115808 (592255), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Отже, всі елементи дидактичної системи вимагають наступності у навчанні.
2. Контроль і оцінювання знань у професійній освіті
Засоби навчання
Контроль дозволяє оцінити ступінь засвоєння навчального матеріалу, забезпечує міцність знань, стимулює діяльність студентів. Функції контролю – контролююча, навчаюча, розвиваюча, виховуюча, організуюча, стимулююча.
У вищій школі застосовують наступні види контролю: попередній (тестування перед теоретичними та практичними заняттями), потоковий (на теоретичних та практичних заняттях), періодичний (на семінарських заняттях), тематичний (модульна система навчання), підсумковий. Форми підсумкового контролю: залік, екзамен, державний екзамен, захист курсової роботи, отримання робочої професії.
У вищій школі розрізняють такі методи контролю: усний, письмовий, програмований, графічний, практичний, змішаний (ущільнений), лаборатор-но-експериментальний, самоконтроль.
Усний метод: індивідуальний (вирішуються складні запитання), фронтальний (невеликі запитання у великій кількості).
Письмовий метод: індивідуальний та фронтальний. Видами письмового методу є: контрольна робота, диктант, тестування.
Класифікація тестів за С.П.Лабунською: перший рівень складності - тести на пізнання (альтернативні), розрізнення, класифікація; тести другого рівня складності - тести підстановки (на доповнення, конструктивні), тести - типова задача.
Класифікація тестових завдань може мати такий вигляд: закриті завдання (завдання з наданими відповідями): вибіркові (одноалфавітні) - з простим множинним вибором (одновибіркові), з множинним вибором (багатовибіркові), відновлення послідовності (вибірково-впорядковуючі); на відповідність (багатоалфавітні) - перехресні, вибірково-об’єднуючі (порівня-ння і протиставлення), матричні (запитання з множинними відповідями) та відкриті завдання (завдання з вільним складанням відповіді): на доповнення, на перелік.
Слухачі на заняттях з часткових методик вчаться складати тести.
Програмований метод: тестування, комп’ютерні програми.
Графічний метод: складання схем, таблиць, графіків.
Практичний метод застосовують на теоретичних та практичних заняттях. У його основі лежать запитання, пов’язані з виробничою діяльністю.
Змішаний метод – метод, який містить декілька вищезгаданих методів контролю. Наприклад: на початку заняття викладач дає всім студентам усні запитання, по ходу заняття – опитує студентів фронтально, а в кінці заняття – тестування.
Лабораторно-експериментальний метод застосовують на лабораторних та практичних заняттях.
Самоконтроль – рецензування курсових робіт, тестування, складання ОІС (опорно-інформаційних схем).
Педагогічні вимоги до контролю: об’єктивність, систематичність, адекватність (відповідність), гласність, всебічність (критерії), індивідуалізація, диференціація, своєчасність, дієвість, авторитетність, єдність вимог викладачів навчального закладу, різноманітність видів та методів, поєднання оцінки викладача та студентів (система стимулювання).
П.М.Олійник звертає увагу на необхідність взаємозв’язку рівнів знань та вимог до них для об’єктивного оцінювання знань студентів. При вищому рівні вимог до знань ставляться відмітки (за чотирьохбальною шкалою): п’ять, чотири, три, відповідно на творчому рівні та рівнях вміння, розуміння. При середньому рівні вимог (на рівнях вміння, розуміння, запам’ятовування): п’ять, чотири, три. На вищому рівні вимог - п’ять, чотири, три, два, згідно з рівнем знань: розуміння, запам’ятовування, розпізнання, незнання. Під час закріплення, при перевірці готовності студентів до виконання лабораторно-практичних робіт, використанні поурочного балу – нижчий рівень вимог.
Контроль самостійної роботи студентів займає важливе місце в її організації. Принцип навчання як міцність і глибина знань стосується безпосередньо обліку та контролю. Вимоги до системи контролю самостійної роботи студентів: диференційований та індивідуальний характер, систематичність та регулярність, всебічність та об'єктивність, різноманітні форми контролю.
Потрібно підкреслити значення систематичної перевірки виконаних студентами самостійних завдань для успішної організації самостійної роботи. У зарубіжних публікаціях звертається увага на систематичність контролю знань студентів у вищих навчальних закладах. Відмічається роль потокового контролю: фронтального усного та письмового опитування, програмованого, контрольних робіт. Пропонують давати тести на початку та після закінчення теоретичних і практичних занять. Цей прийом буде стимулом для поліпшення самостійної роботи студентів.
Виділяються наступні методи контролю самостійної роботи студентів: усний, письмовий, програмований, графічний, практичний, змішаний (ущільнений), лабораторно-експериментальний та самоконтроль, тестування.
Усний метод може бути індивідуальним та фронтальним. При індивідуальному виді студенти мають змогу докладно відповідати з деяких запитань. Фронтальний - це раціональніший та ефективніший вид усного методу. Письмовий метод - індивідуальний та фронтальний. Найефективнішим методом є письмовий фронтальний, бо дає можливість опитати всіх студентів з основних питань, виявити типові помилки, визначити ступінь засвоєння матеріалу та рівень знань.
Письмовий фронтальний контроль застосовувався у вищій школі на лабораторних та практичних заняттях. Так, для агрономічних спеціальностей - це і контрольна робот та агрономічний диктант, розв’язання задач та побудова графіків, схем, розрахунок норм посіву та рецензування усних відповідей студентів тощо.
Графічний метод (складання схем, побудова графіків) широко застосовується на заняттях із спеціальних дисциплін.
При самоконтролі знань у нагоді постають вправи на інтелектуальність: дидактичні ігри, кросворди, програмовані ігри. Якщо зацікавити студентів самоконтролем за темпом своєї роботи, то протягом 2 – 3-х місяців виявляються значні поліпшення у темпі виконання навчальних операцій. Доцільно наголосити на такій формі контролю, як взаємоконтроль. Багато практиків користується так званою бельлатеранською системою, коли встигаючі студенти є помічниками викладача і під його керівництвом проводять заняття з відстаючими.
За основу класифікації критеріїв оцінки самостійної роботи студентів взяті ознаки: характер засвоєння матеріалу, його обсяг, повнота, правильність і точність знань, рівень їх осмислення, міцність засвоєння, системність, дієвість; навички і уміння застосовувати вивчене на практиці в стандартних та змінених ситуаціях; особливості виконання роботи: темп, старанність, вправність, бездоганне зовнішнє оформлення; якість відповіді студента: обґрунтованість, логічність, послідовність викладу, ступінь самостійності в судженнях, культура мови.
Отже, система методів контролю у вищій школі при лекційно-семінарському навчанні є набором таких методів, як: лекції (письмовий фронтальний, елементи бесіди, тестування, практичний); лабораторні і практичні заняття (лабораторно-експериментальний, тестування, графіч-ний); семінари (письмовий індивідуальний, усний індивідуальний, тестування); самостійна робота студентів (тестування, усний фронтальний та індивідуальний).
До засобів навчання належать: засоби наочності, комп’ютерні програми, ТЗН (технічні засоби навчання). Засоби наочності застосовують на всіх етапах процесу навчання і структурних елементах занять для пізнання нового, розвитку спостережливості, кращого запам’ятовування та засвоєння матеріалу, під час контролю знань, закріплення та узагальнення навчальної інформації.
При навчанні спеціальних дисциплін і, зокрема, рослинництва, доцільно застосовувати такі види засобів наочності: натуральні - рослини; об’ємні - муляжі, макети, діючі моделі; образотворчі - малюнки, фотографії, діапозитиви; символічні - карти, моделі; графічні - схеми, графіки, діаграми; звукові - магнітні записи та відеозаписи; змішані - відео-, телефільми, комп’ютерні програми; підручники та посібники - є основні та додаткові (визначаються навчальною програмою).
На лекціях зі спеціальних дисциплін найефективніше застосовувати: об’ємні, образотворчі, символічні, графічні, звукові, змішані; на лабораторних та практичних заняттях – натуральні, підручники та посібники, змішані, символічні, графічні.
На семінарах та дидактичних іграх: графічні та змішані. СРС базується на роботі з підручниками та посібниками.
Для успішного включення у навчальний процес аудіовізуальних технічних засобів навчання викладачеві необхідно самостійно навчитись виготовляти діапозитиви, магнітні записи та відеозаписи, кодопосібники.
На заняттях зі спеціальних дисциплін викладач має використовувати ТЗН на всіх формах організації навчальної діяльності та структурних елементах занять.
Підготовка викладача до занять повинна обов’язково включати такий етап, як опрацювання підручників та навчальних посібників, що використовуватимуть студенти з певної дисципліни. Це надає йому можливість ознайомитись, у поєднанні з навчальною програмою, з основним змістом навчальної інформації.
Основну увагу викладач має приділити вивченню і формулюванню основних положень, термінів. Потрібно зразу ж виключити застарілу інформацію. Викладач має відмітити абзаци, які буде давати студентам для самостійного опрацювання в аудиторії та вдома. Із рекомендованої програмою літератури необхідно зробити висновки і використовувати цю інформацію як доповнення чи підміну до інформації з основного підручника.
Робота з підручником є важливим видом СРС. Ще на першому курсі викладачі мають навчити студентів правилам роботи з підручниками. Якщо ж до Вас як викладача спеціальних дисциплін прийшли непідготовлені до самостійної роботи студенти, Ваше завдання – навчити їх.
СРС з підручником треба привчати з початку вивчення предмета. Спочатку основну роль відіграє пояснення викладача, бесіда, спрямована на осмислення студентами понять, правил, зв’язків між окремими частинами матеріалу. Поступово викладач залучає студентів до самостійного вивчення матеріалу з підручника без безпосереднього пояснення. Студенти самостійно вивчають лише описовий матеріал, але з детальною перевіркою якості засвоєного. Потім самостійно опрацьовують складніший матеріал, але викладач попередньо уточнює розуміння студентами опорних понять.
Важливим є висновок вчених, що перед тим, як дати студентам завдання, слід пересвідчитися, що вони зможуть з ним впоратися. Н.В.Румянцева рекомендує викладачам навчити студентів знаходити у тексті підручника чи посібника завуальоване запитання. Вважається, що для цього студентів потрібно поставити у наступні умови: необхідно на основі інформації знайти запитання і зрозуміти її як відповідь на поставлене запитання, яке містить повну інформацію про нього; текст містить лише часткові відомості, необхідні для знаходження відповіді, а останнє необхідно домислити.
Навчити студентів самостійно працювати з підручником – це перший крок до поліпшення самостійної роботи в цілому. Починати навчання студентів слід з роздачі їм пам’яток–алгоритмів: як складати плани різного типу та працювати з ними, як складати конспекти та тези.
Пропонуються такі види робіт з підручником: під час показу дослідів та пошуку відповідей на поставлені викладачем запитання; вивчення деяких тем слід починати з самостійного їх опрацювання (викладач ставить ряд запитань та демонструє досліди); для зв’язку нового матеріалу з раніше вивченим; з метою складання плану та формулювання основної думки; використання опорного конспекту з демонстрацією експериментів.
Труднощі студентів у роботі з підручником залежать у першу чергу від особливостей підручника, які виявляються у характері ілюстрацій, доказів. Вчені пропонують пам’ятку, яка є мінімумом знань, без оволодіння якими неможливе свідоме засвоєння тексту: уяснити значення кожного слова, речення, використовуючи для цього запитання "Що це означає?", "Як це зрозуміти?"; виявивши нове незрозуміле за допомогою словника та довідників, знайти його значення; знайти у тексті ключові слова та з їх допомогою уяснити основну думку; шляхом постановки запитання "Чому?", вести розумовий діалог з текстом.
СРС на занятті доцільна, коли викладач підготував студентів до роботи з літературою та поставив перед ними чіткі конкретні завдання.
А.В.Усова, В.В.Зав’ялов визначили шість рівнів сформованості вмінь студентів працювати з літературою:
- перший рівень – елементарні вміння: здатність вчитуватись у текст, знаходити в ньому відповіді на запитання, що містяться в кінці параграфа, або на запитання, сформульовані викладачем; переказувати текст своїми словами; працювати з малюнками, графіками, таблицями, здобувати інформацію, що міститься в них;
- другий рівень – вміння складнішого порядку: виділяти у тексті основні елементи структурних знань, факти, наукові поняття, закони, теорії; користуватись планом узагальнюючого характеру в роботі з простим текстом; підготувати доповідь про те, що прочитали;
- третій рівень – вміння працювати з складним текстом: виділяти в ньому основні структурні елементи знань; переконструювати текст в процесі підготовки до відповіді; конспектування прочитаного;
- четвертий рівень – початковий етап оволодіння вміннями працювати з додатковою літературою: вміння працювати з основними та додатковими джерелами; підготувати доповідь, коротке повідомлення для заняття або навчальної конференції, семінару; написати невеликий твір;
- п’ятий рівень – вміння працювати з декількома літературними джерелами: знаходити в них основні структурні елементи знань; співвідносити викладення одного і того ж питання у різних джерелах; виявляти загальне, знаходити різницю; порівнювати різні точки зору з принципових питань; визначати і висловлювати власну точку зору з цих питань; самостійно робити висновки і узагальнення; вміння написати реферат, тези доповіді, робити виписки з тексту; працювати з каталогом; складати бібліографію;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
