112138 (591039), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Трапляються випадки, коли письменники, побоюючись, що художник може викривити образи персонажів, не бажають ілюструвати свої твори. Найбільше це стосується книжок для дорослих. Дитячі ж книжки просто неможливо уявити без ілюстрацій. Адже художники «приходять» до дітей, коли малята не вміють ще не тільки читати, а й навіть добре говорити. Ілюстрування книжок для дітей різного віку підпорядковується правилам, що продиктовані особливостями дитячого сприйняття і, разом з тим, має безмежний простір для творчості, вигадки, фантазії. Бо якщо малюнки в усіх творах будуть схожими, то книжки дуже швидко стануть нецікавими. Мова малюнка інколи виявляється важливішою, впливовішою, ніж друковане слово. У ній діють свої закони зорової метафори, ритму. І кожен художник відкриває власну неповторну, промовисту для людського сприйняття мову.

Основні принципи та вимоги до книжкової ілюстрації складались десятиліттями. Одним із принципів є педагогічна, виховна спрямованість книжкової графіки. Зробити книжку яскравою і зрозумілою для дітей — основне завдання письменника і художника — авторів дитячих книжок. Діти дуже допитливі, вони жадібно пізнають світ. Тому необхідним в ілюстраціях для дітей є пізнавальний елемент. Малюнки повинні давати відповіді на всі дитячі «Як?», «Чому?», «Де?», «Навіщо?». Ілюстрації до текстів розширюють світ дитини, вони розповідають про знайомі та незнайомі для них речі, про тварин і рослини, які живуть і ростуть і поруч, і досить далеко, про те, що слід робити, а чого уникати.

Спостерігаючи за дітьми, художники дуже швидко помітили їхню схильність до творчості, яка виявляється у дитячих іграх. І митці, задовольняючи дитячу потребу самовираження, «заговорили» з дітьми мовою гри, серйозно запрошуючи їх грати чесно і на рівних, відчувати себе діючою особою. Ілюстрації у дитячих книжках мають також і розважальну мету. Врешті-решт, вони виховують у дітей любов до прекрасного, учать бачити його у житті, у природі, у людині. Запам’ятовуючись, ілюстрації формують естетичні смаки дитини [20].

Книга для дитини - результат спільної праці письменника і художника. Слід зауважити, талановитого письменника і талановитого художника.

Письменник створює словесну картину, художник відтворює зоровий образ. Ця єдність словесного і зорового - важлива для маленького читача. Як дитина, що вміє читати, а особливо та, яка ще не вміє читати, знайомиться з книгою? Вона гортає сторінки, вишукує ілюстрації і зачаровано їх розглядає. Щоб книга стала неповторним чудом, магнітом, який постійно притягує дитячу увагу, в ній повинні бути яскраві ілюстрації.

Прикро, що у наш час, час відсутності книжкового дефіциту, на прилавках можна побачити книги для дітей без ілюстрацій. І зовсім гірко стає, коли бачиш дитячі книги-штампи, в яких зображені герої з бездушними ляльковими обличчями, що не виражають будь-яких емоцій. Героїні уніфіковані: Попелюшка схожа на Зачаровану Красуню та Білосніжку, а разом вони схожі на Червону Шапочку та Дюймовочку.

Велика кількість ілюстрацій до дитячої книги є вільними малюнками, нічим не пов'язаними із твором. Прикладом цього є ілюстрації до книги С. Я. Маршака [Маршак 2001: 56]. У вірші «Зеленая страница» поет змалював таку картину:

Вот темно-красная божья коровка,

Спинку свою, разделив пополам,

Вскинула крылья прозрачные ловко

И полетела по божьим делам.

Художники С. Бордюг, Н. Трепенок подадає текстові. На малюнку сонечко відправилось у мандри, спираючись на ціпок. З якою метою деякі ілюстратори допускають неточності, ігноруючи текст? На це питання важко відповісти. Можливо, неуважно читаючи твір, можливо, не погоджуються із авторським баченням і протестують... Проти чого? І яку функцію, на їхню думку, повинна виконувати така ілюстрація?

Книга казок Шарля Перро "Казки матусі Гусині" одна із перших, з якою ознайомлюються діти. Дуже важливо, щоб маленькі читачі побачили казковий світ очима такого художника, як Гюстав Доре, що перебував у повній духовній єдності із письменником Л. Август Гюстав Доре (1832-1883) у 1862 рр. підготував ілюстрації до казок Ш. Перро, яких майстерно поєднав фантастичне і реалітичне, жахливе і смішне. В ілюстраціях, казки "Червона Шапочка" марно шукати двозначності. Художник начебто проігнорував грайливу мораль казки: спокусливі чоловіки дуже небезпечні молодим дівчатам:

Красавицам и баловницам,

В пути, встречая всяческих мужчин,

Нельзя речей коварных слушать,

Иначе волк их может скушать.

Ілюстрації Г. Доре - це суто фантастичний світ, в якому живе чарівна сміла дівчинка Червона Шапочка, що не лякається страшного величезного вовка. Але разом із тим ці ілюстрації, не розкриваючи казкової алегорії, вимушують читача замислитися над алогічністю казки. Якщо читач і повірив казці, то малюнку повірити важко.

Свої казки Ш. Перро пристосував для читання у світських салонах, мова автора вишукана, описи картинні. Але у французького письменника є одна казка, у якій він реалістично змальовує життя народу, злидарів, в усьому залежних від ласки жорсткосердних дворян. У казці "Хлопчик-Мізинчик" Ш. Перро показав без прикрас життя багатодітної родини лісоруба, якому нічим годувати дітей і щоб не бачити їхньої мученицької смерті батьки вирішують завести їх у ліс і там кинути. Жахливий, реалістичний, зовсім не казковий початок твору нагадує хрестоматійну новелу В. Стефаника "Новина". Гриць Летючий вирішив убити своїх дітей» щоб не дивитися на їх повільну смерть від голоду. Однак, на відміну від українського новеліста Ш. Перро у цьому творі, як і в інших казках, переходить від життєвої правди до фантастики, подає чарівний шлях своїх героїв до порятунку, до щастя. Г. Доре в ілюстрації до казки не відступає від тексту, змальовуючи ймовірні зорові образи. Перед нами обшарпана, наче пограбована оселя, виснажені голодом обличчя героїв, безрадісні очі. Голова лісоруба повернута до дружини, в очах питання: "Що робити? Як далі жити? Як прогодувати дітей?". Художник і тут використовує освітлення: відблиски від вогнища падають на обличчя чоловіка і жінки, але це світло не тепле, а холодне, навіть крижане, воно не зігріває, а заморожує душу і серце. Художник, як завжди, переконливий і достовірний навіть у деталях: від давно порожньої миски не можуть відірвати голодного погляду худі собака та кішка.

Гюстав Доре був відомим у XIX столітті. Пройшов час, художника призабули, почали критикувати, висміювати його дещо вишукану манеру. У XX столітті інтерес до французького художника відродився знову, адже таланти не зникають безслідно. Книги з ілюстраціями чарівника Г. Доре повертаються до читача, дорослого і маленького, продовжують жити. Нарешті всі прихильники таланту митця зможуть йому щиросердно сказати: "Ласкаво просимо, шановний Гюстав Доре, до нас! Без Вас у цьому світі було так буденно, так не вистачало чуда!" [47;С.44-51].

Які різновиди дитячих книжок доцільно відбирати для уроків? Враховуючи вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, варто обов'язково включати такі видання, як книжки-картинки, книжки-іграшки, книжки-планшетки, книжки-розкладанки, книжки-малятка, а також книжки великого формату. Вони приваблюватимуть дітей неординарною формою, ігровими елементами, образними ілюстраціями. Як показує досвід, діти досить емоційно реагують на них, ідо сприяє розвитку інтересу до книжки, до читання, до пізнання.

Вчитель відбирає для уроків доступні для цієї вікової групи високохудожні, емоційно забарвлені твори, насичені пізнавальним змістом. У них мають бути пісеньки, діалоги, матеріал для інсценування. За жанровою специфікою це переважно казки, малі фольклорні форми, вірші, короткі оповідання.

Якщо на уроці немає можливості забезпечити відповідною книжкою кожну дитину, а вона є лише у вчителя, її показ (написи на обкладинці, ілюстрації) він спочатку проводить "з руки", а потім пропонує дітям для колективного чи індивідуального розглядання.

Обов'язковою складовою на кожному уроці є словникова робота. Вчитель виділяє в тексті незнайомі, важкі для розуміння слова і вислови, пояснює їх, визначає, які з них доцільно ввести в активний словник дітей [28;С.47-52].

2.2 Використання казки в екологічному вихованні учнів

Молодший шкільний вік – один із найбільш складних періодів у психічному розвитку дитини. Саме в цей час відбувається зміна основного виду діяльності дитини. Ним стає навчання. Трансформація способу життя школярів, інтенсивний розвиток пізнавальної сфери зумовлюють труднощі у сприйнятті, розумінні та запам’ятовуванні програмового матеріалу. Важливою умовою реалізації мети навчання і виховання, яка полягає у формуванні низки компетенцій особистості, є тісна співпраця сім’ї і школи. З огляду на це, в Програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні одним із основних завдань визначено: посилити роль сім’ї у вихованні дітей, зміцнити її взаємодію з освітніми закладами.

Ефективність набуття учнями знань, умінь і навичок вимагає ретельного вибору шляхів, методів та засобів навчання й виховання. Численні психолого-педагогічні дослідження довели, що словесні образи, створені в уяві дитини з допомогою міфів, легенд, фантастичних історій, відзначаються великим емпатійним емоційним переживанням. У зв’язку з цим, у виховному процесі доцільно широко використовувати народні казки. Вони розвивають уяву, образне мислення, усне мовлення, стимулюють творчу активність, слугують дієвим засобом самовиховання дитини. Школярі вчаться спостерігати, аналізувати, узагальнювати. Казкові історії містять інформацію про динаміку життєвих процесів. Вони надають можливість легкого і природного осмислення реального світу, тобто є своєрідним містком між казковим, фантастичним і реальним життям. На основі аналізу улюблених казок учня можна встановити зв’язок між казковими подіями та його поведінкою в житті. За їх допомогою у свідомості дітей закріплюються моральні цінності, правила поведінки. Для дитини вони є своєрідним “духовним хлібом”, який ніколи не проїдається.

Казка – це глибока і мудра книга життя.

Казки виникли в сиву давнину і є одним із найпоширеніших жанрів усної народної творчості. У них відображені погляди на речі, ставлення до людських цінностей, висока духовність та глибока мудрість народу, що формувались упродовж багатьох поколінь. Ці поетичні скарби громадились віками і передавалися від покоління до покоління, вбираючи в себе все нові й нові події, характери.

За тематикою казки поділяють на три групи:

• соціально-побутові – в них звеличуються гуманність, працьовитість, чесність, скромність, розсудливість, а висміюються брехливість, зазнайство, неробство, скупість (“Мудра дівчина”, “Дивна сопілка” та ін.)

• героїко-фантастичні (чарівні) – у них органічно поєднані міфічне, фантастичне та героїчне начала (“Ох”, “Царівна-жаба” та ін.)

• про тварин – головними персонажами виступають звірі, птахи, що уособлюють певні людські риси (“Котик і півник”, “Коза-дереза” та ін.).

Визначальними рисами кожної казки є вигадка, фантазія, творча мрія. У них народ-педагог акцентує увагу на головних рисах героїв, їхній поведінці у різних ситуаціях.

Діти чудово сприймають казку. Вона всебічно охоплює духовне життя дитини – розум, почуття уяву, волю. Казки справляють на дітей глибоке емоційне враження, збагачують їхню мову, пробуджують духовні сили, тому й слугують незамінним засобом зближення батьків і дітей, батьківського виховання.

Значної уваги заслуговують казки соціально-побутового змісту, в яких з особливою чіткістю висвітлюються позитивні риси людини. Тобто створюється ідеальний образ, що втілює в собі ті особливості поведінки, котрі заслуговують найбільшого захоплення та поваги. Тому важливо навчити дітей разом із героями казок подумки виконувати їхні дії, наслідувати позитивні вчинки персонажів. Батькам доцільно використовувати власні казки, складені з урахуванням виховної мети. Така робота буде більш результативною, ніж погрози, покарання чи довгі нотації.

Жодна дитяча бібліотека не обходиться без казок. Великою популярністю у батьків і дітей користуються збірки: Українські народні казки: Для молодшого та середнього шкільного віку / Упор. О.С. Яремійчук. – К.,1989; Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки / Упор. І.В. Хланта. - К., 1993 та ін.

Розповідь казки вимагає від батьків великої педагогічної майстерності. Ефективність виховного впливу цього способу зумовлюється такими чинниками:

• влучність вибору моменту для розповіді;

• підбір твору;

• емоційність, доступність, образність викладу.

Слухаючи дитячу розповідь, батькам доцільно проявляти терплячість, розуміння емоційного стану дитини. Варто виявляти своє зацікавлення почутим у різних формах: за допомогою міміки, емпатійного слухання. Така поведінка дорослих сприяє розвиткові в школяра впевненості в собі, сміливості, бажання до творення. Проте висміювання дитини, переривання її розповіді, неуважне слухання з боку батьків можуть бути причиною розвитку негативних якостей особистості школяра, зокрема замкнутості, нерішучості, відчуження та ін.

Перегляд екранізованих казок. У казці, як у дзеркалі, відбиваються особливості кожної епохи. Сучасні твори даного жанру теж відзначається певними особливостями. Народна казка, яка передавалася міжпоколінно шляхом розповіді, у наш час знайшла своє продовження в екранізованих варіантах, мультиплікаційних фільмах. Наукові дослідження свідчать, що попри незмінність сюжетної та змістової ліній нові твори відзначаються суттєвими відмінностями: відбулася метаморфоза образу “зла” й, відповідно, переосмислення “добра”. “Зло”, притаманне всім героям, набуло людських рис і виявляється в помилці та страху. У народних казках “зло” піддається фізичному знищенню, у нових, дидактичних – перевихованню. У нових творах, на відміну від старих, швидше порушується проблема, ніж вказується шлях її вирішення.

Характеристики

Список файлов ВКР