114798 (591711), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

По-справжньому державне мислення виявляють у романі «Маруся Чурай» Богдан Хмельницький, Іван Іскра, мандрівний дяк, ставлячи проблеми духовності на вищий рівень суспільного буття, їхня соціальна активність не однакова, але кожен з них бере участь у державотворенні.

Вивчення художніх творів Ліни Костенко на історичну тематику поглиблюють знання дітей про минуле рідного краю. Відомі й мало відомі діячі увійдуть у їхню свідомість не тільки як безпосередні учасники далеких подій, а як живі люди. Робота має спрямовуватися на те, щоб допомогти дітям виробити особисте ставлення до цих героїв, оцінити їхні погляди, поведінку в повсякденному житті, зокрема в екстримальних ситуаціях. Це сприятиме вихованню патріотичних почуттів, формувати розуміння необхідності виробити такий власний тип громадської поведінки, який би своєю мотивацією був аналогічний діям позитивних персонажів – Хмельницького, Чурая, Червяка (звичайно ж, з урахуванням сьогоднішніх реалій) і відкидав би злочини Яреми Вишневецького чи дволику пасивність Вишняка.

Не можна обминути й тих поезій авторки, де вона визначає причинно-наслідкові зв'язки між державним статусом нашого народу і його духовним занепадом. Це передусім такі вірші, як «Псалом-22», «Хто в нашу долю тільки не втручався», «Атомний Вій опустив бетонні повіки», «Ми – спадкоємці спадків розграбованих», «Які слова страхітливі – дволикість…». Оскільки ці твори, на жаль, не включені до шкільних програм з літератури, вони послугують необхідним матеріалом для проведення факультативних та гурткових занять.

«Псалом-22» побудований у формі молитви цілого народу до Бога, в якій палке прохання звільнити його, адже неволя дає трагічні наслідки не тільки у сфері матеріального, а в світі духовного, що є значно страшнішим. Ставлячи в один ряд поняття свобода, мужність і духовність, поетеса визначає їх смислову взаємозалежність і взаємопов'язаність. Вона протиставляє високі моральні якості наших предків, що здобули волю, моральним якостям сучасників, у яких «душу… загадили», «серце, як віск, розм'якло, з нього виліпляють ідолів». Висновок тут один: духовний розквіт нації можливий лише за умови національної незалежності.

Подібні мотиви простежуються і в інших поезіях. Усі біди нашого народу, передусім екологічні, Ліна Костенко пояснює духовною злиденністю – «Духовним Чорнобилем». Народ, за її судженням, що упродовж століть зазнає морального утиску, деградує – в його свідомості загальнолюдські орієнтири замінюються егоїстичним настроєм.

Певною мірою продовжують цю тему вірші «Біль єдиної зброї», «А спробуй подивитись на все…», «Я вам цей борг ніколи не залишу», в яких авторка виступає на захист української мови. У них обстоюється необхідність державності національної мови, висловлюється думка, що її функціонування – ознака духовної повноцінності суспільства. Особливо примітна в цьому ряді поезія «Біль єдиної зброї», де слово подається в контексті всієї життєдіяльності нації. Ліна Костенко показує, як експресивність української мови виростає на ґрунті колоритного образного мислення нашого народу, гостроти етстетичного сприйняття. Підвищена емоційна чутливість, що є однією з рис українського національного характеру, знаходить свій вияв у полярних, насичених кольорами і пластикою образах:

Червоне й чорне кредо рукава.

Пшеничний принцип сонячного степу.

Такі густі смарагдові слова

жили в тобі і вибухали з тебе [37, 161].

Метафоричний ракурс, у який уміщується поняття рідної мови, підносить потребу національномовну до рівня найперших життєвих потреб. Невипадково авторка проводить паралель між хлібом і рідним словом:

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров'ю предків тяжко пурпурова [37, 161].

Як сильний смисловий дисонанс поетеса ставить поруч з цими роздумами алегоричне змалювання картин нищення слова його ж носіями, що знайшли своє втілення в образах дітей, які тешуть труну. Ці образи мають відкрито негативне забарвлення. Ліна Костенко не спиняється на констатації самого факту нищення. Вона прагне викликати зневажливе ставлення до подібних дій і до тих, хто це робить.

І все-таки друга половина вірша подається в мажорних тонах. Незнищеність нашої мови, як і самої України, утверджується показом невичерпності її духовного потенціалу, на який істотно не можуть вплинути ніякі катаклізми:

Твій дух не став приниженим і плоским,

хоч слала доля чорні килими… [37, 161]

В іншому дусі написаний вірш «Цавет танем». Принципова відмінність його від попереднього полягає передусім у тому, що носії мови – невелика купка вірменських жінок-біженок – виступають її захисниками від ворожого середовища, в яке потрапили. Поетеса показує, що стоїцизм, з яким ці люди намагаються передати наступному поколінню національну традицію, втілену в мові, приводить до логічного наслідку – безсмертя народу.

Узагальнюючи тему, доходимо висновку, що творчість Ліни Костенко, увібравши в себе національні ідеали і кращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю ставить українську літературу на рівень кращих зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в її творчості вищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання. Саме тому в час, коли закладаються підвалини майбутнього духовного вівтаря, ім'я якому – самостійна Україна, твори цієї талановитої поетеси повинні глибоко вивчатись і широко популяризуватись.

2.4 Матеріали експериментального дослідження роботи

Завтрашній день незалежної України, її остаточне воскресіння залежить від того, наскільки високою буде національна свідомість її громадян.

Враховуючи те, що сучасні студенти це майбутні громадяни України, у процесі нашого дослідження, ми на основі контингенту студентів 1 курсу факультету української філології вивчили стан національної свідомості сучасної молоді, використавши різні взаємопов'язані методи досліджень. Анкетами, тестами, бесідами передбачалося виявлення мети й сенсу свого життя, ставлення до розбудови Української держави, відродження української мови й культури, оточуючої дійсності, своїх товаришів, послугування українською мовою у повсякденному житті, обсягу знань з освітньої й культурно-історичної спадщини України, рівня оволодіння українською культурою, самооцінки наявності характерних рис національної свідомості, планів на майбутнє тощо.

Аналіз результатів опитування показав, що в більшості першокурсників сформувалися позитивні ціннісні орієнтації, які відображають їхнє ставлення до національних надбань народу. 70% опитаних щиро люблять своїх батьків, підтримують стосунки з рідними, наслідують родинно-побутові, релігійні традиції, є палкими патріотами рідного краю, турбуються про охорону рідного довкілля тощо.

65,7% сенс свого життя вбачають у чесній праці, дружній сім'ї та вихованні дітей, в людському спілкуванні, дружбі, добрих стосунках з іншими людьми, в творчості, ствердженні в суспільстві ідеалів краси, добра злагоди,

У своїх товаришів учні найбільш цінують: доброту – 60,2%, справедливість – 55,4%, повагу до батьків і людей – 61%, знання, ерудицію – 38,7%, працелюбність – 35,7%, дотримувались гуманних принципів – 31% та інші риси української ментальності.

Більшості учнів властиве прагнення бачити Україну незалежною, заможною, демократичною державою – 80% хоч і позитивно сприймають незалежність України, проте, готовності докласти власних зусиль до її становлення не виявляють. 40% – люблять українську мову й володіють нею вільно, 60,1% прагнуть глибше оволодіти українською мовою, культурою, щоб у майбутньому використовувати її в справі нового покоління громадян, відданих Україні тощо.

Значна частина опитаних ідентифікує себе з українським народом – 50,5%, усвідомлюють себе часткою нації й готові розділяти її долю. Учні чітко розмежовують поняття «українець» і «хахол», вважаючи під останнім людину інтелектуально обмежену, деградовану, без почуття національної і власної гідності – 27,2%.

Більшість першокурсників виявили негативне ставлення до тих, хто залишає Україну, шукає кращої долі і кращих заробітків у сусідніх країнах, за океаном, наймається в чужі армії тощо – 50,4%. Ця позиція обгрунтована тим, що доля України, її майбутнє вирішується не за кордоном, а працею народу.

25,5 опитаних дотримуються українських народних звичаїв, обрядів, традицій і люблять українську класичну, народну та естрадну музику, художнє слово.

40,1% вважають українську мову й культуру світовим явищем, продуктом духовної творчості українського народу.

53,4% опитаних свої плани на майбутнє пов'язують з працею в сфері освіти.

Таким чином, можна стверджувати, що в значної частини молоді уже сформовані характерні риси української національної свідомості.

Проте, як показують результати опитування, серед першокурсників є й такі, що негативно ставляться до розбудови Української держави (20,2%), а байдужих до долі України виявилося 10%.

На жаль, 30,3% опитаних, а їх 85% за походженням українці, не усвідомлюють себе часткою нації, нехтують національним почуттям, скептично ставляться до ментальності українського народу. Принаймні українцям такі риси ментальності, як національна гордість, жертовна любов до Бога й України, волелюбність, відданість і вірність, справедливість – на їхню думку, є архаїчними й не наслідуються. Вони вважають, що сучасний українець є споживачем і носієм «інтернаціональної» культури, духовна культура українського народу є віджилою, консервативною.

Українців, які сповідують національну ідею – 20%, тих, хто брав участь в анкетуванні, вважають людьми примітивними за інтересами, потребами, світоглядом. Вони схвалюють вчинки своїх земляків, яким байдуже, де жити й працювати: в Україні чи за кордоном, аби мати бізнес.

Ця група опитаних аж ніяк не пов'язує свою долю з долею народу, у них відсутнє прагнення до готовності працювати на благо українського суспільства.

На запитання «Чи властива вам така риса національної свідомості, як вірність Україні?» – 45% відповіли позитивно. У своїх товаришах жоден з учасників опитування не назвав такі визначальні риси національної свідомості, як патріотизм, почуття національної гідності. Або вони відсутні, або не є авторитетом для опитуваних.

Про низький рівень сформованості національної свідомості свідчить і те, що 14% студентів хотіли б переїхати до інших країн, змінити своє громадянство. Серед них називаються ті, де порівняльне високий рівень життя: США, Германія, Франція, Ізраїль, Швеція та інші розвинуті держави.

Сенсом свого життя вважають особистий добробут, спокій, відсутність проблем – 55,7%. Життя заради грошей, прибутків 10%.

Значна кількість учнів засвідчила низький рівень мовної культури: 60% досконало володіють українською мовою, але соромляться спілкуватися нею у громадських місцях. 20% говорять українською мовою вимушено. Спілкуються рідною мовою в побуті, родині, сім'ї лише ЗО%.

На запитання «Якщо ви постійно не користуєтесь українською мовою, то що заважає вам це зробити?» учні відповіли:

• недостатній власний рівень володіння – ЗО%;

• не хочу виділятися серед оточення – 60%;

• дотримуюсь сімейних традицій – 27%;

• вважаю виправданою двомовність – 10%;

• не хочу ламати стереотипів ділового та неофіційного спілкування зі знайомими мені людьми – 65%;

• не хочу, щоб мене вважали «селюком» – 45%;

• остерігаюсь, щоб не назвали «націоналістом» – 30%;

• вважаю мовні проблеми другорядними в порівнянні з матеріальними, економічними – 43%;

• вивчення мови вимагає додаткових зусиль, а я зайнята людина – 20%;

• загальна соціально-політична ситуація в регіоні не сприяє цьому –35%;

• місцева влада, державні установи регіону не сприяють цьому – 27%;

• інше – 5%.

Таке ставлення молоді до української мови є свідченням відсутності в них власних поглядів і переконань, чіткої громадянської позиції, відчуженості від процесів відродження національної культури та українського державотворення.

47% опитаних виявили недосконалу обізнаність з освітньою і культурно-історичною спадщиною України, а 10% обсягом своїх знань з цього зовсім не задоволені.

Аналіз результатів опитування показав низький рівень культури першокурсників у ставленні до суспільства і людей. Майже половині респондентів (57%) властива недорозвиненість почуття обов'язку перед громадськістю й близькими людьми, відсутність критичного ставлення до власного досвіду та поведінки товаришів, їм же притаманні егоїстичні почуття, а 10% з них схильні до згубних звичок.

Застосовуючи розроблені критерії оцінки рівня сформованості національної свідомості особистості, ми встановили наявність якостей української духовності у сучасної молоді. Рівень національної свідомості ми визначили по самоусвідомленню особистості своєї причетності до етносу, нації, народу, його культури, України та спонукання до національного самовиховання.

Характеристики

Список файлов ВКР