113945 (591511), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

2) одержавши відповідь, закріпивши знання, набуті раніше, вивішували демонстраційну таблицю, на якій написано малу та велику букви П;

3) давали учням змогу прочитати цю букву. Потім говорили:

— Сьогодні ми навчимося правильно і красиво писати великy букву П.

— Які звуки вона може позначати і коли?

Діти розглядали рукописну й друковану букви П, порівнювали їх, вказували на різницю та подібність елементів цих букв;

4) ми звертали увагу дітей на елементи букви П і запитували, із скількох елементів вона складається. Один з учнів виходив до дошки і показував елементи букви на таблиці. Потім ми пояснювали, як пишеться буква;

5) після усного засвоєння учнями форми елементів та їх назв ми знову пояснювали написання букви повністю і переходили до письма крейдою на класній дошці. Демонстраційна картка залишалася на дошці до закінчення уроку.

У другому семестрі наочність використовувалася дещо в іншій формі. Тут повністю відпадала потреба в ілюструванні друкованої букви паралельно з рукописною, бо учні вже добре їх пам'ятали. Після оголошення теми уроку увага дітей зверталася на рукописну букву, на її загальну форму, а далі пояснювалася методика написання цілої букви за таблицею. Після цього діти виконували завдання у зошиті.

У процесі проведення експерименту ми натрапили на велику кількість похибок, яких припускалися учні у своєму письмі. Наприклад, малу букву ж учні писали у вигляді трьох прямих паличок, перекреслених горизонтальною лінією, малу букву т — у вигляді латинської літери, малу букву х — у вигляді перевернутих по діагоналі двох рисок тощо.

Ми виходили з того, що правильне каліграфічне письмо повинно відповідати таким нормам:

1) письмо має бути похилим (під кутом 65°);

2) усі букви алфавіту мають усталену форму; деякі елементи їх пишуться з певними, властивими для них каліграфічними особливостями;

3) сполучні риски між буквами та елементами пишуться на однаковій відстані від основних;

4) букви в словах і слова в рядку мають бути рівномірно розміщені, відстані між буквами в словах слід робити однаковими — трохи більшими за ширину літери;

5) малі букви мають бути однієї величини, великі — в півтора рази більшими за малі;

6) необхідно робити однаковий рівномірний натиск, рахуючи його згори вниз і навпаки;

7) слід писати безвідривно з поєднанням букв між собою там, де можливо;

8) потрібно дотримуватися правил гігієни письма, що дає можливість при меншій затраті фізичних сил написати більшу кількість літер.

Значне місце у процесі формування навичок письма ми відводили оцінюванню, яке ґрунтувалося на доброзичливому ставленні до дитини і неприпустимості заниження оцінки з метою покарання учня за порушення дисципліни. Ми порівнювали роботу першокласника з тією, яку виконував раніше, і запроваджували різні прийоми оцінювання: схвалення, погодження, підбадьорювання, розгорнуте словесне оцінювання, перспективна оцінка.

Щоб оцінка була об'єктивною, ми намагалися точно виявляти співвідношення між досягнутими результатами учня і тим, що передбачено програмою. Водночас застосовувався індивідуальний підхід до учнів:

а) врахування емоційного стану кожної дитини та її можливостей;

б) доброзичливе ставленні до неї;

в) гарантування успіху виконання завдань;

г) акцентування уваги колективу класу на успіхах товаришів.

Шестилітнім першокласникам оцінки в балах не виставляються, тому ми використовували різні способи оцінювання:

1. Малюнки, що розмовляють:

а) – роботу виконано правильно;

б) – роботу виконано, але зверни увагу на елемент тієї чи іншої літери;

в) – роботу виконано неправильно.

2. Оцінювання незначних успіхів: один вдалий елемент, одна буква у рядку, одне слово.

Ми намагалися при оцінюванні не протиставляти кращого учня невстигаючому: "Оленка написала краще за інших". Замість цього зауважували: "Діти, зверніть увагу, як уважно сьогодні пишуть Євгенко, Оленка. Молодці", – і потім кожну роботу розглядали докладніше, відзначали позитивне в ній. За гарно виведену букву ми писали: "Молодець!", "Спасибі за роботу!", "Задоволена тобою!"

Кожну оцінку ми намагалися мотивувати, привчаючи шестиліток до самоаналізу. Використовувалися різноманітні способи мотивування оцінних суджень. Один із них — показ кращих зразків виконання завдань. Позитивне ставлення шестилітньої дитини до навчальної діяльності стимулювала і диференційована оцінка. Вона давала змогу врахувати різні елементи виконаного навчального завдання — старанність, охайність, правильність.

3. Самооцінка. Ми пропонували дитині самій оцінити виконане завдання:

— все виконано правильно;

— завдання виконано, проте неохайно чи не все правильно;

— завдання виконано неправильно або зовсім неохайно.

Якщо ми погоджувалися з оцінкою учня, то обводили червоною пастою той рівень, який визначив учень.

— все виконано правильно, вчитель згоден з оцінкою учня;

— завдання виконано, але не зовсім охайно; вчитель згоден з оцінкою учня;

— завдання виконано неправильно, вчитель згоден з оцінкою учня.

У випадку незгоди з оцінкою учня ми ставили таке позначення:

4. Почесні обкладинки – улюблені персонажі казок, мультфільмів, яскраві квіти, пелюстки, які діти старанно зафарбовували самі.

5. Нова оцінка – щоб відзначити зростання дитини в оволодінні навичками письма. Її отримував той, хто особливо старався, охайно виконував роботу. Це могла бути золота рибка, чарівна квіточка, пташка щастя і т. ін.

6. Перспективна й відстрочена оцінка.

Ми роз'яснювали, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення.

Під час оцінювання ми враховували своєрідність впливу оцінки відповідно до особистих якостей дитини. Здебільшого заохочували дітей сором'язливих, пасивних, із хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше — самовпевнених.

Для підготовки руки першокласника до написання букв та їх елементів ми використовували такі вправи:

1. Стисніть руки долонями всередину і витягніть їх уперед. Розведіть кисті рук у сторони, не розгинаючи зап'ястка.

2. Стисніть пальці по одному в кулак.

3. Витягніть руки перед грудьми. Пальці правої руки стисніть у кулак. Розтуліть пальці правої руки і одночасно стисніть у кулак пальці лівої руки. Змінюйте положення рук.

4. Долоні разом, пальці переплетіть. Поперемінно згинайте і розгинайте пальці.

5. Руки з розведеними пальцями покладіть на парту. Почергово постукуйте по кришці то однією, то другою рукою.

Ефективними виявилися й інші прийоми:

1. Коливання ручки між пальцями поперемінно — великим і вказівним; великим і середнім;

2. Пересування пальців по ручці шляхом хапання її трьома пальцями — великим, вказівним, середнім;

3. Качання ручки між долонями обох рук, в одній руці;

4. Повертання ручки в різні її положення трьома пальцями однієї руки під лічбу.

Ці та інші вправи виконувалися не тільки в процесі письма, а й перед ним, що допомагало підготувати руку першокласника до роботи.

Навчаючи дітей письма, ми прагнули до виконання різних видів завдань:

1) знаходити основний рядок, верхню та нижню, похилу, міжрядкову лінії;

2) зіставляти й порівнювати письмо великих і малих букв, знаходити спільне й відмінне у рукописних буквах;

3) навчити писати букви простих і складних накреслень;

4) списувати з друкованого та рукописного текстів тощо.

Зміст занять з каліграфії визначався програмою школи та темою й метою уроку. Це були вправи для розвитку кисті правої руки і пальців, окоміру, написання букв у порядку ускладнення їх по групах (за генетичним методом після букваря), а також письмо складних для написання букв. Крім цього, діти навчалися писати склади, слова й речення. Певне місце займали вправи на письмо окремих складів та складних для дітей буквосполучень; письмо під такт сприяло поступовому переходу учнів від письма повільного до скоропису.

На заняттях з каліграфії зверталася увага на списування з рукописного і друкованого текстів. Це дозволяло закріпити написання вивчених букв і повторити деякі граматичні правила, з якими діти ознайомились практично.

На уроках грамоти ми використовували такі види списування:

1. Детальне списування – сприяло закріпленню конфігурації букв (списування з друкованого тексту), зіставленню прописної букви з друкованою, порівнянню їх при письмі (списування з рукописного тексту).

2. Списування із завданням – списати і підкреслити велику букву; списати, поставити наголос; списати, підкреслити наголошений склад; списати, підкреслити букви, які позначають голосні звуки тощо.

3. Творче списування – списати і вставити пропущені букви, підкреслити їх; дописати речення, закінчуючи його своїми словами; поставити слова в потрібному порядку, щоб одержати речення, записати його.

Такі види списування розвивали увагу дітей, їхнє мислення, урізноманітнювали роботу учня на уроці та покращували грамотність школярів.

Звичайно, при написанні тієї чи іншої букви учні інколи припускалися помилки чи неточності. Щоб цього не відбулося, ми вчили дітей виправляти помилки при написанні букви з допомогою таких прийомів:

а) брали руку дитини в свою і, спрямовуючи її при письмі, пояснювали написання букви;

б) завдяки ефективному використанню усіх прийомів письма діти точніше запам'ятовували конфігурацію букви, а письмо під рахунок дало змогу відчути плавність та розміреність при написанні;

в) ми виправляли помилки лише шляхом закреслення і надписування зверху, бо зразок писали на початку рядка чи на полі зошита;

г) кілька хвилин на кожному уроці ми відводили для роботи над індивідуальними помилками. Діти виконували такі завдання після того, як отримали зошити та розглянули виправлення: пропуски елементів букв (особливо це стосувалося букв п — т, л — м, ц — щ та ін.); деформація букв; неправильне розміщення букв на графічній сітці аркуша паперу: великі або занадто малі пропуски вільного місця, недописані рядки тощо; порушення поєднань букв між собою.

Для того, щоб учні навчились писати красиво та правильно, особливу увагу ми приділяли перевірці зошитів і аналізу учнівських робіт. Для цього показували кращі зошити; працювали на кожному уроці над виправленням типових помилок, робили аналіз, вказуючи на помилки, причини їх та методику виправлення; проводили індивідуальну роботу (аналіз, подання зразків, проведення додаткових консультацій з дітьми).

Вдосконалюючи навички письма, зверталися до дітей з різними запитаннями-завданнями: відшукати ті букви в рядку, які написані краще, добре розглянути їх і написати рядок правильно; подивитись на дошку (таблицю), проаналізувати разом з учителем безвідривно написані елементи букв чи самі букви і виконати у зошиті рядок такого самого письма.

Характеристики

Список файлов ВКР