115231 (591854), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В цілому більшість винахідників дитячого спілкування сходяться в тому, що по мірі дитини збільшується вербалізація дозрівання їх комунікативної діяльності, а значення невербальних засобів спілкування (особливо в експресивно-мімічних рухах) зменшується.
Результати експериментів, проведених В.В.Ветровою (1981), А.Е.Рейнстейн (1982), Е.О.Смірновою (1986), свідчать про те, що мова виступає основним засобом спілкування на протязі всього дошкільного віку, у другій сфері спілкування вербальні засоби комунікації мають навіть велику придільну вагу, ніж у першій. Якщо у спілкуванні з дорослим (по всьому дошкільному віці) невербальні засоби комунікації складають 20 % усіх контактів, то з однолітками – 13,5 % (А.Е.Рейнстейн, 1982).
Корінна зміна в засобах спілкування однолітків твориться на порозі раннього і дошкільного віку, коли основне місце починає займати мова. За даними А.Е.Рейстейна 80 % звернень до однолітків у дітей 3 років проходить з участі мови. Починаючи з цього віку сфера спілкування з однолітком більш вербалізованіша і вона скоріш стимулює до використання мови, ніж комунікація з дорослим. В спілкуванні з дорослим діти частіше обходяться невербальними засобами – жестами, проханнями, поглядами і т.д. При цьому у дитини є за основу рахувати, що дорослих його розуміє. Взаємодіючи з однолітком, дитина повинна завжди використати максимально ясні, чіткі і однозначимі засоби спілкування, тобто мову.
Однак в реальному спілкуванні дошкільників мова, як правило, вплетена в їх практичну взаємодію – вона супроводжує експресивно-мімічні рухи і предметні дії дітей. Ближче до 6-7 років спостерігається різке збільшення можливостей дошкільників до мовної взаємодії. Примічене виникнення в мові повторів, аналіз яких дозволяє нині виявити зайву інформацію і повідомлення партнеру послідовності деяких подій. Характерно, що у цьому віці школярі, як правило, здатні розмовляти по телефону. До 6 років вже можлива мовна комунікація однолітків без підтримки на спільну наглядну ситуацію.
Однак навіть наявність активних розвернутих висловлювань дітей не дає за основу рахувати, що мова стала самостійним засобом спілкування, оскільки вони (висловлювання) нерідко залишаються без відповіді і не вказують взаємодію на поведінку однолітків.
Основу розвитку змісту спілкування дитини складає перехід ситуативних до позаситуативних форм спілкування. При ситуативній формі засоби спілкування відображають ті чи інші елементи обставин взаємодії. Позаситуативна форма характеризується тим, що зміст спілкування не наглядний і виходить за рамки конкретних обставин. Єдиний засіб позаситуативного спілкування – мова. Всі інші засоби комунікації не можуть передати той зміст, який не представлений в наявній ситуації і не має відношення до подій, діючим «тут і зараз».
Перехід від ситуативного мовного спілкування до неситуативного має принципове значення не тільки для комунікативної діяльності, а й для всього психічного розвитку дитини. Тому, розглядуючи зміст мовних контактів дошкільників в обох сферах спілкування, дуже важливо проаналізувати міру його ситуативності.
Такий аналіз був предприйнятий Л.Б.Мітєвою (1984), яка порівняла кількість і характер позаситуативних висловлювань дошкільників і їх спілкування з дорослими і однолітками.
Отримані дані Л.Б.Мітєвої свідчать про те, що в спілкуванні з дорослим рівень позаситуативності на протязі усього дошкільного віку виявляється вище, ніж в контактах з однолітком. Цей факт пред’являється сповна закономірним, тому що саме дорослий через мовне спілкування виводить дитину за межі безпосередньо сприйнятої ситуації, відчиняючи перед ним широкий соціальний світ.
При аналізі кожної категорії з точки зору ситуативності і позаситуативності входячих в неї типів вияснилося, що найбільшу вагу у структурі змісту спілкування на всіх порах дошкільного віку мали висловлювання дітей про себе і про свого однолітка.
Хоча співвідношення категорії Я і Ти з віком змінюється (діти все менш говорять про себе і все більше про іншу дитину), їх сумарне значення залишається постійним (близько 70 %). Всередині категорій Я і Ти чітко виділялися ситуативні і позаситуативні висловлювання.
До ситуативних відносились висловлювання дітей про дії, створюваних «тут і зараз»:
а) констатація і демонстрація власних вчинків і зацікавленість до поведінки ровесників (Дивись, що я роблю. А я будинок будую. Що ти робиш? Що це у тебе?);
б) оцінка і власних дій, і дій, які виконує партнер (Ти все не так робиш. Я все правильно зробив. Мій будинок краще);
в) прагнення допомогти однолітку чи прохання про допомогу (Допоможи мені ляльку вдягти. Дай мені свою машину. Давай я тобі допоможу);
г) організація і планування спільних дій (Давай у ляльки будем грати. Давай ти мені кубики будеш подавати, а я будувати, а потім навпаки).
Аналізуючи вікову динаміку виділених типів висловлювань, ми з’ясували, що у молодших дошкільників (3-4 роки) переважають суб’єктивно-оцінюючі порівняння своїх і чужих дій, направлення на протиставлення Я і Ти. У старших дошкільників суттєво збільшується кількість плануючих висловлювань про організацію спільної діяльності і об’єднання зусиль.
З віком не тільки збільшується число пізнавальних висловлювань, але і збільшується ступінь їх позаситуативності. Стає можливою бесіда дошкільників на пізнавальні теми. Роздуми про моральні норми та інших людей займають незначне місце в спілкуванні дітей, хоча з віком їх частотність трохи збільшується (від 1 до 6 %). Як правило, ці висловлювання відносяться до ситуації взаємодії дітей і не визивають розгорнутого діалогу.
Л.С.Виготський писав, що дитина опирається на відрив від речей і діє з їх значеннями, але невідривно від іншої реальної речі і іншої дії. Це і є перехідний характер гри, який робить її проміжною ланкою між чисто ситуаційною пов’язаністю раннього дитинства і мисленням, відірваним від реальної ситуації.
Характерно, що в молодшому дошкільному віці, коли у дітей практично не зустрічаються позаситуативні висловлювання в інших категоріях, всередині рольової гри вони нерідко розмовляють про речі і явища, не пред’явлених у ситуації їх взаємодій. Д.Б.Ельконін вказував, що у грі дошкільників виникає занадто багатий мовний зв’язок, повідомляючи сенс кожній окремій дії. Дитина не тільки жестикулює, але і сама пояснює свою гру іншому.
Від 4 до 5 років спілкування однолітків налаштовано на їх практичну ігрову діяльність із важкістю віддалено від неї. У цьому віці діти не вступають у «чисте спілкування». При відсутності іграшок вони починають грати з будь-якими предметами, які знаходяться в полі зору (черевички перевертаються у машинки, крісла стають кіньми). Спеціально організовані завдання, які предполагають мовне спілкування дітей (скласти спільну розповідь за картинкою), не приймаються дітьми – вони люблять перекладу вати картинки, грають з ними.
В ситуаціях з іграшками діти організовували спільну гру, в якій проходила інтенсивна взаємодія. Більшість контактів однолітків втілювалося з приводу конкретних дій у грі. Як показують спостереження, діти розмовляли один з одним тільки тоді, коли вони щось робили чи пробували управляти діями партнера.
Таким чином, від 3 до 5 років спілкування однолітків налаштовано в ігрову діяльність, а практичні дії і супроводжуючі їх ситуативно-ділові висловлювання можна розглядати як своєрідний комплексний засіб спілкування.
В старшому дошкільному віці (5, 5-7 років) виникають і інтенсивно розвиваються мовні контакти дітей, не налаштовані на спільну ігрову діяльність. В цей період стає можливим «чисте спілкування» не залежно від предметів і предметних дій: діти розмовляють про життєві ситуації, про свої захоплення і т.д. Зростає відносна кількість позаситуативних висловлювань дітей. Взаємодія з предметами у старших дошкільників нерідко супроводжується своєрідними паузами у грі. Коли діти, відволікаючись від конкретних дій, починають розмовляти на досить інші теми. Граючи «у лікаря і хворого» хлопчик 6 років став розповідати своєму партнеру про те, що він хоче бути лікарем і лікувати звірів, а його партнер повідомив, що бачить себе космонавтом чи пілотом. Після такої розмови діти знову повертаються до спільної гри.
Для старших дошкільників характерно виділення спілкування із ігрової, предметно-практичної діяльності. Епізоди «чистого спілкування» все частіше розвивають ігрову співпрацю і переносять центр взаємодій у сферу особистих контактів дітей. Мова автоматизується від предметних дій і стає позаситуальною. З’являється можливість мовного спілкування без глядацького контакту і підтримки на предметні дії. Цікаво, що до кінця шкільного віку знижується відносна роль експресивно-мімічних засобів спілкування. Головним і ведучим засобом комунікації дітей є мова, яка в найбільшій мірі втілює специфіку людського спілкування.
Спілкуючись діти використовують всі ті засоби, якими оволоділи, контактуючи з дорослими. В 2-3 роки вони широко застосовують виразні жести, пози, міміку. Емоційна яскравість взаємодій малят надає ведуче значення експресивно-мімічним засобами комунікації. Емоційні експресії у сфері спілкування з однолітками відрізняються підвищеною силою, нерідко вони просто надмірні. Інтенсивність експресій відображає глибину переживань дітей, спільну розкутість їх стану і взаємного впливу, чимале місце займають і предметно-діючі операції, особливо у дітей зі слаборозвинутою мовою. Мова мало пред’явлена у контактах 2-3 – річних дітей і вже помітна у дітей 3-4 років (5 і 75 % співвідносно). Частіш за все мова дітей супроводжується жестами, мімікою, зберігаючи високий ступінь ситуативності що загалом співпадає із суттю першої форми спілкування однолітків (ситуативною за характером). Діти 2-4 років не здатні домовитись один з одним. Дві дитини, вхопившись в один предмет, тягнуть його кожний до себе, але не бачачи і не чуючи при цьому партнера.
В рамках генетично першої форми спілкування дошкільників між собою виділяються два періоди: 2-3 і 3-4 роки. Едсена по своїм основам (вміст потреби, ведучі мотиви і т.д.) форма спілкування виступає ніби в двох образах: в поточному і кінцевому періодах свого розвитку. Більш безпосередня спочатку, вона втрачає цю особливість по мірі залучення предметів у взаємодію дітей і розвитку їх мови. Взаємодія дітей від 2 до 4 років має потребу в постійній і точній корекції дорослих.
Сама рання генетична форма спілкування дітей з однолітками (емоційно-практична) не повторює жодну із форм сфери спілкування дошкільників з дорослими. Дитина бере участь у цьому, володіючи багатьма засобами, засвоєними нею в контактах з дорослими, але шукає вона особливе, те, що може отримати тільки від однолітків. Однак було б помилкою недооцінювати спілкування дітей один з одним. З однолітками дитина почуває і веде себе вільно і на рівних, отримуючи можливість скласти уяву про свої особливості і недоліки шляхом співвідношення з близькими їй по розуму. Звідси дитяча увага і зацікавленість до однолітка. Але ще вільніше притягує готовність ровесника налаштуватись на забави, де він пробує на всі лади свої сили, можливість виразити свою думку про здібності дитини.
Особливості першої форми спілкування з однолітком сприяє розгортанню ініціативи дітей: вони сприяють різкому розгортанню діапазону емоцій малюка – і добрих і не добрих – за рахунок налаштування самих яскравих, крайніх експресій. Звернення цього роду допомагає становленню самосвідомості малюка і формуванню його особистості.
Ситуативно-ділова форма спілкування дітей з однолітками (4-6 років) найбільш типова для дошкільного дитинства. Приблизно в 4 роки у дітей, відвідуючих денні групи дитячого садка, одноліток за своєю симпатичністю починає переганяти дорослого і стає переважаючим партнером. Роль спілкування з однолітками у дітей старших 4 років помітно збільшується серед всіх інших видів активності дитини.
Контактуючи з однолітками в рамках другої генетичної форми спілкування дошкільники мають цілеспрямованість налагодити між собою ділову співпрацю. Ця спрямованість і складає головний зміст їх комунікативних потреб. При ситуативно-діловому спілкуванні дошкільники зайняті спільною справою, вони тісно кооперовані, і хоча щось кожний і виконує індивідуально, діти все ж стараються погоджувати дії для досягнення єдиної мети. Ці контакти ми назвали співпрацею.
Потреба в ігровій співпраці опредмечується в ділових мотивах спілкування дітей. Всі головні мотиви для звернення один до одного виникають у дітей у процесі їх занять: ігри, виконання побутової праці і т.д.
Питання, відповіді, пояснення, іронічні виклики, насмішки свідчать про увагу дошкільників до вміння і дії товаришів в ще більш у їх бажанні привернути до себе увагу.
Ділові якості самої дитини і його товаришів, які є причиною їх звернення один до одного, відрізняються неабиякою ситуативністю. «Зараз і тут» – от що приймає за розрахунок дитина. Вона чутливо вловлює у їх поглядах і міміці ознаки відношення до себе, не намагаючись добряче вдивитись в самих партнерів. Це досягає максимальної ясності і бере форму специфічного феномену «невидимого дзеркала». Але ця невидимість в дошкільному віці дуже особлива – вона співвідноситься з ревнивою і пристрасною зацікавленістю до всього, що той робить. На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи своїх товаришів; дають поради; просять приховати від однолітків свої промахи і невдачі.
Зазвичай дошкільникам притаманна особлива манера поведінки. Її інколи називають змаганням чи схильністю до конкуренції. Для спілкування між собою дошкільники використовують всі три категорії засобів: виразні, образотворчі і знакові. Розмовляють діти між собою багато, приблизно в півтора рази більше, ніж з дорослим, але мова їх все ще ситуативна.
Б.Спок повідомляє, що діти 2-х років хоча і не грають разом, але полюбляють спостерігати за іграми один одного і «просто бути неподалік». Якщо ж вони грають колективно, то обходяться «без усяких церемоній» і лише після 3-х років навчаються «рахуватись один з одним». В.С.Мухіна також повідомляє про інтерес дітей раннього віку до ігор один з одним і бачить в цьому основу для подальшого зближення малюків. Вона також стверджує, що вже до середини другого року дитина «почуває симпатію до інших дітей – співчуває, допомагає їм, інколи чимось ділиться, зустрічає їх несміливою усмішкою». У Я.Л.Коломінського (1976) є аналогічні вказівки на переважно емоційний характер зв’язків між маленькими дітьми навіть і пізніше, в дошкільному віці.
Після 3 років взаємодія дітей різко змінюється: вона інтенсифікується, з’являється ініційованість спілкування (В.М.Мухіна, 1975); дошкільнята граються не тільки близько, але і разом; виявляється потреба дітей один в одному («мне надо ребенок» – Е.А.Аркін, 1968); дитина перестає безцеремонно ображати інших дітей, частіше ділиться з ними, отримує задоволення від спілкування з ними (Б.Спок, 1971). Ймовірно, перед ними той період дитинства, коли вже не приходиться бути невпевненим в істинній комунікативній діяльності дітей.
Контакти дитини з однолітками зазвичай починають вивчати тільки з двох-трьохрічного віку. Л.Н.Галігузова (1983), вивчаючи становлення потреби в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку, прийшла до висновку, що ця потреба займає на другому віковому етапі загалом скромне місце в ряді інших. Ця потреба уступає прагненню дитини до предметного маніпулювання і спілкування з дорослими. Але на думку Я.Л.Коломінського (1976) і Т.А.Репіної (1978), в дошкільному дитинстві ця потреба інтенсивно розвивається. Р.І.Деревяненко (1983) рахує, що спілкування з однолітками для дітей 5-6 років вже більш привабливе, ніж з дорослими.
Досліди Л.Н.Галігузової були направлені на формування двох інших складових (ініціативності у відношенні однолітка і чутливості до його дій). Автор експериментально прослідкувала роль двох типів, формуючих діяльність, для чого тестуючих розділили на дві групи. В одній групі робились умови для спільної предметної діяльності дітей. Малюків поміщали один проти одного за столиком, на якому знаходилось багато різних малих іграшок. Умови досліду дозволяли учасникам спостерігати один за одним, а при бажанні і грати один з одним. Дорослі в їхні контакти не вмішувалися. В другій групі дорослий в аналогічній ситуації підтримував всі контакти дітей, привертав їх увагу до дій партнера, пропонував подивитись один на одного і зробити щось разом і т.д. з кожною групою було проведено по 15 15-хвилинних занять. Дані порівнювались з результатами контрольної групи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
