115651 (592225), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Під контролем дорослого молодший школяр уміє досить добре і довго зосереджувати увагу і вольові зусилля на певній роботі. Просто їх самостійність ще слабо розвинена.
У молодшого школяра ще немає чітко вираженої цілеспрямованості у поведінці, стержнем якої були б мотиви, пов’язані з майбутнім особистості. Він діє під впливом правильного розуміння обов’язку, та основна його вольова активність породжується безпосередніми емоціями й інтересами.
Психологами зафіксовано досить виразний зв’язок вольової активності з інтересами до навчання. Це свідчить про те, що навчання – основна діяльність учнів – обов’язково має стати привабливою.
Формування вольової регуляції діяльності молодших школярів виявляється в опануванні прийомів організації навчальної діяльності та поведінки.
Виховання волі у дітей необхідно починати з окремих найпростіших завдань. Велика роль при цьому відводиться дотриманню розумового цілодобового режиму.
Педагогам слід привчати дітей завжди доводити справу до кінця. Бажано навчити дітей бути не тільки енергійними, наполегливими, послідовними у досягненні мети, а й уміти стримувати себе, коли це необхідно.
Воля виховується в переборенні труднощів. Треба систематично нарощувати силу для долання перешкод і не відступати перед ними.
Сміливість молодших школярів характеризується також особливістю: в одних ситуаціях дитина її виявляє, а в інших поводиться боягузливо, тобто сміливість виявляється вибірково (хлопчик сміливий, навіть у хурделицю відшукав дитину, та соромиться підійти до вчителя з конкретним проханням допомогти йому).
Неодмінно треба буде довести до розуміння хлопчика, що сміливість не тільки в тому, щоб пройти по карнизу, чи кинутися у хурделицю на пошуки дитини. Подеколи спостерігається прагнення дітей здаватися сміливими, однак завзятість їх пояснюється мізерною долею ризику. У справді небезпечних ситуаціях у таких дітей сміливість як рукою знімає. Істинні сміливість і мужність пов’язані зі скромністю як рисою характеру людини.
Формування свідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об’єкти, запам’ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою, тощо. Тим самим він звертає увагу не різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічаючи й виправляючи свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводять до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (П.Р.Чамата та ін.).
У молодшому шкільному віці зароджується елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Першокласники за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У такій поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання.
Типовим для багатьох третьокласників (70%) другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або завищену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. У цих третьокласників прийнятий ідеал не завжди визначає моральні вимоги до себе як особистості. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем (“жодного разу не задумувалася, чому не схожа на свою подругу, думаю, що я не гірша за неї” – міркує учениця (Р.О.Карпова), у формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе з іншими дітьми, учиться об’єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об’єктивної оцінки своєї діяльності.
Формування самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об’єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які позначаються словами, а й самі ці слова як одиниці мовлення. Фізичні й психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.
Усвідомивши суть свого “Я”, наскільки це можливо в цьому віці, молодший школяр прагне до самовдосконалення, виявляючи тим самим вольові якості: наполегливість, витримка, цілеспрямованість, дисциплінованість.
Моральні норми поведінки успішно засвоюються молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати, а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Поведінка учнів залежить від того, як ставиться вчитель до випадків її порушення, а також, як реагує колектив і батьки.
1.2.3 Дисциплінованість – важлива риса моральної поведінки
Серед якостей, що забезпечують моральну спрямованість поведінки дітей, чільне місце займає дисциплінованість, що виявляється в здатності учня виконувати всі вимоги й правила школи. Для дисциплінованих дітей характерна готовність докладати всіх сил та енергії для своєчасного, точного і якнайкращого виконання поставленого перед ними завдання. Дисциплінованість виявляється також в умінні стримувати свою активність коли це потрібно. Дисципліновані школярі доводять розпочату справу до кінця, гальмують негативні спонукання й наполегливо виховують у собі навички належної поведінки. Дисциплінованість молодших школярів виразно проявляється в умінні попередньо спланувати свої дії за складеним планом. Дисциплінованість дітей насамперед характеризується ставленням до вимог дорослих. Належна поведінка починається з слухняності, старанності у дотримуванні вимог дорослих, а потім у дитини з’являється здатність виконувати дисциплінарні правила самостійно, за власною ініціативою. Згодом, з набуттям досвіду дисциплінованої поведінки в дітей з’являються можливості регулювати свою поведінку, заздалегідь планувати її, контролювати й оцінювати свої вчинки.
Важливим показником розвитку рівня дисциплінованості молодших школярів є мотиви їх діяльності. Тому знання мотивів поведінки дітей, які властиві дітям, потрібні, щоб закріпити позитивні вміння та навички й успішніше виховувати свідому дисципліну. Знання мотивів допомагає також встановити рівень розвитку дисциплінованості учнів початкових класів.
Мотив, тобто безпосередній стимул до діяльності, надає поведінці школяра певного змісту. Нерідко зовні однакові вчинки насправді відрізняються один від одного за мотивами, і навпаки, різні вчинки можуть мати одні й ті самі мотиви. Так, двоє учнів одного віку, дисципліновані, але один намагається добре поводитися, усвідомлюючи потребу саме так виконувати свої обов’язки, а другий докладає всі зусилля, щоб нікому не поступитися першістю.
Вчинки молодших школярів в основному спричиняються найближчими мотивами, загалом характерними для навчальної діяльності. Досвід показує, що переважна більшість учнів І-ІІ класів з особливою цікавістю сприймає все нове, чого вчать у школі. Звідси випливає один з мотивів дисциплінованої поведінки – прагнення дитини бути хорошим школярем, поводитися відповідно до „Правил для учнів”.
Дитина на початковому етапі навчання ще не усвідомлює себе членом колективу, не розуміє, що її поведінка має значення як для неї і вчителя, так і для всіх учнів у класі, що успіхи в навчанні й хороша поведінка кожного впливають на загальний успіх класу. Згодом діти починають розуміти потребу дисципліни не тільки для власних успіхів у навчанні, а й для блага всього колективу. У їхній поведінці виразно проступає прагнення, щоб у класі була добра дисципліна. Діти навіть роблять зауваження своїм товаришам. Таким чином, визначення учнями дисципліни як закону школи є ще одним мотивом позитивної поведінки. Наявність цього мотиву свідчить про вищий рівень мотивації дисциплінованої поведінки дітей молодших класів і є початком у формуванні почуття обов’язку, відповідальності перед колективом.
Додержання дисципліни у школі не є легкою справою для молодших школярів. Навіть у дисциплінованих дітей спостерігаються не тільки епізодичні порушення, а й постійні. Епізодичними порушеннями правил поведінки, що найпоширеніші серед учнів молодших класів, є пустощі, займання сторонніми справами, розваги, грубощі у відповідь на зауваження вчителя, небажання виконувати вимоги інших, відмова допомагати старшим тощо. Стійкіші недисципліновані вчинки виражені в нехтуванні правил поведінки, навмисному їх порушенні, в протидіях вимогам дорослих. Серед причин, що призводять до порушень дисципліни молодшими школярами можна назвати такі: не сформованість позитивних мотивів, незакріпленність навичок дисциплінованої поведінки, імпульсивність та невисокий рівень розвитку самоконтролю, недостатньо задоволена в позаурочний час спілкування з товаришами та прагнення найбільше виявити свою активність.
Отже, рівень вихованості дисциплінованої поведінки в учнів молодших класів можна встановлювати за основними її складовими: готовністю точно й своєчасно виконувати вимогу інших та правил для учнів, наявністю моральних мотивів поведінки (усвідомлення потреби дисципліни для всіх, додержання дисципліни як закону в школі), володінням учнями певними навичками дисциплінованості: зібраністю й стриманістю, умінням зіставляти затрачений час та зусилля з результатами роботи тощо. Одним з компонентів добре розвиненої дисциплінованості в учнів молодших класів є вияв власних зусиль, зацікавленості у додержані дисципліни в школі, що полягає в обдуманості поведінки, самоконтролі, вмінні оцінити її результат, вимогливості до себе та до інших.
Можна умовно визначити такі рівні розвитку дисциплінованості в учнів молодших класів:
Перший – наявність готовності сприймати вимоги інших. Цей рівень забезпечує дисципліновану поведінку при наявності вимог і контролю з боку інших;
Другий, вищий рівень розвитку дисциплінованості, характеризується зацікавленістю не тільки у власній дисципліні, й у добрій поведінці учнів цього класу, що вже є одним з проявів свідомої дисципліни;
Третій, найвищий рівень розвитку дисциплінованості, властивий тим учням, які володіють елементами самодисциплінування. Наявність цих елементів сприяє виявленню самостійності, сталості в поведінці незалежно від обставин.
З метою вивчення індивідуального рівня дисциплінованості кожного учня класу можна скористатися різними методами. Насамперед доцільно повсякденно спостерігати за поведінкою дітей. Ця робота має бути спеціально організованою, плановою. У план спостереження за поведінкою учнів можна включити такі моменти: як учень реагує на зауваження вчителя (одразу приступає до занять чи зволікає і продовжує пустувати), скільки дістає зауважень, як часто порушує дисципліну, на яких уроках це буває. Корисно звертати увагу на моменти, коли учень відволікається від занять, визначити періоди найбільшої уваги. Вчитель під час спостереження за поведінкою учня має помітити й зусилля, спрямовані на самодисциплінування.
Зміст і план такої діяльності вчителя, звичайно, змінюються у процесі проведення відповідної виховної роботи з учнями. Важливо зазначити, як застосовані заходи вплинули на його поведінку.
Про рівень дисциплінованості учнів можна судити з того, як вони виконують ті чи інші завдання. При цьому слід пам’ятати про доступність для виконання цих завдань. Завдання можуть бути розраховані як на тривалий час, так і одноразові. Тим учням можна запропонувати з’явитись в зазначений час у певне місце й виконати потрібну справу (наприклад, допомогти хворому). У результаті можна одразу виявити, чи вміє учень точно, якнайкраще, якісно і в зазначені строки виконати доручення, що є ознакою дисциплінованості. Такий своєрідний тест одразу покаже, кому з дітей властива ця якість, а хто ще не вміє виконувати вимоги інших, не виявляє ознак слухняності.
Учням ІІІ класу можна запропонувати завдання, виконання яких допоможе з’ясувати, як учень усвідомлює себе, як оцінює свої можливості щодо дисциплінованості. З цією метою доцільно використовувати так звані моральні жести, відповідаючи на які учні можуть показати знання правил, а також схему своєї поведінки в уявній ситуації. Наприклад: „Ти щось майструєш і якраз у той момент, коли ти захопився справою, прийшли товариші і запросили тебе піти з ними на прогулянку. Як ти вчиниш?”
Щоб діти краще усвідомлювали значення дисциплінованої поведінки для успіхів у навчанні й праці, можна скористатися й художніми творами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
