113996 (591549), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Що ж являють собою прислів’я та приказки?
Прислів'я — стислий і влучний, образний, здебільшого народний вислів, що стосується різноманітних явищ життя. Їх застосовують у мові для розкриття багатьох типових життєвих обставин і ситуацій.
Структурно — це переважно двочленне речення, як правило, зримоване. Подаємо кілька прикладів на давні, традиційні і нового походження прислів'я.
Традиційні прислів'я: Вчи дитину не штурханцями, а добрими ділами та слівцями; добре роби — добре й буде; кулик знає, куди чайка літає; за праве діло стій сміло. -
Новоутворені прислів'я: цвітуть наші діти, як ті пишні квіти; щастя в повітрі не в'ється —воно в борні достається.
Подані тут приклади на прислів'я, зокрема — ті, що постали в нашій мові за революційної доби, переконливо стверджують, що прислів'ю властиві, як правило, не тільки глибокий зміст, а й художньо досконала форма. Воно є нерідко важливим засобом соціальної характеристики дійсності. Разом з тим прислів'я займає належне місце в системі фразеології. Як і інші типи фразеологізмів, прислів'я має своєрідний структурний і семантичний характер. Однією з характерних ознак прислів'їв є те, що вони зберігають у мові синтаксичну самостійність, являють собою закінчені самостійні речення, які відтворюються у готовому вигляді; вживаються не тільки у прямому, а й у переносному значенні, багатьом із них властива виразна метафоричність, мають алегоричну форму.
Прислів'я — обов'язково граматично та інтонаційно оформлене судження і, як таке, співвідноситься не з словом, в основі якого лежить певне поняття, а з реченням [42, 51].
Судження у прислів'ї може мати характер ствердження (Скрипливе дерево довго живе; Де руки й охота, там спора робота) або заперечення (Немає науки без муки; Згаяного часу і конем не доженеш).
Прислів'я можуть формулювати пряму постійну закономірність (Згода будує, а незгода руйнує; Мир та лад — великий клад; Радість красить, а печаль палить; Двічі молодим не бути) або зумовлену (Невесело на світі опити, коли нікого любити; Не купити ума, як нема; Не жаль плакати, коли є за чим), вони можуть також виливатися у форму поради, настанови, рекомендації, підказаних досвідом, певною життєвою закономірністю (Для приятеля нового не цурайся старого; Чого сам собі не зичиш, того й другому не жадай; Говори мало, слухай багато, а думай ще більше; Не всякому слуху вір) [70, 345].
Для них характерні різні фонетичні повтори, асонанс та ін. На особливу увагу заслуговує тут рима. Прислів'я, як і взагалі народна поетична мова, визначається виразною ритмічністю і здебільшого також зримованістю.
3вукова гармонія та інші художні властивості прислів'їв, як і майже всіх типів фразеологічних одиниць, посилюють духовне переживання людини, сприяють формуванню її різних видів вищих емоційних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних. Саме зміст фразеологізмів, їх ідейне і експресивне звучання є важливим естетичним чинником у формуванні індивідуальної і суспільної свідомості людини, її любові до нашої великої Батьківщини, до творчої праці. Отже, вивчаючи фразеологічні одиниці, не можна не зважати й на їх емоційний характер, бо справжнє шукання істини неможливе без людських емоцій [42, 52].
«Приказка, - визначає відома дослідниця М. Рибникова, - це зворот мови, вислів, елемент судження ».
Приказка «сама по собі є щось недомовлене: вона вимагає свого кінця і розвитку, іноді підмета, іноді присудка, іноді відповіді на запитання» [63, 17].
Приказка — влучний, образний народний вислів. Зміст його, на відміну від прислів'їв, не має звичайно повчального характеру, їй, як правило, властива синтаксична незавершеність, часто вона являє собою вкорочене прислів'я.
У сучасній українській мові широко вживаються такі приказки: вивести на чисту воду; Як сніг на голову; мовчання — знак згоди; надоїв як гірка редька; собаку з'їв та численна кількість подібних..
Прислів'я і приказка — це певний жанр усної народної творчості; близькість їх між собою безсумнівна. Що ж до різниці між ними, то поки що вчені до кінця не визначили ще строгих і незаперечних рис відмінності, хоч і висловили щодо цього ряд думок [42, 52].
У спеціальній літературі робиться також спроба розмежувати прислів'я і приказки на основі їх змісту та пізнавального значення в практиці спілкування: прислів'я висловлюється про предмет взагалі, про предмет як логічний клас, а приказка завжди конкретна у вираженні окремого явища, вона висловлюється про окремий предмет, а тому в формі одиничного судження.
Цим визначається і різна роль прислів'я і приказки в художньому творі. Приказка звичайно тільки називає предмет, явище, факт, а прислів'я вживаються для того, щоб обґрунтувати зображуване явище, факт, довести правильність висловленої думки. Приказка в художньому творі, головним чином, є засіб показу; прислів'я — засіб доказу, обґрунтування. Прислів'я виступає як висловлення повчальне, таке, що має пізнавальну цінність, виражає присуд, узагальнююче судження про дійсність, чого не мають, за незначним винятком, приказки.
Приказка (вона теж має структуру речення) за своїм змістом завжди однопланова. Класично правильна приказка передбачає тільки прямий смисл змісту висловлювання (Коса – дівоча краса) [70, 347].
Досить типовими моделями прислів'їв та приказок є прості непоширені речення, що складаються лише з головної пари, як-от: Очі — міра, душа — віра; Совість — порука; Мова — не полова; Спати — не воювати та ін.
Енергійності висловлення надає опущення підмета {Продав— загубив, купив — найшов), присудка чи взагалі головної пари (До людей — по розум, до матері — по серце).
Поширеною конструкцією цих одиниць є сконденсовані безсполучникові складні речення типу: Знає кума — знає півсела; Жениться — переміниться; Не побігаєш — не пообідаєш і под.
Художня виразність і емоційна наснага прислів'їв та приказок підсилюється такими стилістичними засобами, як ритмічність і римування окремих компонентів (Проти віку нема ліку; Який рід, такий плід; 3 краси не пити роси; До милування нема силування; Що з воза впало, те пропало; За наше жито та нас і бито), повтор однокореневих слів чи одноструктурних словосполучень (Біда біду перебуде: одна згине, десять буде; Собаці собача смерть) [70, 348].
Фразеологічні одиниці — такі, як прислів'я, скажімо, — тою чи іншою мірою відтворюють багатогранні явища життя. Але вони відображають їх по-різному: одні з них нещадно таврують людські вади гострим сарказмом або легкою, поміркованою іронією, другі — надають виразові глибокого співчуття та жалю, треті — подають добру пораду тощо, допомагаючи людині в її житті та боротьбі, наприклад:
1. Прислів'я заохочує, підтримує та підбадьорює людину: не святі горшки ліплять; вовків боятися — в ліс не ходити; коли вже за щось взявсь — веди до краю; чия відвага, того й перевага.
2. Прислів'я навчає та виховує людину: хліб не той, що в полі, а той, що в державній коморі; під лежачий камінь вода не підтече (не підійде); життя прожити — не поле перейти; хліб-сіль їж, а правду ріж; умій жартувати, та знай, коли й перестати.
3. Прислів'я виражають іронічне, гумористичне та сатиричне ставлення суспільства до тих чи інших людських вад: прощай, розуме, я з горілкою зустрівся; а я панського роду, п'ю горілочку, як воду; як спить, так не їсть а як їсть, то не дрімає; і комар коня звалить, якщо ведмідь допоможе.
4. Прислів'я радить людині: сій добрим зерном і вчасно — уродить рясно; не кидай слів на вітер; сиди до сивої коси, а за п'яничку не йди; їж поки рот свіж; вустоньки зав'януть, ні на що не глянуть; дев’ять разів мір, а раз утни; не обмежуйсь планом— виростеш титаном; поли густо, то не буде пусґпо; одна рада добре, а дві ліпші; добра та рада, де щирая правда; де оком не доглянеш,
там калиткою доплатиш; не тоді коня сідлати, як уже треба сідати; добриво в полі — врожай у коморі; працюй, як Озерний,— будуть ниви в зерні.
5. Прислів'я застерігає людину: до часу глек воду носить.
6. Народ створив багато прислів'їв, що розвінчують зарозумілих, недотеп тощо: не кажи «гоп», поки не перескочиш; розуміється, як ведмідь на зорях; розбалакалася, як свиня з гускою [42, 54].
Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю граматичної організації, мають виразні художньо-стилістичні особливості.
Внаслідок багатовікового шліфування в усній мові народу прислів'я і приказки набули особливої завершеності форми, виняткової компактності, лапідарності.
Сталі словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні влучні вислови видатних осіб — письменників, філософів, учених, політичних діячів — об'єднуються під назвою крилаті вислови. На відміну від прислів'їв і приказок та інших типів фразеологічних одиниць, що давно стали безіменними витворами, крилаті вислови зберігають більш чи менш прозоро зв'язок із першоджерелом виникнення (літературним чи конкретно історичним).
Ось кілька широко відомих крилатих висловів, уживаних у сучасній українській літературній мові: У ріднім краї навіть дим солодкий. (Гомер); Прийшов, побачив, переміг. (Юлій Цезар); Людина людині вовк.(Плавт); Золота середина. (Горацій); Золотий вік. (Гесіод); Факти — уперта річ. (Е. Елліот); Час працює на нас. (В. Гладстон); Від великогодо смішного один крок. (Ж.— ф. Сармонтель); Інші часи — інші пісні.
(Н. Буало); Любовний трикутник. (Г. Ібсен); Хто бере — усе той тратить; Хто дає—усе придбав. (Шота Руставелі); Ведмежа послуга. (І. Крилов); Видимий світові сміх і невидимі йому сльози. (М. Гоголь); А судді хто? (О. Грибоєдов); Герой нашого часу. (М. Лєрмонтов); Сидіти між двома стільцями. (М. Салтиков-Щедрін); Людина в, футлярі; Якби чого не сталося. (А. Чехов); Людина — це звучить гордо. (М. Горький); Світ ловив мене, та не спіймав. (Г. Сковорода); Де згода в сімействі; Смерть одна розлучить нас. (С. Гулак -Артемовський); У нас нема зерна неправди за собою; Караюсь, мучуся, але не каюсь.(Т. Шевченко) Треба всюди, добрі люди, приятеля мати. (С. Руданський) та ін. [70, 351].
Серед утворень, які традиційно відносять до класу «крилатих», є кілька структурних груп:
а) Окремі слова узагальнено-метафоричиого вжитку, слова-символи, як-от: назви певних чимось визначних (часто за міфологічними уявленнями) географічних об'єктів (Аркадія, Едем, Олімп, Парнас, Голгофа, Мекка та ін.), у тому числі найменування населених пунктів, місцевостей, де відбувалися вирішальні бої чи якісь історично важливі події (Грюнвальд, Канни, Полтава, Сталінград, Холодний Яр), особові назви певних історичних, міфологічних і літературних персонажів із світової та вітчизняної класики (Крез, Колумб, Антей, Прометей, Геркулес, Герострат, Сатрап, Златоуст, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон,
Держиморда, Плюшкін, Кирпа- Гнучкошеенко-в, Калитка, Стецько).
б) Словосполучення типу: мертві душі (за назвою твору М. В. Гоголя) — люди, що втратили всяке значення; менший брат — євангельський вислів — людина (люди) не високого громадського становища, напр.: «З народною волею народилася і любов до меншого брата, народилося народолюбство» (П. Мирний).
в) Речення – прості чи складні, як-от: « Лиш той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив » (Л. Українка); « Нове життя нового прагне слова» (М. Рильський) та ін.
г) Структури ускладненого типу – розгорнуті цитати на зразок підкреслених у тексті: « Мені ще з молодих років пам’ятається один афоризм політичного діяча й письменника стародавнього Рима – Катона Старшого Марка Порція. Він говорив: « Життя людини подібне до заліза. Коли пускати його в діло – воно стирається, якщо не пускати, то його іржа з’їдає »(П. Тичина).
Багато яскравих, гранично виразних висловів, переходячи із мови в мову, нерідко стають здобутками багатьох чи майже всіх народів, тобто набувають справді міжнародного характеру, збагачують інтернаціональний фразеологічний фонд.
До крилатих висловів належать не тільки вирази відомих діячів науки та літератури, але й біблійні та євангельські вислови типу «кинути камінь»; «камінь спотикання»; «не лишити каменя на камені», «єгипетська робота», «не хлібом єдиним», «неопалима купина», «знамення часу», «співати Лазаря» тощо. Будь - який крилатий вислів, афоризм, прислів'я або ідіоматичний вираз мають елементи виразності [42, 65].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
