114981 (591761), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Деякі учні після пояснення вчителя можуть виконати тільки аналогічне завдання, яке розв’язувалось на уроці. Таким школярам пропонується на деякий час репродуктивні завдання, наприклад, прочитати і переказати статтю з підручника; вставити пропущені букви; розв’язати задачу за допомогою формули, провести дослідження згідно інструкції.
Більш складнішими являються конструктивні (або реконструктивні) завдання, наприклад, виділити головне, скласти план, таблицю, схему, порівняти окремі положення, систематизувати матеріал. Давати учням такі завдання можна тільки після належної підготовки у класі, коли вони оволодівають основними прийомами розумової діяльності. Не рекомендується давати завдання на копіювання схем, малюнків, карт: кожна робота повинна вимагати нових зусиль, бути хоч невеликим, але кроком вперед в розумовому розвитку.
Творчі завдання виконуються як окремими учнями, так і всім класом, вони сприяють розвитку пізнавальних потреб і творчого мислення школярів. Творчі завдання можуть даватися як перед вивченням на уроці певного матеріалу, так і після його вивчення. Обговорення творчих робіт, пропозицій, розробок завжди викликає інтелектуальне і емоційне піднесення, створює сприятливий грунт для вивчення навчального матеріалу, що відповідає інтересам учнів. Такі завдання вимагають, як правило, відповіді на такі запитання: “Як зробити, щоб…?” і “Чому це так?” Даються творчі завдання учням, які володіють достатніми знаннями і мислительними операціями, мають необхідний досвід творчої діяльності, час на їх виконання. До творчих робіт відносять написання творів, проведення самостійних експериментів, складання задач, знаходження нових методів їх розв’язання тощо.
Домашні завдання, як правило, виконуються індивідуально. Іноді практикуються групові завдання, які виконуються кількома учнями по частинах.
Перевірка домашньої роботи може здійснюватися вчителем різними шляхами: усним опитуванням чи побіжним ознайомленням з письмовими роботами на уроці або переглядом зошитів після уроку. Перевірка завдань в основному проводиться на початку уроку, однак може здійснюватися і в кінці, і протягом його у поєднанні з роботою над новим матеріалом. Деякі вчителі замість перевірки домашнього завдання дають учням вправи, аналогічні завданню, і на основі їх виконання роблять висновок про якість домашньої роботи.
Найбільш поширена фронтальна перевірка виконання завдання на уроці. Учитель перевіряє, чи всі виконали завдання, ставить всьому класу запитання щодо його змісту, учні дають стислі відповіді, відзначають труднощі, з якими зустрілися. Педагог виявляє й усуває помилки, робить узагальнення. Більш глибока індивідуальна перевірка передбачає опитування одного-трьох учнів, протягом якого інші учні стежать за відповідями, доповнюють, виправляють помилки.
Якщо школяр не виконав завдання, то вчитель повинен з’ясувати причини цього. Вони бувають найрізноманітнішими — від несприятливих умов для занять удома до небажання систематично працювати. У випадках, коли виявиться, що завдання складне для учня, слід з’ясувати, в чому полягає утруднення і допомогти його подолати. Якщо школяр лінивий, то потрібно посилити контроль за його роботою, вимагаючи виконання учнівських обов’язків, привчати доводити почату справу до кінця. Якщо учень не встигає виконувати домашні завдання — допомогти йому оволодіти прийомами раціональної організації праці.
Важливою формою контролю є взаємна перевірка виконаних робіт учнями з виявленням помилок, їх усунення і виставлянням оцінки, а потім у окремих випадках обгрунтуванням оцінки перед усім класом. Залучення всіх учнів класу до перевірки домашніх завдань, до обговорення помилок, шляхів їх подолання дуже доцільне, бо дає кожному школяреві додаткові уявлення про процес засвоєння й можливі труднощі. Залучити учнів до участі в перевірці можна ще таким чином: учитель викликає одного з учнів, який демонструє виконане завдання (записуючи на дошці, читаючи і т.ін.), а інші звіряють його з своєю роботою. Якщо вчитель виявляє у викликаного учня помилку, то запитує, у кого зроблено інакше і з допомогою класу з’ясовує, як повинно бути правильно.
Таким чином, у даному розділі ми розглянули різні види домашніх завдань та способи їх перевірки. Найпоширенішим є їх поділ на репродуктивні, конструктивні та творчі, а також усні та письмові. Щодо способів перевірки домашньої роботи, то основними шляхами є фронтальна, індивідуальна перевірка та взаємоперевірка.
1.3 Стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді
На домашню роботу покладаються важливі функції навчання, виховання і розвитку. Але, на жаль, в практиці ці функції не завжди реалізуються, оскільки основну увагу вчитель скеровує на проблеми уроку.
З метою вивчення проблеми організації домашньої роботи в початкових класах у методичній літературі і масовому педагогічному досвіді нами проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів, проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, розглянуто ідеї передових педагогів, проведено анкетне опитування вчителів та учнів (додаток А ).
В ході педагогічної практики нами відвідано 30 уроків, під час яких спостерігали, що більшість вчителів домашні завдання подають у кінці уроку, при цьому основними є завдання, що містяться у підручнику. Похвальним є те, що вчителі намагаються урізноманітнювати домашні завдання, вагомого значення надають творчим завданням. Нами проведено анкетне опитування вчителів початкових класів з проблеми дослідження. На запитання: “Чи пропонуєте дітям домашні завдання на вибір” лише 20% вчителів дали стверджувальну відповідь, а на питання: “Чи інформуєте батьків про допомогу дітям у виконанні домашніх завдань” лише 10% відповіли “так”. Більша частина вчителів вдається до диференціації домашньої роботи через різнорівневі завдань.
Над проблемою способів диференціації домашніх завдань працювали такі відомі педагоги, як С.П.Логачевська, С.М.Лисенкова, О.Я.Савченко, Н.Ф.Скрипченко та інші.
Заслуговує на увагу з цієї проблеми досвід роботи С.П.Логачевської. Її система навчання розрахована на звичайні класи. Учнів вона розділяє за рівнем готовності до сприйняття навчального матеріалу. Кожна дитина обирає свій варіант. Групи динамічні, змінюються на кожних уроках.
С.П. Логачевська пропонує у своєму посібнику “Диференційовані завдання з математики. 3 клас” завдання до кожної теми, які можна використовувати як на уроці, так і вдома.
Цікавими є ідеї і Л.Різник, яка працюючи над домашніми завданнями з природознавства у початкових класах, дійшла до висновку, що організації різних видів домашньої роботи з навчальних предметів, зокрема з природознавства, сприяють міжпредметні зв`язки. Наприклад, з читання можна запропонувати підготувати розповідь про пори року, підібрати вірші, оповідання; з образотворчого мистецтва ─ намалювати малюнок “Осінь”; з мови ─ написати кілька речень з досвіду власних спостережень за окремими об’єктами чи явищами.
Заслуговують і на увагу дослідження Ржецького. Він вивчав погляди вчителів щодо того, як слід оцінювати домашню роботу. Вчителі дискутують між собою чи взагалі слід оцінювати домашню роботу учнів. Проте Ржецький робить висновок, що будь-яка самостійна робота школяра має бути оцінена, в тому числі і робота вдома. Він зазначає також, що на оцінку впливає і старання учня, і акуратність виконання домашніх завдань.
Крім цього, як зазначалося, нами було проведено анкетування молодших школярів (додаток Б). За результатами дослідження більшість учнів не знайома з вибором домашніх завдань та виконанням завдань у парі. Із цікавих завдань дітям подобається створювати малюнки до текстів, інценізувати казку, проводити досліди тощо.
У підручниках з початкового навчання, зокрема у підручнику з математики більшість завдань репродуктивного характеру і лише невелика кількість — творчого. У підручнику з рідної мови навпаки, більшість завдань носить творчий характер. Поширеними є такі завдання: написати невеликий твір на задану тему, побудувати речення, скласти за малюнком розповідь тощо.
Як показує аналіз практики навчання, домашні завдання часто носять випадковий, непродуманий характер, незадовільно ведеться підготовка до їх виконання, формально здійснюється перевірка. Наслідком цих недоліків у плануванні, підготовці і організації домашньої роботи є перевантаження учнів домашніми завданнями, яке негативно впливає на активність та інтерес до навчання.
Потрібно мати на увазі, що тільки органічне включення домашньої роботи в загальний навчально-виховний процес, а також цілеспрямована діяльність вчителя по раціональній організації домашньої роботи, вихованню самостійності учнів дозволить усунути це перевантаження.
Аналіз шкільної практики дозволяє констатувати, що досить часто вчителі не надають необхідного значення змісту домашньої роботи, а включають у неї ті вправи із підручника, які відносяться до даного уроку або з деяких причин не ввійшли до класної роботи (наприклад, не вкладаються в логіку побудови уроку, потребують значного часу на своє виконання та ін.)
Такий підхід до вибору змісту домашньої роботи не враховує як потреби процесу навчання, так і особливості різних груп дітей. Тому кожного разу при підборі домашнього завдання перш за все потрібно виходити з того, що домашня робота — це ніби сходинка між уроками і, проходячи її самостійно, кожен учень у відповідності зі своїми індивідуальними можливостями працює над засвоєнням вивченого або готується до сприймання нового.
Важливими у цій справі є методи навчання, що їх застосовує вчитель на уроці. Як свідчать дослідження, дві третини часу на заняттях відводяться репродуктивній роботі. І лише одна третина – продуктивній, а питома вага логічних і проблемних методів ще менша. За таких умов сприйнятий учнями новий матеріал не стає для них активним надбанням, а залишається пасивним багажем. Тому і дома учні ніби починають увесь пізнавальний процес з самого початку. Не можна сказати, що педагогічна наука обходить проблему домашньої роботи. У більшій чи меншій мірі висвітлюють її усі підручники з педагогіки; є ряд і спеціальних досліджень. Однак питання домашньої роботи учнів уже не можна розглядати лише у функціональному плані, як дрібні, відірвані від загального процесу навчання.
Таким чином, аналіз масового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів показав, що організація домашньої роботи потребує вдосконалення, оскільки не надається належна увага питанням організації домашніх завдань.
1.4. Психологічні особливості учнів початкових класів та їх врахування в організації домашньої роботи
Вступ дитини до школи ― це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра 12, 139.
Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку ― навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчальна (тобто цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками), основою якої є пізнавальний інтерес (виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій) і нова соціальна позиція.
Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність ― вчиться ― і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї. Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.
Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників) 57, 167-168.
В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.
Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди.
Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв’язання завдань.
Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності ― навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов’язаних етапів.
Рефлексія молодшого школяра ― це осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.
Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.
Для молодших школярів характерним є й те, що передусім зберігається потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань намірів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
