114981 (591761), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

На основі розглянутого неважко дійти висновку, що володіння раціональними прийомами розумової праці — найважливіший фактор успішної домашньої навчальної праці учня. Воно допомагає всім учням. У тому числі й тим, кому властивий дещо уповільнений темп мислення, і тим, у кого дещо слабше розвинута пам’ять. Раціональна організаця навчальної праці дає змогу, з одного боку, компенсувати деяку затримку в роботі, зумовлену індивідуальними особливостями учня, а з другого, розвинути відповідні здібності.

Слід підкреслити, що домашня навчальна робота потребує не тільки розумової, але й організаційної самостійності школяра. Він повинен без нагадувань і допомоги дорослих підготувати своє робоче місце, необхідні засоби навчальної праці, розпочати її у визначений (нерідко самим учнем) час, розподілити його відповідним чином і т. ін. У цьому відношенні самостійна домашня навчальна робота школяра є важливим засобом формування у нього здатності до самоуправління (самокерівництва), до самоконтролю, постановки перед собою цілей діяльності, раціоналізації своєї праці.

Навчальна робота в школі здійснюється в багатьох організаційних формах. Робота ж учня вдома ніби протистоїть усім іншим формам організації навчання, які застосовуються вчителями. Тому іноді говорять навіть про дві форми навчання: під керівництвом учителя і шляхом самостійного виконання завдань у відповідності з одержаними від педагога інструкціями.

Всі форми роботи необхідні, оскільки кожна допомагає учню оволодівати новими знаннями і вміннями. Тому сукупність усіх форм слід розглядати як систему організації навчання.

Домашня робота школяра в цій системі відіграє важливу роль не тільки тому, що доповнює процеси осмислення і закріплення знань, які здійснювалися на уроці. Головне полягає в тому, що учень привчається працювати самостійно: проводити спостереження, самоконтроль, знаходити оптимальні рішення й т. ін.

Специфіка домашньої роботи учня не в тому, що застосовуються нові методи і зміст діяльності, а в характері керівництва роботою, тобто в самокерівництві.

Отже, домашні завдання виправдовують свої функції лише за самостійного їх виконання учнями. Щоб забезпечити це, важливо враховувати можливості змісту завдань для вироблення й закріплення деяких прийомів навчальної діяльності. Наприклад, на уроках читання ― це вміння складати план, переказувати текст, виділяти головну думку прочитаного; на уроках математики ― навчання та самостійне застосування різних способів перевірки розв’язування задач, прикладів; на уроках мови ― прийоми самоконтролю, алгоритми застосування найважливіших правил зі складною структурою тощо. З одного боку, організовуючи на уроці самостійну роботу, вчитель має спеціально виділяти ці прийоми, привчати дітей до виконання домашніх завдань, а з другого ― на уроці готувати учнів до виконання домашніх завдань. Адже труднощі, які виникають у школярів під час виконання домашньої роботи, беруть початок на уроці. Щоб запобігти цьому, класовод має взяти за правило: ніколи не задавати додому того, чого діти добре не зрозуміли в класі. Тільки впевнившись, що новий матеріал усвідомлено і навіть частково засвоєно, можна пропонувати для самостійної домашньої роботи завдання і вправи на закріплення і поглиблення цього матеріалу 48, 275.

Домашні завдання утворюють певний взаємозв’язок між уроками. Як компонент системи організації навчання, домашня робота здійснюється під впливом проведеного уроку і сама впливає на наступний урок. Вплив уроку на домашню навчальну роботу дуже великий, оскільки він визначає її зміст, розкриває перед учнями способи діяльності, які доцільно застосувати. Наскільки успішно розв’язуватимуться ці питання на уроці, настільки й успішною буде домашня робота.

Вплив домашньої роботи на наступний урок теж значний, тому що учень повинен сам оволодіти матеріалом чи прийомами роботи, які застосовуватимуться на уроці. Діяльність на уроці і домашня робота взаємодоповнюють одна одну ще й як колективна та індивідуальна робота. На уроці робота має бути колективною, включати обговорення певних питань учнями всього класу, спільне подолання утруднень, що виникли, в розумінні матеріалу чи виконанні якихось дій з ним. Тут в основному переважає сприймання знань. При виконанні ж домашніх завдань переважає індивідуальна робота, відтворення знань, застосування їх кожним учнем, осмислення, закріплення.

Урок повинен служити зразком для організації домашньої роботи. Для цього слід розглянути приклади дій, передбачити можливі ускладнення. Після уроку учень повинен відчувати себе готовим до виконання завдання. Водночас завдання, виконані вдома, частково чи повністю можуть служити основою для продовження роботи на уроці. Чим тісніший взаємозв’язок форм навчання, тим більша його ефективність 55, 7.

Державним управлінням освіти передбачене нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань [23]. Виходячи з цього, а також деяких рекомендацій дослідників цієї проблеми можна виділити певні правила щодо організації домашніх завдань в початковій школі. Зокрема:

1. В 1-му класі домашні завдання не задаються.

2. Не рекомендується також давати завдання додому на канікули, на вихідні та святкові дні. Діти в ці дні відпочивають разом з батьками і можуть здійснювати туристичні прогулянки, відвідувати музеї та ін. Корисно один день в тиждень робити відпочинок від напруженої навчальної роботи.

3. У 2-4 класах обсяг навчального матеріалу для домашніх робіт орієнтовно повинен становити 14 обсягу, виконаного на уроці і бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі ― 45 хв., у 3 класі ― 1години 10 хв., у 4 класі ― 1 год. 30 хв. Для більш важчих завдань потрібно передбачити резерв часу. Наприклад, якщо в класі учні виконують завдання за 10 хв., то на самостійне виконання подібного завдання слід виділяти близько 15 хвилин. При визначенні обсягів домашніх завдань необхідним є врахування темпу і ритму роботи учнів, навантаженням їх навчальною роботою цього та наступного днів, стану їхнього здоров’я.

4. З основ здоров’я та фізичної культури, основ безпеки життєдіяльності, трудового навчання, художньої праці, мистецтва (музики, образотворчого мистецтва) домашні завдання, як правило, не задаються.

5. Добір завдань для домашньої роботи, інструктаж щодо їх виконання учитель продумує завчасно і фіксує в поурочному плані ― конспекті уроку.

6. Домашні завдання можна диференціювати в залежності від підготовки учнів, їх індивідуальних особливостей сприйняття, пам’яті, мислення, урізноманітнюючи при цьому зміст домашніх робіт та їх характер. Доцільно надавати право учням вибирати серед різних запропонованих варіантів (рівнів) завдання як для індивідуального виконання, так і для роботи в парах чи невеликих групах.

7. Домашню роботу молодшим школярам потрібно давати систематично. Інакше вони привикають до непослідовності вчителя, засмучуються, якщо, наприклад, сьогодні отримують домашнє завдання, і радіють, якщо завдань не задають. Така ситуація не сприяє вихованню позитивних мотивів учіння. Якщо вчитель вважає за необхідне не перевантажувати в даний день домашньою навчальною роботою, краще дати легке завдання, яке пов’язане з ігровою ситуацією, спостереженням, ніж зовсім не давати домашньої роботи.

8. Логіка домашнього завдання повинна бути простіша і доступніша, ніж система пояснення в класі. Потрібно вибирати таку вправу, задачу, приклад, текст, в яких добре виділяється основне положення, що вивчається.

9. В початкових класах особливо важливо, щоб домашні завдання викликали інтерес, включали елементи гри. Н.К. Крупська писала: “Чем младше возраст, тем интереснее должно быть само задание” [36].

Одним з активних засобів зацікавленості дітей виступає зв’язок домашньої навчальної роботи з життєвим досвідом дитини: спостереження за явищами, подіями навколишнього середовища; складання речень, текстів, математичних задач і прикладів на основі спостережень за реальними подіями, близьких дітям.

10. Молодшим школярам необхідні пояснення і поради про техніку виконання домашнього завдання: яке правило слід повторити і як користуватися ним в процесі виконання вправ; яким повинен бути запис речень, задач, прикладів; як потрібно самому провіряти виконане завдання. Дуже корисно в класі виконати приклад, задачу, які будуть подібні тим, що включені в домашню робоу. Вчитель звертає увагу на систему суджень, яка приводить до правильних результатів і відповідей. Вчителю потрібно провіряти, чи всі діти записали те, що їм було задано додому. Домашнє завдання чітко записують на дошці в постійному місці. Вчитель, як правило, звертається до класу із запитанням: “Кому що не зрозуміло із домашнього завдання?” Бажано, щоб відповіли насамперед ті учні, які працюють удома самостійно, без батьківського нагляду. Водночас застережемо вчителів, котрі надто детально пояснюють своїм вихованцям домашнє завдання: треба знати міру, щоб кожна робота була зрозумілою, але містила для учня трудність, вимагала розмірковування.

11. Місце подачі домашнього завдання може бути на будь-якому етапі уроку. Не можна робити цього “під дзвінок” або ще гірше під час перерви. Однак численні спостереження показують, що цей неприпустимий недолік дуже прижився у початкових клсах через непродуманість структури уроку, нерозуміння важливості домашніх завдань, зневажливе ставлення вчителя до дитячого відпочинку на перерві. За такої постановки справи в учителя немає змоги перевірити, чи всі діти знають і зрозуміли, що і як виконувати вдома. Якщо діти відвідують групу продовженого дня, то на уроці не варто гаяти час на детальний інструктаж щодо виконаня домашньої роботи. Але в розмові з вихователем групи класовод зобов’язаний порекомендувати мету домашнього завдання, привернути увагу учнів, які потребують особливого підходу, вказати, кому дано індивідуальні завдання тощо.

Домашнє завдання інколи можна давати й на початку, і в середині уроку, якщо це виправдано ходом заняття, змістом матеріалу. Наприклад, учні складали за картиною усні оповідання. Заслухавши їх, учитель говорить: “А вдома кожний з вас запише у зошит своє оповідання. Це буде вашим домашнім завданням”. Або, скажімо, діти розв’язували задачу одним способом, а вдома мають розв’язати по-іншому чи скласти обернену задачу, продовжити розв’язування прикладів тощо. Такі домашні завдання можна давати відразу після виконання тієї роботи, з якою вони пов’язані. Головне тут ― забезпечити розуміння кожним учнем вимог і змісту наступної роботи.

Отже, домашні завдання в початкових класах багатофункціональні. Їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

1.2 Види домашніх завдань та способи їх перевірки

Вид домашньої навчальної роботи, виконуваної учнем, значною мірою залежить від характеру завдання. Виходячи з певних ознак, можна виділити багато видів домашніх завдань. Розглянемо деякі з них.

За способами виконання, які використовуються, розрізняють усні, письмові й предметно-практичні завдання. Так, багато дій можна виконати і усно, і письмово, і показати практично. Однак є завдання, які виконуються переважно усно (наприклад, вивчити вірш, прочитати статтю, підібрати приклади на правила), письмово (розв’язати задачу, написати твір, переказ) і практично (провести який-небудь дослід, вивчити рельєф місцевості, явищ природи).

Згідно з етапами процесу засвоєння можуть бути складені завдання на сприйняття нового матеріалу (ознайомлення з текстом, рисунками, таблицями і т.ін.), на осмислення засвоєного матеріалу (систематизація, узагальнення, пояснення тощо), на його закріплення (заучування, вправи на запам’ятовування матеріалу) і на застосування одержаних знань (розв’язання задач, виконання дослідів та ін.). Вид завдання обирається залежно від методичної мети, поставленої вчителем.

Виходячи з характеру навчальних дій, які може виконувати учень, завдання поділяються на виконавські (повторення, відтворення матеріалу, вправи) і творчі (написання творів, проведення експериментів та ін.). Обидва види завдань відіграють надзвичайно важливу роль в успішному засвоєнні знань учнями.

Завдання можуть бути обов’язковими для всіх школярів чи обиратися ними за бажанням (з використанням додаткової літератури або інших джерел інформації).

За ступенем індивідуалізації завдання можуть поділятися на загальні, диференційовані (індивідуалізовані), індивідуальні. Основне призначення диференційованих завдань – забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи, а організація роботи на уроці дає можливість учителю одночасно працювати з усіма учнями. Сильніші учні поглиблюють свої знання, допомагають слабшим, а слабші міцно засвоюють програмний матеріал. Завдання добираються такі, щоб і слабші відчували, що вони можуть самостійно добувати знання.

СПОСОБИ ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ ДОМАШНЬОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ

За змістом і основною функцією, яку виконують завдання у процесі навчання, виділимо такі їх види:

1. Ті, що підготовлюють учнів до роботи, яка проводитиметься на наступному уроці. Це може бути і осмислення повідомлених нових знань учителем, і розв’язання задач, і проведення практичних робіт тощо. Завдання такого характеру даються у вигляді доручення: підібрати прислів’я і приказки, крилаті слова, рисунки на певну тему; подивитися передачу по телебаченню чи прослухати радіопередачу і підготуватися до відповідей на запитання чи написання твору; відібрати факти, провести спостереження; зібрати цифровий матеріал, який може бути використаний для складання і розв’язання задач на уроці; прочитати матеріал, що обговорюватиметься на уроці; знайти відповіді на питання, які розглядатимуться, і т.ін.

Такі завдання забезпечують зв’язок навчання з життям, викликають в учнів пізнавальний інтерес, а головне — готують їх не тільки до свідомого й активного сприйняття нового матеріалу на уроці, а й до його обговорення, формують вміння давати відповіді на питання, які виникають, і ставити їх самостійно.

1. Домашні завдання, які сприяють систематизації й узагальненню набутих знань, їх поглибленому осмисленню. Такі завдання даються після вивчення матеріалу уроку чи після закінчення розгляду теми. Дуже корисне зведення вивченого учнями матеріалу в схеми, таблиці, складання переліків і т.ін. Це допомагає наочно уявити вивчений матеріал у системі, яка складається з компонентів, певним чином пов’язаних один з одним. Вивчене постає перед учнями під іншим кутом зору, виявляються нові зв’язки.

Цей вид завдань передбачає складання планів, підготовку відповідей на поставлені вчителем запитання, самостійну постановку запитань, придумування задач.

1. Домашні завдання, що сприяють закріпленню знань і практичному оволодінню методами навчальної роботи. Це пропозиція вивчити напам’ять вірші, частини текстів, які збагачують мову учня, формули, необхідні при розв’язанні задач тощо. Однак основний їх вид — вправи, виконуючи які учень одночасно і закріплює знання, і оволодіває методами навчальної роботи.

Під час виконання цього виду завдань школяр використовує різні прийоми запам’ятовування: багаторазові повторення, встановлення асоціативних зв’язків, поділ навчального матеріалу, що засвоюється, на частини, виділення яких-небудь ознак і т.ін.

1. Домашнє завдання на застосування одержаних знань на практиці. Завдання даються після вивчення навчального матеріалу на уроках. Це нескладні досліди, пов’язані з використанням одержаних знань у домашньому господарстві, у навчально-виробничих майстернях, під час роботи учня у народному господарстві. Такі завдання пов’язують навчання з життям, підвищують пізнавальні інтереси учнів, формують практичну спрямованість їх мислення.

Виділяють також репродуктивні, конструктивні та творчі домашні завдання.

Характеристики

Список файлов ВКР