112834 (591187), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Від загальної форми відтягни пластилін (глину) для шиїта голови, потім відтягни мордочку, а на ній — маленький носик.
З іншого кінця форми відтягни пластилін (глину) і пальцями утвори хвіст (мал.З).
З другої частини пластиліну (глини) зліпи ріжки і з'єднай з головою.
Стекою виділи очі, ніс. Зарівняй нерівності та надай фігурі характерні ознаки. Порівняй її із зразком (мал.4). Готову фігуру можна розфарбувати. Таким чином можна виліпити коника.
ІI.3 Процес створення керамічної іграшки на уроках образотворчого мистецтва
Для занять ліплення вчителю необхідно розробити тематику завдань, визначити, обрати способи створення глиняних фігурок і в цілому розробити процес виготовлення керамічної іграшки, який буде посильний для дитячої роботи та реальний зі сторони матеріальної бази та умов творчої праці. Як уже зазначалось, вчителю потрібно самому підготувати глину для занять. Це досить трудомісткий обсяг роботи, вимагає значних затрат часу. Тому вчителю необхідно заздалегідь підготувати глину (робочу масу) і принести її на урок ліплення, розділивши на порції, частини для кожного учня. На уроці учні працюють тільки над ліпленням своїх фігурок.
Одна із самих традиційних та популярних керамічних іграшок – це свистунці у вигляді фігурок коня, півника, зозульки, козлика, барана. Із декоративних настільних іграшок виділяються яскравістю та м’яким гумором зображення жіночих фігурок, всіляких годувальниць, “водоносок” тощо. Народні керамічні іграшки дивують своєю простотою та виразністю форми, яка передає саме яскраве, саме значне. Із дитячої іграшки вона поступово перетворилась в настільну декоративну скульптуру, яка використовується для прикраси інтер’єру. Заслуженою славою користуються іграшки, зроблені в Яворові Львівської області, Косові, Космачі Івано-Франківської області, а також Васильківська та Онішнянська кераміка.
Щоб доторкнутись до чудового світу народної керамічної іграшки, треба взяти в руки добре перемнуту глину та приступити до ліплення іграшки.
Розглянемо процес виготовлення простої іграшки - “Лялечка”. Таке завдання посильне для учнів молодших класів. Маючи елементарні навички роботи з пластиліном (підготовка дитячого садочку), учні сміливо можуть братися за це завдання.
Із шматка глини величиною з куряче яйце скачайте в руках кульку. Втисніть у неї вказівний палець на глибину приблизно двох фаланг. Перетисніть лівою рукою кульку в середині, розділивши її на дві частини. Нижня частина повинна бути більшою ніж верхня. Із верхньої частини ліплять тулуб, голову та руки, із нижньої – спідничку у вигляді дзвоника. Глибина спідниці-дзвоника повинна співпадати з довжиною вказівного пальця. Щоб зробити форму дзвоника, глину поступово обминаємо навкруги вказівного пальця. Коли товщина стінок буде приблизно 5-6 мм, переходимо до ліплення тулуба, голови та рук. Глину, яка знаходиться зверху, розділяємо на дві частини так, щоб верхня була менша, ніж нижня. Із нижньої виліплюємо тулуб та руки, а із верхньої – голову.
Підрівнявши ножем знизу спідничку, фігурку закріпляємо на дощечку, яку можна тримати на колінах або поставити на стіл. Намічаємо талію та руки, а із верхньої частини ліпимо голову разом з головним убором. Потім ліпимо із запасу глиняної маси, залишеної в середній частині фігурки, руки. Деякі деталі глиняної фігурки виконуються окремо, наприклад, фартух. Його вирізують із тонкої пластинки розкачаної глини. Змочити фартух водою, притиснути його треба як можна щільніше до спіднички.
Для ліплення “немовляти” на руках у “Лялечки” використовують малі деталі. Вони скоро сохнуть, тому їх треба ставити на мокру ганчірку. Перед тим, як з’єднати виліплені деталі одна з одною, їх треба змочити водою. Для ліплення “немовляти” розкачуємо невеликий валик глини. Із однієї його частини виліплюємо голівку, із другої – ноги. Залишається тільки виготовити із тонкої пластмаси плаття та приклеїти до фігурки “немовляти”. На заключному етапі вкладаємо немовля в руки “лялечки-няньки”.
Готову іграшку слід де-не-де підправити стеками та розгладити вологою ганчіркою, Після цього її можна ставити сушити.
Декоративна іграшка “Водоноска” ліпиться в тій же послідовності, що і “Лялечка”. Тільки у неї в руках не дитя, а коромисло з відрами.
Ліплення “Жар-птиці”. На відміну від фігурок людей жар-птицю повністю ліплять із цілого куска глини. Для цього слід добре розімнути в руках глиняний шматок та надати йому яйцеподібну форму. Потім закріпивши на дощечці, розділити зверху глиняний шматок на дві частини. Із однієї частини ліпимо голову, тулуб та ноги, а із другої – хвіст та крила. Закінчують ліпку тим, що тоненькі краї хвоста та крил вигинають хвилеподібно пальцями.
Іграшки-свистунці. Кінець дерев’яної палички завдовжки 7-10 см та товщиною 0,5-1 см обліплюють глиною та добре обтискають. Виліплюють свистунець у вигляді птаха, барана або коника. Знімають із палички та закривають отвір, затиснувши пальцями глину. Після цього знову заструганою на конус паличкою, але тонкою, роблять новий отвір з торця перпендикулярно знизу або зверху. Він повинен з’єднуватися з утвореною камерою. Всі отвори пробивають дуже акуратно. Випробовують, чи свистить виріб. З першого разу не завжди це вдається, але регулюючи отвори, ви можете досягнути успіху. Велика камера дасть низький звук, менша – високий. Потім виріб декорують.
Ще можна зробити так. Розпластати глину, завернути її з усіх боків та добре зліпити. Утвориться невелика камера.
Потім зверху доліпити решту деталей (крила, гребінь, ноги, хвіст тощо) та тоненькою паличкою проколоти отвори та нанести декор. Таким способом можна ліпити півників, курочок, зозульок, коників, баранців тощо.
Про глечик із глиняних спіралей або кілець було відомо вже стародавнім гончарам. Спосіб спіралей або кілець пернедував виробництву на гончарному крузі. Він не потребує особливого обладнання, але не дає ні особливої свободи творчості, ні великої різноманітності при створенні форм. Цього можна досягнути лише при використанні гончарного круга. Проте ліплення із кілець, спіралей посильне для учнів молодших класів. В такий спосіб можна легко створювати невеличкі фігурки порожнисті у середині.
Розглянемо послідовність виготовлення невеличкого горщечка. Як і в усіх інших випадках, перед початком роботи глину добре переминають, щоб вона була однорідною та щільною. На дощечку кладуть папір або шматок тканини. Залежно від висоти глечика підбирають і товщину шару, яка є також товщиною днища та стінок глечика. Вирізають із картону потрібного діаметру днище і прикладають на глину. Стеком обрізають глину та переносять на заготовлену дощечку. Після цього виготовляють кілька глиняних ковбасок такої довжини, яка тільки можлива без розриву. Кладуть перший джгут на дно, закручуючи його по спіралі. При цьому через кожний сантиметр глину легко та з однаковою силою придавлюють, намагаючись витіснити повітря. Коли перша спіраль повністю скручена, її кінець косо зрізають і до нього притискають початок нової спіралі. Це продовжують доти, поки стінка не збільшиться до 10-12 см. Обов’язково спостерігають, щоб виріб нарощувався геометрично правильно. Для цього під час роботи оглядають його з усіх боків. Оскільки він стоїть на окремій підставці, то його можна повертати разом з нею. Коли необхідні висота та контур форми досягнуті, шийку (верхню частину або завершення) попередньо підрізають, прикривають поліетиленовим мішечком та залишають для сушіння до підв’яленого стану. Поставивши глечик догори днищем, вибирають глину на глибину 0,5 см для утворення ніжки [ 25,.43 – 51 ] .
Іншим способом, за допомогою глиняних ковбасок, також можна нарощувати стінки. Після одного повного укладання джгут обрізають та з’єднують його кінці між собою. Таким же чином укладають наступний круг. При цьому створюється велика кількість з’єднаних кругів. Щоб не послабити виріб, з’єднання розміщують не на одній вертикальній лінії, а зміщено. Кільця можуть бути загладжені як і з внутрішнього боку, так і ззовні, або залишені як своєрідний декор, характерний для даного методу.
При розширенні форми потрібно поступово збільшувати довжину ковбасок, і навпаки, при звуженні – зменшувати. В міру розширення глечика напівфабрикат підв’ялюють все довше та довше, оскільки вага його стінок збільшуватиметься.
Виліплений та підсушений глечик декорують. Щоб він мав гладеньку поверхню, його загладжують вологою поролоновою губкою або шкуркою.
Для зручності в роботі можна виготовити круглий поворотний столик, який ще називають турнеткою. На ній виготовляють різні предмети, повільно повертають разом з виробом та перевіряють правильність його форми. Для зачищення днища та виточування ніжки перевертають і добре закріплюють виріб у центрі турнетки за допомогою вологих шматочків глини, притиснувши їх до шийки глечика та диска [ 33, 60 ].
Ще один цікавий спосіб виготовлення малих керамічних форм - формування за допомогою моделі.
Глину розкачують до товщини 5-7 мм, накривають нею просту, вирізану із затверділого гіпсу або деревини модель (наприклад, медальку), покриту шматочком тонкої тканини. Не продавлюючи дуже глини, притискають її всю якомога щільніше, починаючи від центра і до країв, щоб витиснути повітря. Залишок глини підрізають, на цій же моделі сирець підв’ялюють.
Після підсихання (а не висихання) виріб знімають із моделі, зачищають і легко загладжують вологою губкою. Можна ще до основної форми доліпити невеличку деталь.
Розглянемо технологію виготовлення намиста із кульок, циліндрів, еліпсів, кубиків або пластинок. Для цього розкатують глиняну ковбаску будь-якого діаметру та стеком нарізують майбутні намистинки. Якщо намисто складатиметься із однакових кульок, то нарізи повинні бути однаковими за довжиною. А коли потрібні різного діаметру кульки, то відповідно розкатують більшого та меншого діаметру глиняні ковбаски. У долонях обкатують нарізані шматочки в кульки. На їх поверхню наносять дротиком по колу невеличкі проколи, або стеком канавки тощо. Аналогічно чинять із пластинками або циліндриками. При цьому можна проявляти фантазію та винахідливість. В кульках, циліндриках та пластинках тонким дротиком роблять отвори. Із глини можна виготовити різноманітні ґудзики. Для цього на тканині (мішковині) розкладають глину та накривають її зверху теж тканиною. Розкатують качалкою і знімють шар із тканини. З нього і вирізають ґудзики [16, 19 – 21].
Дитяча керамічна іграшка – дивовижний світ пластики, форми, гармонії. Ознайомлення та вивчення цього виду кераміки у шкільній практиці розкриває широкі можливості для творчого розвитку школярів.
Висновки
Проведений науково-методичний аналіз педагогічної, методичної та мистецтвознавчої літератури показав глибоке зацікавлення дослідників у пошуках педагогічної направленості декоративно-ужиткового мистецтва України. Будучи невичерпним джерелом культури українського народу і духовним оберегом, воно допомагає виховувати та формувати юну особистість, як повноцінну, естетично збагачену людину сучасності.
В ході виконання дипломної роботи нами зроблений ретроспективний огляд історії розвитку народної кераміки, її регіональних особливостей, функціонального значення, змісту і форми, декору і кольору. В дослідженні детально описано та проілюстровано техніки ліплення малої пластики, зображено інструменти та приспосіблення.
На основі теоретичного дослідження та вивчення взірців керамічних виробів, а саме народної іграшки, розроблено методику проведення занять ліплення в молодших класах.
В роботі описано процес, послідовність виготовлення керамічних іграшок в умовах шкільного кабінету образотворчого мистецтва. Додатки включають ілюстративний матеріал, ескізи іграшок та фотографії готових виробів, які учні можуть виготовляти за допомогою невибагливих інструментів та доступної сировини.
Отже, проведене науково-теоретичне дослідження даної теми, опрацювання практичних можливостей використання художньої народної кераміки в навчальному процесі виявили широке поле плідної навчально-виховної та творчої роботи з учнями на уроках образотворчого мистецтва. Ознайомлення учнів з народною керамічною іграшкою та розвиток вмінь створювати керамічні вироби розширює діапазон пізнання, розвиває творчу активність, спонукає до подальшої образотворчої діяльності.
Література
1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є, Декоративно-прикладне мистецтво.- Львів, Світ, 1992. – 272 ст.
2. Азаренко А.І. За порадою до мистецтва. К., Рад. школа, 1990, №6,
С.37-38.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
