112145 (591042), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.

Категорія відмінка.

Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.

Залежно від функціонального значення іменник видозмінюється за відмінками.

Категорію відмінка в сучасні українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Відмінок	Питання для істот	Питання для неістот
Називний	Хто?	Що?
Родовий	Кого?	Чого?
Давальний	Кому?	Чому?
Знахідний	Кого?	Що?
Орудний	Ким?	Чим?
Місцевий	(На) кому?	(На) чому?
Кличний

Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова – в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.

Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).

У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об’єктне/суб’єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб’єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб’єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб’єктне значення орудного разом із об’єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням – обставинної характеристики. І, нарешті, суб’єктне значення орудного протиставляється об’єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі і орудному.

Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв’язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов’язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.

Називний відмінок відповідає на питання хто? що?, називає суб’єкт (виконавця дії). Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється усім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків непрямими.

Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета: Сонце заходить, Гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).

Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово – це зброя) – як форми координованої з підметом.

Родовий відмінок відповідає на питання кого? чого? Основне значення родового відмінка об’єктне: а) прямого об’єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав друга); б) прямого об’єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках – комплективне (загін добровольців, гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер муки, кілограм цукру). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибутивну характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926 року).

У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати до Канева, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих) та інші значення, що нашаровуються на основі значення родового відмінка.

Давальний відмінок відповідає на питання кому? чому? Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об’ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосили наказ студентам, відведуть кошти дитсадку).

Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб’єкта в безособових конструкціях: Дітям радісно. Олені не сидиться).

При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямування (пам’ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові).

У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв’язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам, вибіг назустріч батькові).

Знахідний відмінок відповідає на питання кого? що? Основне значення знахідного відмінка – це вираження прямого об’єкта, в той час як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками.

Знахідний прямого об’єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш, вибрати книгу). Інші значення знахідного: часу (просидів день, навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного, об’єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, наприклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за товариша, сильніший за смерть.

Орудний відмінок відповідає на питання ким? чим? З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем, кивнути головою); засобу пересування (їхати поїздом, пливти човном); 2) суб’єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією) або співучасника діяча – соціативне значення (мати з дочкою ідуть ,); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами, не писати місяцями), місця (пробиратися лісами, іти полем), порівняння і перевтілення (вити вовком, летіти стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, стати героєм, зробитися ледарем) та ін.

У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні семантико-синтаксичні значення: об’єктні (розмовляти з учнем, їхати з товаришем), атрибутивні (дівчина з косою), обставинні (звернутися з запитанням, перебувати під водою, вийти перед світанком), предикативні (борщ був з перцем) та ін.

Місцевий відмінок відповідає на питання на кому? на чому? Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживанням при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією.

Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по полю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об’єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі).

Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію – звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб: Ой ти, дівчино, з горіха зерня (І. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С. Руданський); Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! (Т. Шевченко).

Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма зберігається з формою називного відмінка.

Основні значення відмінків образно передав Д. Білоус у поезії «Це ж як вірш»:

Називний питає хто ти? що ти?

Хоче він про наслідки роботи

і про тебе чути лиш похвали,

щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого -

Хоче знати він кого? чого?

І про тебе знать, якого роду,

що немає роду переводу.

Все давальний дасть - не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

що даєш і ти свому народу?

У знахідного свої потреби:

він - кого? і що? - питає в тебе.

І кого всі ми за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А орудний хоче знать: ким? чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А місцевий - де? В якому місці?

Хоче знати - у селі чи в місті?

Кличний закликає всіх навколо:

гей, Іване, Петре чи Миколо,

ви не будьте сонні та байдужі -

у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова - як ружі,

а самі відмінки - наче вірш.

Відмінювання іменників

За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) ролу з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота, Олена, Микола, лівша, земля, суддя, Валя).

До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на –о (батько, Петро, Дніпро); іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення –о, -е (перо, полотно, поле), а також -я, крім тих, що при відмінюванні мають суфікси –ен-, -ат- (листя, знаряддя, клоччя). Суди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом -иш(е) (вовчище, носище).

Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчують на твердий чи м’який приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.

Характеристики

Список файлов ВКР