113690 (591362), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку. Але для цього з метою запобігання неуважності треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей:

добрий темп уроку;

чіткість і стислість пояснень;

максимальна опора на активну мислительну діяльність дітей;

бережливе ставлення вчителя до уваги дітей;

різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку;

залучення до учбової діяльності всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ;

використання для першокласників деяких спеціальних вправ та дидактичних ігор на спостережливість [83, 42-43].

Основними чинниками, що породжують неуважність в учнів початкових класів, можемо виокремити наступні:

неправильна структура організації учбової діяльності (об’єкти, які сприймаються, не об’єднані, що утруднює їх сприйняття);

недосконала організація навчального заняття (відсутній чіткий початок і чітке закінчення уроку; не створені необхідні умови для роботи і т. ін.);

не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з’являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину);

не завжди послідовні і несистематичні вимоги учителя;

відсутня зміна видів діяльності (слухове зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності; постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов'язана з великою напругою і дуже стомлює школяра;

учитель не враховує вікових та індивідуальних особливостей уваги дитини [80, 18-20].

Дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи роботи. Та й хоча ми робимо певні кроки в окремих аспектах педагогічної діяльності - шукаємо нові підходи, хочемо щось змінити на краще; чекаємо позитивного результату, намагаємося досягти успіху у школярів щодо опанування основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших результатів дуже складно.

2.4 Синдром дефіциту уваги та його прояви у молодших школярів з гіперактивністю

Проблема дефіциту уваги і гіперактивності у дітей у наш час привертає пильну увагу психологів, лікарів, соціологів, педагогів в усьому світі. Підвищена увага науковців зумовлена насамперед тим, що синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) є найчастішою причиною порушення поведінки і труднощів навчання у дошкільному та молодшому шкільному віці. У літературі можна зустріти й інші назви даного феномену: "гіпердинамічний синдром", і відповідне визначення дітей: “гіпердинамічні" чи “гіперактивні”. Усі ці поняття стосуються одного й того ж явища [25].

За даними різних дослідників на дефіцит уваги з гіперактивністю страждають 3-5% дітей. Він трапляється у кожного шостого чи десятого хлопчика. Дівчатка від нього потерпають рідше: на 4-5 хлопчиків припадає одна дівчинка. Це пов'язано з більшою стійкістю жіночого організму до різних шкідливих впливів. Має значення і те, що прояви синдрому у дівчаток менше привертають до себе увагу, їх пізніше розпізнають і це потім обертається особливими труднощами соціальної адаптації дівчинки-підлітка.

Синдром дефіциту уваги належить до так званої мінімальної мозкової дисфункції (ММД). Вона виникає через різні шкідливі впливи на плід під час вагітності чи ускладнених пологах. Суттєве значення має спадковість: часто виявляється, що хтось із батьків у дитинстві теж мав подібні проблеми.

У всіх випадках мінімальна мозкова дисфункція - це легке ушкодження центральної нервової системи, яке з віком за сприятливих умов виховання компенсується. Вважають, що синдром дефіциту уваги з гіперактивністю поступово згладжується і минає до 14-15 років. Найбільш прогресуючим він буває в періоди вікових криз трьох і шести-семи років. Без своєчасної корекції цей синдром призводить до труднощів у навчанні та пов’язаних з ними різних особистісних розладів, девіантної поведінки підлітків, соціальної дезадаптованості надалі [5, 94]. Найбільші негативні наслідки спричиняються неправильним ставлення до “важкої" дитини й відсутністю комплексної психолого-педагогічної корекції у віці до 9-12 років.

Вивчення та аналіз синдрому дефіциту уваги дітей дозволив виділити п’ять форм, часто поєднаних одна з одною:

синдром гіперактивності з дефіцитом уваги (збудженість, агресивність, імпульсивність, розсіяність уваги, неможливість концентрації на одному предметі чи дії);

синдром гіпоактивності з дефіцитом уваги (короткочасна концентрація уваги, повільність реакцій, в’ялість);

порушення загальної та тонкої моторики (недосконалість координації, невпорядкованість та зайвість рухів);

зміна сприйняття (відсутність набутих навичок та вмінь орієнтації у різних ситуаціях);

мовленнєві дисфункції (порушення імпресивного та експресивного мовлення) [43, 29].

Отже, прояви СДУГ можна розділити на три основні групи: порушення уваги, ознаки імпульсивності і гіперактивності, а також симптоми статико-локомоторної недостатності. У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговують прояви першої групи.

До порушень уваги відносять, зокрема, труднощі її утримання. Дитина незібрана, не може самостійно довести розпочату справу до кінця, у неї є прояви зниження вибірковості уваги і нездатність надовго зосереджуватись на певній діяльності, виражене відволікання з непосидючістю, частим переключенням з одного заняття на інше. Для неї властиве постійне забування того, що потрібно зробити, втрата особистих речей, необхідних удома і в школі. Дефіцит уваги особливо яскраво виявляється у нових для дитини ситуаціях, коли їй потрібно діяти без сторонньої допомоги [36, 27].

У дітей увага не зосереджена, вони можуть “впадати” і “випадати" зі стану зосередженості, особливо за відсутності рухової стимуляції. Їм необхідно рухатися, крутитися, щоб залишатися активними. Порушення уваги можуть виявлятися в труднощах її утримання, у зниженні вибірковості й вираженій розосередженості з частими переходами від одного заняття до іншого. Такі діти характеризуються непослідовністю в поведінці, забудькуватістю, невмінням слухати й зосередитися. Вони прагнуть уникнути завдань, що потребують тривалих розумових зусиль.

Діти зі синдромом дефіциту уваги мають значні труднощі у формуванні довільної уваги: нестійкість, незібраність, труднощі концентрації уваги, слабкість або відсутність розподілу уваги, проблеми з переключенням залежно від переваги лабільності чи ригідності. Спостерігається зниження обсягу уваги (дитина може утримувати в умі та оперувати невеликим обсягом інформації).

Найскладніша пора для гіперактивних дітей та їхніх батьків настає з початком шкільного навчання. Тут вимоги до поведінки дитини різко зростають: потрібно дотримуватися правил поведінки на уроці, виконувати розпорядження вчителя, керуватися певними правилами виконання завдань, регулювати дії безпосередніми бажаннями, а опосередковувати їх віддаленішими мотивами, обов’язками. Тим часом саме ці якості довільної поведінки у гіперактивних дітей ще несформовані і формуватимуться з великими труднощами [35, 4-8].

Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність, коливання часового інтервалу робочих та релаксаційних циклів в діяльності мозку [33]. Діти можуть продуктивно працювати 5-15 хвилин, потім 3-7 хвилин мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається й не реагує на вчителя. Потім розумова діяльність відновлюється і дитина готова до роботи протягом 5-15 хвилин. Проте показники уваги таких дітей коливаються. Якщо діяльність дитини пов’язана із зацікавленістю, захопленістю і задоволенням, вона здатна утримувати увагу й тривалий час. Але за цього потрібно враховувати, що за наявності емоційної активації (як позитивної, так і негативної) може виявлятися виражене порушення діяльності (у тому числі і розумової).

Просидіти за партою упродовж уроку та весь цей час працювати, виконуючи різні завдання, гіперактивна дитина неспроможна. Для неї характерне різке зниження можливостей саморегулювання та довільної регуляції у будь-яких видах діяльності. Тому вона стає “злісним” порушником дисципліни на уроці. Одна така дитина може дезорганізувати весь клас, бо постійно втягує у сторонні заняття своїх сусідів, а то й схоплюється з місця, бігає, звертається раз по раз до педагога із запитаннями, що не стосуються поставленого перед учнями завдання. Нездатна виконувати інструкцію педагога, вона фактично не може працювати разом із класом, а тому мало що засвоює на уроці.

Більшість дітей із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю мають достатній, а то й високий загальний рівень інтелектуального розвитку, про що свідчать результати спеціальних досліджень. Проте вони мають труднощі у навчанні незалежно від свого рівня розвитку. Під час шкільних занять їм складно впоратися із завданнями [36, 28].

Найчастіше виникають труднощі з читанням і письмом. Рядки в зошиті нерівні, букви різної величини, часті пропуски й заміна букв у слові і слів у реченні. Неохайні зошити: пожмакані, з великою кількістю помарок і плям. Це пояснюється неповною сформованістю зорово-моторної координації (діти роблять помилки, коли переводять візуальну інформацію у рухово-графічну, тобто коли списують або змальовують і не помічають помилок, навіть коли перевіряють за зразком).

Проблеми з читанням у тому, що діти дуже повільно або дуже швидко читають, але неправильно прочитують закінчення, пропускають слова, а деякі, читаючи правильно і в достатньому темпі, не розуміють прочитаного, не можуть переказати його зміст. Тим часом як на слух вони все чудово сприймають і розповідають. Очевидно, труднощі концентрації і розподілу уваги не дають змоги дитині достатньо автоматизувати читання і зосередитися на змісті [35].

Неуважність зумовлює помилки в підрахунках і записах на уроках математики, тоді як задачу дитина розв’язує правильно.

Стосунки гіпердинамічних дітей з ровесниками і дорослими розвиваються досить драматично, що дуже ускладнює формування їхньої особистості. Вони і легко й невимушено знайомляться з іншими дітьми, проте тривалі дружні стосунки виникають у них не часто через невміння встановлювати “зворотний зв’язок” - враховувати настрої, почуття і наміри партнера. Їхня імпульсивність та неуважність заважає виконувати правила гри, що в середовищі дітей молодшого шкільного віку має велике значення. Виступаючи дезорганізаторами гри, вони стають небажаними її учасниками. Усе це відкидає таких дітей на найменш почесні ролі в дитячому колективі, що формує у них занижену самооцінку, спричиняє почуття самотності, меншовартісності [5, 91-100].

Не легше складаються їхні стосунки із дорослими. Попри те, що більшість педагогів не зовсім розуміють їхній стан і схильні розглядати їх як хуліганів, навіть ті, що розуміють хворобливе походження їхніх проблем, усе-таки терплять через них великі незручності. І це у більшості випадків не може не надавати негативного відтінку ставленню педагога до дитини. Частіше ж між гіперактивним учнем і педагогом іде запекла боротьба, в яку поступово втягуються і батьки.

Прихід гіперактивної дитини до школи - це випробування для батьків. Натерпівшись зі своїм некерованим сином чи донькою упродовж їхнього дошкільного дитинства, тепер вони стикаються з новою проблемою: як утримати дитину в школі. Непоодинокі випадки, коли педагог, заручившись підтримкою інших батьків, ставить питання про необхідність забрати з класного колективу учня, який усім заважає, рекомендують оглянути його в психолого-медико-педагогічній консультації з метою переведення до спеціальної школи чи на індивідуальне (домашнє) навчання. Зауважимо принагідно, що у більшості випадків такий шлях навчання та виховання дитини неприйнятний: вона потребує виховання в колективі і, якщо її інтелектуальний розвиток нормальний, - у масовій загальноосвітній школі. Практично ж батькам іноді доводиться шукати педагога, який терпиміше ставитиметься до гіперактивної дитини та намагатиметься знайти до неї підхід. Усі ці труднощі викликають напруження між батьками та гіперактивною дитиною [35, 6].

Отже, навколо дитини з гіпердинамічним синдромом складається особливо напружена ситуація спілкування, яка негативно позначається на формуванні її особистості та потребує своєчасного психолого-педагогічного втручання.

Для діагностики синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у дітей важливим є спостереження за їхньою поведінкою та виявлення таких її ознак, як руховий неспокій, труднощі довільної регуляції дій, зосередження. Такою інформацією добре володіють дорослі, які багато часу проводять з дитиною: батьки, педагоги. Тому для отримання потрібних відомостей успішно використовують опитувальники, в яких підтверджуються типові прояви цього синдрому [35, 6-7] (див. Додаток А.1., Додаток А.2).

Вивчення історії розвитку дитини (бесіда з батьками та дані медичної документації) часто дає змогу підтвердити ймовірність ушкодження центральної нервової системи дитини під час пологів, травмування в ранньому дитинстві. Часто у таких дітей запізнюється формування рухової сфери і мовлення. Із самого народження вони нервові, мало і неспокійно сплять, важко засинають увечері.

Характеристики

Список файлов ВКР