112327 (591089), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

2) інструментальна, що показує, які установлені знання про об'єкт, способи пізнання;

3) мотиваційоно-оціночна, що розкриває ціннісну сутність знань про об'єкт із позицій суспільства, світогляду вченого, потреб людини, у результаті чого суб'єкт довідається, навіщо необхідно вивчати даний об'єкт. Кожен елемент інформаційної структури навчального предмета, як показують дослідження проблеми, може бути об'єктивною основою міжпредметних зв'язків у змісті навчання. У свою чергу, відбиваючи міжнаукові ідеї, вони є і джерелом побудови змістовної структури навчального матеріалу, вносячи в нього "міжнаукові компоненти" [55, 56].

Отже, між предметні зв'язки – це особливо значимий у сучасних умовах наукової інтеграції фактор формування змісту і структури, навчального предмета, а сама структура навчального предмета служить одним з об'єктивних джерел різноманіття їхніх видів і функцій.

У традиційному розподілі наук на гуманітарні, природні, технічні відбиті об'єктно-предметні відносини між ними. Такий поділ закріплений у циклах навчальних предметів, що згруповані по спільності об'єктів вивчення – суспільство, природа, праця. При цьому виникають внутріциклові і міжциклові зв'язки, що систематизують знання й уміння учнів навколо загальних об'єктів пізнання.

Об'єктно-предметна лінія міжпредметних зв'язків у предметній системі навчання предметів пізнання. Представлення про синтетичний, учбово-пізнавальний характер діяльності учня виникло в процесі переходу дослідників від вивчення зовнішньої, існуючої незалежно від учня як суб'єкта діяльності, сторони навчання (його змісту, методів, форм організації) до вивчення внутрішніх, змістовно-операційних і мотиваційних процесів. При цьому дослідники виходять з положення Л.С.Виготського про те, що психічні новотвори складаються в якісних змінах і в особистості й у діяльності дитини. У рішенні питання про морфологічну структуру навчальної діяльності як дидактичній основі міжпредметних зв'язків важливо спиратися на положення про єдність свідомості і діяльності і відповідності способів дій змісту знань учнів. Багатство змісту навчального предмета, його складна структура обумовлюють і багатогранність навчальної діяльності. Базисні компоненти навчальної діяльності, як показує аналіз, визначаються пізнавальним, практичним і ціннісно-орієнтаційним її характером, зв'язаним із засвоєнням відповідних видів знань, представлених в інформаційній структурі навчального предмета [71].

Пізнавальна діяльність націлена на перетворення образів (понять, теорій, законів) об'єктів реального світу, що раніше склалися у свідомості учня, що досягається в процесі засвоєння нових знань і способів їхнього одержання. Оперування знаннями при цьому відбувається у внутрішньому плані, і пізнавальна діяльність учня носить теоретичний характер. Міжпредметні зв'язки по лінії пізнавальної діяльності укладені в рішенні на уроках по різних навчальних предметах однотипних пізнавальних задач, націлених на засвоєння аналогічних по своїй структурі знань (теорій, законів, понять і ін.). Пізнавальні уміння, що здобуваються учнями, під впливом міжпредметних зв'язків стають узагальненими, загальнопредметними і міжпредметними.

Практична діяльність учнів – це вивчення і перетворення реальних об'єктів шляхом застосування наукових знань з метою одержання нових фактів, емпіричних чи висновків упредметнених продуктів діяльності. Практична діяльність учнів реалізується в конкретних формах: трудова, фізична, конструктивно-технічна, розрахунково-вимірювальна, обчислювальна, експериментальна, образотворча, мовна. Здійснюючи практичну діяльність, учні засвоюють правила дій, алгоритми операцій і відповідні уміння і навички. "Ціннісно-орієнтаційна" – це оцінна діяльність учнів. Вона відбувається в процесі засвоєння ціннісних аспектів знань, світоглядних ідей, зв'язків між наукою й ідеологією, що служать орієнтирами в навчальній діяльності учнів при навчанні всім навчальним предметам. Навчальна діяльність також має специфічні прийоми навчальної роботи, формує уміння самостійної роботи з книгою, необхідні для самоосвіти, а також створює джерела міжпредметних зв'язків по лінії загальнонавчальних умінь – організаційно-пізнавальних, бібліографічних і інших [63, 67].

У процесі навчальної діяльності учні можуть робити пізнавальні, практичні, дії, що відповідають ціннісній орієнтації приватних цілей засвоєння системи предметних знань. "Зсув мотиву на мету" И.С.Кон розглядав як основний механізм виникнення нового виду діяльності суб'єкта. Виникнення у відповідних мотивів, що учаться, потреб обумовлює їхнє включення в пізнавальну, практичну, “ціннісно-орієнтаційну " діяльність. Реалізація міжпредметних зв'язків ставить задачу вивчення діяльності учнів по засвоєнню цих зв'язків. Виникає новий компонент навчальної діяльності - "міжпредметний" (див. додаток Б) [35]. Міжпредметні зв'язки по видах діяльності учнів висвітлені в ряді досліджень. Їх аналіз дозволяє укласти, що в основі виділення видів діяльності як основ міжпредметних зв'язків лежать загальні для споріднених наук методи (спостереження, експеримент) і специфічні для окремих предметних областей способи дій, що під впливом переносу на суміжні дисципліни трансформуються в узагальнені уміння учнів. Наприклад, розпізнавати хімічні речовини по їхній будівлі і властивостям – у хімії; класифікувати рослини і тварин по систематичних групах – у біології; розрізняти типи і види механізмів і машин – у техніку і т.п. Приведені приклади предметних умінь включають загальні дії, обумовлені пізнавальною метою – розпізнати, розрізнити, диференціювати. Ці загальні дії створюють базу для міжпредметного переносу і генералізації умінь у загальнопредметні. У суміжних предметах, що вивчають загальні об'єкти, формуються "групові" уміння, що спираються на загальні методи пізнання явищ громадського життя, мистецтва, техніки, природи, мови. Морфологічний поділ умінь відповідно до змісту знань і відповідними їм видами діяльності (пізнавальні, практичні, оцінні, навчальні) перетинається з їхнім функціональним поділом на репродуктивні, пошукові, творчі і міжпредметні, що відбивають різний рівень сформованості вмінь учнів у процесі учбово-пізнавальної діяльності [84].

Дослідження в області формування вмінь учнів на основі міжпредметних зв'язків знайшли взаємодію загальних, особливих і одиничних компонентів дій в умінні різного рівня узагальненості. Міжпредметність умінь (і знань) – це їхня функціональна якість, що здобувається в процесі переносу й узагальнення способів дій з різних навчальних предметів. Міжпредметність як якість знань і умінь відбиває їхній генезис, походження в процесі наукової інтеграції, породження нових знань і методів на стику різних наук. Міжпредметні уміння – це здатність учня встановлювати і засвоювати зв'язку в процесі переносу й узагальнення знань і умінь із суміжних предметів. Таким чином, навчальний предмет і навчальна діяльність є дидактичними основами визначення міжпредметних зв'язків саме тому, що вони як системні об'єкти процесу навчання являють собою єдність загального й особливого. Спільність структурних компонентів навчальних предметів і навчальної діяльності служить джерелом межпредметных зв'язків у процесі навчання. Порівняння основних видів знань у структурі навчального предмета й у структурі навчальної діяльності учнів виявляє їхню визначену аналогію. Тому міжпредметні зв'язки в навчанні можуть здійснюватися в наступних основних напрямках:

1. формування необхідних для становлення світогляду учня систем понять з опорою на наукові факти, теорії, закони, ідеї, загальні для суміжних наукових областей;

2. формування загальних для суміжних предметів умінь, і в першу чергу елементарних, на яких базуються більш складні методи засвоєння ідейних зв'язків між предметами (користатися загальними системами одиниць і математичних дій на уроках математики, фізики, хімії; підбирати фізичні приклади математичних залежностей і т.п. );

3. формування на базі узагальнених знань і умінь вірного оцінного відношення до предметних знань, у чому особливе значення мають міжциклові зв'язки і світоглядні навчальні проблеми;

4) формування політехнічних знань і трудових умінь, що вимагають комплексного застосування знань основ наук на практиці [78].

1.3 Сутність поняття “міжпредметні зв’язки” та їх функції

Освітні функції міжпредметних зв'язків. Удосконалювання змісту утворення в школі спирається на комплексне використання в навчанні міжпредметних зв'язків. Це є одним із критеріїв добору і координації навчального матеріалу в програмах суміжних предметів. Взаємне узгодження й інтеграція видів знань і умінь, що відбиті в нових програмах, стало можливим завдяки численним дослідженням конкретних взаємозв'язків між предметами усередині циклів. Відповідний аналіз по предметах природничонаукового циклу проведений у багатьох дослідженнях: фізика-хімія; фізика-біологія; біологія-хімія; фізика-математика; хімія-математика. Вивчаються складні взаємозв'язки груп предметів, що формують природничонаукову і політехнічну систему знань. Виявляються загальні наукові основи сучасного виробництва, відображення яких повинне знайти місце в загальній системі міжпредметних зв'язків. У центрі уваги більшості дослідників коштує аналіз розвитку загальних природничонаукових понять, законів, теорій. Різний ступінь узагальненості наукових понять (спеціальні, фізико-хімічні, фізико-математичні, біохімічні, фізико-хіміко-біологічні, політехнічні, власне методологічні) втілюється в різних рівнях зв'язків: внутрішньокурсові, внутрішньо предметні, внутрішньоциклові, межциклові. Освітні функції міжпредметних зв'язків природничонаукових і гуманітарних предметів націлені на формування цілісної системи знань учня про природу і суспільство, єдиної наукової картини світу [18, 24].

Виховні функції міжпредметних зв'язків. Аналіз досліджень показав, що підвищення освітнього рівня навчання за допомогою міжпредметних зв'язків підсилює його функції, що виховують. Очевидно, що інтегрування і координація змісту навчальних предметів закладають міцний фундамент наукового світорозуміння. Широкі філософські узагальнення - матеріальна єдність і пізнаванність світу, закони розвитку і взаємозв'язок явищ природи і суспільства - ґрунтуються на фундаментальних законах природознавства й суспільствознавство. Тому формування діалектико-матеріалістичного світогляду базується на здійсненні особливо важливих зв'язків між циклами предметів [17]. Розвиток методологічних понять (закон, явище, процес, гіпотеза, модель), що створюють системність знанні учня, можливо лише на основі широких міжпредметних зв'язків.

Міжпредметні зв'язки розглядаються як один зі шляхів розвиваючого навчання, що веде до формування якісно нових утворень у навчальній діяльності школярів – міжпредметних понять і міжпредметних умінь.

Розвиваючі функції міжпредметних зв'язків впливають на розвиток самостійності, пізнавальної активності й інтересів учнів. Аналіз розвиваючих функцій зв'язаний з вивченням діяльності. Серед загальних (міжпредметних) видів діяльності розглядаються мовна, вимірювально-розрахункова, творча й ін. Цей напрямок одержав розвиток у дослідженнях, предметом яких виступили узагальнені уміння, що характеризують визначені види діяльності, загальні для ряду предметів. Виявлено продуктивну роль узагальненої орієнтованої основи дій при формуванні такого виду діяльності, як рішення просторово-проекційних задач, загальних для уроків геометрії, креслення, географії. Розкрито можливості формування комплексу умінь творчої діяльності при здійсненні міжпредметних зв'язків. Для багатьох досліджень по проблемі міжпредметних зв'язків виявляється типовим застосування пошукових методів навчання, проблемно-пізнавальних задач, елементів дослідження. Це природно, оскільки такі методи забезпечують необхідні для формування системи знань і пізнавальних умінь психолого-педагогічні умови - їхній перенос і узагальнення в навчальній діяльності учня, розвиток його розумової активності [34].

Дослідження виходять зі спільності понять (складу знань), видів діяльності й умінь (мовних, розумових, образотворчих і ін.) у різних навчальних предметах. Це створює об'єктивну основу для здійснення різнобічних міжпредметних зв'язків у єдності їхніх освітніх, розвиваючих і функцій, що виховують.

Усвідомлення вчителями й учнями значимості міжпредметних зв'язків. Студент педагогічного вузу повинний підготуватися до реалізації в школі міжпредметних зв'язків у всіх їхніх багатопланових функціях, знати їхній зміст і шляхи досягнення.

Зв’язок міжпредметних зв'язків з принципами навчання:

1) міжпредметні зв'язки як один зі способів здійснення кожного з принципів навчання;

2) міжпредметні зв'язки як самостійний принцип побудови дидактичних систем локального характеру в предметній системі навчання [26, 29].

Міжпредметні зв'язки - це складний компонент, що вимагає дотримання принципів науковості, систематичності, свідомості. Використання міжпредметних зв'язків забезпечує, наприклад, найбільш повну реалізацію принципу науковості в предметній системі навчання по наступним аспектах: 1) створення представлень про цілісні одиниці наукового знання (про системи понять і закони в середніх класах і про теорії і комплексні проблеми - у старших);

2) розкриття сучасних тенденцій розвитку науки, що виникають під впливом процесів інтеграції (соціалізації, гуманізації, теоретизации, математизації й ін.);

1. формування в учнів представлення про науку як системі знань і як системі методів;

2. більш повне розкриття історії науки і її практичного застосування;

5) більш яскраве висвітлення соціальної цінності гуманітарних і природничонаукових знань [38].

Міжпредметні зв'язки підсилюють взаємодія всіх дидактичних принципів у реальному процесі навчання. Функціонуючи як самостійний принцип, вони можуть визначати цільову спрямованість всіх інших принципів, підкоряючи їх рішенню головної задачі - формуванню наукового світогляду, цілісної системи знань про природу і суспільство. І тоді наочність, систематичність, індивідуальний підхід, колективність, зв'язок із практикою, активізація навчання стають засобами реалізації міжпредметних зв'язків у побудованій на їх основі дидактичній системі.

Саме в ролі самостійного принципу ідея міжпредметних зв'язків виконує свою організуючу роль: впливає на побудову програм, структуру навчального матеріалу, підручників, на добір методів і форм навчання. У задачах навчання необхідно відбивати застосування, розвиток, закріплення й узагальнення знань і умінь, отриманих учнями при вивченні інших предметів. У змісті навчального матеріалу важливо виділити питання, вивчення яких вимагає опори на раніше засвоєні (з інших предметів) знання, а також питання, що одержать розвиток у наступному навчанні новим дисциплінам. Необхідно в кожній навчальній темі відокремити спеціальні для предмета і більш широкі, загальні для ряду предметів, поняття, розвиток яких здійснюється за допомогою міжпредметних зв'язків. Велике виховне значення має визначення світоглядних висновків, що можуть бути зроблені на основі міжпредметних в'язків. У методи навчання міжпредметні зв'язки вносять постійний елемент застосування знань, отриманих в інших курсах. Це активізує мислення учнів, спонукує їх до аналізу, синтезу й узагальненню знань, що відносяться до різних наук. Принцип міжпредметних зв'язків націлює на формулювання проблеми, питань, завдань для учнів, що орієнтують на застосування і синтез знань і умінь з різних предметів. Систематичне використання міжпредметних зв'язків створює можливості широко користатися дидактичними матеріалами і засобами наочності (підручниками, таблицями, приладами, картами, діафільмами, кінофільмами), що відносяться до одного навчального предмета, при вивченні інших дисциплін. В організації навчання виникає потреба в комплексних формах - узагальнюючих уроках, семінарах, екскурсіях, конференціях, що мають міжпредметний зміст. Такі форми зв'язані з колективним рішенням міжпредметних навчальних проблем у сполученні з індивідуальними завданнями, що відповідають пізнавальним інтересам учнів. Міжпредметні зв'язки вимагають координації діяльності вчителів, вивчення навчальних програм по родинних предметах, взаїмовідвідування уроків.

Характеристики

Список файлов ВКР