113446 (591299), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У практиці фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку широко використовується спортивно-ігрова форма організації занять [7, 22, 32] основою якої є змагання під час виконання ігор та естафет.

Головна ідея спортивно-ігрового методу організації фізичної підготовки, на думку фахівців [19, 21, 23], полягає в поділі класу на 3 – 4 команди, учасники яких змагаються між собою під час виконання різних вправ з малою або максимальною інтенсивністю. Змагання, як правило, підвищує працездатність за рахунок емоцій та мобілізації, на їх основі, внутрішніх ресурсів організму.

Відомо, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго затримувати увагу на одному об’єкті. У цьому випадку пропонується виконання однієї гри-естафети не менше 3 – 4 разів із наступним ускладненням умов або ж спрямованості у вихованні фізичних здібностей.

Проте, в науковій та методичній літературі відсутні рекомендації щодо конкретних величин тренувальних навантажень та перерва для відпочинку між виконанням вправ для школярів різного віку і фізичної підготовленості.

Дослідження цих компонентів методики фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку значно підвищить ефективність спортивно-ігрового методу організації занять.

На користь цієї форми організації фізичної підготовки засвідчують дослідження, в яких досягнуто значне підвищення щільності занять, позитивний виховний ефект – формування у школярів дисциплінованості, витримки, вольових якостей, які удосконалюються під час змагань.

Під час організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку використовують різні засоби та методичні підходи.

Так, О.С.Куц і Н.О.Третьяков [53] пропонують під час фізичної підготовки використовувати тренажери, а підвищення ефекту досягається у тому випадку, якщо під час заняття 35 – 40 % часу відводиться розвитку загальної витривалості, 20 – 25 % - швидкісно-силовим здібностям, 13 – 15 % - силі, 15 – 20 % - координаційним здібностям та 5 – 10 % - здібності розслаблятися.

У організації фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку слід використовувати диференційований підхід [33, 56, 65], окремі елементи “колового тренування” [94], групове виконання фізичних вправ на нестандартному обладнанні [62, 63], плавання [72] та інші педагогічні прийоми і засоби [41, 84, 91], які сприяють підвищенню рівня фізичної підготовленості. Ігри та ігрові вправи можуть комплексно вирішити ці завдання.

У програмах з фізичної культури дітей молодшого шкільного віку (1993, 1995, 1999, 2001) значна частина часу відводиться вивченню техніки фізичних вправ і тільки в деяких фізична підготовка виділяється окремим розділом і їй відводиться 30 % навчального часу на рік [46].

Як відомо [23, 28, 34, 38], рівень фізичної підготовки дітей шкільного віку в даний час погіршується, що закономірно впливає на стан їх фізичного і психічного здоров’я.

Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки поєднує в собі два основні поняття – спорт і гру.

Така форма організації занять у теорії, та практиці фізичного виховання отримала назву спортивно-ігрової.

Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути розглянута як педагогічний процес, що включав колективну змагальну діяльність, сприяє формуванню особистісних якостей, поліпшенню психічного і фізичного здоров’я.

Дана форма фізичної підготовки знаходить своє широке застосування у фізичному вихованні дітей дошкільного, шкільного віку, студентської молоді. Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки лягла в основу задуму змагань серед дітей дошкільного і шкільного віку в різних країнах світу, які одержали назву “Роби з нами, роби краще нас” (Німеччина), “Веселі старти” (Україна, Росія), “Спортландія” (Білорусь).

Звичайно, участь у змаганнях вимагає певної підготовки учнів, розвитку їх фізичних здібностей.

У навчальному процесі з фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку спортивно-ігрова підготовка є цінною тому, що використання елементів змагальної діяльності сприяє виникненню позитивних емоцій, які значно підвищують працездатність дітей, що є одним з вагомих факторів виховання фізичних якостей.

Емоційне збудження викликає активну діяльність цілого ряду важливих підкоркових центрів, що тонізує кору великих півкуль, підвищує їх діяльність. Установлено [31], що в іграх, змаганнях діти виконують рухи швидше, про що свідчить час пробігання 10 м відрізку включеного в естафету і бігу, в якому відсутні елементи змагань. У грі діти пробігають цю дистанцію на 0,2 сек швидше. Крім цього, організація заняття в ігровій формі та у формі змагань дає можливість збільшити щільність уроку.

У спортивно-ігровій формі фізичної підготовки наявні всі особливості застосовування методу навчання і виховування фізичних здібностей [23, 31, 52].

Науковці відзначають [23, 52], що одним із основних завдань спортивно-ігрової форми фізичної підготовки є зміцнення не тільки фізичного, але й психічного здоров’я учнів, удосконалення їх нервової діяльності. Це досягається за рахунок застосування різних ігрових вправ на одному уроці. Відомо, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго зосереджувати свою увагу на одноманітному виконанні фізичних вправ. У зв’язку з цим урок ігрової спрямованості фізичної підготовки передбачає використання цілої системи фізичних ігор, естафет з включенням бігу, метання, стрибків, передачі і прийому м’яча тощо, що сприяє підвищенню рівня фізичної підготовки.

Таким чином, науковці відзначають [23], що спортивно-ігрова форма фізичної підготовки позитивно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я підростаючого покоління.

Крім цього відзначено [31, 52], що в процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки створюються педагогічні умови і для формування таких особистісних якостей, як колективізм, дисциплінованість, формування вольових та інших особистісних якостей дітей молодшого шкільного віку.

У проведених дослідженнях фізична підготовка розглядається як цілісна педагогічна система, побудова і функціонування якої здійснюється на основі адекватності закономірностей вікового розвитку дитячого організму і системи засобів та методів педагогічного впливу.

Оптимальне функціонування такої системи досягається за рахунок використання основних принципів управління складними соціально-біологічними системами.

1.5. Контроль ефективності організація занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників

Відомо, що ефективне функціонування будь-якої системи досягається за рахунок отримання зворотного зв’язку, тобто оцінки стану об’єкта, на який направлена дія компонентів системи.

У системі фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку цей принцип реалізується за рахунок педагогічного спостереження, анкетування, тестування.

Найбільш ефективним методом контролю фізичної підготовленості дітей та підлітків, як зазначає переважна більшість дослідників [17, 21, 38, 48, 76], є тестування фізичних здібностей, зміст яких у різних країнах світу має свою спрямованість. Проте, у всіх випадках розробка системи контролю передбачає: виявлення інформаційного значення тесту; проведення тестування в однорідній групі, за статтю, віком, підготовленістю; розробку таблиць оцінювання, які дозволяють диференціювати результати за трьома рівнями – низький, середній, високий.

Особливе значення в теорії та практиці фізичного виховання школярів, як зазначають Л.В.Волков [21], Т.Ю.Круцевич [49], О.С.Куц [54], Л.П.Сергієнко [76], має дотримання низки вимог: тест повинен бути цікавим та доступним для дітей, практичним і зручним для роботи учителя фізичної культури, який швидко оцінює підготовленість і є надійним при вимірюванні у різних умовах та різними учителями.

Педагогічний контроль фізичної підготовленості, як відомо, має три форми [76] – етапний, поточний і оперативний. У 1996 році [36] для оцінки фізичної підготовленості населення України були запропоновані державні тести і нормативи оцінки витривалості, сили, швидкості, спритності та гнучкості. Ці тести дозволяють здійснювати поетапний та поточний контроль фізичної підготовленості, а оперативний контроль дає можливість отримати термінову інформацію про фізичний та психологічний стан школярів у процесі заняття фізичними вправами.

Слід зазначити, що такий підхід є загальноприйнятим у всіх країнах світу [49, 76], а відповідною особливістю може бути зміст тесту, який повинен відповідати етнічним, клімато-географічним та іншим особливостям регіону.

На основі аналізу практики та фундаментальних досліджень в галузі контролю і оцінки фізичної підготовленості школярів рекомендується оцінювати наступні фізичні здібності: швидкість, циклічних рухів, швидкість рухливої реакції та частоту руху, гнучкість (нахил вперед стоячи, сидячи), витривалість (аеробна та анаеробна здібність), силу, швидкісно-силові здібності, спритність і координацію.

Необхідно зазначити, що розроблені та рекомендовані для практики тести повинні відповідати особливостям вікового розвитку дітей та підлітків, а інформаційна значущість базується на методах математичної статистики.

Важливим фактором у фізичній підготовці є оцінка функціональних можливостей [37, 38, 81] та стан здоров’я дітей [47].

Швидкість стомлення учня під час виконання фізичних вправ може засвідчувати про стан його здоров’я. Стан працездатності рекомендується визначити візуально у процесі виконання фізичного навантаження за показниками, які характеризують стомлення (колір шкіри обличчя, виділення поту, характер дихання, координація рухів, хода, увага).

Таким чином, педагогічний контроль дозволяє учителю отримати інформацію про рівень розвитку фізичних здібностей, реакції організму на педагогічні дії, що є основою для корекції навчального процесу, спрямованого на підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку.

Отже, програми з фізичної культури дітей молодшого шкільного віку не забезпечують цілеспрямовано виконання виховних, навчальних та оздоровчих завдань. У спортивно-ігровій формі фізичної підготовки наявні всі особливості застосовування методу навчання і виховування фізичних здібностей. Обов’язковою умовою оптимального функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку є індивідуальний контроль за розвитком фізичних здібностей, який дозволяє вносити корективи у навчальний процес. Зазначені протиріччя та відсутність інформації про основні компоненти, які забезпечують оптимальне функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку і є основою для організації та проведення спеціальних досліджень.

Розділ ІІ. Методи та організація досліджень

2.1 Методи дослідження

У зміст комплексної програми дослідження ввійшли такі методи:

• теоретичний аналіз та узагальнення досвіду педагогічної практики;

• педагогічний експеримент;

• тестування;

• педагогічні спостереження;

• методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз та узагальнення досвіду педагогічної практики здійснювалось у наступних напрямках:

• вивчення правових та програмово-нормативних основ сучасної системи фізичної підготовки дітей України;

• аналіз організації та спрямування фізичної підготовки дітей у різних країнах світу;

• вивчення вікової та методичної спрямованості у плануванні засобів удосконалення фізичних здібностей;

• виявлення методики особливостей вибіркового удосконалення фізичних здібностей.

Педагогічний експеримент передбачав заплановане і організоване втручання дослідника у навчальний процес з фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку. Таке втручання, перш за все, потребувало розробки планів та їх реалізацію без шкоди для здоров’я обстежених.

У процесі педагогічного експерименту об’єкт вивчався із використанням комплексної методики тестування.

Педагогічне тестування використано для вивчення рівня розвитку основних фізичних здібностей: сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності.

Швидкісні здібності визначались за результатами бігу на 30 м із високого старту.

Для оцінки швидкісно-силових здібностей використовувались стрибки вгору.

Човниковий біг 2 х 15 м з оббіганням 2-х стійок, характеризував такі фізичні здібності, як спритність, швидкість та координацію рухів.

Для визначення рівня розвитку швидкісної витривалості використовувався біг на 300 м з високого старту.

Контрольні випробування – біг на 30, 300 м та човниковий біг 2 х 15 м – проводились у вигляді змагань. Час виконання цих вправ фіксувався за допомогою секундоміра.

Результати бігу на 30 і 300 м реєструвалися в умовах відкритого майданчика у відповідності з правилами змагань з легкої атлетики. Під час бігу на 300 м обстежувані бігли групами по 4 – 5 чоловік.

На початку і в кінці дистанції човникового бігу [19, 59] були розмічені два півкола радіусом 50 см. Із положення високого старту за командою “руш” учень пробігав 15 метрів між двома півкругами і не зупиняючись повертався до стартової лінії. Враховувався час від подачі команди “руш” до моменту приходу до фінішу.

Рівень розвитку гнучкості визначався [26, 77] таким чином: стоячи на лавці, учень не згинаючи ніг у колінах, виконував нахил вперед. Досягнувши пальцями до фіксатора, переміщував його по розміченій планці вниз, нахиляючись максимально вперед і фіксував кінцеве положення 2 с. Коли кисть була розміщена вище нульової відмітки, то гнучкість оцінювалась від'ємним числовим значенням. А якщо пальці кисті находилися нижче рівня лавки, то гнучкість оцінювалась позитивним числовим значенням. Тест проводився двічі. Фіксувався кращий результат.

Педагогічні спостереження [6] у нашому дослідженні носили характер закритого і відкритого типу. Основним об’єктом спостереження, у процесі фізичної підготовки, була поведінка та стан дітей. Спостереження проводились за спеціально розробленою схемою і передбачали оцінку впливу педагогічних дій на серцево-судинну та нервову системи, фізичну підготовленість та самопочуття.

У першу чергу візуально оцінювався стан втоми за показниками кольору обличчя, потовиділення, координації рухів, рухливості та активності учнів під час уроку.

Характеристики

Список файлов ВКР