113446 (591299), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Таблиця 1.1.
Розподіл часу в основній частині занять для виконання вправ з розвитку фізичних якостей дітей 5 – 7 років
| № п/п | Фізична якість | Кількість занять на рік | У середньому в занятті (хв) | ||
| 5 років | 6 років | 7 років | |||
| 1 | Витривалість | 144 | 2-4 | 3-5 | 4-6 |
| 2 | Сила | 42 | 2-3 | 3-4 | 5-6 |
| 3 | Швидкість | 31 | 3-5 | 5-7 | 5-7 |
| 4 | Спритність | 20 | 4-6 | 5-8 | 6-9 |
| 5 | Гнучкість | 15 | 3-4 | 3-4 | 4-5 |
Швидкісно-силові здібності рекомендують виховувати з використанням обтяження (набивний м’яч до 1 кг), а також з подоланням власної маси тіла. Автори досліджень доводять, що розвиток гнучкості в дітей знаходиться на досить високому рівні, тому для вдосконалення даних здібностей рекомендується використовувати вправи із збільшенням амплітуди рухів після 16 – 24 повторень, а статистичні вправи – для удосконалення сили (утримання від 6 до 16 сек.).
У розроблених рекомендаціях наявні деякі необґрунтовані методичні положення, які перш за все стосуються співвідношення засобів виховання фізичних здібностей для дітей різного віку.
А.А. Гужаловським була запропонована схема планування комплексних тренувальних навантажень у фізичній підготовці школярів на основі даних сенситивних періодів розвитку фізичних здібностей.
Розробка системи фізичної підготовки дітей шкільного віку, як зазначають автором [19, 21, 65, 68], потребує комплексного вивчення вікових особливостей розвитку фізичних здібностей з урахуванням статевих особливостей.
Найбільш сприятливими (сенситивними) періодами в розвитку фізичних здібностей молодших школярів можна вважати такі: від 8 до 9 років для розвитку швидкості, сили, швидкісно-силових здібностей, спритності; від 8 до 9 років у хлопчиків, від 7 до 8 років у дівчаток для виховання гнучкості та витривалості.
Необхідно зазначити, що найвагомішу інформацію для розробки системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку дають комплексні дослідження, які дозволяють вивчити закономірності розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності, їх взаємозв’язок з урахуванням віку, статі та клімато-географічних умов регіону.
1.3 Засоби та методи удосконалення фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку
Оптимальне функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку базується на використанні загально педагогічних принципів і методів навчання [43, 73, 85, 93].
Основним засобом вдосконалення фізичних здібностей є фізичні вправи, виконання яких чергується з відпочинком. Фізичне навантаження диференціюється за обсягом та інтенсивністю, а перерви відпочинку – за показниками ЧСС та тривалістю.
Розрізняють три методи силової підготовки: повторних, максимальних та динамічних зусиль, які при використанні в практиці фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку мають свої особливості.
На думку А.А. Бишаєвої [9], Е.С. Вільчковського [16] уже до 6 – 7 років дитина спроможна проявити м’язову силу. Відносна сила м’язів порівняно велика, і вона продовжує зростати в різносторонній руховій діяльності.
При розвитку сили дітей доцільно використовувати два методи – повторних і динамічних зусиль. Не рекомендується в молодшому шкільному віці виконувати вправи, які потребують великої силової напруги та затримки дихання.
Найефективніше силові здібності розвиваються при комплексному розвитку всіх м’язових груп.
Швидкісні здібності розвивають вправи, які виконуються з максимальною інтенсивністю протягом 10 – 15 сек. Вправи на швидкість для дітей 6 – 9 років повинні виконуватися протягом 4 – 6 сек. При цьому необхідно передбачити збільшення кількості рухів за час, яким відводиться від одного до другого заняття на тиждень.
Результати експериментальних досліджень [14, 18] засвідчують, що в молодшому шкільному віці (найбільш сприятливому для виховання швидкості) доцільно використовувати засоби, спрямовані на підвищення частоти рухів.
Результати досліджень більшості авторів [4, 10, 11, 79] щодо чергування навантаження і відпочинку дозволяють зробити висновок, що під час занять із дітьми та підлітками для виховання швидкісних здібностей при повторному виконанні вправ доцільно робити перерви 1 – 2 хв. При цьому інтервали для відпочинку повинні бути активними.
Вправи на швидкість повинні бути простими, за технікою добре засвоєні, а їх тривалість не повинна викликати перевтоми.
Дослідник Г.П. Богданов [11] пропонує в початковій школі приділяти більше уваги розвитку загальної витривалості. Для виконання цього завдання автор пропонує використовувати повільний біг у рівномірному темпі. До такої ж думки приходить і Б. Толкачов [83], який вважає, що повільний біг протягом 8 – 30 хв, а також регбі, футбол 30 – 60 хв з перервами для відпочинку до 1,5 хв, сприяють розвитку витривалості.
На думку А.Н. Мартовського та С.І. Хаустова [60], повторний біг з максимальною інтенсивностю чи повторний біг такої ж спрямованості можна використати для розвитку витривалості в дітей молодшого шкільного віку.
Обсяг та інтенсивність виконання вправ можна регулювати, орієнтуючись на показники ЧСС, величина якого не повинна перевищувати 190 уд.хв. Перерва для відпочинку під час бігу на відстані 30 – 80 м може тривати від 60 до 90 сек. Під час бігу від 150 до 250 м перерва збільшується до 3 – 4 хв.
При виконанні вправ, які сприяють вихованню спритності, В.І.Лях [57, 58] рекомендує: використовувати незвичні вихідні положення; дзеркальне виконання вправ; міняти швидкість та темп рухів; міняти простір, в якому виконуються вправи; міняти способи виконання вправ; ускладнювати вправи додатковими рухами; змінювати протидію під час групових або парних вправ. Перерви для відпочинку повинні бути достатніми для повного відновлення сил.
Отже основною умовою розвитку спритності є новизна вправ. Вправи на спритність доцільно проводити на початку основної частини тренувального уроку і включати у кожне заняття.
Має свої засоби та методичні особливості виховання гнучкості у процесі занять фізичною культурою. Більше дослідників [15, 20, 21, 77] вважають, що для цього доцільно застосовувати вправи, які впливають на рухливість конкретних суглобів.
Під час розвитку гнучкості хребта рекомендується робити нахили із різних вихідних положень з дозуванням навантаження від 45 до 60 повторень.
Поряд із динамічними вправами рекомендується використовувати і статистичні, при фіксуванні окремих частин тіла протягом 20 – 30 сек.
Що стосується методики виховання фізичних здібностей дітей молодшого шкільного віку, то її ефективність досягається тільки тоді, коли основні компоненти – обсяг та інтенсивність педагогічних дій, тривалість відпочинку та його характер, а також загальний обсяг співпадає з закономірностями розвитку дітей та підлітків відповідного віку, статі, рівня їх фізичної підготовленості та здоров’я.
1.4 Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки
Організація занять з фізичної підготовки в значній мірі визначається фізичним та психічним розвитком дітей, що підтверджується науковими дослідженнями [4, 21, 43, 67, 93] і педагогічною практикою [70, 71, 85].
В переважній більшості науковій, навчальній та методичній літературі [61, 83, 88, 92] з фізичного виховання школярів молодшого шкільного віку під час розвитку фізичних здібностей та підвищення рівня фізичної підготовленості пропонується використовувати рухливі ігри.
За останній час [24, 25, 30, 80, 90], особливий інтерес проявляється до організації та проведення народних, національних ігор.
Так, О.В.Ружило [74] зазначає, що ефективним засобом фізичної підготовки дітей 8 – 9 років є національні рухливі ігри. Автор розробив спеціальні комплекси національних ігрових засобів, які в значній мірі сприяють розвитку фізичних здібностей у дітей 8 – 9 років. Далі автор зазначає, що найкращим засобом виховання швидкості рухів та реакції є ігри з елементами змагань.
Н.Є.Химич та О.М.Губаренко [87] зазначають, що народні ігри відіграють важливу роль у різнобічному розвитку як дошкільнят, так і дітей шкільного віку. На заняттях та уроках з фізичної культури народні ігри розвивають опорно-рухливий апарат і м’язову систему, сприяють удосконаленню рухових навиків та зміцненню здоров’я.
На думку О.Гребенюк [30] і А.В.Цьося [89], невід’ємною складовою переважної більшості свят є різні ігри та забави.
На думку О.П.Яковлівої [95], використання святкових обрядів, танців, ігор, розвиває у дітей гуманістичне ставлення до людей, а також рухливі якості та почуття колективізму, зміцнює здоров’я підростаючого покоління.
Результати експериментальних досліджень М.Малашенка показали, що заняття у формі інтенсивної гри дають дітям можливість виконувати велику кількість різних і достатньо координаційно складних рухів, що сприяє розвитку сили, спритності, гнучкості. На думку автора, виразне виконання вправ покращує у дітей почуття ритму, пластичності, граціозності.
В.Левків [55] пропонує включити в програму з фізичного виховання школярів засоби української народної фізичної культури, а саме: рухливі ігри, єдиноборства, рухливі забави та хороводи. Для ефективного використання даних засобів фізичного виховання частково змінюються і їх правила, які, на думку автора, забезпечують збільшення моторної щільності занять.
Результати досліджень В.Жилюка [39] показали, що використання комплексів українських народних ігор позитивно впливає на розвиток організму школярів молодшого шкільного віку, про це свідчать підвищені показники фізичного розвитку, швидкісних та швидкісно-силових здібностей, а також спритності.
В.І.Лях, В.Ф.Козлов та ін.[57] дослідили, що рухливі ігри можуть бути використані для розвитку спритності, та оцінки здібностей перебудови рухливої діяльності (ЗПРД) в умовах раптової зміни обставин у дітей 7 – 17 років.
В.Д.Ковальов, В.Н.Волков [44] стверджують, що проведення військово-спортивних свят сприяє розвитку фізичних здібностей школярів й виховує почуття патріотизму, колективізму і розуміння відповідальності та обов’язку.
В підвищенні ефективності занять з фізичної підготовки, зазначає С.П.Бенедь [8], велику роль відіграють позитивні емоції. Цікаві ігри піднімають настрій, стимулюють дітей до активних дій. Емоції радощів та задоволення позитивно впливають на функції основних внутрішніх органів на самопочуття і поведінку дітей, а негативні емоції порушують розвиток нервових процесів, погіршують психічне та фізичне здоров’я дітей.
М.В.Козій [45] вважає, що одним із важливих способів оптимізації процесу фізичної підготовки є формування у дітей мотивації до занять фізичною культури та досягнення високих результатів у розвитку фізичних здібностях. Проведені автором дослідження показали, що ефективність досягається лише тоді, коли заняття або окремі його частини проходять у формі змагання.
Збільшенню показників фізичної підготовленості дітей 5 – 7 річного віку сприяє конкретизація завдань. Установка – “стрибати якнайдальше” змінена на конкретну мету – “стрибнути за лінію”, яка накреслена на підлозі за результатами найкращого учня, підвищує дальність стрибків в даному віці на 7,5 м (Р > 0,05).
Деякі дослідники [20, 59] зазначають, що використання лише рухливих ігор у практиці фізичної підготовки школярів, не виправдано, оскільки в грі трудно нормувати фізичні навантаження та час на відпочинок між виконаними вправами, що не дозволяє цілеспрямовано впливати на розвиток конкретних якостей.
Використання рухливих ігор у системі фізичного виховання ймовірно розглядають і як активний відпочинок. Безумовно, рухлива гра дисциплінує, виховує індивідуальність, відповідальність, дозволяє переключитись з одного виду діяльності (інтелектуального) на інший (фізичний, емоційний).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
