112145 (591042), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

міфологічні і демонічні образи (мавка, лісовик, чорт, домовик, демон, Юпітер, Діана) ;

померлих (мрець, небіжчик, покійник);

усі інші назви – явищ, предметів, абстрактних понять – входять у категорію неістот.

Граматичне поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі. Назви сукупності осіб (клас, група, гурт, натовп) і назви мікроорганізмів (бацила, мікроб, вірус) відносяться до назв неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот – форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей) ; слухав жайворонка (жайворонків) ; поклав зошит (зошити) ; беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках – у давальному і місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному і місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія –у (-ю) : клен-у, Дніпр-у, піджак-у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію –а (-я), наприклад: алігатор-а, учн-я, Іван-а; у назвах неістот флексія залежить і від інших угрупувань цих іменників (наприклад: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, сирт-у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності / імперсональності).

1.2 Граматичні категорії іменника

Категорія роду.

Граматична категорія роду є одна з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого жіночого і середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно – характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджувальних з ними слів – прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець – українка, шахіст – шахістка.

У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.

Більшість іменників розподіляться за родами залежно від характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;

2) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);

3) деякі іменники на –о (батько, Дніпро, Павло).

До жіночого роду належать:

1) більшість іменників на –а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;

2) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать:

1) майже всі іменники на –о, -е (срібло, марево, море, поле);

2) частина іменників на –а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча та ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, ніч-ю.

Проте система флексій – не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на –а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на –а (-я) може мати значення двох родів – жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, ледащо, Саша. Рід таких іменників визначається в реченні, тобто синтаксично, за допомогою інших слів, наприклад: А дівчина – сиротина, у наймах марніє; Заспіває та й згадає, що він сиротина; Одна, одна, як сирота, на чужині, гине! Отакий-то мій Ярема, сирота убогий (Т. Шевченко).

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. д.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).

Словотворчі співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран – вівця, кріль – кролиця, гусак - гуска) та деяких диких (наприклад: слон – слониха, заєць – зайчиха, вовк – вовчиця, ведмідь - ведмедиця).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід

кабан свиня порося

бик корова теля

кінь кобила лоша

лев левиця левеня

заєць зайчиха зайченя

Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я),приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.

У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (наприклад: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад: канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).

Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.

Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче та ін.

До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.

Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.

У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію – вказівку на стать.

Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.

Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь – жіночого роду (рос. путь – іменник чоловічого роду).

Категорія числа

Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне позначення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена одиничність чи множинність.

За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.

Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.

Однина – граматичне значення для позначення одного предмета – протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день – дні, стіна – стіни, книга - книги). Однина, крім основного свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад: У будівництві човнів широко використовуються граб, дуб, бук та інша деревина.

Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слово ряд, низка, стос – як сукупність багатьох предметів.

Форми множини таких іменників вказують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти – два гурти, полки – п’ять полків, колективи – кілька колективів). Порівняємо також значення однини і множини в іменниках типу квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають лише форму однини чи множини.

До іменників однинної форми належать:

слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно);

слова із збірним значенням (старостат, учительство, агентура, дрібнота, рідня, городина, вишняк);

назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність).

Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, ґатунків (вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи).

Однинну форму мають також іменники – власні назви: Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.

Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.

Значення числа в однин них іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина' - глиби'ни, висота' - висо'ти).

До іменників множинної форми належать:

назви конкретних предметів парної або симетричної форми: вила, ворота, кайдани, ножиці, ковзани, штани;

назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, кучері, солодощі, фінанси, чари, шахи;

назви речовин, залишків: вершки, ліки, дріжджі, консерви, висівки;

назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;

назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори;

деякі географічні назви: Чернівці, Карпати.

До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі.

Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв’язок іменника з числівником.

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв’ю – цікаві інтерв’ю, таке па – такі па, нове кашне – нові кашне.

Характеристики

Список файлов ВКР