114426 (591631), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

З позиції ефективного оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками нас цікавить категорія здібностей научування – “... засвоєння тим, хто навчається, соціального досвіду, знань, умінь і навичок, вироблених людством протягом тисячоліть”. [20, С. 103]. Дійсно, повсякчас ми спостерігаємо, що один студент здатний швидко оволодіти навчальним матеріалом, ґрунтовно запам’ятати інформацію, засвоїти прийоми виконання складних професійних дій, а в іншого це виходить складніше; є студенти, яким необхідно набагато більше часу для осмислення змісту навчальної інформації, вони зустрічаються з труднощами під час застосування знань на практиці. Вчені це явище пов’язують з різнорівневим розвитком таких властивостей людини: узагальненість розумової діяльності – її спрямування на абстрагування і узагальнення суттєвого в навчальному матеріалі; усвідомленість мислення – визначається співвідношенням його практичної і словесно-логічної сторони; гнучкість та стійкість розумової діяльності; самостійність мислення, прийнятність допомоги [87, С. 103].

У процесі дослідження ми зробили висновок, що означені властивості мають безпосереднє відношення до пізнавальних здібностей, які корелюють з прийнятливістю до засвоєння знань і способів навчальної діяльності.

До видів практичного навчання відносять навчальну практику, виробничі технологічну та економічну практики, виробничу переддипломну практику.

Коротко зупинимося на можливостях різновидів практики у формуванні професійних умінь і навичок.

Слід зазначити, що до навчальної практики належить:

• практичне навчання студентів робочих професій;

• навчальна практика з окремих навчальних дисциплін;

• практичне навчання навичок за спеціальністю (комплексна навчальна практика) [88].

Доцільно зазначити, що залежно від характеру спеціальності навчальна практика проводиться в навчальних, навчально-виробничих майстернях, господарствах, на полігонах, у лабораторіях навчального закладу, на підприємствах.

Під час виробничої практики студенти виконують завдання, що сприяють реалізації повної дидактичної мети – підготовці висококваліфікованого фахівця. Такі практики проводяться в господарствах і установах на робочих місцях, які оплачуються і відповідають робочим професіям, набутим студентами у процесі навчальної практики. Виконуючи робочий план практики, студенти вчаться у реальних виробничо-технологічних умовах застосовувати знання і вміння, набуті у процесі теоретичного навчання, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик.

Важливу роль у підготовці фахівця відіграє виробнича переддипломна практика. Якраз цей вид практики є поєднуючою ланкою між навчально-професійною і виробничою професійною діяльністю майбутнього молодшого спеціаліста. Завдання проведення переддипломної практики:

• набуття студентами умінь і навичок організаторської роботи на виробництві;

• узагальнення і закріплення професійних умінь і навичок;

• ознайомлення з економікою конкретного виробництва;

• підбір матеріалів для виконання дипломної роботи (проекта);

• адаптація майбутніх фахівців до змінних умов (соціальних виробничо-технологічних) сучасного господарювання на селі;

• подальше формування професійної спрямованості студента, розвиток його професійної мотивації;

• вивчення способів організації праці на конкретному підприємстві, у господарстві;

• набуття досвіду роботи на окремих робочих місцях, становлення професійного динамічного стереотипу [55; С. 136-138].

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що на практичну підготовку майбутніх фахівців-аграрників впливають такі фактори:

• технологія підготовки молодших спеціалістів у вищих аграрних закладах освіти;

• професійно-пізнавальний інтерес та професійна спрямованість особистості студента, його ціннісні орієнтації;

• матеріально-технічна база технікуму, коледжу;

• сім’я, родинні традиції студентів;

• професійна компетентність викладачів, майстрів виробничого навчання;

• пізнавальні та спеціальні (технічні, економічні, агрономічні тощо) здібності студентів;

• групова навчальна діяльність;

• зміст практичної підготовки майбутнього фахівця;

• оцінка якості підготовки фахівців-аграрників;

• форми і методи практичного навчання.

Вищезазначені фактори перетворяться із можливості в дійсність, якщо організаційно-методичне забезпечення практичної підготовки студентів буде здійснюватися за певними педагогічними шляхами, які ми спробуємо реалізувати в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАКТИЧНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „МЕХАНІЗАЦІЯ ТВАРИННИЦТВА”

2.1 Зміст, роль та місце дисципліни„ Механізація тваринництва” у підготовці майбутніх інженерів-механіків

Дисципліна “Механізація тваринництва” є однією з профілюючих, які забезпечують формування комплексу необхідних знань та вмінь при підготовці бакалавра за напрямком 6.090 “Інженерна механіка“

Мета дисципліни – дати знання про будову, принципи роботи, основи теорії і методи розрахунку машин та обладнання для тваринництва з урахуванням агрозоотехнічних, санітарно-ветеринарних, екологічних та техніко-економічних вимог і умов їх роботи.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

знати будову, робочі процеси і регулювання фермівської техніки, методи обгрунтування і розрахунку основних параметрів та режимів роботи машин та обладнання, головні напрямки і тенденції розвитку науково-технічного прогресу в області сільськогосподарської техніки;

вміти здійснювати технологічне налагоджування машин і обладнання на заданий режим роботи і працювати на них, знаходити і усувати несправності в їх роботі, самостійно освоювати конструкції і робочі процеси нової фермівської техніки, обгрунтовувати сукупність операцій, що закладаються в технологічний процес машини, виконувати розрахунки і конструювати удосконалені та принципово нові робочі органи, вузли, механізми і окремі машини для механізації виробничих процесів у тваринництві.

Для засвоєння матеріалу, включеного в програму дисципліни, передбачаються такі види навчання: лекції, лабораторні заняття, технологічна практика, учбово-дослідна і самостійна робота, індивідуальні заняття під керівництвом викладача. Розподіл програмного матеріалу за видами занять і послідовність його викладення визначається кафедрою. При цьому дотримуються таких принципів подачі матеріалу.

В лекціях аналізуються найважливіші проблемні питання, що визначають основу підготовки бакалавра за напрямком “Інженерна механіка” в галузі агропромислового комплексу і потребують науково-теоретичного обгрунтування.

На лабораторних заняттях вивчаються будова та принцип дії окремих типових конструкцій машин, проводиться їх технологічні регулювання. Навички по налагодженню машин на задані умови роботи набуваються в процесі технологічної виробничої практики в сільськогосподарських підприємствах.

Самостійна робота повинна бути націлена на закріплення лекційного матеріалу, оформлення результатів лабораторних занять, а також передбачати самостійне вивчення деякого програмного матеріалу описового, інформаційного чи дослідницького характеру для поглиблення чи розширення поданого викладачем лекційного та лабораторного обсягу матеріалу.

Індивідуальні заняття під керівництвом викладача повинні бути пов’язані з пошуковими розробками стосовно конкретних виробничих ситуацій чи науково-технічних рішень.

З метою інтенсифікації і підвищення ефективності процесу навчання доцільно розробляти і широко використовувати модульний принцип, програмовані завдання як в режимі вивчення курсу, так і в режимі контролю знань студентів; проблемні методи та аналіз конкретних виробничих ситуацій; застосування ЕОМ та інших технічних засобів [58].

Для контролю якості підготовки доцільно використовувати комплексні контрольні завдання, підготовка відповіді на які вимагає поєднання інформаційного та діяльного підходів і які дозволяють оцінити не лише одержані знання, але й уміння застосувати їх в конкретних виробничих умовах.

Вивчення курсу “Механізація тваринництва” базується як на знаннях загальнотехнічних дисциплін, зокрема теоретичної механіки (розділи статики і динаміки); механіки машин і матеріалів (розрахунки на міцність); взаємозамінності та стандартизації (розділи допуски та посадки, засоби вимірювання); гідравліки (розділ водопостачання); технології машинобудування (розділи конструктивна уніфікація, технологічність конструкцій, ефективність використання матеріалів); підйомно-транспортних машин (розділи транспортери і конвейєри); сільськогосподарських машин (розділ машин для виробництва та заготівлі кормів), так і на відомостях з основ землеробства і тваринництва, зокрема по утриманню, догляду, годівлі та доїнню тварин .

Знання курсу “Механізація тваринництва” сприяє вивченню дисциплін машиновикористання в тваринництві (розділи розробки та комплектування потокових технологічних ліній, монтажу машин та обладнання, проведення технічного сервісу засобів механізації); основ охорони праці ( розділ техніка безпеки в тваринництві); надійності сільськогосподарської техніки (розділ по відновленню роботоздатності); електроприводу та автоматизації (розділи електроприводу та засобів управління і керування); інженерного менеджменту ( розділ технологічної експлуатації), а також дисциплін САПР та дизайну і ергономіки.

Робоча навчальна програма є основою для проведення технологічної практики та розробки тематики дипломного проектування, які повинні враховувати зональні умови, наукові напрямки кафедри, форм навчання студентів [58].

Загальні положення про дисципліну – 2 години.

Визначення дисципліни та її місце в підготовці бакалаврів напрямку “Інженерна механіка” для агропромислового комплексу. Задачі та структура курсу. Механізація тваринництва як процес функціонування біотехнічної системи. Основні завдання галузі тваринництва на сучасному етапі. Шляхи та перспективи розвитку тваринництва в нових умовах організації сільськогосподарського виробництва на Україні.

Розвиток науки та хронологія становлення науково-виробничої бази по створенню машин для тваринництва. Загальна характеристика Національної програми розвитку машинобудування для агропромислового комплексу. Рівень механізації та затрати праці в тваринництві України та розвинутих країн. Напрямки розвитку тваринницьких господарств, пов’язані з механізацією виробництва.

Класифікація виробничих процесів і технічних засобів для їх виконання. Основні терміни (робочий орган, механізм, аппарат, агрегат, машина, установка, комплект машин) та їх визначення.

Машини і агрегати для підготовки кормів до згодовування.

Зооінженерні основи технології підготовки кормів до згодовування – 2 години.

Основні вимоги до кормової сировини та до переробленого кормового продукту. Оцінка якості підготовки та кормової цінності кормових компонентів та сумішок. Види кормової сировини як об’єкту машинної переробки. Задачі підготовки кормів. Способи обробки кормів та їх фізична суть.

Машини для очищення кормової сировини від домішок – 2 години.

Визначення процесу механізованого очищення. Види домішок, їх вплив на тварин, довговічність машин та безпеку роботи. Визначення ступеня забруднення кормів. Зоотехнічні вимоги до чистоти кормового продукту. Класифікація способів очищення, їх особливості використання та оцінка. Спеціалізоване обладнання та пристосування для очистки фуражного зерна, аналіз застосування у відповідності з умовами переробки зерна. Засоби для очищення стебельних кормів. Принципові схеми установок для сухої очистки коренебульбоплодів.

Коренебульбомийки: типи та оцінка, особливості будови, робочого процесу та регулювань. Основи розрахунку лопатевих, барабанних, відцентрових та шнекових коренебульбомийок.

Основи теорії подрібнення кормів – 4 години.

Визначення процесу подрібнення. Фізична і технологічна суть процесу подрібнення кормів. Зоотехнічні вимоги до процесу подрібнення та подрібненого продукту. Методи оцінки якості подрібненого корму. Процес утворення нових поверхонь при подрібненні та ступінь подрібнен–ня. Енергетичні теорії подрібнення. Розрахункові формули для визначення енергетичних затрат на подрібнення. Типи подрібнювачів. Принципові схеми подрібнюючих апаратів, їх технологічні ознаки та застосування. Критерії оцінки роботи подрібнювачів.

Основи теорії різання кормів – 4 години.

Застосування процесу різання при переробці кормів. Способи різання (клином, лезом, пуансоном), їх суть та приклади використання. Геометричні параметри різання; визначення кутів робочих органів: заточки, установки, різання; товщина і гострота леза; кут защемлення і умови защемлення матеріалу при різанні. Види різання лезом (рубка, похиле, ковзне), приклади використання в технічних рішеннях. Трансформація кута заточування ножа. Кут ковзання і коефіцієнт ковзання при різанні. Визначення опору та питомої роботи різання. Класифікація різальних апаратів, їх оцінка та приклади застосування в машинах.

Машини для подрібнення коренебульбоплодів – 2 години.

Вимоги до подрібнювачів. Типи подрібнювачів, їх застосування. Робочі органи подрібнювачів; типи подрібнюючих апаратів, їх оцінка, коефіцієнт використання ножа та питомі витрати енергії на подрібнення. Принципові схеми будови подрібнювачів, технологічний процес роботи та способи регулювання. Розрахунок дискової та відцентрової коренерізок.

Машини для подрібнення стеблових кормів – 2 години.

Характеристики

Список файлов ВКР