114798 (591711), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Найкращі умови для розвитку особистості створюються в процесі поєднання родинних і загальнонаціональних, регіональних традицій, звичаїв і обрядів, які підтримуються насамперед батьками, силою громадської думки. Активне включення дітей в народні традиції і звичаї, ритуали та урочистості (трудові, моральні, естетичні тощо) – могутній фактор впливу на особистість.
Народна дидактика застосовується в нерозривній єдності з засобами, методами і прийомами народного дитинознавства і батьківської, родинної етнопедагогіки і, ширше, системою народного громадського виховання, всією народною виховною практикою. Народне навчання, як компонент національної системи виховання, свято береже і передає з покоління прагнення пізнавати навколишній світ, закони розвитку природи і суспільства, виявляти роль і місце людини в житті.
Оволодіваючи народною навчальною системою, учні опановують теоретичні і практичні знання з народної астрономії, математики, метеорології, медицини, кулінарії, хліборобської справи та інших сфер народних знань і вмінь.
Народні навчально-пізнавальні традиції ґрунтуються на життєвій практиці, потребах і інтересах, власній дослідницькій діяльності кожного вихованця. Головне в народному навчанні – безпосередня особиста праця (фізична, розумова), дослідницький пошук, самостійне оволодіння знаннями, вміннями. Народ утверджує самонавчання, самоосвіту, як провідний і ефективний шлях пізнання дійсності, самовдосконалення особистості.
Народна дидактика стверджує, що найголовнішим у навчанні є не так результат (в готовому чи закінченому вигляді, бажаному для дорослих, зокрема вчителя, в даний момент), а той пошуковий, духовний шлях, який пройшов учень з якомога більшою самостійністю, бо саме в такому разі найпродуктивніше розвивається не лише мислення, а й мовлення, пам'ять, воля та інші психічні процеси, вся особистість. Тому народ відстоює самодіяльність учнів, до якої треба прагнути в процесі організації навчання, яка є виявом самодіяльності народу, нації в процесі історичного розвитку.
Педагогічна деонтологія (з грецької – потрібне, необхідне) – народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.
Ідеї, положення народної педагогічної деонтології сприймаються дітьми як заповіти предків, закони життя, без яких воно втрачає свій смисл, гуманну сутність. Це такі, наприклад, ідеї, настанови: любов до батьків, родичів, інших людей; пошана до родоводу, рідної мови, культури і історії; повага до праці, хліба, рідної землі; піклування про молодших і старших людей, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; вірність народним традиціям, звичаям і обрядам, заповітам дідів і прадідів; вшанування пам'яті померлих і загиблих тощо.
Завдяки народній деонтології діти з раннього віку відчувають і усвідомлюють належність до рідного народу, причетність до його долі, живуть його інтересами: «Будь вірний роду-народу», «Не допусти зради громади», «За рідний край мужньо вмирай» та ін.
У нашого народу існує мудра віра в природні задатки кожної дитини. Будь-яка дитина має «золоте зерно душі», яке попадаючи на родючий грунт національного виховання, дає світолюбні пагінці добра, правди, гідності та ін. За народними поглядами, кожний учень може бути в чомусь першим (ватажком, лідером): один – у навчанні, другий – у трудовій діяльності (фізичній, продуктивній праці), третій – у мистецтві, четвертий – у народознавчій роботі, п'ятий – у спорті тощо. Такий народний підхід забезпечує радість у навчанні, пробуджує енергію життя, формує гідність, надихає на подолання труднощів, дає можливість відчувати себе рівним серед рівних і водночас першим серед інших в певній галузі життєдіяльності.
У народній педагогіці знання про дітей подаються своєрідно, без спеціальної наукової термінології, самобутньо і образно. Дитинознавчі відомості викладаються емоційно, з любов'ю до дітей, чітко і логічно, дуже часто в конкретній художньо-образній, крилатій формі, з романтичною піднесеністю, невичерпною фантазією, багатою на зміст символікою, кмітливо і дотепно. Наприклад: «Малі дітоньки – що ясні зіроньки: і світять, і радують у темну ніченьку» тощо.
Найпоширенішими формами організації народного навчання і виховання дітей є індивідуальна, групова (колективна) і масова. В народі поширені такі поняття, як «громада», «братство», «побратимство», «товариство», які свідчать, що наші батьки і діди глибоко розуміли і реалізовували силу, вигідність і авторитет колективних форм організації діяльності, в тому числі навчання і виховання. У тісній єдності з формами організації застосовуються методи виховного впливу на дітей. Найпоширенішою групою народних методів виховання є група, що покликана формувати поведінку дитини, її практичний досвід. До цієї групи методів належить спосіб життя, його уклад, історично обумовлені види діяльності, праця, народні ігри, громадська думка, приклад, привчання, вправляння, змагання тощо.
Народна педагогіка приділяє велику увагу природним засобам фізичного, морального оздоровлення дітей – сонцю і воді, вітру і росі, свіжому повітрю, краєвидам природи, цілющим травам і квітам та ін. Діти відчувають і усвідомлюють, що людина – це невід'ємна частинка природи, без якої просто не буде життя на Землі. Виховані засобами народної педагогіки діти бережуть природу – свій «зелений дім».
За народною виховною системою, формування особистості здійснюється в праці і для праці – життєво необхідної, вільної, естетично пережитої і глибоко осмисленої. Адже саме така праця, трудова діяльність, за народною філософією, є першоосновою буття людини, нації. У трудовій діяльності найефективніше відбувається фізичний, розумовий, моральний, естетичний розвиток дитини. Важлива специфічна ознака народної педагогіки полягає в тому, що всі види виховання, які виділяє сучасна наука, реалізуються в єдиному процесі формування особистості. Всі засоби народної педагогіки (різьблене «сонечко» на колисці, яскрава кольорова і хитромудра саморобна забавка, колискові пісні, ласкаве слово батьків і родичів, різноманітні розвиваючі рухи, перші трудові операції, дотепні загадки, ігри і задачі на кмітливість, моральні настанови та ін.) цілеспрявано включають дітей у всі види діяльності, які забезпечують їхній всебічний розвиток. Виховна мудрість етнопедагогіки передбачає активне включення дітей у всі історично вироблені рідним народом види діяльності, які комплексно, всебічно і гармонійно впливають на дітей, формуючи в кожній дитині багатогранну і цілісну національну духовність.
Народна педагогіка включає також педагогіку народного календаря, яка передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.
Козацька педагогіка – частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.
Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання, її культурно-історичне підґрунтя. Наукова педагогіка, національна система виховання для свого розвитку постійно вбирають в себе живлющу снагу етнопедагогіки.
1.3 Національні та загальнолюдські духовні цінності, шляхи і засоби їх формування
Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллям мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця – господаря своєї долі, діяча історії і культури рідного народу. Рідна народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.
Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст та форми функціонування якого відображають культурно-історичний досвід рідного народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них типових представників свого, а не іншого народу. Національне виховання, яке гармонійно вписується в життєдіяльність рідного народу, поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яке передається дітям від батьків, дідів і прадідів і яке поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття нації.
У процесі реалізації національного виховання формується така система основних компонентів духовності рідного народу:
1. Національна психологія. Самобутність української національної психології обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними та ін.). Психічні процеси (мислення, почуття, воля тощо) українця, росіянина, білоруса, мають як спільні, так і відмінні ознаки. Батьки, вчителі, вихователі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно-психологічні особливості. Недооцінка, нехтування усім багатством і розмаїтістю якостей, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостей мовлення тощо) збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання, стирає оригінальність світобачення.
Психологія українця – це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщини – України. Це психологія людини, яка вічно захищала сама себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала і в години політичної незалежності України сягала вершини людської цивілізації.
За останні десятиріччя українська національна психологія за відомих причин не досліджувалася. Історично відповідальна місія батьків, педагогів, громадськості – знати національну психологію і формувати її в кожній дитині.
2. Національний характер і темперамент. Вони формувались протягом віків. Усім ладом і способом життя, своїми культурно-історичними традиціями, які мають поєднуватися з минулим досвідом, народ виховує в дітей самобутній національний характер і темперамент. Вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбивість і душевне багатство – лише деякі типові якості відомого в цивільному світі українського національного характеру.
У навчально-виховній роботі педагог враховує, що національний характер і темперамент багатьох українців мають деякі нашарування, які історично не притаманні їм і виникли під впливом чужорідних факторів, політичних віянь і установок, ідеологічних догм, привнесених зовні. Такими нашаруваннями (тимчасовими в історії розвитку народу) у частини українців є: неповага до рідної мови, відчуття національної неповноцінності, недостатнє відчуття єдності людей своєї нації, соборності всіх українських земель, примиренність і довготерпимість до явищ, які порушують цілісність, згуртованість народу, принижують його духовні, культурні цінності.
Вчителі, вихователі, батьки беруть до уваги соціальні і політичні фактори, які впливають на національний характер, можуть його як зміцнювати і поглиблювати, так і послаблювати та гальмувати. Історична місія батьків, педагогів, усієї громадськості – сприяти створенню таких суспільно-політичних умов і виробляти в учнів таку громадську позицію, які б не руйнували національний характер, а всіляко його підтримувати, зберігати і розвивати.
3. Національний спосіб мислення. Українська система виховання спрямована на те, щоб підростаючі покоління оволодівали усім багатством і різноманітністю засобів та прийомів мислення народу. Національна психологія, характер, свідомість і самосвідомість та інші складники духовності народу, трансформуючись у мисленні юнака чи дівчини, визначають їх самобутність, неповторність. У виховній роботі педагог бере до уваги, що український народ, як і інші народи, пізнає дійсність під кутом зору, який обумовлений як природою самих українців (їх анатомофізіологічними особливостями та ін.), так і природою, економікою, видами господарської діяльності на тій території, де споконвіку живуть представники українського народу. Завдяки цьому специфічному «куту зору», способу мислення, творче бачення світу українським народом значною мірою відмінне від творчого осмислення дійсності іншим народом. Вихователь враховує, що спосіб мислення дітей має і національні, і загальнолюдські особливості. Спосіб мислення українців має багато спільного з способом мислення білорусів, росіян, поляків, інших слов'ян. Однак він має самобутню істотність, завдяки чому із століття в століття відтворюється і розвивається самобутність української культури, духовності.
Глибоко оволодіваючи результатами мислительної діяльності своїх батьків, дідів і прадідів, українські діти поступово опановують тим способом мислення, який матеріалізований у цих результатах (пам'ятках історії та культури, виробах мистецтв, художніх творах тощо). Національний спосіб мислення українських дітей успішно формується засобами етнопедагогіки рідного народу, в тому числі народної дидактики, математики, біології, астрономії, метереології та інших галузей народних знань.
4. Народна мораль, етика. Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення кожним учнем народних моральних та етичних ідей, положень, правил, принципів, поглядів. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, побут, виконання традицій, звичаїв, обрядів. Мораль народу (совість, правдивість, гідність, справедливість, чесність тощо) проймає всі грані життя, вона є його сутністю.
Батьки, педагоги враховують те, що народ завжди надає пріоритетності моралі перед усіма іншими сферами, факторами життя. За народною мудрістю, кожна людина має визначити вищість, верховенство моральних знань (ідей, норм, принципів), підпорядкованість їм інших галузей, видів знань (політичних, ідеологічних тощо). Національна система виховання реалізує моральні цінності – людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект, критерій. Моральна зрілість юнака чи дівчини є тим найголовнішим критерієм, який дозволяє їм практично реалізовувати, за власним вибором, політичну платформу чи ідеологію певної партії, громадсько-політичної організації. Морально незрілі, але заполітизовані і заідеологізовані представники молоді можуть бути соціальне небезпечні.
Народна етика і етикет охоплюють принципи і норми ставлення не лише до людини, суспільства, а й до живої і неживої природи. Учні захоплюються етноетикою, яка віками утверджувала красу і благородство людських взаємин, дотримання принципів, вимог народного права, правил і норм подружнього, побратимського і товариського життя, вірності.
У процесі відродження і утвердження національної системи виховання відновлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загальнолюдською.
5. Народна естетика. Вона найтіснішим чином пов'язана з народною мораллю. Національна система виховання історично виникала і утверджувалася в гармонійному взаємозв'язку з ідеями, принципами народної естетики. Народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси. Відчуття і розуміння краси також має національний характер. Виховуючи в учнів народні естетичні погляди, смаки, педагог пояснює, що, наприклад, будівництво і влаштування українського житла, садиби має традиційний національний естетичний колорит: біла хата, біля неї – червона калина і струнка тополя, кручені паничі за тином, розмальовані ворота, соняшник на городі. У хаті – вишиті рушники, квіти, духмяні трави, на стінах – портрети батька і матері, бабусі і дідуся, національних героїв України. Святим місцем, уособленням високої краси для українців, є покуття (покуть). Тут традиційно вішається картина іконопису, яка символізує найвищу духовну божественну красу. Все в хаті має національний естетичний колорит.
Ґрунтуючись на народній естетиці, українська система виховання передбачає формування в учнів красивої поведінки, привабливого стилю життя, доброзичливого ставлення до людей, умінь власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу за народними рецептами тощо.
Оволодіваючи серцем і розумом молоді, народна естетика пробуджує в неї внутрішні сили, надихає на добрі справи, запалює оптимізмом, стверджує любов, віру і надію як найважливіші складники духовності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
