115256 (591858), страница 2
Текст из файла (страница 2)
На думку В. І. Лугового, часто дослідники при спробі встановити освітні тенденції спираються на емпіричні спостереження і представляють тенденції еклектично – безсистемно, майже не обґрунтовуючи їх теоретично. Крім того, у вітчизняній науковій літературі, на відміну від зарубіжної, за тенденції розвитку часто видається динаміка будь-яких процесів, навіть тих, що ведуть до руйнування й розпаду освітньої системи. Наприклад, як проникливий, але інтуїтивно-емпіричний характеризує вчений аналіз освітніх тенденцій Західної Європи, здійснений І.Фегерлиндом і Б.Шестедт [62]. Автори розглядають тенденції окремо для обов’язкової і середньої освіти, професійного навчання, вищої школи та освіти дорослих. Так, обов’язкова освіта, на їх погляд, „скоріше збереже своє панівне становище щодо альтернативної, але їй доведеться зберігти свою якість”. Визнається, що 9- річна обов’язкова освіта є недостатньою для підготовки до дорослого життя і трудової діяльності, тому все більше європейських країн передбачає продовження освіти після завершення обов’язкової. Остання повинна забезпечити центральний масив знань та прищепити базові навички для безперервної освіти. Причому „тенденція у Західній Європі до професіоналізації навчання у старших класах середньої школи суперечить загальній тенденції у США та Японії.” Стосовно вищої школи вони фіксують подолання межі „ між елітарною і масовою вищою освітою”, а також тенденцію „до злиття навчальних закладів, що не мали повного статусу вузів”. Далі у роботі акцентується урізноманітнення індивідуальних вимог до освіти, зростання інтересу до її якості, подальший розвиток „багатокультурного характеру освіти” з акцентом на єднанні при збереженні різноманітності. Відмічається загальна тенденція до „децентралізації освітніх систем” з паралельним процесом „централізації прийняття рішень відносно норм та оцінки результатів”, а також „розширення числа учасників оціночного процесу”.
Аналізуючи сьогодення, науковці вказують різну кількість явищ, тенденцій, змін та інновацій, які відбуваються на планеті. До головних тенденцій оновлення змісту вищої освіти відносять її гуманізацію та гуманітаризацію.
У доповіді міністра на підсумковій колегії Міністерства і науки (27 лютого 2004 р., м.Одеса) акцентовано загальноцивілізаційні тенденції розвитку освіти ХХІ століття: зближення націй, народів, держав через створення спільного економічного, інформаційного, а зважаючи на вимоги Болонського процесу, й освітнього простору Європи; перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій і формування суспільства знань. Ці та інші тенденції висувають як пріоритетні освіту і науку – сфери, що забезпечують розвиток людини і суспільства.
А.А.Сбруєва, аналізуючи тенденції сучасної вищої освіти, одночасно вказує на протиріччя, які виникають в освітніх системах: між глобальними і локальними проблемами, між традиціями і модернізмом, між конкуренцією у досягненні успіхів і прагненням до рівності можливостей в освітній сфері тощо [ 85].
Порівняльний аналіз різних джерел [60;98;52;54;9;100;4;106;7;104] дозволяє виявити загальні для європейського регіону вищої освіти тенденції та їх специфічні прояви:
1. Демократизація суспільства зумовила доступність вищої освіти та збільшення кількості студентів. Дані ЮНЕСКО свідчать: щороку додається приблизно 2 млн. нових студентів. Цей процес властивий не тільки країнам третього світу, де раніше система вищої освіти взагалі не існувала, тому її постійне розширення є цілковито природним явищем, а й розвиненим країнам. В останніх населення зростає повільно, тому кількісне розширення студентських контингентів має лише одну причину – збільшення молоді й активного населення, охопленого всіма видами сучасної третинної освіти – класичної і професіоналізованої, університетської і не університетської, коротко- і довготермінової, денної і дистанційної (з максимально високим рівнем „заочності”), традиційної та віртуальної (заснованої на цифрових інформаційних засобах й комп’ютерному моделюванні). За сучасними статистичними даними, кількість студентів денної форми навчання у світі перевищила 84 млн. осіб.
2. Паралельно до цієї тенденції відбувається споріднене і подібне явище подовження тривалості набування людиною знань, умінь і навичок. Для частини професій вже майже ліквідовано відміни між роботою і навчанням. Як відомо, у наш час період подвоєння накопиченої людством кількості знань складає приблизно 8 - 10 років. Проте для окремих галузей знань –мікроелектроніки, генної інженерії та ін. – темп подвоєння складає вже місяці, що вимагає від працівників у цих сферах безперервного навчання. Наслідком цього стало формування у європейських країнах частин системи „навчання впродовж всього життя” – пожиттєвого і практично безперервного набуття нових знань, вмінь і навичок. Саме це стало однією з головних передумов стійкого прогресу націй, високої якості життя й успіхів на відкритому світовому ринку товарів і послуг.
3. Науково – технічний прогрес є головною причиною тенденції ускладнення структури вищої освіти, урізноманітнення системи закладів, закриття одних профілів і відкриття інших, постійного оновлення навчальних планів і прогам, модернізації засобів і методів навчання. Перетворення елітарної вищої освіти на масову зумовив її комерціалізацію.
4. В індустріальному суспільстві домінували заклади університетського рівня, в яких поєднувалися навчальний процес з науковим. В умовах високоелітарної вищої освіти більшість випускників готувалася чи безпосередньо до науково-конструкторської роботи, чи до інших занять, де були важливими вміння аналізувати і вирішувати проблеми на основі саме наукових методів. Рух до суспільства знань зумовив нагальну потребу у вищій освіті і для тих фахів, які не пов’язані з науковими дослідженнями. Це стало безпосередньою причиною появи вищої професійної освіти. Одночасно ВНЗ стали корисними суспільству не лише тим, що навчали молодь. Це явище можна назвати “тенденцією розширення завдань закладів вищої освіти поза традиційний для них обов'язок”.
5. Інтенсифікується явище створення нетрадиційних вищих навчальних закладів, діяльність яких спирається на електронно-цифрове представлення, накопичення і передачу інформації. Поява великої кількості супутників зв’язку зумовила перетворення Інтернету на перспективний засіб дистанційного навчання й основу діяльності так званих “віртуальних ВНЗ”. Попри відсутність стін, вони є справжніми центрами надання освітніх послуг особам, які потребують знань і намагаються підвищити свою кваліфікацію, але перебувають далеко від університетських міст з їх ВНЗ, великими бібліотеками, лекторіями та іншими засобами для забезпечення традиційних варіантів навчання.
6. Нове інформаційне оточення (Інтернет, супутникове телебачення та ін.) значно ускладнює умови праці викладачів вищої школи, зокрема, й ставить перед ними нові вимоги щодо професійної компетентності та майстерності. Збільшення відсотка осіб з вищою освітою загострює конкуренцію за робочі місця, а явища демократизації й децентралізації сприяють зниженню обсягу державних замовлень на кадри. У розвинених країнах світу державний сектор зайнятості давно поступився обсягом приватному.
7. Одна з ознак сьогодення – народження “інноваційної економіки”, для якої характерно використання високих технологій не як допоміжного засобу отримання прибутків у якомусь секторі виробництва, а як головного і незамінного засобу прогресу всієї економіки в умовах глобалізації, появи відкритого світового ринку і загострення конкуренції на ньому.
Розрив між промисловістю й класичними університетами швидко зникає. ВНЗ і промисловці створюють об'єднані науково-виробничі структури з метою інтенсифікації фундаментальних і прикладних досліджень, ліквідації традиційних перешкод на шляху прискореного впровадження їх результатів у виробництво. Все частіше фірми, які дбають про свій розвиток, створюють за власні кошти підрозділи для навчання і підвищення кваліфікації персоналу, які іноді називають „підприємницькими” ВНЗ.
8. Перетворення вищої освіти з елітарної на загальну змінює й засади управління. Така освіта більше не може бути монополією урядів, а державного бюджету бракує на її потреби. Тому в управлінні вищої освіти посилюються демократичні тенденції. Відбувається децентралізація; перерозподіл повноважень всередині державних адміністративних структур, зокрема, вони відмовляються від інспекторсько-наглядових функцій і переходять до стратегічно-координаційних; розширюється автономія закладів. В умовах швидкого старіння населення і збільшення витрат на соціальний захист громадян відбувається відносне скорочення призначеної для освіти частини державного бюджету й інтенсифікується необхідність залучення нетрадиційних джерел її фінансування тощо.
9. Перетворення вищої освіти з елітарної на загальну по-новому ставить питання забезпечення якості освіти. Повинні істотно вдосконалитися системи моніторингу і забезпечення якості вищої освіти, оскільки вимога вільного вступу та збільшення відсотка молоді віком 18-23 років, що навчається у ВНЗ, нерозривно пов’язана зі зниженням якості знань абітурієнтів. У ВНЗ опиняються і найменш здібні абітурієнти, що ускладнює завдання викладачів – вивести подібний контингент на високий рівень виробничих компетентностей.
10. Україна, як і інші країни СНД, не подолала проблему відтоку високоосвіченої молоді за кордон, у розвинені країни, де вищий рівень життя і кращі умови для професійного зростання. Частково втрати молодих науковців є виявом більш широкої тенденції: зростання мобільності учнів, студентів, учителів, викладачів, науковців, нарешті, робочої сили високої кваліфікації в умовах глобалізації економічного життя і зниження бар'єрів між країнами.
11. Змінюється ставлення до навчання за кордоном. Раніше воно найчастіше було державним відрядженням як свідчення дружби двох країн чи досягнення інших політичних цілей. Нині навчання у зарубіжних ВНЗ стало засобом досягнення насамперед особистих цілей, у першу чергу – вивчення іноземної мови, у другу – знаходження місця праці.
Міждержавні програми обміну викладачами, студентами, проведення міжнародних досліджень сприяє розвитку єдиної політики міждержавного співробітництва.
Уже сформований світовий ринок освітніх послуг, значно загострилася конкуренція різних країн за студентів-іноземців. Світова організація з торгівлі намагається прилучити освіту до сфери свого впливу як одну з безлічі видів послуг. Проте перехід людства до стійкого розвитку можливий лише за умови формування в усіх громадян нової моралі, вищої цивілізованості та відповідальності, перетворення освітньо-наукового комплексу на головне знаряддя розвитку економіки.
12. У минулому студенти-іноземці були досить рідкісним явищем, тому ВНЗ мали час і можливості для індивідуального аналізу кожного запиту. Розширення мобільності якісно змінює ситуацію, оскільки певні ВНЗ напередодні навчального року можуть отримати одночасно сотні запитів від абітурієнтів з багатьох країн. У таких умовах Великобританія посилила роботу так званої “Британської ради” як засобу попереднього відбору претендентів на навчання у метрополії, у країнах, в яких розташовані відділення цієї ради. Діє така рада і в Україні, надаючи консультаційні послуги та полегшуючи українським учням і студентам шлях до Великобританії.
Отже, збільшення міждержавних потоків студентів і зникнення кордонів та інших бар’єрів для руху з метою пошуків місця праці дипломованих осіб ускладнює проблему порівняння періодів навчання, оцінювання і взаємовизнання дипломів. Для Європи ця проблема стала настільки актуальною, що однією з головних цілей Болонського процесу проголошено ліквідацію перешкод в оцінюванні, порівнюванні і визнанні дипломів.
13. В умовах перетворення вищої освіти на обов’язковий елемент соціалізації всієї молоді незмірно зростає роль приватних та інших недержавних ВНЗ. В Україні недержавний сектор вищої освіти постійно розширюється, надаючи освітні послуги найбільш платоспроможній частині кандидатів у студенти. Приватні заклади особливо важливі для національних меншин, бізнесменів, промисловців, що слід вважати одним з наслідків демократизації суспільства і освіти. Лише розпад СРСР, крах ідеї побудови комунізму й поширення цих ідей на весь світ зумовив появу в Україні не лише орієнтованих на економічні та бізнесові професії приватні ВНЗ, але й теологічних ВНЗ ІІІ -ІV рівнів акредитації, Соломонового університету та ін.
Отже, вищевикладене дає підставу виділити такі загальні для європейського регіону тенденції розвитку вищої освіти: перетворення елітарної вищої освіти на загальну, кількісне зростання контингенту студентів та їх мобільності, подовження тривалості обов’язкової освіти, ускладнення структури вищої освіти та урізноманітнення мережі ВНЗ, збільшення та зростання ролі сектору недержавної вищої освіти, професіоналізація вищої освіти, удосконалення системи управління вищою освітою, забезпечення її якості, розробка механізмів інтеграційної політики в галузі вищої освіти.
В Україні порівняльно-педагогічні дослідження розвивалися повільно, а в педагогічній пресі відзначалося задоволення якістю національної освіти. Цьому сприяла та обставина, що учні України не були об’єктом міжнародного тестування, тому бракувало об’єктивних й неупереджених даних про стан системи освіти й рівень якості навчального процесу у порівнянні з тим, що відбувалося в розвинених європейських країнах. Праці, в яких фігурували б якісні аспекти діяльності всієї системи освіти, а не проблеми формування суспільно бажаних рис у дітей і молоді в школах і вищих навчальних закладах, були в Україні до другої половини 1990-х років досить рідкісними [61;83;84 ].
Провідні науковці України І.А. Зязюн, В.П Андрущенко, В.Г. Кремень, О.В Сухомлинська, О.Я. Савченко, Н.Г. Ничкало, П.М. Таланчук, М.З. Згуровський, В.І. Луговий порушили в кількісному та якісному аспектах проблему спільного розвитку комплексу “суспільство і освіта” лише наприкінці 1990-х років [ 32;41;58;61;5;24;32;39; ].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
