115231 (591854), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вища форма спілкування дошкільників позаситуативно-ділова. Тенденції до її появи відмічаються у всіх вихованців дитячого садка. Але вона приймає закономірність приблизно у 10-15 % старших школярів.
Поняття форми спілкування відкриває можливості для розкриття якісних відхилень, утворених в розвитку спілкування дітей з однолітками в рамках дошкільного дитинства. Воно дозволяє простежити розвиток змісту контактів, а саме, взаємозв’язку з спільною життєдіяльністю дитини, з типом ведучої діяльності і її особливостями.
Через форми спілкування, виділяє М.І.Місіна, можена зрозуміти їх послідовну зміну в онтогенезі як власний випадок діалектичної взаємодії форм і змісту. Але при розгляді змін форм спілкування спеціально не прослідковуються і не виділяються функціонально-динамічні аспекти самого спілкування.
Аналіз значимості спілкування з дорослим і однолітком показав, що молодші дошкільники віддають перевагу дорослому. Однак, починаючи з 4 років, всі бурхливі виявлення радості і інших хороших емоцій, направлені вже на однолітка. В середньому дошкільному віці діти починають приділяти увагу ровеснику і отримувати більше задоволення у спілкуванні з ним.
По параметру гнучкості відношення до партнера протягом дошкільного дитинства утворюються відхилення в сфері спілкування з однолітками. Якщо у молодших дошкільників переважають негативні контакти (заперечення, конфлікти, впертість), то у старших суттєво зростає число конструктивних пропозицій, угоди, допомоги і т.д. В сфері спілкування з дорослим гнучкість залишається практично незмінною протягом усього дошкільного віку: негативні контакти з дорослим практично відсутні.
Отже, комунікативна діяльність життя дитини, яка виникає в кінці 2-го – на початку 3-го року життя, в подальшому передбачає ряд змін. В рамках дошкільного дитинства послідовно змінюються три якісні ступені у спілкуванні дітей з однолітками, названі форми спілкування – емоційно-практична, ситуативно-ділова і позаситуативно-ділова. Форма спілкування характеризує зміни вмісту сторін комунікативній діяльності дошкільників, зумовлені розвитком життєдіяльності дитини.
Протягом п’яти років (від 2 до 7) змінюється і міра розвитку особистісно-комунікативної діяльності дитини. Зростає віддаленість спілкування від інших типів взаємодії дошкільника з дітьми, направленість його активності тільки на однолітка як суб’кта, позаситуативність спілкування, чуткість до дій ровесника, гнучкість в контактах з ним і значимість спілкування з рівним партнером серед інших видів взаємодії з ним.
Розвиток образу себе і однолітка в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку змінюється. У дітей 2-3 років вони спричиняють самостійну потребу в спілкуванні з однолітками і перетворюються і діяльність спілкування (Л.Н.Галігузова, 1983). Ця діяльність стає новим джерелом розвитку образу себе, втілюючи специфічний вклад в його вміст, відрізняється від того, який виходить від вміння спілкування з дорослими і самостійною діяльністю дитини. Для того, щоб його виявити, необхідно спочатку простежити дальший розвиток образу себе в ранньому віці, діючий під впливом спілкування з дорослим.
Вперше взаємозалежні відношення між ядром і периферією образу себе складаються у дитини до початку раннього віку. Цим зумовлено появлення гострих афективних реакцій на успіх і неуспіх. Глобальна хороша самооцінка дитини затруднює диференціацію успіху – неуспіху конкретно дії від переживання благополуччя – неблагополуччя своєї особистості, однак на 3-му році життя починають активно складатися основи конкретної самооцінки (М.Г.Єлагіна, 1982). Розвиток образу себе супроводжується диференціацією спільної і конкретної самооцінки, ускладненням їх взаємовідносин.
За даними Л.Н.Галігузової, на початку 2-го року життя у дітей при контактах з однолітками привласнюються дії, направлені на порівняння власних і фізичних якостей. Дитина дивиться на руки, ноги, одяг іншої дитини і відразу починає розглядати ті ж частини тіла і одягу у себе. Мабуть, таким чином, діти встановлюють свою схожість з однолітком і у них формується уява про свій фізичний вигляд. Діти цього віку не стараються порівнювати себе з дорослими.
Основним змістом спілкування дітей після 2-го року життя стають спільні розкуті ігри. Спілкування однолітків в ранньому віці стає важливим джерелом формування образу себе і образу однолітка. В контактах з ровесниками в образі себе і в образі ровесника відображаються, в першу чергу, уява, організуючі і змістовно виявляючі його периферичну структуру, а саме, уява про фізичні якості свої і інших дітей. Лише по мірі розвитку спілкування, реалізуючого суб’єктивні відносини між дітьми, отримані уявлення про свої можливості проникають в структуру образу, переламуючись в переживання своєї творчості і ініціативи. Образ однолітка в ранньому віці тільки починає складатися; суб’єктивність партнера пізнається як відображення власної суб’єктивності.
Найбільш цінний матеріал був у працях Р.І.Дерев’янко (1983). В співвідношенні названі два феномена відчиняють відображений характер пізнання однолітка в дошкільному віці: із спілкування ровесників дитина пізнає, головним чином, все те, що характеризує саме його, а партнер пізнається в співвідношенні з собою. Аналогічні дані ми знаходимо і у працях Р.А.Смірнової (1981), яка відкрила різницю не тільки в характері пізнання себе і однолітка, але і в відношенні до активного, діючого початку обох, складаючи основу переживання суб’єктивності як своєї власної та і іншої дитини.
У старших дошкільників (5, 6 і 7 років) відмічається підвищена інтенсивність переживання своїх успіхів (невдач, загострена чутливість до поганих оцінок дорослих, нечіткість в розповідях про себе, неохоче виникнення у них потреби в спілкуванні з ними. У дітей 3-4 років воно преобразується завдяки великому включенню у взаємодії предметів, але, в сутності, залишається дуже близьким і подібним на спілкування дітей 2-3 років.
Діти 4-5 років вже строго потребують благої уваги партнера. В першу чергу, діти прагнуть до контакту з популярними однолітками.
У дітей 3-4 років на першому місці стоїть бажання продемонструвати свої вміння (самовираженість) популярній дитині і отримати її хорошу оцінку. Діти 4-5 років часто-густо шукають співпрацю з партнером і його увагу, повагу. Старші дошкільники інтенсивніше, ніж діти середньої групи, шукають співпрацю з однолітками, їх повагу, а також співпереживання і узгодження думок. При цьому в контактах з популярною дитиною саме ці види звертань дошкільників до однолітків збільшуються.
Після 6 років у дітей різко збільшується потреба розділити з однолітками переживання і взаєморозуміння. І після 6 років, коли дитина починає бачити свого партнера, в особливості однолітка, а також і всі його хороші якості, потреба в повазі виступає як потреба в признанні, в затвердженні своєї позиції затока і умільця.
Потреба у взаєморозумінні і співпереживанні співвідноситься вищій формі комунікативної діяльності: позаситуативно-особистісному спілкуванні (М.І.Лісіна, 1974 а, б, 1980, 1986). На даному рівні розвитку комунікативної потреби дитина шукає співставлення позицій (своєї і партнера). Цей рівень передбачає, як рахує М.І.Лісіна, здібність дитини викласти свою точку зору, вислухати думку іншого і випробувати спів падання, гармонію стану – свого і партнера.
Емоційним еквівалентом взаєморозуміння виступає співпереживання. Під співпереживанням мається на увазі однакове відношення, однакова оцінка дійсності, співзвучне почуття, викликане спільною думкою.
Мотиви спілкування – це ті якості партнера, які, виявляючись в його процесі, задовольняють потребу в спілкуванні. При аналізі мотивів спілкування дітей між собою важливо враховувати те, що спілкування не завжди пред’являє самостійну діяльність: воно частіше лише компонент діяльності практичної чи пізнавальної. Дитина реалізує свої основні потреби в пізнанні світу і в активності. По мірі розвитку у дітей різноманітного виду діяльності, перш за все ведучої – гри, у них виникає необхідність колективних дій, об’єднання зусиль. Тому важливіша якість, побудивши їх до спільної діяльності, а значить і до спілкування в ній, – здатність до складання дій, до согласованості.
Комунікативні мотиви тісним чином пов’язані у складі потреби спілкування. Склад потреби в спілкуванні зображує тип об’єктів (виявлення якостей людини), здатних її задовольнити. На кожному рівні розвитку цієї потреби комунікативні мотиви пред’являють різноманітні варіанти якостей, здатних задовольнити потребу дітей в спілкуванні. Так потреба в повазі може бути задоволена різними проявами однолітків: мовним одобренням чи підключенням до діяльності однолітка і його творчим розвитком.
Дошкільний вік – початкова фаза розвитку спілкування дітей з однолітками, яке ще рідше виступає у своїй самостійній якості і в перевазі включено як компонент в інші види діяльності, і, головним чином, у ведучу – гру. Тому реально підштовхують дітей до спілкування мотиви таких видів діяльності, як гра, самообслуговування, початкові форми праці. Мотиви спілкування підкорені іншим мотивам чи виступають у єдності з ними.
Першу і важливу категорію складають мотиви, породжуючі потребу дітей в активній діяльності, яка виражається у дошкільників в сюжетно-рольовій грі і виявляється для них ведучою діяльністю. Дитина вступає в спілкування з однолітком заради участі в спільній грі чи продуктивній діяльності, до чого його побудужують якості однолітка, необхідні для розвитку цікавої і складеної дії. І перш за все це вміння складати цікаві замисли ігор, висувати цілі і погоджувати свої цілі і дії з іншими учасниками. Підлеглість мотивів спілкування даної категорії потребам у спільній справі дозволяє назвати їх діловими.
На протязі дошкільного віку розвиваються пізнавальні інтереси дітей. Дитина збагачується новими знаннями про світ, уміння будувати повісті. Це будує доказ звернення до однолітка, в якому дитина знаходить слухача та цінителя. Якості однолітка як джерело знання і їх оцінювача, відповідаючи пізнавальною потребою дітей, складають другу категорію – пізнавальних мотивів їх спілкування.
В третю категорію увійшли особистісні мотиви. Дитина входить у будь-яку справу, якою зайнятий ровесник, заради того, щоб порівняти свої і його можливості. Тут в ролі мотивів виступають порівняні, аналогічні якості – свої і однолітка можливості (вміння, знання, моральні якості), потреба (бажання, нахили). Це перший варіант особистого мотиву, коли він прямо виражає потребу в спілкуванні з однолітком, а не підпорядкований іншим потребам. Другий варіант особистісного мотиву – одноліток як цінитель тих якостей, які дитина вже бачила в собі як свої особливості. Дитина демонструє свої вміння, знання і особистісні якості, побуджуючи інших дітей підтвердити їх цінність. Мотивом спілкування стають його особисті якості в співвідношенні з властивістю ровесника бути їх прихильником. Цей мотив також прямо пов’язаний з потребою в спілкуванні, з прагненням дитини пізнати свої можливості, підтвердити особливості, використовуючи відклик на ник зі сторони однолітка. В обох варіантах особистих мотивів встановлюються якості однолітка як дзеркала в обох функціях.
Пізнання іншої людини і себе супроводжуються оцінкою суб’єктів, в результаті утворюється стійка позиція по відношенню до себе і до ровесника. Можливі три види позицій: рівності з однолітками, переваги над ним і нерівноправності на користь ровесника. У дитини може скластися один вид (переваги чи рівноправності) чи всі три види позицій застосовуючи до однолітків. неоднакові позиції стають джерелом різних мотивів у спілкуванні. В позиції переваги дитина шукає в однолітках якості, підтверджуючи її головний мотив: одноліток – оцінювач. В позиції ровесника дитина прагне до співпраці і пошуку в однолітках спільних цілей, співпадаючих справ і самовиявлень. В нерівній позиції дитина хоче знайти в однолітку взірець чи джерело цілей і вказівок до їх виконання, а також його уважність і одобрення. Діловий мотив тут співпадає з особистим. Оцінювання вчинків і якостей себе і однолітка предпокладає їх співвідношення з нормою. Особистісні мотиви спілкування утворюють самостійну категорію. Однак вони входять як обов’язкове доповнення в категорії ділових і пізнавальних мотивів.
Крім цих основних категорій мотивів спілкування дітей існують складні форми – особистісно-ділові, особистісно-пізнавальні.
Розвиток у дітей мотивів спілкування з однолітками протягом дошкільного віку має важливі наслідки. Володіючи більш високорозвиненими мотивами спілкування, дитина адресується до особистісних якостей однолітка, а саме, стійким, внутрішнім образом – потребам, нахилам, судженням і думками. І тому образ однолітка і самого себе стає все більш повним, диференційованим, свідомим. На основі цього дитина може успішніше будувати свої взаємовідносини з оточуючими людьми, стати повноправним членом колективу своїх товаришів.
Можна виділити чотири характеристики комунікативних дій однолітків, якісно відрізняючи спілкування дитину з дорослим від його взаємодії з однолітком. Перша і найбільш важлива риса процесу спілкування дошкільника з однолітком складається в великому розмаїтті комунікативних дій і в розширеному їх діапазоні. Нараховано близько 15 комунікативних дій, достатньо часто спостережених при спілкуванні однолітків і значно рідше зустрічаючих в контактах дитини з дорослим (сперечається, нав’язує свою волю, заспокоює, потребує, обманює, жаліє і т.д.). Саме у спілкуванні з однолітками з’являються такі складні дії, як притворство (направленість зробити вигляд, бажання виразити образу, навмисне не відповідати на відповідь партнеру), кокетство, фантазування) і т.д.
По питанню про відносну роль вербальних засобів комунікації в спілкуванні дошкільників є дуже протирічні дані. Згідно одному з них маленькі діти (3-4 роки) не здатні передати один одному будь-яку інформацію в мовній формі. Ж.Піаше предполагав, що діти до 5 років взагалі не схильні до спілкування на мовному рівні. Е.Маклієр рахує, що висловлювання дошкільників занадто бідні і незрозумілі для слухача і можуть бути сприйняті однолітком лише на основі невербальних компонентів комунікації на слухача, без оцінки адекватності власного повідомлення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
