104109 (590818), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Існують різні методи оцінки загрози банкрутства, зокрема, експрес-діагностика, що включає аналіз платоспроможності фінансової стійкості, рентабельності та діловій активності підприємства. Як відзначає ряд авторів: Георцина В., Дмитрієва В. [22], Градов А. [23], найбільш об'єктивними й адекватно відбивають реальні процеси на підприємстві є широко розповсюджені методи інтегральної оцінки загрози банкрутства.
До них відносяться: моделі для оцінки ризику банкрутства Альтмана [3], чотирьохфакторна модель прогнозування банкрутства Тоффлера Т. [4], модель очікуваної частоти банкрутства [31], комплексна однокритеріальна оцінка фінансового стану підприємства Бівера У., метод комплексного фінансового аналізу стану підприємства і ризику банкрутства Хотомлянського А. [16].
Вітчизняні українські економісти Покропивний С., Колот В., Лігоненко Л. [6], Терещенко О. [21] та ін. у аналізі останніх досліджень і публікацій виділяють три стадії розвитку кризової ситуації на підприємстві.
Виходячи з даних критеріїв, можна стверджувати, що більшість українських підприємств знаходиться на пізній стадії кризової ситуації, у зв’язку з чим виникає необхідність удосконалення методів, прийнятих у вітчизняній теорії і практиці антикризового управління.
Стадії розвитку кризових ситуацій на підприємстві визначають та обґрунтовують, які також визначають зміст, наслідки та необхідні заходи для їх усунення:
Перша - зниження обсягів прибутку (криза в широкому значенні). Наслідком цієї фази є погіршення фінансового стану підприємства, скорочення джерел і резервів розвитку. Вирішення проблем проблеми може стати як застосування стратегічного (перегляд стратегії, реструктуризація підприємства), так і зміни тактичного управління (зниження витрат, підвищення продуктивності).
Друга - збитковість виробництва. Наслідок - зменшення резервних фондів підприємства (якщо такі є в наявності, і інакше настає третя фаза). Вирішення проблеми є в області застосування управління, що реалізується, як правило, через реструктуризацію підприємства.
Третя - виснаження чи відсутність резервних фондів. На погашення збитків підприємство направляє частину оборотних коштів і тим самим переходить у режим скороченого відтворення. Реструктуризація вже не може бути використана для вирішення проблеми, тому що відсутні засобу на її проведення. Потрібні оперативні заходи для стабілізації фінансового стану підприємства і пошук засобів на проведення реструктуризації, інакше криза переходить у четверту фазу.
Четверта - неплатоспроможність. Підприємство досягло того критичної межі, коли немає засобів профінансувати навіть скорочене відтворення та (або) платити по попереднім зобов'язаннях. Виникає загроза припинення виробництва та (або) банкрутства. Необхідні екстрені заходи з відновлення платоспроможності підприємства та підтримки виробничого процесу [21].
1.3 Система антикризового управління на підприємстві
Останнє десятиліття в Україні практика ефективного використання теоретичних результатів і досвіду західної школи фінансового менеджменту зіштовхувалася з об'єктивними економічними труднощами перехідного періоду: нерозвиненістю ринкових механізмів; недосконалістю нормативно-правової бази; слабким інформаційним забезпеченням інвестиційного процесу; факторами обумовленими загальною нестабільністю економічної і політичної ситуації – що є причинами розвитку кризових явищ в Україні.
Нестабільність ринкової економіки, і тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій, а як деяку загальну закономірність властиву ринковій економіці. Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства.
Основи антикризового управління підприємством у теоретичному й практичному плані потребують сьогодні в Україні подальшої розробки і вдосконалення. У більшості випадків з метою координації та стимулювання бізнес-процесів, що відбуваються в на підприємстві механічно переносяться методи й прийоми антикризового управління, запозичені з країн ринкової економіки, які без урахування особливостей вітчизняних умов важко адаптуються до практичної господарської діяльності [31, 44, 46].
Вітчизняні економісти трактують поняття “антикризове управління” по-різному. Наприклад, Градова А. [24], визначає його як, сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно до конкретного “підприємства-боржника”. Отенко І. [38] стверджує, що антикризове управління - це управління, що вміщує: передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку. Сутність антикризового управління можна виразити в наступних положеннях (рисунок 1.3).
Практично всі автори відзначають так зване “розшарування” понять антикризового і звичайного управління підприємством, пояснюючи це тим, що на сьогоднішній день вже не вистачає звичайного управління підприємством, яке не в повній мірі може визначити небезпеку та періодичність настання криз, І визначають процес антикризового управління на рівні підприємства.
Балабанов І. [33], Ванькович В. [34], розглядають антикризове управління з погляду проблем фінансів на мікрорівні, тоді як Сайфулін Р. [32], Буряк Г. [30], намагаються розглянути комплекс проблем пов'язаних не тільки з кризою окремого підприємства, але кризою в державних фінансах, в економіці цілому. Економісти, Терещенко О. [31], Коробов М. [42], та ін. приділяють увагу тільки процедурам банкрутства, в рамках закону “Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом” [7], що не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану підприємства стосовно до українських умов функціонування.
Однак з аналізу результатів досліджень вітчизняних і закордонних учених [51, 49] випливає, що систематизація основних проблем і механізмів фінансової стабілізації підприємства не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану, в українських умов функціонування. Економістами Александровою М., Масловою С., [50] також даний зріз законодавства регулюючого дії антикризового керуючого при застосуванні судових процедур банкрутства і перераховані основні напрямки його дій у рамках антикризового управління.
Ілясов Г. [49], виділяє три послідовних етапи здійснення фінансової стабілізації на підприємстві в умовах кризової ситуації.
Короткочасного усунення неплатоспроможності, на думку Ілясов Г. [50] можна домогтися реалізацією "зайвих" активів підприємства. Сутність фінансової стійкості, на їх думку, полягає в максимально швидкому і радикальному зниженню неефективних витрат. А забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді можливо тільки при збільшенні грошового потоку від основної діяльності підприємства.
На думку Коробова М. [42], “антикризове управління - це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку”.
З точки зору Дворецької А. [47], антикризовий менеджмент можна визначити у вигляді схеми.
Вітчизняні економісти розходяться в думці щодо моменту початку антикризового управління. Александрова М., Маслова С., [50] вважають, що процес антикризового управління повинен починатися після ініціалізації процедури банкрутства. Тоді як, Ілясов Г. [50] стверджує, що антикризове управління повинне починатися до ініціалізації процедури банкрутства з метою її недопущення.
Введення антикризового управління на українських підприємствах торкається наступних підсистем управління підприємством (рисунок 1.4) [13]:
Схематично процес виходу підприємства із кризи, запропонований Лігоненко Л. [20], Терещенко О. [21], до застосування на українських підприємствах. Процес виходу підприємства з кризи являє собою набір заходів спрямованих на поступове поліпшення якості фінансового стану і переклад підприємства з розряду кризових у розряд платоспроможних. Це досягається в ході реалізації процесу управління неплатоспроможним підприємством в умовах перехідної економіки.
Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sаnаrе” - оздоровлення, видужання. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». За Законом, санація розглядається к система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника [53]. Санація є одним з напрямів антикризового управління.
Отже, визначивши основні причини та наслідки кризових явищ на підприємстві а також основні ознаки кризового стану можна зробити висновок, що більшість вітчизняних підприємств дійсно знаходяться у кризовому стані і потребують антикризового управління, особливо це стосується підприємств житлово-комунального господарства.
Розділ 2. Характеристика суб’єкта господарювання
2.1 Юридичний статус, мета і предмет діяльності КП “Втп “ВОДА”
Комунальне підприємство “Виробничо-технологічне підприємство “ВОДА” засноване, відповідно до рішення ХХVI сесії Харківської міської ради “Про створення комунального підприємства” від 28.10.04р. №169/04 та Господарського кодексу України, Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про власність” і інших законодавчих актів України, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Діяльність підприємства здійснюється на підставі положень Конституції та Законів України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Харківської міської ради, рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради, розпорядженнями Харківського міського голови, іншими нормативними актами і цим Статутом.
Юридична адреса: 61052, м. Харків, вул. Червоножовтнева, 90.
Генеральний директор: Колотило Віктор Дмитрович
Ідентифікаційний код: 31341854.
Орган реєстрації: виконавчий комітет Харківської міської ради.
Дата реєстрації: 09.11.2004.
Цілісний майновий комплекс КП “Втп “ВОДА” належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Основним видом діяльності КП “Втп “ВОДА” є видобуток, виробництво, обробка питної води, подача, транспортування, розподіл і реалізація усім групам споживачів м. Харкова, перетранспортування і регулювання водних ресурсів для Харківської, Донецької, Луганської областей, технічне водопостачання промислових підприємств.
Метою діяльності підприємства є забезпечення водопостачанням м. Харків та групове водопостачання населених пунктів Харківської області, регулювання водних ресурсів р. Сіверський Донець та перекид водних ресурсів, здійснення заходів щодо поліпшення екологічного стану України.
Основним предметом діяльності підприємства є:
- видобуток, виробництво, обробка питної води, подача, транспортування, розподіл та реалізація;
- здійснення планово – попереджувальних, капітальних та поточних ремонтів;
- технічне водопостачання споживачів;
- здійснення капітального будівництва;
- розробка заходів щодо раціонального використання води та установлення лімітів водоспоживання;
- розробка автоматизованих систем управління технологічними процесами водопостачання з використанням існуючих та розробкою нових технічних засобів і методів оперативного управління;
- видача технічних умов на водопостачання та узгодження проектів;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
