114832 (591732), страница 4
Текст из файла (страница 4)
"З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість".
"Казка - благодатне джерело виховання любові до Батьківщини..."
Вчителеві варто скористатися також спостереженнями і висновками К. Чуковського, який підкреслював, що, по-перше, пісні і казки з сумним фіналом не приваблюють дитину, по-друге, виконавцеві казки для дітей треба перенестись в дитячий світ, зануритись почуттями своїми в стихію напливу дитячої радості.
Казка найчастіше також є прозою; в ній є персонажі, дія, діалоги. Проте текст за характером зовсім інший, що змушує вчителя більше уваги приділяти вивченню її особливостей. Може здатися, ніби легко розібратися в усьому, що стосується прози, але у процесі роботи над казкою розкриваються і пізнаються нові її грані.
З цим жанром ще студенти займаються ще під час вивчення курсу "Дитяча література з основами літературознавства". Увага вчителів зосереджується на деталях казки, які більшою чи меншою мірою впливають на манеру її виконання. Зокрема, виконавець казки має врахувати і те, що душевні порухи казкових героїв зображаються через фізичні діяння.
Читаючи казки, доводиться змінювати пози, промовляючи репліки різних дійових осіб, враховувати зміни адресата, не забувати про загальний, романтично піднесений тон, що відтворює незвичайні, дивовижні картини та ситуації, не збитися на побутово-інформативне читання.
Жанр казки близький до оповідання, проте має свої специфічні особливості, які відрізняють його від оповідання.
За змістом і формою казки неодноманітні. Вони умовно поділяються на три групи:
Казки про тварин, у яких головними дійовими особами виступають звірі або птахи - "Лисичка та журавель", "Вовк та козенята", "Рукавичка", "Дружні звірі" (українські народні), "Біда навчить" Лесі Українки.
Чарівні казки (фантастично-пригодницькі та героїчні), в яких провідними героями виступають могутні воїни-визволителі чи інші особи, що втілюють у собі найкращі позитивні якості людини - "Кирило кожум’яка", "Івашко", "Дивна сопілка" (українські народні), "Снігуронька" (російська народна).
3. Соціально-побутові та побутові казки. У них позитивними героями виступають прості люди, наділені високими моральними якостями - "Як брати батьківський скарб знайшли" (болгарська народна), "Багатий брат і бідний брат" (естонська народна), "Сім лозин" (азербайджанська народна), "Про злидні" (українська народна).
Кожна група таких казок відрізняється своїми художніми особливостями, що вказують на специфіку їх читання. Всі вони мають велику силу впливу на розум, волю і почуття дітей.
Специфіка читання казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання (це - глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування), з другого - глибоким осмисленням творчої манери розповіді. Яка характеризує даний жанр та його емоційність.
Для читця важливо простежити за компонентами казки, за кульмінацією (вона може повторюватися тричі і дати найбільше напруження в кінці казки), за характерами персонажів, які розкриваються в діях, вчинках. Необхідно враховувати і таку особливість, як відсутність великих описів, коментарів, чітке розмежування позитивного і негативного початку в діях персонажів.
Та найголовніше і найскладніше - це знайти потрібний для казки тон: простоти, щирості, безпосередності, довір'я і захоплення тими "чудесами", про які розказуєш слухачам. Термін "розказати",, а не читати, поступово стає звичним у практичній розмові школярів. А коли вже всі звикають до цього терміна, то, природно, відпадає мова про те, чи можна перевтілюватися, коли розказуєш казку. Адже казка розповідає про те, що відбувалося "давним-давно, десь, колись..."
Це була незвичайна подія, іноді таємнича, іноді навіть смішна, але обов'язково незвична. Водночас виконавець не може бути безстороннім повідомлювачем тих давніх, фантастичних подій. Адже він сам живе тими подіями, уявляє той світ і "заражається" ними.
Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: "Була собі коза" (Вовк та козенята"), "Жили собі дід та баба" ("Лисичка" - російська народна), "Було це чи не було, а зустрілися колись пес та кіт" ("Дід і пес" - українська народна"), "Колись давно-давно, в одному селі жила привітна і ласкава дівчинка" ("Калинка" - Г. Демченко), Колись був у Києві якийсь князь ("Кирило Кожум'яка"), "Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає" ("Снігуронька"), "Жив колись на світі один чоловік і мав три сини" ("Як брати батьківський скарб ділили" - молдавська народна казка).
Такі зачини мають вироблену давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Вона розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти й абстрагувати: сприяє набуттю певних життєвих навичок. Тому мета таких зачинів - заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця знайти для цього відповідні інтонації.
Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.
Події в казках розгортаються динамічно. Де також дія розпочинається з перших рядків: "їжак і лисиця впали у довгу яму. Два дні якось терпіли, а тоді і почав доткати їм голод" ("Лисиця та їжак" - українська народна). Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші моральні якості. Це змушує читця після кожної чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам усвідомити й пережити зміст прочитаного [68, 8].
Дійові особи казок, як уже зазначалося, переважно поділяються на позитивних і негативних. Ця протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, їх вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них на роду чи автора (якщо казка літературного походження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово - все, що вказує на особливість його характеру, повинно відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темперальних змінах. Так, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум'яка зі змієм, особливу увагу приділяємо їх мові, з настороженістю й прихованістю лукавістю в голосі передаємо слова змія; "- А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?", а відповідь Кожум'яки - гордовито з роздратуванням; "Де вже миритися? Битися з тобою з іродом проклятим". Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприймання слухачів, зосереджує їх увагу на головному. Діалог у казці є одним із важливих засобів типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні їм свою характеристику, визначати своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати [7, 55].
Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. Це теж важливий художній засіб посилення емоційності казки, характеристики дійових осіб, їх вчинків, обставин, у яких вони живуть і діють, розкриття ідейного спрямування ("Вовк та козенята", "Рукавичка", "Дружні звірі", "Кривенька качечка" та інші). У казці "Рукавичка", наприклад, питальна фраза "А хто в тій рукавичці?" повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабанчиком і ведмедиком.
Казковій розповіді властиве широке використання: стійких і влучних епітетів: "Іде, солодкими оченятами позирає" ("Півень, собака і лисиця" - литовська народна), "Підійшла Снігуронька до вогнища, стоїть - тремтить, в лиці ні кровинки нема, руса коса розсипається" ("Снігуронька"); протиставлень, порівнянь: "Забігла вона вперед, лягла на дорозі і лежить, як мертва" ("Лисичка"), "От і почали вони битися - аж земля гуде", "Аж пирхає, аж захлинається проклятий" (, Кирило Кожум'яка"); тавтологічних повторів: "Ходім та ходім, снігуронько!", "Іди, іди, Снігуронько! Іди, іди, дитинонько..." ("Снігуронька"), "Та як так, то так..." ("Казка про липку й зажерливу бабку" - українська народна); стійких виразів: "Думали-думали і нарешті придумали" ("Бременські музиканти" - німецька народна); прикладок - характеристик (мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, старик-роковик) тощо. Все це надає казці мальовничості, чарівності, принадності. Читець повинен добре усвідомлювати суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності. Читець повинен добре усвідомити суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності [10, 18].
Текст казки, наголошував Г. Артоболевський, живе у виконанні. Проте не слід нав'язувати студентам "етнографічної" манери виконання. Кожен з них є особистістю зі своєю манерою говорити, триматися, внутрішньо "перероджуватись". Тому ми прагнемо підвести студентів до пошуків свого особистого стилю виконання, своїх прийомів в інтонуванні, в поведінці, в подачі тексту.
Головне, до чого завжди повинен прагнути виконавець, - постійно спілкуватися зі слухачами, підтримувати встановлений з ними контакт, відчувати реакцію слухачів і при потребі корегувати її. Бажано. Щоб студенти виробили своє власне читання і навчилися переконувати, співчувати, захоплюватись, обурюватися, тобто діяти словом. Без цих умінь казка звучатиме як сухий інформаційний матеріал. У словесній дії студент може виявити свою ініціативу, безпосередність, індивідуальну особистість. Він вчиться впливати на слухача за допомогою особливого дидактичного матеріалу - казки. Свого часу прекрасний знавець народної творчості К. Чуковський говорив, що мета казкарів полягає в тому, щоб якою завгодно ціною виховати в дитині людяність - прекрасну здатність людини хвилюватися чужим нещастям, радіти радощами іншого, переживати чужу долю, як свою.
Кожна казка, безумовно, виграє у звучанні. Народна казка в устах оповідача повертається у рідну стихію живого слова, зігріта новим ставленням, новим почуттям виконавця.
У роботі педагога, вихователя казка може стати великою силою, що впливає на формування моральних поглядів учня, його громадських прагнень, його ідеалів, його світогляду за умови, що дитину зачепили словом за живе. Адже добро і зло, краса і потворність, життя і смерть, чесність і підступність завжди будуть співзвучні сьогоднішньому дню.
Безперечно, мистецтво слова, як і будь-яке інше, не терпить насильства. Воно живе тільки тоді, коли ми живемо конкретним твором, образами, почуттями, ідеями. А вчитель повинен вміти взяти з народної творчості те, що найбільш близьке, співзвучне сьогоднішньому дню, конкретній аудиторії [17, 74].
Уважно треба ставитися і до закінчення казки. Закінчення, як і зачин, має певну мету: узагальнити сказане, підвести до певних висновків чи й просто створити веселий настрій у слухачів. Тому перед ними потрібно робити довгу паузу, а головні слова в них інтонаційно підкреслювати. В кінці казки також необхідно витримувати довгу паузу, щоб діти змогли ще раз осмислити все, пережити і поступово перейти з казкового світу в реальний [23,35].
Кирило Кожум'яка
(Українська народна казка. Уривок)
Звитяжний бій
Послав київський князь своїх менших до ремісника Кирила Кожум'яки з проханням визволити свою старшу доньку, віддану в дань змієві.
1. Ті, як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не витерпів, заплакав та й каже:
Ну, це уже для вас зроблю.
2. Пішов до князя.
Давайте ж, - каже, - мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!
Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, ↑ що, може, в ній пудів десять, ↑ та й пішов до змія.
3. А змій йому й каже:
А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?
Де вже миритися? Битися з тобою, з іродом проклятим!
4. От і почали вони битися - аж земля гуде.
Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, ↑ то так кусок смоли і вирве; ↑ що розбіжиться та вхопить, ↑ то так жмуток конопель і вирве.
5. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, ↑ то так і вжене в землю. А змій, як вогонь, горить, - так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотався коноплями і смолою добре обсмолився.
Ото вискакує з води змій і що розженеться проти Кожум'яки, ↑ то він його булавою луп та луп, аж луна йде.
Билися-билися, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще краще, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
А
по горах ↑ народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде ↑ що то буде! Коли ж зміюка - бабух! Аж земля затряслася. Народ стоячи на горах так і сплеснув руками:
- От так Кирило! От так Кожум'яка!
9. От Кирило, вбивши змія, визволив князівну й віддав її князеві. Князь уже й не знав, як йому й дякувати.
10. І вже з того часу й почало зватися те урочище, де ↑ він жив, Кожум'яками.
Текст розбито на десять ланок. Найважчі синтагми, в яких здебільшого допускаються інтонаційні недоліки чи помилки, розмічено партитурними позначками.
Описові богатирського подвигу Кожум'яки передує лаконічна характеристика героя, в якій виділяються найголовніші особливості його вдачі. В першій ланці - добросердечність, здатність уболівати за інших, що потрапили в біду. Хай не дивують сльози героя: добра людина сильна духом співчуття і прагненням допомогти в нещасті, особливо дітям. Саме в цьому й полягає та духовна міць героя, що пластично вимальовується в його фізичній могутності.
Друга ланка відтворює, крім фізичної сили, рішучість, діловитість і завбачливість Кожум'яки.
Третя - відвагу і прямоту, на питання бундючного несамовитого змія він відповідає чесно, прямо, відверто і різко.
В описі поєдинку (4-6 ланки) має переважати величний тон з відтінками то захвату (захоплення), коли йдеться про силу і вправність героя, то перестороги, напруженої настороженості в зображенні несамовитого шаленства змія. Про необхідність цих інтонаційних зламів нагадують знаки адресата.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
