115488 (591950), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Прикметник змінюється за родами, числами і відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується: струнк-ий юнак – струнк-ого юнак-а, струнк-ої топол-і, струнк-і дівчат-а - струнк-их дівчат [40, 107].
Рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника є його морфологічними ознаками.
У реченні прикметник виконує синтаксичну роль:
1) узгодженого означення : Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз;
2) іменної частини складеного присудка: Яка важка у вічності хода.І все ждало. Тиша стояла якась неспокійна.Світле безмежжя здавалось крихким.
За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1) якісні; 2) відносні; 3) присвійні [9, 95-96].
Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітлив-іший - най-кмітлив-іший; добре серце - добріше - най-добр-іше. Якысны прикметники виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість.
Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бурштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи. Вони позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост.
Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг. Вони виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.
Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) – лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер(якісний).
Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену [1].
Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.
1. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий -добр-іш-ий, милий - мил-іш-ий, довгий - дов-ш-ий, міцний - міцн-іш-ий. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-: тон-к-ий - тон-ш-ий, глибо-к-ий - глиб-ш-ий, дале-к-ий - даль-ш-ий. При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках; вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.
2. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш: яскравий - більш яскравий, швидкий - менш швидкий.
Описові (складені) форми – послідовні, універсальні й логічні, але нагромадження їх поряд у тексті небажане і його слід уникати, використовуючи прості форми. Прості форми структурно легші, лаконічніші, коротші, тому їм частіше надається перевага, особливо в усному мовленні та в красному письменстві й публіцистиці; вони – невід’ємна частина емоційно-експресивної лексики. Складні форми при всій своїй позитивній характеристиці – все ж функціонально обмежені, вони більш характерні для книжних стилів [10, 43].
Синтетична форма прикметників найвищого ступеня може набувати значення елятиву, тобто передавати гранично велику міру ознаки безвідносно до інших предметів, без зіставлення з ними, без виділення одного предмета з ряду однорідних за якоюсь ознакою або якістю. У таких формах відсутнє порівняння чи зіставлення кількісних характеристик предметів, наприклад: найширші кола читачів звертаються в газету…, виділимо їхні найхарактерніші риси, питання вирішено без найменших зусиль з боку адміністрації… тощо. Ступені порівняння прикметників в українській мові змінюються за відмінками, родами, числами. Пор.: рос. он сильнее, она сильнее, оно сильнее, они сильнее – укр. він сильніший, вона сильніша, воно сильніше, вони сильніші.
Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.
1. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий - най-дорожчий, міцніший - най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.
2. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний - найбільш тривожний, тривожніший над усе [15, 59].
Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої - назв людей - присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра - сестр-ин, баба - баб-ин, Ольга - Ольж-ин, тітка - тітч-ин, Солоха - Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія - Ліді-їн, Євдокія - Євдокі-їн.
Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):
а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько - дядьк-ів, дядьк-ов-ого;
б) якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ - ев (-єв): Андрій - Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар - лікар-ів, лікар-ев-ого [16, 18].
Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.
Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кільіксть прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.
Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах [1, 66-67].
1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії.
2. Cтягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій - -а(я), -е(-є), -і(-ї).
За кінцевим приголосним основи прикметники поділяються на прикметники 1) твердої та 2) м'якої груп.
До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. Наприклад: добрий, вразливий, милий, прекрасний, народний, чистий. Сюди ж належать всі присвійні прикметники: батьків, Олексіїв, мамин, Софіїн, а також короткі форми прикметників: зелен, повен, годен, рад, жив.
До м'якої групи належать прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний та [j]: осінній, житній, ранній, художній, колишній, справжній, безкраїй, довговіїй, короткошиїй [39, 107].
Таким чином, прикметники української мови поділяються на три лексико-семантичні розряди: якісні, відносні і присвійні. Кожен з цих розрядів має певні особливості. Так, якісні прикметники позначають ознаки, виражають якість або властивість предмета. Вони утворюють ступені порівняння. Відносні прикметники визначають незмінну, сталу ознаку предмета через виділення іншого предмета. Хоча виділяють групу відносно-якісних прикметників, що мають спільні особливості, проте відносні прикметники відрізняються від якісних за граматичними і лексичними ознаками, наприклад, не утворюють ступенів порівняння. Присвійні ж прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його живій істоті.
Отже, прикметник – самостійна частина мови, яка займає особливе місце в морфології сучасної української мови. Має багато спільного з іменником, хоча за походженням молодший за нього. Також деякою мірою пов’язаний прикметник з іншими частинами мови (дієсловом, прислівником, займенником, прийменником). Виділяють три лексико-семантичні розряди прикметників: якісні, відносні й присвійні. Кожен з цих розрядів має певні відмінності і особливості вживання в художньому творі.
1.2 Система вивчення прикметника у початкових класах
У процесі вивчення української мови учні початкових класів одержують загальні уявлення про мову як засіб спілкування, пізнання, впливу; про існування у світі різних мов (споріднених і неспоріднених), про державну мову та інші мови, що функціонують в Україні.
Початкове навчання мови передбачає пропедевтичну роботу з формування у школярів знань про одиниці різних мовних рівнів (текст, речення, слово в його лексичному і граматичному значеннях, звуки мовлення). Головна увага має приділятися практичним аспектам: роботі над значенням слова і кількісному нарощуванню словникового запасу учнів, збагаченню їхнього мовлення різними граматичними формами, розвитку вміння користуватись мовними засобами відповідно до норм літературної мови (орфоепічних, лексичних, граматичних); умінню аналізувати, оцінювати власну мовленнєву творчість, удосконалювати її [7, 42].
Практична спрямованість початкового навчання виявляється і в тому, що навчальні досягнення молодших школярів з мови оцінюються не стільки за знаннями про мову, скільки за мовними вміннями: будувати речення, різні за структурою (прості і складні, з однорідними членами речення, звертанням та ін.), за метою висловлювання та інтонацією; уміння правильно утворювати форми слова і будувати словосполучення; дотримуватися норм лексичної сполучуваності, норм вимови, наголошування слів.
Важливим навчальним умінням, яке підлягає обов'язковому контролю, є уміння застосовувати алфавіт при складанні алфавітних списків, користуванні навчальними словниками та іншою довідковою літературою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
