114796 (591710), страница 3
Текст из файла (страница 3)
На контрасті з перуанським мистецтво ацтеків вражає зловісним, страхітливим характером: уступи величезних пірамід-храмів прикрашають страшні голови надзвичайних зміїв. Керамічні судини із зображенням скорпіонів, павуків і крабів неначе навмисно провокують своїми підкреслено відштовхуючими формами [57].
Староєгипетське мистецтво, що створило образи людиноподібних богів з головами птахів і звірів, що зберігають і поширюють навколо себе мудрий спокій, піднімає анімалістичний жанр на нову висоту.
Словом, кожна культура по-своєму вирішувала питання про співвідношення реального (натуралістичного) і художнього в образі тварини. Але немає жодної культури в світі, де б анімалістичний жанр ніяк себе не проявив.
Анімалістичне мистецтво існувало впродовж тисячоліть, у кожного народу і в різні епохи. Воно складає цікаві сторінки творчості народних майстрів і архітекторів Стародавньої Русі. Починаючи з XIX сторіччя анімалістична тематика привертає увагу професійних художників, серед яких першим був П.К.Клодт, знавець коней, неперевершений в цій області скульптор [47, 24].
Відомий цілий ряд визначних творів образотворчого мистецтва епохи Відродження і наступних періодів, в яких знайшла своє яскраве втілення анімалістична тема. Багато фресок, ікон, живописних полотен, рисунків, ілюстрацій до літературних творів, скульптур мають в якості важливих елементів композиції зображення тих чи інших птахів.
Відомо немало прикладів з історії мистецтва, коли художники- видатні майстри портрету, пейзажу, натюрморту, тематичної картини разом з тим були прекрасними анімалістами і неодноразово зображували птахів у своїх живописних творах і рисунках, а саме Дюрер, Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Рубенс, Делакруа, Сєров, Васнецов та багато інших. Кожен з них намагалися по-своєму показати техніку виконання форм світу птахів. Тому відома нам така різноманітність тієї чи іншої картини.
В картині визначного фламандського художника ХVІІ століття Снейдерса „Натюрморт з павичем” можна побачити прекрасний приклад зображення птахів у натюрморті. В численних мисливських сценках і натюрмортах Снейдерса одне з головних місць займають зображення птахів.
Можна навести немало прикладів, що ілюструють важливі функції, які виконує анімалістична тематика в творах мистецтва. Так, в картині Рилова „В голубому просторі” велике смислове значення мають зображення літаючих лебедів. Вони не просто доповнюють, оживляють пейзаж, але й являються важливою частиною композиції, вносять в картину відчуття пориву, руху, організовують своєрідний динамічний стрій твору, придають йому романтичного звучання [7, 12].
Живо і виразно зобразила художниця Полєнова „Птахів”. Ворони зображені не тільки в різних положеннях, але й кожна з них живе та діє відносно свого характеру. Одні зосереджено щось дзьобають, інші з цікавістю спостерігають за тим, що відбувається в лісі, треті спокійно відпочивають. Ми відразу бачимо, що це живі птахи.
З цієї картини видно, що художниця так правдиво намалювала птахів тому, що добре знала будову і форму їх тіла, характерні риси, поведінку. Вона багато, уважно і з любов’ю спостерігала за птахами, багато робила з них начерків [51, 22].
Перші вітчизняні анімалісти з'явилися в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття: М. Шелауров - «Качка» (1771), Н.Чижев - «Снігур» (1776), Й. Клаубер - «Зображення сови, спійманої на кораблі поблизу Японії» (1813). У ХІХ столітті диких тварин малює А.Обер – «Вовк, що огризався», «Білий ведмідь», «Лев в пустелі», Н.Є. Свєрчков - «Вовки» (1885) [58].
Дуже близько до художників-анімалістів працюють художники, що зображують сцени полювання. Хоча, звичайно, тема полювання в образотворчому мистецтві протистоїть ідеї дикої природи своїм бажанням показати підпорядкування природи людині. Разом з тим, багато худож-ників відходили від цієї ідеї «мисливського живопису», просто прагнучи показати красу диких місць і диких тварин.
З початком XX століття починається новий етап мистецтва зображення живої природи. Тема стає популярнішою. Епізодично бронзові і керамічні звірі з'являються у П.П. Трубецького, А.С. Голубкіної, В.Н. Домогацького, Н.А. Андрєєва і інших скульпторів. Для молодих художників В.А. Ватагіна і І.С. Єфімова мешканці лісів, степів, річок, морів, чотириногі і пернаті, на все життя залишаються головними героями творчості. Ватагін разом з Єфімовим стоїть біля витоків вітчизняної анімалістики, їх називають засновниками цього жанру [7, 13].
В кінці ХІХ - на початку ХХ століть творило немало таких граверів і художників: А.П. Швабе - «Сибірський олень»; А.Е.Мако - «На Іртиші», «Тайга», «Лосі», «В степу»; М. Каразін - «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі», «В тайзі», «Вовча молитва»; Ф.А.Рубо - «Дар’ялівська ущелина»; К.С. Висотський - «Ревіння лося», «Лось», «Ведмідь-шатун»; граф В.Л. Муравйов - «Зимовий ліс», «Токуючий глухар», «На галявині»; А.С.Хрінов - «В зимовому лісі» (1903), «Лосі», «В лісовій глушині», «Рев оленів», «Олень, що реве», «Зубри, оточені вовками», «Ведмідь в зимовому лісі»; Г.К.Савицький - «Качиний переліт».
Прекрасні дикі тварини, особливо лосі і вовки, на картинах А.С.Степанова - «Лосі» (1889), «Лосі в лісі», «Смерть лося», «Глухарі», «На промисел», «Вовки», «Вовки вночі» (1910), «Вовки в лісі» [47].
Частина «мисливських» живописців відійшла від канону «мисливської школи», сміливо зважившись показати перевагу диких тварин над людьми. Це - картина М.Каразіна «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі» (середина ХІХ століття) і, звичайно, полотно угорського художника М.А.Зічі, названа «Лосі і ведмідь, що прориваються крізь ланцюг» (1863). Ця картина нині практично забута, проте дуже сучасна і може бути використана екологічними організаціями. Вигнані загоничами на ланцюг лосі і ведмідь зробили відчайдушну спробу в боротьбі за своє життя з вбивцею - людиною: вони не здригнулися під дулами рушниць і пішли прямо на стрільців. А ті здрейфили, покидали в сніг свої берданки, в паніці розбігаються. Ні, людина ніколи не зможе стати царем природи, - учить живописець своєю картиною. Ця ж тема відбита і в двох інших роботах художника - «Ведмідь, що напав на загоничів» і «Ведмідь, що напав на єгеря». Хоча, звичайно, ці картини можна було назвати й інакше - «Самооборона ведмедя» [13, 27].
Автор альбому «Полювання в російському мистецтві» В.Панкратов, вихваляючи художників за точно зображену природу, пише: «Природа написана так достовірно, що ви мимоволі «спалахуєте мисливським полум'ям» і шукаєте місце зручніше, щоб встати там з рушницею, а може, і з собакою». Проте це досить обмежений і утилітарний підхід. Хіба можна розцінювати роботи художників дикої природи з точки зору «де встати трохи краще, та вистрілити вірніше», «невже не можна просто насолоджуватися красою і божественністю вільної природи, при цьому не думаючи про те, щоб що-небудь від неї відкусити або відщипнути?».
До початку ХХ століття дикі звірі і птахи поступово перестають бути героями драматичних картин полювання і все частіше постають як предмет турботи, благоговіння і пошани людини. Приклад тому - картини М.А. Доброва - «Манчжурські журавлі», «Кондори» (1911), «Зебри»; Б.Д. Григорьєва - «Хижаки» (1912); Л.В. Туржанського - «Вовк» (1910); М.С. Сар’яна - «Гієни» (1909); А.О.Рилова - «Чайки», «Лебеді над Камою»; Н.К. Реріха - «Зловісні» (1901) [51, 42].
Деякі російські анімалісти намагалися в своїх картинах донести до глядача необхідність гуманного, дбайливого відношення до тварин. Так, художник К.Н.Редько виступив проти кориди. У своєму щоденнику він записав: «Бій биків - кошмарне видовище, безславний пережиток якихось диких часів. Я дивився на це вбивство, пригнічуючи болісний біль серця, з дурною цікавістю і холодним розумом. Коли тореодори клоуни-кати красувалися золотими костюмами, коні, обливаючись кров'ю, падали від ударів скаженого бика. В цей час сміються жінки, і з усіх боків мчить бурхливе схвалення натовпу, що вимагають нових подвигів від фахівців «лицарів» безневинної крові тварини. Яка жахлива гра життям, що не вміщається в розум». К.Н.Редько зобразив описане у своїй картині «Бій биків в Іспанії» (1928), намагаючись передати свої відчуття дещо фантастичним полотном, акцентуючи увагу на олюдненій голові убитого коня [30, 21].
20-30-ті роки ХХ століття – час розквіту діяльності російських та український анімалістів, що багато в чому пояснюється роботою спеціальних художніх педагогічних курсів з анімалістики, які на початку ХХ століття проводили А.С.Степанов і А.О.Рилов. Проте слава російської анімалістичної школи пов'язана перш за все з іменами художників В.А.Ватагіна і І.С.Єфімова, учня В.А.Сєрова, якого назвали пізніше «королем тварин». Серед найбільш відомих його робіт можна виділити створені в кінці 1930-х років «Орел», «Соболь», «Леопард» [58].
В.О.Ватагін – патріарх московської школи анімалістики, один з організаторів першої в СРСР анімалістичної виставки в 1939 р. в Москві. Його роботи присвячувалися як дикій природі в цілому - «Нова Земля», так і окремим її представникам – ведмедям, левам, слонам, мавпам. У Державному Дарвінівському музеї в Москві виставлено немало його робіт, створених в 1920-х роках: «Мамонти», «Лев і зебра», «Червоні качки», «Лебідь-шипун», «Пелікани», «Буйволи і чаплі», «Райський птах», «Крокодилова зубочистка», «Африканська савана», «Гніздо птаха-носорога», «Павіани на відпочинку». Декілька десятків полотен він присвятив таким зоогеографічним регіонам дикої природи, як «Австралійська область», «Палеоарктична область», «Східна область», «Ефіопська область», так і назвавши свої картини. Звичайно, ці роботи не можна порівняти з художніми полотнами, оскільки вони виконують в основному науково-пізнавальну мету: познайомити глядача з дикими тваринами, що населяють той чи інший дикий регіон Землі [13, 21-24 ].
У вільній манері писав в 1930-1950-х роках учень А.С.Степанова А.Н.Комаров. Так, його картину «Будні в горах Алтаю» (1947) можна спокійно віднести до хороших пейзажних робіт. На полотні зображений красень-олень, що грізно викликає свого супротивника в осінньому гірському лісі. Хороші полотна: «Вовче весілля», «Коні Пржевальського взимку в сніжному бурані», «Червоні вовки і кабарга», «Гін лосів», «Сніжний барс», «Вовки на відпочинку», «Тундра літом і її мешканці», «Полярне побережжя і його мешканці», - художник з дивовижним умінням зображає потаємні моменти з життя дикої природи. Свої зарисовки диких тварин А.Н.Комаров робив в нескінченних зоологічних експедиціях [57].
На відміну від нього, Н.Н.Кандаков присвятив себе зображенню водяного царства: «Коралові риби», «Горчаки з черепашкою». Добре відома його робота, що викликає трепет серця - «Бій кашалотів» (1959). Два величезні чудовиська - кашалоти, в несамовитій суперечці зметнулися над морем, ударившись головами. А недалеко в шлюпці, як у горіховій шкаралупці, щосили гребуть геть люди.
Інший російський анімаліст - К.К.Флеров представлений в Дарвінівському музеї своїми прекрасними картинами про доісторичну дику природу, яку ми ніколи не бачили, але можемо уявити завдяки відкриттям науки і майстерності художника - «Динозаври», «Пермський період» [25, 30].
Прекрасні зображення диких тварин залишили Є.І.Чарушин - «Барс» (1940); В.І.Курдов - «Місяць пісень і танців» (1940), «Поєдинок лосів» (1939), ілюструючи книгу В.Біанкі «Лісова газета».
Роботи російських анімалістів цього періоду оспівують диких звірів і птахів, народжених вільними і що мають дане їм природою право на життя і процвітання.
Назвемо і інших талановитих анімалістів: С.Є.Пешехонов - «Нерест лососевих» (1995); О.Ф.Хлудова - «Каракатиця, що випустила захисну хмару» (1961); а також П.К.Клодт, Н.И.Свєрчков, А.Н.Сотников, Д.В.Горлов, Г.Н.Попандопуло, А.М.Балашов, А.В.Марц, А.С.Цветков, А.С.Шендеров, В.А.Серов, А.Н.Січкар, В.Павлушин, Л.В.Хінштейн, И.П.Маковеєва [58].
Добре відомі роботи пізніших художників-анімалістів: Г.Є.Ніколь-ського - «Тигр» (1969); І.І.Різнич - «Чернеті» (1960); В.Романова - «Граючі глухарі» (1999), «Бій лосів» (2003), «На реву»; А.Чеботарьова - «Ранок»; а також ілюстрації В.А.Горбатова до Червоних книг і малюнки М.Г.Козодьяна, А.Ю.Ісакова. Разом з тим слід зазначити, що, на жаль, невідомі роботи, що відображають спортивне полювання [57].
Чудові зразки тварин зустрічаємо в творчості Рембрандта, П.Рубенса, А. Дюрера, Е. Делакруа, П. Жеріко, І. Е. Рєпіна, В. І. Сурікова, В. М. Васнецова, В. А. Сєрова.
«З кінця 1970-х років, - як справедливо пишуть автори каталогу про російську анімалістику «Домашні і дикі» - сприйняття тварин як самоцін-ного творіння природи грає все меншу роль». Вітчизняна анімалістика переживає зараз затяжну кризу. Дикі звірі і птахи перестали бути об'єктами благоговіння і дива, любові і пошани, перетворившись на знаки і символи, а то й карикатури в творіннях модного поп-арту. Ми вже не говоримо про так зване «мисливське мистецтво», де дикі тварини продовжують утилітарно розглядатися як засіб розваги.
1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого
шкільного віку
Одним з улюблених дітьми є зображення тварин: кішок, собак, білок, змій, птахів. І це не випадково: тварини постійно оточують людину, багато хто з них приносить велику користь. Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу птахів. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики, вміти впевнено малювати птахів.
Процес організації образотворчої діяльності молодших школярів у процесі сприймання та відтворення анімалістичного жанру має ряд особливостей, що характеризуються:
1) механізмом художньої творчості дітей молодшого шкільного віку;
2) спрямованістю творчої роботи учнів на уроках образотворчого мистецтва;
3) психічною регуляцією учнів на уроках образотворчого мистецтва;
4) досвідом, якого потребують молодші школярі для виконання творчих роботи на уроках образотворчого мистецтва [38, 132-133].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
