113996 (591549), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Становленню фразеології як галузі лінгвістики, що поступово вичленовувалася із синтаксису, лексикології і стилістики, сприяло, з одного боку, ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень (у працях О. Шахматова, П. Фортунатова тощо) і, з другого — висвітлення у стилістико-семантичному плані стійких комплексів слів (III. Баллі, А. Сеше тощо).
Ідею про необхідність створення фразеології як самостійного розділу лінгвістичної науки в радянському мовознавстві обґрунтував ще в 20-х роках Є. Поливанов, який вважав, що цей розділ «займе відособлену і стійку позицію (подібно до фонетики, морфології тощо) у лінгвістичній літературі майбутнього, коли в послідовній постановці різноманітних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин» [69, 334].
У розвиток фразеологічної теорії зробили значний внесок В. Виноградов, Б. Ларін, С. Ожегов, О. Бабкін, О. Ахманова, М. Шанський, В. Архангельський, В. Жуков, О. Молотков, Л. Ройзензон та ін.
Об'єктами фразеологічних студій стали майже всі національні мови нашої країни та багато західноєвропейських мов. Вагомий внесок у розробку проблем фразеології сучасної української літературної мови зробили Л. Булаховський, І. Білодід, М. Жовтобрюх, В. Ващенко, І. Чередниченко, Л. Паламарчук, Г. Удовиченко, Ф. Медведєв, П. Горецький, І. Грицютенко, Л. Скрипник, Д. Баранник, А. Коваль, В. Коптілов, Л. Коломієць, І. Олійник, М. Сидоренко, Н. Москаленко, Н. Бабич, В. Калашник, В. Ужченко, О. Юрченко та інші, чий творчий доробок важко переоцінити.
Однак, незважаючи на публікації ряду важливих праць, досі ще недостатньо вивчені проблеми семантики, структури, становлення та історичного розвитку фразеології. До цього часу, наприклад, існує розбіжність у поглядах мовознавців на предмет фразеології, її обсяг. Ось чому саме від з'ясування таких понять, як зміст фразеологічної одиниці, характеристика її найважливіших диференційних ознак, тобто тих рис, які дозволяють нам фразеологізм називати фразеологізмом, залежить вивчення фразеології в цілому, а також окремих її аспектів. Відсутність чітких критеріїв у визначенні самої сутності фразеологічної одиниці негативно відбивається на укладанні фразеологічних словників [1, 5].
Зацікавлення фразеологічними зворотами, як теоретиками, так і практиками, ґрунтується на устремліннях до глибокого вивчення мовних явищ. Саме фразеологія є тим важливим компонентом мови, що відкриває необмежені можливості у вивченні мов методом їх зіставлення, де яскраво виявляються загальномовні й специфічні окремомовні риси. Це явище пояснює проблему фразеологічних запозичень, знаходження у мові власних та іншомовних еквівалентів, що сягають до загального лінгвістичного джерела. Одночасно аналіз їх відкриває шлях до виявлення залежностей характеру фразеологізмів від специфіки життя різних народів, способу їх мислення, інших особливостей.
Основними завданнями фразеології як лінгвістичної дисципліни є: вивчення визначальних розрізнювальних ознак, що в сукупності характеризують фразеологізми як окрему самостійну одиницю мови і відрізняють його від інших мовних одиниць; встановлення співвідношень між фразеологізмами та іншими лексичними і синтаксичними одиницями — словами, вільними словосполученнями, реченнями; різноаспектна класифікація фразеологізмів (визначення семантичних, структурно-граматичних та інших типів); дослідження джерел поповнення і законів розвитку фразеології та ін. [20, 173].
У мовознавстві відомо понад 20 визначень фразеологічних одиниць, але жодне з них не знайшло загального визнання. Так, за визначенням
О. Ахманової, фразеологічна одиниця - це «словосполучення, семантична монолітність (цілісність номінацій) не залежить від структурної роздільності складових його елементів (виділення ознак предмета підпорядковане його цілісному позначенню), внаслідок чого воно функціонує в складі речення як еквівалент окремого слова». Незважаючи на конкретне визначення, дослідниця все ж оперує великою кількістю синонімів до терміна «ФО», а саме: автоматизовані фрази, автоматизований елемент, ідіоматизм, ідіоматичний вираз, ідіоматичне словосполучення, лексикалізоване словосполучення, неподільне словосполучення, неподільне сполучення слів, нерозкладне словосполучення, нерозкладне сполучення слів, стійкі звороти, фразеологічний зворот, фразеограма, фразеологема, фразеологізм, що вносить певну розмитість у науковий текст. І лише терміни «ідіома», «лексикалізоване дієслівне словосполучення», «фразеологічна єдність», «фразеологічна займенникова єдність», «фразеологічне сполучення» і «фразеологічне зрощення» являють собою різновиди ФО [4, 503].
Л. Скрипник під фразеологічною одиницею розуміє «лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мові за традицією, автоматично». До того ж вона чітко виділяє два великі розряди ФО: 1) стійкі фрази, що структурно співвідносяться з реченням; 2) фразеологічні звороти або фраземи, що співвідносні зі словосполученням [71, 81].
В. Медведєв убачає під фразеологізмами «стійкі відтворювані сполуки слів, що мають своєрідні, специфічні структурні властивості, якими вони відрізняються від звичайних вільних синтаксичних конструкцій, а також від окремих слів, що їх вивчає лексикологія». До фразеології він залучає всі ті сполуки слів, які є в людській пам'яті і відтворюються в готовому вигляді у процесі спілкування. Це – прислів’я, приказки, крилаті вислови, різні ідіоматичні словосполучення, мовні штампи, кліше, каламбури та інші структурні типи фразеологічних одиниць. Відповідно до цього характерними рисами будь-якого фразеологізму, на думку вченого, є «строго окреслена граматична єдність, сталість (при можливих часткових варіаціях словникового складу), відтворюваність постійно готової одиниці мовлення, узагальнене стале значення вислову, його більша або менша популярність і поширеність серед значної кількості мовців» [42, 8].
Укладачі «Словника лінгвістичних термінів» Д. Ганич та І. Олійник, зважаючи на різні тлумачення фразеологічних одиниць своїх попередників, особливо Л. Скрипник, подають таке визначення фразеологізмів: «Фразеологічні одиниці являють собою суперечливу єдність, де оформлений словокомплекс виражає певну змістову цілісність, що постає внаслідок метафоризації компонентів. Це лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові» [23, 324].
Отже, наведені та інші існуючі в мовознавстві визначення фразеологічних одиниць свідчать про те, що учені виділяють різні їх ознаки, серед яких, зокрема, можна назвати: 1) семантична цілісність або семантична нерозкладність (В.Виноградов, В. Архангельський, В. Жуков, О. Молотков, М. Шанський, Л. Булаховський, М. Жовтобрюх, Ф.Медведєв, Г. Удовиченко); 2) метафоричність (Б. Ларін, О. Бабкін, О. Кунін, В. Жуков); 3) нарізнооформленість (В. Жуков, М. Шанський, О. Молотков, С. Гаврін, Л. Скрипник, Р. Попов); 3) відтворюваність (В. Виноградов, В. Архангельський, М. Шанський, С. Гаврін, В. Жуков, Ф. Медведєв, Л. Ройзензон, Л. Скрипник, В. Телія, Р. Попов); 5) наявність не менше двох повнозначних слів (С.Г. Гаврін, М. Шанський); 6) неперекладність іншими мовами (Л. Булаховський, О. Реформатський). Усі зазначені міркування свідчать про наміри лінгвістів виробити об’єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз в тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними і суперечливими утвореннями мови. Звичайно, ця складність і суперечливість не могла не позначитись на визначенні предмета фразеології і її обсягу. Кожна із вищезазначених точок зору про основні ознаки фразеологічної одиниці переконує перш за все в тому, що кожен із мовознавців зумів знайти і встановити такі ознаки, які дозволили йому відібрати й згрупувати стійкі вирази.
Фразеологічні одиниці мають свою форму і зміст. І розглядаючись як окремі самостійні одиниці мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві свої диференційні ознаки: фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими диференційними ознаками, становить предмет і обсяг фразеології як лінгвістичної дисципліни [1, 13].
Широкого визнання у мовознавстві здобула семантична класифікація, опрацьована В. В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразотворення.
В.В. Виноградов, поділяючи фразеологічні одиниці на три групи – зрощення, фразеологічні єдності і фрзеологічні сполучення - показав, що фразеологічні одиниці мають різний ступінь спаяності своїх компонентів, вперше так виразно протиставив їх вільним словосполученням, підкресливши, що вони відтворюються у мовленні як сталі одиниці, їм властиві внутрішні структурні ознаки. Саме цим, передусім, і пояснюється наявність чималої кількості фразеологічних висловів, що їх не можна строго віднести до того чи іншого типу за ступенем спаяності компонентів, та й до вільного сполучення вони не належать [42, 38].
Фразеологічні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів: бити багла (ледарювати); пекти раків (червоніти); дати кучми (побити); собаку з'їсти(набути досвіду); на руку ковінька (вигідно); як пить дати (обов'язково), ляси точити (вести пусту розмову), байдики бити (ледарювати), березової каші всипати (побити), скакати в гречку (порушувати шлюбну вірність), ряст топтати (жити, ходити), розбити горщик (глек) (посваритися), кури не клюють (багато), як кіт наплакав (мало), облизня піймати (зазнати поразки, невдачі), замилювати очі (обдурювати), перемивати (перетирати) кісточки (судити когось, розносити плітки про когось), півня пускати (вчинити пожежу), рукою подати (близько, поруч), свиню підкласти кому (завдати прикрощів комусь, діяти підступно), на ладан дихати (бути на грані смерті, загибелі), у сорочці родитися (бути щасливою людиною, мати в усьому удачу) та ін.[1, 43].
За визначенням В.В. Виноградова, фразеологічні зрощення являють собою «своєрідні складні синтаксичні слова». Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невивідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення [30, 53].
Фразеологічні єдності теж цілісні за змістом, вони мають єдине неподільне значення, але це значення окремих слів, які утворюють сполучення з образним узагальненим значенням: п’ятами накивати, тримати язик за зубами, молоти язиком, губу копилити, повісити носа, гнути спину, ні пари з уст (мовчати), вивести на чисту воду (викрити), прикусити язика (замовкнути), тримати (держати) камінь за пазухою (таїти зло проти когось), кров з молоком (здоровий, вродливий), переливати з пустого в порожнє (вести безпредметні розмови), ні світ ні зоря (рано), п'ятами накивати (тікати), молоти (чесати) язиком (вести пусту розмову), танцювати під чиюсь дудку (виконувати чиїсь бажання, підкорятися комусь), морський вовк (старий, досвідчений моряк), без ножа різати кого (ставити кого-небудь у скрутне становище), сім п'ятниць на тиждень (про нестійку людину, що міняє свої погляди), носити сміття з хати (робити розголос про щось), жими руками жар загрібати (непорядно користуватися результатами чужої праці) та ін.
Фразеологічні єдності, як і зрощення, теж семантично неподільні і виражають цілісне значення, але на відміну від фразеологічних зрощень вони мають умотивоване значення. У своєму компонентному складі фразеологічні єдності вміщують такий елемент, який сприяє мотивації значення фразеологізм в цілому. Крім того, у фразеологічних єдностей граматичні стосунки між компонентами відносно легко розрізнити і можна звести до живих сучасних зв'язків. Образність значення, яка сприяє нерозкладності фразеологічного зрощення і фразеологічної єдності, не дозволяє заміни компонентів фразеологізму без втрати значення цілого, а значить і втрати виразу як мовної одиниці. У той же час фразеологічні єдності і зрощення можуть бути замінені іншими синонімічними фразеологізмами або словами. Завдяки такій їх властивості В. Виноградов вважає фразеологічні єдності і фразеологічні зрощення потенціальними еквівалентами слів [1, 45-47].
Третім типом фразеологічних одиниць є фразеологічні сполучення, до складу яких входять слова, що не втратили самостійності, проте мають обмежені зв’язки з іншими словами. Вони виявляють своє значення лише з певним, замкненим колом слів, наприклад: сміх розбирає, зло бере, охопив смуток, набратися лиха, порушити питання, винести подяку (скласти подяку), взяти в шори, порушити справу і т. ін. Фразеологічні сполучення становлять тип фраз, створюваних реалізацією зв'язаних значень слів, наприклад: справа честі, людина великого серця, скатертю дорога, розбити вщент, шкірити зуби, покласти голову, (не) спускати очей, звільнити з роботи, храм науки, добитися перемоги, добрі наміри, закінчити вчасно, було не було, брати верх, впадати в око, точка зору, бути не в дусі, наша взяла (бере), наш брат, не сходити з язика (з вуст), очей не показувати, очі залити і т. ін.
У наведених сполученнях слова зберігають своє самостійне лексичне значення, вони можуть бути замінені синонімами без зміни основного значення: охопив (огорнув) смуток (журба, нудьга...); набратися лиха (мороки, клопоту). Синтаксичні зв'язки у межах фразеологічних сполучень такі ж, як і в звичайних вільних словосполученнях, тобто узгоджені з нормами сучасної української мови. Проте фразеологічні сполучення, як і інші фразеологізми, у мовленні відтворюються за усталеною традицією як готові стійкі звороти [20, 174].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
