12. Вачков Й.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. 2-е изд., перераб. И доп. – М.: Изд-во «Ось-89», 2000. – 224 с.

13. Веников А. Теория подобия и моделирования. Москва «Высш. школа», 1976.

14. Винер Н. Я – математик. Москва «Наука», 1967.

15. Вихапский О.С, Наумов А.И. Менеджмент. – М.: Гардарика, 2002.

16. Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: «Магнолія плюс», Львів: «Новий світ -2000», 2003. -257 с.

17. Гуленко В., Молодцов А. Соционика для руководителя. Киев, МАУП 1993.

18. Гуленко В.В. Менеджмент слаженой команды. – М.: ООО Астрель, Транзиткнига, 2005.

19. Гуленко В.В., Молодцов А.В. Соционика для руководителя. – Кн. 2 Основы социоанализа: Методические рекомендации. – К: МЗУУП, 1993.

20. Гуленко В.В., Тищенко В.П. Юнг в школі: Соціоніка – міжвікова педагогіка. – Новосибирск, 1997.

21. Денисенков Н.М. Алгоритм идеального разума. // Искусственный интеллект №2, 2001 г.

22. Денисенков Н.М. Дионика. Моделирование экспертных групп выхода из кризисных ситуаций. // Соционика, ментология и психология личности №5 1998, С. 15–19.

23. Джон Максвел Команда 101. – Минск: ООО «Попурри», 2007.

24. Захаров В.П., Хрящева Н.Ю. Социально-психологический тренинг: Учебное пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 55 с.

25. Істомін С, Полякова А. Команда от хаоса к единению журнал «Network news@ 2 (30) 2005/

26. Каганец И. Психологические аспекты в менеджменте. Киев-Тернополь-Мандривець-Port-Royal, 1997.

27. Казанцев А.К., Подяский В.И., Серова Л.С. Практический менеджмент: В деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА‑М, 2000.

28. Кіров В., Горевалов С. «Соціоністичний посібник військового журналіста», вид–во Західно – консалтингцентр, Львів, 2001.

29. Клюева Н.В., Свистун М.А. Программы социально-психологического тренинга. – Ярославль: Яросл. НПЦ «Психо-диагностика», 1992. – 66 с.

30. Коганець І. Психологічні аспекти в менеджменті. – Тернопіль 1997.

31. Коротаева Е.В. Хочу, могу, умею! Обучение, погруженное в общение. – М.: КСП, Институт психологии РАН, 1997. – 224 с.

32. Крегер О., Дж. Тьюсон. Типы людей и бизнес. Москва Персей’Вече’АСТ, 1995.

33. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2003.

34. Кучеренко О. Тренинг для подготовки менеджеров-регионалов – М., 2000.

35. Леви В. Искусство быть собой. – М. 1991.

36. Марасанов Г.И. Социально-психологический тренинг. – М.: Совершенство, 1998. – 208 с.

37. Маркова А.К. Психология профессионализма. – М., 1996

38. Мелибруда Е. Я – Ты – Мы: Психологическая возможность улучшения общения / Пер. с польского. – М.: Прогресс, 1986. -256 с.

39. Менеджмент: практические занятия и деловые игры (учебное пособие) / Д.Д. Вачугов. Н.А. Кислякова. – М.: Т.Д. «Злит», 2000.

40. Менеджмент: практические ситуации, деловые игры. Упражнения / Под общей ред. О.А. Страховой. – СПб.: Питер, 2000.

41. Менеждмент: Теоретичні основи і практикум. – К.: «Магнолія плюс», 2003.

42. Молодцов А.В. Соционика для менеджера. К.: ИСИО, 1993.

43. Немцов В.Д., Довгаль Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. посібник. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2002.

44. Новиков В.В., Забродин Ю.М. «Психология управления». – М., 2001.

45. Обозов Н.Н. Психология менеджмента. – СПб., 1995.

46. Обозов Н.Н., Щекин Г.В. «Психология работы с людьми». – К., 2004.

47. Общение и оптимизация совместной деятельности. Под редакцией Андреевой Г.М. – М.: 1987. – 297 с.

48. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1989. -216 с

49. Петровская Л.А. Теоретические и методические проблемы социально-психологического тренинга. – М.: Изд-во МГУ, 1982. -168 с.

50. Пошукова Т.Й., Догшра А.Й. Дьяконов Г.В. Психологические исследования. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие. – М.: Институт практической психологии, 1996.

51. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990. – С. 340.

52. Родченко В.В., Новак В.О. Менеджмент: Навч. посібник: – К.:НАУ.2001.

53. Романець З.О. Психологія. – Львів, 2007.

54. Свенцицький А. Психология управления организацией. – СПб., 1999.

55. Середа Г.К. Инженерная психология. – К.: «Вища школа», 1976.

56. Смит Г.К. Тренинг прогнозирования поведения: тренинг сенситивности / Пер. с анг. – СПб.: Речь, 2001. – 256 с.

57. Солдатова Г.У. и др. Жить в мире с собой и другими. Тренинг толерантности для подростков. – М.: Генезис, 2000. – 112 с.

58. Тарасов В. Персонал – технология: отбор и підготовка менеджеров. – Л., 1989.

59. Тести и методики деловых игр для менеджера: Сборник. // А.Б. Боровский, И.А. Грабская. – К.: МЗУУП, 1994.

60. Трейси Б., Франк М. Шеллен Полное руководство менеджера по продажам. – Минск, 2003.

61. Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М., Изд-во Института психотерапии. 2002. – 490 с.

62. Фетискин Н.П. Реализация и оценка профессиональных способностей учителя. – Кострома, 1995.

63. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К,: Академвидав, 2003.

64. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник. – К: ВД «професіонал», 2004. – 304 с.

65. Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития – М. Интерпракс, 1995. – 288 с.

66. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998.

67. Щекин Г.В. Визуальная психодиагностика и ее методы. – К.: МАУП, 1992.

68. Энциклопедия психологических тестов. – М.: Эксмо, 2002.

69. Юнг К. Психологические типы. Москва. Издательская фирма «Прогресс – Универс», 1995.

70. Яценко Т.С. Методу активного социально-психологического обучения: Метод, рекомендации для студентов педагогических институтов. – ч. 2. – К.: РУМК, 1991. – 56 с.

Додатки

Характеристики

Список файлов ВКР