115808 (592255), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

- шостий рівень – оволодіння вміннями з властивостями широкого перенесення: самостійно складати план узагальнюючого характеру для нових структурних елементів знань, що вводяться в навчальний процес; переносити вміння працювати з планами узагальнюючого характеру на самостійну роботу з навчальною літературою; використання умінь 5 та 6 рівнів у роботі з самоосвіти, що відбувається без сторонньої допомоги з боку викладача.

Основні правила швидкісного читання для студентів, які ми пропонуємо, мають вигляд пам’ятки: приступаючи до читання, необхідно ясно усвідомити і чітко уяснити його мету; потрібно сконцентрувати увагу на частинах інформації; замінювати швидкість читання тексту залежно від його складності: повільне читання – для інформації, що безпосередньо відповідає меті, збільшена швидкість – для описового тексту, сповільнена – для тексту з доказами, висновками; необхідно розуміти значення цілого речення: потрібно відмовитись від звичок: вертатись очима до прочитаного, водити пальцем за рядками, повертаючи голову, повторювати про себе текст, який ви читаєте; необхідно виробляти у себе зосередженість, яка характеризується великим проміжком часу роботи над текстом без відволікання: перший період самовиховання полягає у необхідності складання вами щохвилинного плану роботи і дотримання його; під час читання на полях книги, журналу проставляти олівцем маргіналії:

~ - законспектувати і вивчити; + - законспектувати; \ - прочитати; ? – незрозуміло; # - звірити з іншими джерелами; х - неправильно; & - згідний; * - важливо; ! – запам’ятати; 0 – несуттєво; \ =27,5 – повтор графіка 5 на сторінці 27; \\=60,3 – протиріччя з графіком 3 на сторінці 60; Т12 – належать до теми 12; З12 – належить до запитання 12; ОІС – скласти опорно-інформаційну схему; Вс – виробнича ситуація; Пп – проблемне запитання тощо.

3. Методика проблемного навчання в професійній освіті

Дослідження природи наукової творчості і його розвитку — найактуальніша проблема сьогодення, що спонукала педагогічну науку почати пошуки нових дидактичних шляхів формування творчих здібностей молоді. Один з них полягає у зближенні методів і засобів навчання з методичними прийомами, у яких відбивається творча діяльність студента.

Вивчення змісту матеріалу можна здійснювати різними методами, засобами і організаційними формами. Залежно від застосовуваної дидактичної технології можна одержати різний розвиваючий і виховний ефект. Так, систематично застосовуючи прогресивні методи активізації пізнавальної діяльності, що дозволяють включати студентів у процес творчого засвоєння знань, можна сприяти розвитку їх творчих здібностей. Навпаки, у випадку обмеження викладу матеріалу традиційними прийомами без створення проблемних ситуацій потенційні розвиваючі можливості занять використовуються не повною мірою [52].

Реалізація на практиці ідеї взаємозв'язку навчання з науковим пошуком породила своєрідну дидактичну систему, яку назвали проблемним навчанням, тому що основні її елементи — навчальна проблема і проблемна задача.

Аналіз показує, що проблемна побудова занять вимагає особливої організації, потребує особливого вибору методів і прийомів навчання, впливає на структуру та зміст навчального матеріалу.

Проблемне навчання — це дидактична система, заснована на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, що включає сполучення прийомів і методів викладання і навчання, яким притаманні основні риси наукового пошуку.

Творче засвоєння знань і способів діяльності припускає:

• самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

• бачення нових проблем у знайомих стандартних умовах;

• бачення структури об'єкта, що підлягає вивченню;

• бачення нової функції знайомого об'єкта;

• уміння бачити альтернативу рішення, альтернативу підходу до його пошуку;

• уміння комбінувати раніше відомі способи рішення в новий спосіб;

• уміння створювати оригінальний спосіб рішення при відомих інших і т.д.

Творчість вимагає оригінальності, уміння відмовитися від стереотипів діяльності.

Будь-яка дидактична система має свою специфічну методику навчання, тобто проектування і відтворення на практиці науково обґрунто-ваних алгоритмів дій викладача і студентів, особливим чином скомпонова-ного змісту навчальної інформації, методів і засобів педагогічної взаємодії.

Методика проблемного навчання — це спеціально створена система специфічних прийомів і методів, що сприяють самостійному добуванню знань, їх застосовування в прийнятті рішень нових пізнавальних і практичних задач, а не одержання знань в готовому вигляді, вирішення задачі за зразком [49, 74].

Педагогам давно відомо також, що навчальний матеріал засвоюється краще і глибше, якщо студента зацікавити досліджуваною темою і протягом усього заняття підтримувати цей пізнавальний інтерес. Це головна ідея проблемного навчання. Розробка методики і широке впровадження проблемного навчання ще тільки здійснюється, тому проблемне навчання — відносно нове педагогічне явище.

Проблемність є невід'ємною рисою педагогічного процесу. Однак проблемним є не всяке заняття. Усе залежить від того, який обсяг методів і організаційних форм, властивих проблемному навчанню, використовується на занятті.

Структурними елементами проблемного навчання виступають наступні методичні прийоми:

• актуалізація вивченого матеріалу;

• створення проблемної ситуації;

• постановка навчальної проблеми;

• побудова проблемної задачі;

• розумовий пошук і вирішення проблеми (формулювання гіпотези чи декількох гіпотез, заснованих на припущеннях і уже відомих фактах; доказ гіпотез, аналіз можливих помилок, пророкування природних наслідків з кожної гіпотези, узагальнення);

• перевірка рішення проблеми і повторення.

"Проблемна ситуація", "навчальна проблема" і "проблемна вдача" — основні поняття цієї дидактичної технології.

Проблемна ситуація — усвідомлене суб'єктом утруднення, шляхи подолання якого вимагають пошуку нових знань, нових способів дій. Проблемна ситуація — джерело мислення. Але з цього не випливає, що всяке психологічне утруднення неодмінно спонукує мислення. Так, якщо у студента, який не вивчав електротехніку, запитати: "чи буде ротор асинхрон-ного двигуна з розімкнутим фазним ротором обертатися при підключенні об-мотки статора до мережі?" — процес мислення не виникне, тому що в суб'єкта немає для цього необхідних вихідних даних. Щоб проблемна ситуація стала джерелом мислення, вона повинна бути прийнята суб'єктом до рішення. А це можливо, якщо в суб'єкта є достатні вихідні знання, що відповідають предметному змісту ситуації.

Крім того, проблемна ситуація може виникнути:

• коли студенти зустрічаються з необхідністю використовувати раніше засвоєні знання в нових практичних умовах;

• коли є протиріччя між теоретично можливим шляхом вирішення проблеми і його практичною нездійсненністю;

• унаслідок протиріччя між практично доступним результатом і відсутністю знань для теоретичного обґрунтування;

• якщо студент не знає способу вирішення поставленої задачі, не може дати пояснення новому факту в навчальній і життєвій ситуації, тобто усвідомлює недостатність колишніх знань для такого пояснення. У цьому випадку проблемна ситуація переростає в навчальну проблему.

Навчальна проблема — це проблемна ситуація, прийнята суб'єктом до вирішення на основі наявних у нього засобів (знань, умінь, досвіду пошуку). Навчальна проблема зазвичай виражається у формі питання. Ознаки навчальної проблеми: наявність проблемної ситуації, визначена готовність суб'єкта до пошуку рішення, можливість неоднозначного рішення.

Проблемна задача – це навчальна проблема, розв'язувана за визначених умов чи параметрів. Прикладом проблемної задачі може бути таке завдання: "Визначіть чинники інтегрованого захисту зернових культур від хвороб та шкідників". (Зрозуміло, таке завдання буде проблемним, якщо відповідь ще невідома студентам).

Усяка навчальна проблема і проблемна задача є штучною дидактичною конструкцією, оскільки вони спеціально будуються з навчальною метою.

Постановка проблемної ситуації, створення умов для її переходу в навчальну проблему, конструювання проблемної задачі — це лише початковий момент у проблемному навчанні. Далі студенти під спрямовуючим впливом викладача повинні самостійно виконати наступні творчо-розумові операції:

- висунути можливі варіанти вирішення пізнавальної проблеми, висловити гіпотези;

- теоретично чи практично перевірити гіпотези;

- сформулювати пізнавальний висновок.

Проблемне навчання складається з двох взаємозалежних елементів: проблемного викладання і проблемного навчання.

Проблемне викладання — це діяльність викладача, яка забезпечує умови проблемного навчання студентів шляхом навмисного створення системи послідовних проблемних ситуацій.

Проблемне навчання — особлива структура творчої навчальної діяльності студентів щодо засвоєння знань і способів діяльності з наявністю аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем та їх вирішення за допомогою висування припущень, обґрунтування і доказів гіпотез.

У педагогічній практиці розрізняють три методи проблемного навчання, що характеризуються своїми системами дій викладача і студентів: проблемне викладення навчального матеріалу, частково-пошуковий і дослідницький метод.

Сутність проблемного викладення навчальної інформації полягає в тому, що, створивши проблемну ситуацію, викладач не просто повідомляє кінцеві висновки науки, а показує "ембріологію істини" (А.І. Герцен), тобто відтворює якоюсь мірою шлях до відкриття, розкриває внутрішні протиріччя, демонструє сам шлях наукового пошуку.

Методику взаємодії викладача і студентів при проблемному викладі представлено у табл.1[74].

1.Бінарний процес при проблемному викладі навчального матеріалу

Частково-пошуковий метод припускає, що студенти під керівництвом викладача частково здійснюють самостійне вирішення навчальних проблем (табл.2) [74].

2. Бінарний процес за частково-пошуковим методом

Дослідницький метод — це коли студенти, усвідомивши проблему, самос-тійно намічають план пошуку, роблять припущення, обмірковують спосіб їхньої перевірки, проводять спостереження, досліди, фіксують факти, порівнюють, класифікують, узагальнюють, доводять, роблять висновки. Дослідницький метод дозволяє поєднувати навчання з життям і професійною діяльністю.

Дослідження, проведені студентами, у ряді випадків виходять за рамки навчальних занять і здобувають науково-практичну цінність. Курсові і дип-ломні проекти за замовленням виробництва, роботи в конструкторських студентських бюро і гуртках технічної творчості, дидактичні ігри "Захист навчально-дослідницької роботи студентів", "Захист проектів" і т.д.

Знання сутності проблемного навчання викладачами вузу допомагають підготувати кожного фахівця до творчого здійснення своїх обов'язків і науково обґрунтовувати підходи вирішення проблем, які висуває життя.

Викладач, спираючись на переваги проблемного навчання або окремі методи і прийоми цієї системи, в остаточному підсумку сформує у майбут-ніх фахівців чітке уявлення про логіку дослідницького пошуку, його етапи, про необхідність при вирішенні будь-якої проблеми прагнути до побудови найбільшої кількості гіпотез. Фредерік Жюліо-Кюрі помітив, що його відкриття стали можливі лише завдяки прагненню будувати неймовірність гіпотези. На думку багатьох вчених, головною лінією проблемного навчання у вузі повинна бути установка на розкутість мислення студентів, відхід від зайвої стандартизації в підходах до вирішення різних задач. Природно, ця розкутість ні якою мірою не повинна зводитись до рівня заперечення заради заперечення, демагогічного дискутування. Вона має служити, насамперед, пробудженню невичерпного творчого потенціалу особистості, в основі діяль-ності якої лежить творчість.

4. Методика ігрового навчання в професійній освіті

Серед педагогічних засобів активізації процесу навчання у вузі особливе місце належить навчальній дидактичній грі, що є цілеспрямованою організацією навчально-ігрових взаємодій студентів у процесі моделювання ними цілісної професійної діяльності фахівця [50].

Характеристики

Список файлов ВКР