112110 (591031), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У словах брат, день, край та ін. ,.нульове” закінчення є носієм значення чоловічого роду, називного відмінка, однини.

Все це свідчить про те, що найважливішими ознаками морфеми є її значущість та мінімальність.

Морфема у співвідношенні з іншими одиницями мови

Морфема, будучи одиницею мови, певним чином співвідноситься з іншими мовними одиницями: словом і фонемою.

Морфема і слово – взаємопов’язані одиниці: слово поділяється на морфеми, морфеми функціонують лише у слові. Слово і морфема мають як спільні, так і відмінні риси.

Різниця між словами та морфемами має більш структурний характер:

• слово поділяється на морфеми – значущі частини; морфеми ж не поділяються на ще менші значущі одиниці: о-щас-лив-и-ти, над-зор-ян-ий;

• слово може функціонувати як самостійна синтаксична одиниця (Ніч. Ву-лиця. Ура!); морфема такої властивості не має; вона не може існувати поза словом: щир-ість, вис-окий, кобз-ар;

• слово являє собою лексико-граматичну єдність, що зумовлює його належність до того чи іншого лексико-граматичного класу (частини мови);

морфема може виражати граматичне значення та особливим чином впливати на формування лексичного значення слова; наприклад: в слові ліс- овий саме суфікс –ов- зумовив не лише зміну лексичного значення твірного слова ліс, а й віднесеність до іншої частини мови – прикметника;

• слово має здатність виражати поняття, морфема позбавлена цього, порівняйте: сутінь і префікс су-; прозорість і суфікс –ість;

• слів в мові практично необмежена кількість, в той час як кількість морфем чітко обмежена. Оскільки морфеми, виступаючи будівельним матеріалом для слів, становлять однакові сегменти, які є складовими елементами різних лексичних одиниць (наприклад: надбудова, надприбуток, надпліччя; бігун, двигун, цвіркун), то однотипні значущі частини слова у різних комбінаціях творять чимало лексем;

• поєднання морфем у словах і слів у реченнях здійснюється на різній основі;

• морфеми здатні виражати більш узагальнюючі категорії, ніж слова, для них характерне ширше узагальнення порівняно зі словами. Наприклад, слово радіоприймач означає групу певного типу приладів, які служать для прийому звуків, сигналів по радіо, проте суфікс –ач- має не більш узагальнюючий характер, поєднуючись з різними коренями і вказуючи на багато значень: знарядь праці (сікач), предметів (звукозаписувач), назв осіб (глядач) та ін.

• для слів характерна наголошуваність; морфеми цієї ознаки не мають. Ці відмінності між словами і морфемами потрібно враховувати в тих випадках, коли слово за формою вираження збігається із морфемою (наприклад: корінь час- і слово час). У мовознавстві фонема і морфема визначаються як елементарні, мінімальні та неподільні одиниці мови. Однак фонема є неподільною з формального боку, в той час як морфема є неподільною з боку і змісту, і форми.

Фонема – це одиниця мови, що має лише план вираження. Можна говорити про її односторонній характер. Сама по собі фонема змісту не має, лише виступаючи звуковою оболонкою значущих одиниць мови, вона опосередковано бере участь у передачі змісту.

Морфема – це двостороння одиниця, тобто вона має і план вираження і план змісту. Формальна сторона морфеми створюється за рахунок саме фонем, які формують звукову оболонку морфеми, її звуковий вигляд. Фонема функціонує в складі морфем і слів, і поза ними вона не мислиться.

Виходячи зі сказаного, можна виділити такі риси морфеми як одиниці словотвірного рівня:

1. її мінімальність у плані значущих одиниць мови;

2. 2-сторонній характер;

3. відтворюваність як готової і цілісної одиниці;

4. її повторюваність в інших словах.

Таким чином, морфему можна визначити як мінімальну значущу частину слова, що має властивість відтворюватися і повторюватися [5, с.9-16].

Типи морфем за характером значення

Оскільки морфема – це найменша значуща одиниця мови, то класифікація морфем спирається на характер їх значень.

Морфеми залежно від їх значення поділяються на дві основні групи: кореневі та афіксальні. Цей поділ ґрунтується на тому, що корінь є обов’язковою структурною частиною слова ( не існує слів без кореня). Афікси – це факультативні морфеми ( виступають не у всіх словах). Корені можуть самостійно утворювати слова. Тобто матеріально дорівнювати слову, збігаючись своїм звуковим складом з відповідними словами, наприклад: день, стіл, син, дуб, там, де, ліс. Афікси не можуть утворювати слів без кореня, вони завжди прикріплені до нього. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці.

Корінь виражає загальне лексичне значення. Конкретизують, уточнюють це значення закінчення. Наприклад, корінь жовт – виражає лише загальне поняття кольру. Виступаючи у різних формах та у поєднанні з різними закінченнями, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове і видозмінне поняття: жовтий, жовтого, жовток, жовтень, жовтизна, жовтіти, пожовтіти, пожовклий, жовтуватий та ін.

Корінь є ядром, довкола котрого можуть групуватися інші слова. Слова зі спільним коренем називаються спорідненими. Будучи носієм матеріального значення, корінь зберігається у споріднених словах: зоря, зірка, зіронька, зоряний, зоряність, зоріти, зоряно. В такий спосіб утворюються гнізда спільнокореневих слів.

Термін ,,корінь” запроваджено в українське мовознавство Я. Головацьким, цю частину слова називали ,,пень”. Корінь вважається найрізноманітнішою і найчисельнішою морфемою української мови. Їх нараховується декілька тисяч. Корінь слова займає центральну позицію порівняно з іншими морфемами у слові, він є найбільш незалежною в структурному та семантичному відношенні морфемою.

Носіями дериваційного значення у слові є префікси і суфікси. Вони вказують на додаткові ознаки, які утворюють предметне значення кореня у словах. Наприклад, у словах безпорядок, безхліб’я префікс без- не може функціонувати самостійно, проте, поєднуючись з певним коренем, він утворює слова, утворюючи значення кореня і вказуючи на ,.відсутність чого-небудь”.

Суфікси, на відміну від префіксів, містять також вказівку на граматичне значення слова, зокрема визначають залежність слова до певної частини мови. Так, наприклад, скляний ( прикметниковий суфікс –ян);учень (суфікс ень) вказує на чоловічий рід іменника [5, с.21-23].

Поняття морфемної структури слова

Морфемна структура слова передбачає наявність в ньому певної кількості певної якості морфем, які пов’язані між собою в слові в лінійному порядку.

Кількість морфем, їх типи та позиція у слові програмують (передбачаються) самою мовою.

Під структурою слова розуміють склад, взаємо-розташування та зв’язки його значущих частин.

Структура – це співвідношення, взаємне розташування частин мовної одиниці, її будова. Виходячи з цього, морфемну структуру слова можна визначити як морфемну будову слова, яка виражається у співвідношенні та розташуванні морфем відповідно до закономірностей української мови.

У будові простого слова української мови як морфемної моделі передбачено позиції для чотирьох типів морфем – префікса, кореня, суфікса, закінчення, які розміщуються у такій послідовності: ¬ .Такий склад морфем являє собою повну модель структури вербальної одиниці. Наприклад, під- став- к- а, над- мір- н- ий і тд. В різних словах ця модель може мати повну, неповну або розширену форму своєї реалізації. Ці модифікації виникають за рахунок морфем, до яких відносяться префікси та суфікси. Наприклад, дорог- а – дорож- н- ій - при-дорож-н-ій [5, с. 54, 55].

Вивчення основи слова і закінчення

Одним із базових понять морфеміки, які тісно пов’язані з поняттям структури слова і морфемною будовою зокрема, є поняття основи слова.

Основа слова – це частина слова. Треба додати, що це обов’язкова, невід’ємна частина будь-якого слова української мови [5, с.56].

Розуміння основи слова неможливе без знання того, що таке закінчення.

Вивчаючи закінчення, вчитель має розкрити перед школярами його ознаки:

• закінчення – це змінна частина слова;

• закінчення служить для зв’язку слів у реченні;

• закінчення стоїть у кінці слова.

При цьому слід врахувати, що труднощі в усвідомленні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко зрозуміти функцію закінчення як засобу вираження граматичного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення –ою у слові весною є показником жіночого роду, однини, орудного відмінка. У зв’язку з відсутністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчення слова, через те замість терміна ,,нульове закінчення” вживається вислів ,,слово без закінчення”.

Робота над формуванням поняття про закінчення складається з кількох етапів: на першому етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропонувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Виростай, дитино, й пам’ятай – Батьківщина то найкращий край. Батьківщини рідної сади нахилились цвітом до води. Слава, слава в віках Батьківщині могутній. За Батьківщину у боях вмирали однаково – дорослі і малі. Виписавши слова Батьківщина, Батьківщини, батьківщині, Батьківщину, учні визначають змінну частину слова (-а, -и, -і, -у).

На другому етапі учні засвоюють термін ,,закінчення” і усвідомлюють функцію цієї частини слова – зв’язує слова в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запропонувати учням деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв’язку слів у реченні.

Завдання:

Спишіть текст, вставляючи закінчення.

Уже давно відшуміли щедрі весняні паводки, відцвіли перші лугові квіти. Пташин малеча, наче жовті клубочки, бігала по трав

Третій етап у вивченні закінчення передбачає формулювання власного

висновку й усвідомлення його (виведення правила): ,,Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв’язку слів у реченні.

Закінчення стоїть у кінці слова”. На цьому етапі вчитель показує схематичне позначення закінчення - [24, с. 152, 153].

Закінчення

Всі слова складаються з частин:

Є у всіх у них закінчення й основа.

Ця основа – без ніяких змін,

А закінчення – частина змінна в слові [26, с. 60].

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертий етап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:

• визначте закінчення у виділених словах;

• поставте слова, що в дужках, у потрібній формі, виділіть закінчення;

• складіть словосполучення з поданих слів [ 24, с. 153];

• доповніть іменники прикметниками, позначте їх закінчення.

Зразок: Мова: українська, рідна, співуча, милозвучна, красива, солов’їна, калинова.

Зайчик: прудконогий, …

Дерево: високе, …

Сонце: веселе, …

Канікули: літні, …

Погода: тепла, …

До прикметників доберіть потрібні іменники. Позначте закінчення іменників.

Сіра, маленька, прудка (квіточка, мишка, ластівка).

Перша, ніжна, весняна (сніжинка, ялинка, квіточка).

Прозоре, синє. Безхмарне (вікно, небо, село).

Старанний, розумний, кмітливий (столик, будиночок, хлопчик).

Характеристики

Список файлов ВКР