113160 (591242), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Наголошуючи на неординарному підході до організації виховної роботи у школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, Б.С.Кобзар звертає увагу на важливість творчості дітей: «тільки довір'я, свобода творчості виховує почуття відповідальності за свої вчинки і дії, прагнення до самоврядування. На заміну методам вимоги і заборони приходять у школу методи переконання, довір'я, розвитку активності І самодіяльності» [17].
Отже, головний принцип педагогічного керування позаурочною виховною діяльністю у школі-інтернаті - це інтерес до самої дитини. її довільного вибору улюбленої справи, якою у неї є бажання займатися у вільний від навчальних занять час. Проте індивідуальний підхід не можна протиставляти колективному характеру виховної роботи. Багаторічна практика засвідчує, що виховна робота в школах-інтернатах лише тоді плідна, коли вона яскрава, насичена грою, гумором, романтикою.
Досвід роботи багатьох шкіл-інтернатів показує, що колективні творчі справи (КТС) посідають у методиці виховної роботи одне з головних місць. це спосіб організації наповненого працею, ініціативою, творчістю, товариством і радістю життя.
Колективна творча діяльність (КТД) - спільно розподілена діяльність вихователів і вихованців, ігрове інструментування дітей, колективний і творчий характер, особистісна орієнтованість. В основу методики колективних творчих справ покладено поняття «спільної турботи» що, за визначенням І.П.Іванова, — особливий зміст і характер діяльності, який задовільняє життєво-практичні, виховні погреби та інтереси особистості і колективу, в якому вона існує. У загальній турботі виявляється сутність активної громадської позиції особистості, її гуманістична спрямованість. Ніщо так не звеличує вихованця і не розвиває його всебічно, як роль і обов'язки молодшого товариша, вихователя по спільній діяльності, спрямованої на покращення довкілля. І ніщо так не підносить вихователя, як позиція старшого товариша вихованців по спільній турботі про інших і про себе.
Види роботи як складові КТС ми прогнозуємо у вигляді відповідних стадій, що відповідають етапам розвитку КТС: І стадія - попередня робота колективу дітей і вихователів; II стадія - колективне планування; ІІІ стадія - колективна підготовка КТС; IV стадія - проведення КТС; V - колективне підбиття підсумків КТС; VI - стадія найближчого застосування КТС.
Успішне використання КТС у виховній системі як загальноосвітньої школи, так і школи-інтернату можливе тільки за умов розвитку взаємостосунків:
— вихователів і вихованців у творчій співпраці;
— між старшими і молодшими дітьми;
— між самими вихователями та вчителями. Форми КТС для молодших школярів: гра-подорож у «Читай-місто», «Весела спартакіада», турнір ерудитів, операції «Золота фантазія», «Птахам нашу турботу», «Святковий сюрприз», естафета улюблених занять, казка-естафета, естафета дружби, концерт-блискавка «Жива газета», літературні карнавали, аукціон знань, аукціон народної творчості, пошук корисних справ, панорама творчих справ, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, конкурс фантастичних професій, ігри-змагання, ігри-атракціони, мандрівка у веселкову республіку, вечір таємниць, захист фантастичних проектів, місто веселих майстрів, клуб веселих та кмітливих, фестиваль мальованих фільмів.
Колективні творчі справи — пізнавальні, художні, спортивні, суспільно-політичні, організаторські — це, насамперед, спільне повнокровне життя вихователів і дітей, які діють разом.
1.2 Сутність та особливості педагогічного співробітництва
Сучасне суспільство представляє складні вимоги до підвищення якості освітнього процесу. Управління різними учбовими процесами стає все більш необхідним з урахуванням досягнень психологічної науки. Завдання педагога в учбовому закладі можна позначити як психологічне забезпечення педагогічною діяльністю. Будучи включеним в учбове життя, спостерігаючи і досліджуючи її, педагог-психолог може вийти на кризову ситуацію на самому початку її виникнення до того, як вона буде усвідомлена учнями або ж іншими педагогами.
Сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої людини, робить проблеми надання психологічної допомоги особливо значущими і гострими. У практичній психології особа психолога є невід'ємна частина методу. Практична психологія є не наочно-орієнтованою, а проблемно - центрованою, тобто направленою на пошук вирішень життєвих проблем. Майстерність педагога - психолога полягає в умінні подивитися на не вирішувану проблему в такому світлі, що вона стає вирішуваною наявними засобами. У ситуації надання допомоги педагог-психолог має справу з людиною як цілісністю.
Людина постає перед психологом цілісно. Центральною фігурою освітнього і виховного процесів є учень як особа. Решта всіх учасників, у тому числі і педагог - психолог, лише допомагають становленню особи, що вчиться, цілеспрямовано забезпечують його віковий розвиток з урахуванням природних передумов, схильностей і здібностей. Від психолога потрібний особливий тип відношення до дитини, заснований на допомозі в розвитку, послідовному проведенні принципів діалогу, проблемної розгляду кожної дитини як унікальної істоти. Весь процес виховання можна охарактеризувати як взаємодія його учасників. Не тільки вихователь впливає на виховуваних, але і вони впливають на вихователя. Так в процесі спільної діяльності педагог - психолог і учні вступають в певні види міжособової взаємодії. При цьому між ними виникають конкретні відносини, встановлюється як нормативний, так і особовий психологічний контакти. Здійснюється координація, узгодження індивідуальних зусиль окремих індивідів зі всією системою сумісних дій в досягненні поставлених завдань.
Спілкування при цьому виступає як засіб формування спільності індивідів, що виконують спільну діяльність. Спільна діяльність педагога - психолога і учнів включає ряд специфічних процесів і чинників, найважливішою з яких є співпраця - взаємодія. Динаміку спілкування істотно визначають міжособові відносини, що склалися між учасниками спільної діяльності, їх характер і рівень розвитку, і індивідуально-психологічні особливості індивідів, що спільно діють.
Співпраця - оскільки вона приймає розділення функцій, робить істотний вплив на спеціалізацію здібностей різних учасників. При успішній співпраці кожен повинен довіряти один одному, спиратися один на одного при виконанні сумісних дій, коли обидва партнери по взаємодії активно допомагають один одному, активно сприяють досягненню індивідуальної мети кожного і загальних цілей.
Аналіз літератури з даного питання показав, що когнітивні елементи цієї взаємодії можуть бути у взаєминах збалансованими, а можуть переважати один над одним. У формуванні кон'юнктивних взаємин, при яких педагог і учні прагнуть до соціального єднання, підтримки іншої сторони, можна виділити декілька етапів, кожний з яких несе певні функції. Психолог виступає як дослідник. Важливий показник - включеність всіх учасників процесу.
Основні фази моделі організації практичної співпраці
- утворення тотожного уявлення про мету
- планування мети
- виконання конкретних дій і операцій
- фаза формування - установка мети|ціль|, спілкування, узгодженість
- фаза планування – планування, договір, діяльність
- фаза виконання - початок вибору початкового змісту.
У фазах учасники вирішують певні когнітивні і комунікаційні задачі.
Педагогічна діяльність завжди була жорстко орієнтована на кінцевий результат, який виявлявся в знаннях, уміннях, навиках. Сформована у педагогів потреба в чітко певному результаті сприяє розвитку нетерпимості до невизначеності. Разом з тим будь-яка інновація супроводжується різного рівня невизначеністю. Уміння терпимо сприймати невизначеність, що породжується інноваційною діяльністю, бути толерантними до змін в сучасних умовах життєво необхідно для системи освіти. У зв'язку з цим пріоритетним завданням психологічного супроводу є| формування психічної готовності до інноваційної діяльності, активно позитивного відношення до неї і до професійного розвитку [5].
Використання даних психотехнології| на курсах підвищення кваліфікації педагогів і керівників загальноосвітніх шкіл сприяє підвищенню рівня толерантності до інновацій і формує нове покоління людей, здатних ширше використовувати свій потенціал і здібності, терпимо відноситися до нових ідей в освіті і в суспільстві в цілому.
1.3 Колективна форма навчання як фактор ефективності навчального процесу у початковій школі
Досвід свідчить, що колективне навчання має багато переваг. По-перше, воно допомагає учням розібратися, що саме їм потрібно, щоб знайти рішення або взяти участь у творчій роботі, і для цього їм не обов'язково знати всі відповіді або бути фахівцями. У невеликих групах вони вчаться думати й говорити про те, що вивчають. Колективне навчання покращує творче й критичне мислення, учить самооцінці та повазі до своїх товаришів. Ще одна перевага колективного навчання полягає у взаємодії учнів один з одним. Для них стане далеким дух суперництва, їм більш не захочеться «побити» кого-небудь кращим знанням предмета, а навпаки, вони будуть схильні допомогти своїм товаришам, і не тільки в навчанні [37].
Проведені в США дослідження свідчать, що в змішаних групах учні із середніми та слабкими здібностями при колективному навчанні можуть досягти позитивних результатів у навчанні. Під час традиційного навчального змагання й індивідуалізмі цього досягти не можна. Водночас встигаючі учні в разі використання колективного методу навчання вчаться також добре, як і при традиційному, заснованому на змаганні й індивідуалізмі.
Колективне навчання буде найефективнішим, якщо кожен учень класу буде поділяти почуття відповідальності лідера за клас, практикуватися в колективній роботі й одержувати індивідуальну оцінку. Ефективній колективній роботі також сприяють добре продумані ролі для кожного учня, щоб він знав, чого саме від нього чекають товариші та вчитель, відчував відповідальність не тільки за себе, а й за інших [16].
Незважаючи на те, що колективне навчання може бути надзвичайно ефективним, особливо під час вивчення питань географічного й екологічного характеру, це зовсім не означає відмову від інших методів навчання. Наприклад, змагання «Я виграю, ти програєш» може сподобатись учням, оскільки вони матимуть можливість розвивати здатність самостійно вирішувати поставлені перед ними завдання. Але в основному рекомендується застосовувати стратегію колективного навчання, гармонійно включаючи змагання і самостійне вивчення матеріалу в структуру домінуючої навчальної стратегії.
Під час розробки уроків з природи й екології можна використовувати запропоновані стратегії (методи), що, як показують дослідження, зроблять процес різноманітним і якісним. Застосовуючи на практиці стратегії, ви навчите учнів колективній роботі, критичному мисленню, що обов'язково стане в нагоді їм у подальшому житті, а також умінню правильно оцінювати себе й вірити у свої сили.
«Мозковий штурм»
Мета «мозкового штурму» полягає в тому, щоб зібрати якнайбільше ідей, що стосуються якоїсь проблеми, від усіх учасників уроку за обмежений
час. Після презентації проблеми учасники називають ідеї, фрази або слова, пов'язані з цією проблемою. Усі вони записуються на дошці або великому аркуші паперу в порядку надходження без обговорення, запитань чи коментарів. Перелік ідей використовується потім у подальшій роботі, що може проходити у формі дискусії з розподілом висловлених ідей у групи, з виділенням одних і відкиданням інших.
На уроках природознавства таку форму можна використовувати під час вивчення нового матеріалу, коли необхідно виявити знання учнів з певного питання. Цей метод дає змогу вчителю не переказувати відомі істини, а приділити увагу новому матеріалу, а учням — вільно висловлювати ідеї й створити почуття відсутності цензурних обмежень. Також «мозковий штурм можна використовувати й на уроках узагальнюючого повторення.
«Дискусія в групі»
Дискусія — загальновідомий метод, що використовується як правило в комбінації з іншими відомими метолами. Дискусія у великій групі корисна для вивчення досвіду всіх учнів і дає змогу всім присутнім зробити висновки. Учитель має заохочувати всіх до рівної участі в дискусії [23].
Проте відомо, що під час дискусії учні хочуть висловити свою думку, і при цьому всі одночасно. Створюється гамір. Тому на самому початку уроку або перед початком дискусії пропонується розглянути й обговорити деякі правила роботи в класі (цю ідею запропонували Девід і Роджер Джонсони, дослідники в галузі педагогіки й освіти університету Міннесоти).
Правила записують на дошці або аркуші паперу й повторюють на початку кожного уроку різноманітними засобами. Наприклад, можна показати правило пантомімою, рядком з пісеньки тощо.
Учні молодшого шкільного віку пропонують прості правила:
• не перебивати;
• не викрикувати;
• дати можливість висловитися іншим;
• правило «піднесеної руки» та ін.
У старшокласників правила для дискусії можуть бути такі:
• я буду намагатися не просто перемогти в суперечці, а прийти до найбільш правильного рішення;
• я постараюся залучити до участі в обговоренні всіх своїх однокласників;
• я буду терпляче вислуховувати думки інших, навіть якщо не буду з ними згоден;
• я зміню свою точку зору, коли побачу, що змушений зробити це.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
