Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

По – друге, відповідно до цієї мети потрібно скоригувати форму подання на системи наукових знань в інтегрованих навчальних курсах. По – іншому цілісну картину світу ми маємо спроектувати у систему понять і фактів, які б утримувалися у дидактично оформленому вигляді у кожному навчальному предметі, і, більше того, у методичних розробках уроків за темою, що вивчається.

Інтегровані навчальні курси згідно з нашою позицією, мають забезпечити у психологічно єдиному для школяра часовому діапазоні наукове всеохоплююче відображення того чи іншого предмета чи явища у суб’єктивну пізнавальну цілісність.

Процес формування цілісного наукового світогляду на основі навчання за інтегрованими навчальними курсами буде методично оптимальним за умови розвитку і доцільного використання можливостей наочно – образного і понятійного мислення школяра в ході розв’язання навчально – пізнавальних завдань. Річ у тім, що первинна емпіричного рівня цілісність певного предмета у свідомості учня виникає в образній формі. Конкретне уявлення про предмет, його образ містять у собі різноманітні його якості. І хоч ці якості ще не приведені у систему, дитина все ж розумно користується даним предметом, тобто відповідно з його функціональною властивістю. Зберігаючи цей образ, який не дає змоги психологічно розпастися конкретному предметові, учень диференційовано пізнає його сутність у системі наукових понять і взаємозв’язків. Це призводить до пізнавального збагачення первинного образу предмета. Таке утворення й презентує сформовану цілісну картину світу й об’єкта.

У цьому зв’язку відомий американський психолог Дж. Брунер наголошує: „У будь – якій дисципліні немає нічого суттєвішого, ніж властивий їй спосіб мислення. У її викладанні найважливіше – дати дитині змогу якомога раніше засвоїти потрібний спосіб мислення: фіксуючи підхід до фактів, форми зв’язку між ними” [11, с. 323].

Введення в педагогічну практику інтегрованих уроків здійснює перебудову процесу навчання. У такий спосіб частково вирішується існуюча у предметній системі суперечність між розрізненими предметними знаннями учнів і необхідністю їх комплексного застосування на практиці, у трудовій діяльності та в житті людини.

Методично правильна побудова і проведення інтегрованих уроків впливають на результативність процесу навчання: знання набувають якості системності, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів, ефективніше формуються їхні переконання і досягається всебічний розвиток особистості.

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИВАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 РІВНІ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ В УМОВАХ ТРАДИЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Систематизовані знання відіграють значну роль у розумовому розвитку дитини тому, що їх засвоєння сприяє активізації попередньо одержаних знань і їх використанню для більш глибокого розуміння тих, які формуються. Саме систематизовані знання значно розширюють можливості пізнавальної діяльності дітей і дозволяють їм перейти до розуміння складних відносин у навколишній дійсності. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей - від виділення окремого предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, у системі яких він існує. Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі функціональних зв'язків з іншими предметами. И гдОзнайомлення з предметами і явищами оточуючого світу - важливий засіб розумового розвитку. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання дітей відповідно до можливостей розумового розвитку дитини по вікових групах. Всі знання згруповані в окремі розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя.

У процесі навчання дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Коло знань про предмети і явища розширюється завдяки виникненню і розвитку нових видів діяльності та поглибленню змісту тих, які формувались у період раннього віку. Дітям даються поняття про життя і працю дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми. Засвоюються знання про сім'ю, явища суспільного життя, рідне місто чи село, Україну, рідний народ, його звичаї та традиції, народне мистецтво. У середньому шкільному віці знання все частіше поєднуються з розвитком пізнавального ставлення до навколишнього, яке вимагає розвитку певних способів їх освоєння. Діти оволодівають порівнянням, узагальненням, класифікацією, у них формується загальний метод розумової діяльності: здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність у дітей формується в процесі навчання під керівництвом дорослого.

Одним із засобів розумового виховання виступає ознайомлення з навколишньою дійсністю. Все, що оточує дитину: люди, предметний світ, природа, явища суспільного життя, - є джерелом розумового розвитку. Досвід, який формується в повсякденному житті, О.Усова називала природною «дидактикою життя». « Цю природну дидактику життя, - писала вона, - ми повинні розглядати як певний вплив навколишнього середовища, у якому живуть діти».

Особливу роль у процесі ознайомлення відіграють відповіді учителя на численні питання дітей, які є одним із показників їх розумового розвитку. Спочатку питання досить прості, головним чином інформаційного характеру. Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й більш віддалених. О.Сорокіна виділяє такі категорії питань: 1) питання, що висловлюють бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу; 2) питання, що відображають бажання дитини викликати емоційне співпереживання дорослих; 3) питання, викликані прагненням дітей до знань - пізнавальні. Давати відповіді слід таким чином: допомогою ( перша категорія запитань ), співчуттям ( друга категорія ), точною, правильною за змістом і з наукової точки зору відповіддю ( третя категорія ).

Спілкування з дорослими у повсякденному житті, поза спеціально організованим процесом навчання відіграє важливу роль в ознайомленні дітей з навколишнім світом. Цей шлях розумового виховання М.Поддьяков називає стихійним, неорганізованим навчанням.

Розумовий розвиток дитини успішно відбувається у різних видах діяльності, які у педагогічному процесі використовуються у ряді засобів виховання.

Найдієвіший засіб розумового виховання - навчання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні визначається позицією педагога, роль якого в процесі навчання інша, ніж у процесі розумового виховання дітей у повсякденному житті. Вчитель на основі діючих програм відбирає, відповідним чином структурує для повідомлення дітям знання, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей. Важливо аналізує засвоєння знань і вмінь з метою здійснення індивідуального підходу до дітей. У процесі занять формується власне навчальна діяльність: вміння слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів у тій чи іншій діяльності, оцінювати їх результат. Важливо, що навчальна діяльність на заняттях носить колективний характер, а це дає дитині можливість порівнювати правильність і успішність своїх результатів із досягненнями інших дітей, аналізувати власні помилки і об'єктивно оцінювати успіхи.

У світовій педагогічній практиці існує цілий ряд технологій з розвитку творчого мислення дітей. Нинішні високі вимоги до якості навчально-виховного процесу школярів зумовили виникнення та впровадження ТРВЗ (теорія розв'язування винахідницьких задач ). Адже оптимізувати навчальний процес, підвищити ефективність обсягу та форм роботи з учнями вже неможливо, керуючись лише традиційними методами та прийомами виховання та навчання дітей.

В основу навчання покладено головні принципи методики ТРВЗ:

1) розв'язання суперечностей;

2) системний підхід (вміння бачити навколишній світ у взаємозв'язку всіх його елементів );

3) вміння віднайти необхідний у даній ситуації резерв.

Основною ідеєю ТРВЗ є творчість в усьому - в постановці запитань; в прийомах їх розв'язання; в подачі матеріалу. Кожен день роботи з дітьми за цією методикою - це пошук, знахідки.

Головне у розвивальному навчанні - дати змогу висловитись, не перебивати, навіть якщо відповідь неправильна. Найважливіше те, що дитина працює в атмосфері свободи мислення і творчості.

Ми виявили, що робота з ТРВЗ у школярів проходить у п'ять етапів і визначається такими послідовними завданнями: завдання першого етапу:

- навчити дитину знаходити і розв'язувати суперечності, не боятися негативного в об'єкті та явищі;

- навчання системного підходу, тобто бачення світу у взаємозв'язку його компонентів;

- формування вміння бачити і використовувати навколишні ресурси.

На другому етапі необхідно вчити учнів винаходити ( наприклад, на заняттях з конструювання можна запропонувати придумати новий стілець ). На цьому етапі навчання діти за допомогою ТРВЗ «оживляють» предмети та явища, приписують одним якості інших і навпаки, а також відкидають непотрібні і знаходять найкращі варіанти.

Третій етап - вирішення казкових завдань і придумування казок. Треба навчити кожну дитину уникати сумного закінчення казок, не змінюючи при цьому сюжету; складати нові казки на основі добре відомих.

Четвертий етап - використовувати нестандартні оригінальні рішення, спираючись на набуті знання та інтуїцію, дитина вчиться знаходити вихід із будь-якої життєвої ситуації.

П'ятий етап ТРВЗ - це проведення бесід з вихованцями на історичну тему. Дітям варто пропонувати прослідковувати історію виникнення книги, олівця, стола, вчити логічно обґрунтовувати свої вимисли.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів в умовах традиційного навчання є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку має не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її розумовий розвиток та компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Розумовий розвиток дитини - це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню та належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Виявлення рівнів розумового розвитку учнів здійснювалось нами в процесі контролю за навчальними досягненнями молодших школярів. Структурними компонентами якого є виявлення, вимірювання (перевірка) та оцінювання успішності учнів.

Об’єктами контролю у процесі навчання були: знання про предмети і явища навколишнього світу, взаємозв’язки і відношення між ними, про способи розумової і практичної навчально-пізнавальної діяльності; вміння та навички застосовувати засвоєні знання; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе.

Основними функціями перевірки й оцінювання рівнів розумового розвитку учнів ми вважаємо діагностичну, коригуючу, прогностичну, навчальну, розвивальну, виховну, стимулююче-мотиваційну. Ці функції пов’язані з визначенням видів знань і вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння ними відповідно до поставлених цілей. Це дало нам змогу виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях, з’ясувати причини їх виникнення і відповідно коригувати навчально-пізнавальну діяльність школярів та способи управління ними.

Навчальна функція полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь молодших школярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності - з одного боку, та вимога повноти й обґрунтування відповідей - з іншого, забезпечують систематизацію й узагальнення засвоєного змісту. Спонукання дітей до використання результатів спостережень, прикладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Усне або письмове виконання завдань на перевірку зумовлює його осмислення, усвідомлення та закріплення, практичне і теоретичне застосування за зразком у подібних та нових ситуаціях.

Контроль сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам’яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності. Тільки у процесі контролю можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самокоригування, що є одним із його найважливіших завдань у процесі традиційного навчання молодших школярів. А також розвивати розумову рефлексію, тобто вміння обміркувати свої дії, критично оцінювати їх і свідомо ставитися до учнів.

Контроль має виховне значення. Правильно організований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності. Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання.

Оцінка у процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально-пізнавальної діяльності. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами учіння оцінка виконує, якщо розкриває перспективи успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Під час здійснення контролю рівнів розумового розвитку в початкових класах ми керувалися певними дидактичними принципами, найважливішими серед яких були:

Характеристики

Список файлов ВКР