102639 (590669), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Стратегiчне управлiння спрямоване на створення конкурентних переваг підприємства і утвердження ефективної стратегічної позиції, що забезпечать майбутню життєздатнiсть організацiї в мiнливих умовах.

Призначення оперативного управлiння – використовувати вже існуючу стратегiчну позицію організації для досягнення конкретних тактичних цiлей. На підприємстві менеджери, якi займаються стратегiєю, забезпечують постiйний потенцiал прибутковостi організації, а менеджери, якi займаються поточними операціями, вiдповiдають за перетворення потенціалу в реальний прибуток. Кiнцевим результатом дiяльностi системи оперативного менеджменту є постачання товарiв (послуг) споживачам за конкретнi ціни.

Розкривши сутнiсть основних аспектiв стратегiчного управлiння, виділяють основні етапи і послiдовнiсть формування стратегiчної поведiнки окремого підприємства. У ходi розвитку теорії стратегії рiзнi дослідники пропонували рiзнi пiдходи.

А. Томпсон i Д. Стрiкленд розглядають п’ять взаємозалежних завдань, що становлять основу створення і реалiзацiї стратегії підприємства: визначення сфери діяльності і формування стратегiчних установок; постановка стратегiчних цiлей i завдань для їх досягнення; формулювання стратегiї для досягнення цiлей і результатiв дiяльностi виробництва; реалiзація стратегiчного плану; оцiнка резулътатiв дiяльностi i змiна стратегiчного плану або методiв його реалізації.

І. Ансофф видiляє такi рiшення, якi потрібно приймати при формуваннi стратегії: внутрiшня оцiнка підприємства; оцiнка зовнiшнiх можливостей; формулювання цiлей і вибiр завдань; рiшення про диверсифiкацiю і вибiр стратегiї диверсифiкацiї; вибiр конкурентної стратегії; формування компонента стратегії диверсифiкацiї i конкурентної стратегiї у виглядi окремих проектiв.

М. Мескон та ін. вважають, що процес стратегічного управління має складатися з дев’яти етапів: вибору мiсiї підприємства; формулювання цілей підприємства; аналiзу зовнішнього середовища; управлiнського о6стеження внутрiшнiх сильних і слабких сторiн; аналiзу стратегiчних альтернатив; вибору стратегії; реалiзації стратегії; управлiння i планування, реалiзації і контролю реалізації стратегiчного плану; оцiнки стратегiї.

О. Вiханський пропонує розглядати процес стратегiчного управлiння як динамічну сукупнiсть п’яти взаємозалежних управлiнських процесiв: аналiзу середовища; визначення місії i цiлей; вибору стратегії; виконання стратегії; оцiнки і контролю виконання.

С. Попов запропонував відносно просту модель, що певною мірою синтезує раніше запропоновані моделi. Основами стратегiчного управлiння, на думку автора, є: аналіз зовнішнього середовища організацiї; внутрiшня дiагностика (оцiнка сильних i слабких сторiн) органiзації; визначення місії i цiлей організацiї; розробка, оцiнка і вибiр альтернативних стратегій за конкретними підсистемами органiзації; розробка i розгорнуте визначення корпоративної стратегiї як програми конкретних дiй; реалiзація стратегії; оцінка результатiв і зворотній зв’язок [13, с. 70-72].

Вiдповiдно до класичних уявлень стратегiчний процес розробки і реалiзації стратегії включає такi кроки:

- пiсля аналiзу господарських тенденцій, проблем, інвентаризації можливостей i оцiнки компетенції з підвищення вартостi пiдприємства, а також аналiзу зовнiшнього середовища i формулювання мiсiї i цiлей визначаються стратегічна проблема i потреба у стратегiчних діях;

- аналiзуються стратегiчнi альтернативи, на основі яких можна вирiшити стратегiчну проблему, визначається їхня ефективність;

- аналiз стратегiчних альтернатив дозволяє вибрати одну (або декiлъка) стратегiю, вiдповiдну цiльовим настановам підприємства;

- формується стратегiчний план, що звичайно складається з програм, проектiв, бюджетів і органiзацiйно-технологiчних i контрольних заходiв;

- проводиться оцiнка вiдповiдностi обраної стратегії до структури управління органiзацiєю й органiзаційної культури;

- обрана стратегія є основною для подальших оперативних заходiв щодо її реалiзацiї [24, с. 46-47].

Стратегiчне управління – це не тільки сукупнiсть концепцiї підходiв i методів, це динамічний процес аналізу, вибору стратегій планування, забезпечення і реалізації розроблених планів організацією, що полягає в повторюваному циклі розв’язання п’яти основних завдань (етапів).

1. Визначення майбутнього бiзнесу компанії, формування стратегічного бачення напрямку розвитку організації;

2. Перетворення стратегічного бачення i мiсії у вимiрнi цiлi i завдання виконання;

3. Розробка стратегії для досягнення бажаних цільових результатів;

4. Реалiзація i виконання обраної стратегії квалiфiковано і ефективно;

5. Оцiнка рiвня досягнень поставлених цілей, розгляд нових напрямків розвитку і пропозицiй з коректуванням довгострокових напрямків, цілей, стратегії чи її виконання у свiтлi накопиченого досвiду, змiни умов, нових iдей i нових можливостей;

Виділяють такі основні особливостi стратегічного управлiння:

1. Стратегiчне управлiння не може дати точного i детального опису стану підприємства та його положення у бiзнес-середовищi – це сукупність якiсних характеристик підриємства, що стосується майбутнього стану, його положення в конкурентному середовищi, потенцiалу необхiдного для виживання.

2. Система стратегiчного управлiння – це певна фiлософiя чи iдеологiя бiзнесу i менеджменту, що не повинна зводитися до набору формалiзованих правил, процедур і схем. При розробцi стратегії необхiдне поєднання інтуїції і мистецтва, високого професiоналiзму і творчостi менеджерiв і залучення всiх працiвникiв до реалiзацiї стратегії.

З. Для впровадження системи стратегiчного управлiння необхiднi великі витрати часу і ресурсiв, потрібно також створити спецiальний пiдроздiл, що буде вiдповiдати на всi питання, пов’язані зi стратегiчним аналiзом i постiйним монiторингом зовнішнього середовища, розробкою i виконанням стратегiї.

4. У ринкових умовах помилки при виборi стратегiї не можна виправити жодними ефективними прийомами оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентнiй боротьбі [9, с. 24-25].

Будь-яке управління передбачає досягнення цілей i в цьому кон­тексті є цільовим.

“Цільове управління, – зазначає Дж. Морісей, – … потребує ясного i чіткого визначення цілей або бажаних результатів роботи, формування реальних програм їхнього досягнення та чіткої оцінки параметрів роботи шляхом вимірювання конкретних результатів на етапах досягнення поставлених цілей”.

Останніми роками найбільшого поширення “цільовий підхід до управління” набув у формі стратегічного управління, яке продемонструвало свою ефективність на процвітаючих підприємствах різного типу в усьому світі. Але для реалізації стратегічного управління підприємство повинне бути стратегічно орієнтованим.

Стратегічно орієнтоване підприємство – це підприємство, де стратегічне мислення є основою, принциповою настановою в діяльності персоналу підприємства і, насамперед, вищого керівництва, де існує система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів.

Людство вже тривалий час вивчає i аналізує стратегію як явище та інструмент розв’язання їxнix проблем, оскільки кожен хоче знати, що робити завтра, післязавтра, в довгостроковій перспек­тиві, як, хоча б частково, керувати процесами, що відбуваються на підприємстві та навколо нього. Щоб розв’язати цю проблему, теорія і практика менеджменту створили стратегічне управління.

Стратегію як мету управління можна визначити як реальну модель підприємства, в якій реалізується “бачення” його керівників i власників.

Вчені виділяють такі принципи стратегічної діяльності підприємства:

1) кожне підприємство являє собою відкриту соціально-економічну систему, що змінюється, розвивається та переструктуровується в динамічному, часто ворожому середовищі;

2) новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу деяким з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та роз­витку треба розроблювати спеціальні заходи, які набирають вигляду більш чи менш обгрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так i внутрішні (виробничі) фактори;

3) послідовний розвиток підприємства чи організації пов’язаний із формулюванням ясних, простих i досяжних цілей, які знаходять вираз у системі техніко-економічних, кількісних та якісних показників (наприклад, прибуток, обсяг товарообігу, рівень якості продукції, бюджетні характеристики тощо), а також у системі стратегій їхнього досягнення, що інтерпретується в “стратегічному наборі”

4) навітъ у разі застосування системи стратегічного управління з орієнтацією на “стратегічний нa6ip” настає час, коли вони застарівають та починають стримувати розвиток підприємства. Щоб уникнути цього нега­тивного стану, стратегії потрібно постійно переглядати та оновлювати;

5) механізм функціонування підприємства має містити стратегічну підсистему, спрямовану на складання, аналіз i перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей i стратегій розвитку, які передбачають розробку та коригування заходів щодо формування середовища (у можливих межах) та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху;

6) підтримка змін, нововведень різних типів має запезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально-психологічної підтримки, що сприяє проведенню стратегічних дій;

7) забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу;

8) створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприйнятливими до змін і дають можливість досягти майбутніх цілей

Реалізація зазначених принципів забезпечує побудову обгрунтованої послідовності дій щодо реалізації концепції та формування системи стратегічного управління.

Визначення концепції стратегічного управління передбачає формування системи управління певного (стратегічного) типу з визначенням мети як відправної точки стратегічних дій.

У сучасній літературі можна також виокремити дві основних концепції стратегії – філософську та організаційно-управлінську.

Філософська концепція наголошує на загальному значенні стратегії для підприємства. Стратегію можна розглядати як філософію, якою має керуватися організація, що її має.

З цієї точки зору стратегія це:

• позиція, cпociб життя, що не дає зупинитися на досягнутому, а opiєнтує на постійний розвиток;

• інтегральна частина менеджменту, що дозволяє усвідомити майбутнє;

• процес мислення, інтелектуальні вправи, які потребують спеціальної підготовки, навичок i процедур;

• відтворювана цінність, що дає можливість досягти найкращих результатів aктивізацією діяльності всього персоналу.

Стратегію можна визначити як шаблон логічної, послідовної поведінки, яка складається на підприємстві свідомо чи стихійно.

Стратегію можна визначити також як найважливіший елемент самовизначення підприємства чи організації. У такому контексті вона тісно пов’язана з характеристиками та особливостями організаційної культури, має, як правило, всі її переваги і недоліки, дає можливість більш грунтовно формулювати соціальні стратегії загалом i елементи соціальних напрямків у стратегіях іншого типу.

Організаційно-управлінська концепція стратегії пов’язана з конкурентними діями, заходами та методами здійснення стратегічної дiяльнocтi на підприємстві.

Стратегія – це багатогранне та дуже ефективне для діяльності підприємства творіння, яке, між іншим, не є панацеєю від вcix негараздів підприємства. Тому дуже важливо чітко визначити, чого саме не треба очікувати від стратегії [49, с. 120-131].

Подолання недоліків стратегій пов’язано з усвідомленням багатоплановості поняття “стратегія”, яке знаходить вираження в “стратегічному нaбopi”.

Розрізняють наступні види стратегій:

• загальні для всього підприємства в цілому;

• загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямками;

• для кожного з напрямків діяльності організації (як з виробництва різних видів товарів, так i з надання різних послуг);

• для кожної з функціональних підсистем підприємства;

• pecypснi для забезпечення досягнення стратегічних орієнтирів загального, функціонального та продуктово-товарного типів [4, с. 32-36].

Таким чином, визначення стратегії – це процес, у якому враховуються всі аспекти зовнішнього та внутрішнього функціонування підприємства.

Стратегія – це планування всіх найважливіших дій (підприємницьких, конкурентних, функціональних), які треба реалізувати, щоб забезпечити тривалий ycпіх організації.

Практика процвітаючих підприємств доводить, що розробка стратегій, як правило, завершується формуванням більш або менш обгрунтованих планів, що мають складну внутрішню структуру, тобто на підприємстві завжди відбувається процес планування, однак ступінь його розвиненості визначається особливостями самого підприємства [35, с. 171-172].

Основна мета організації – чітко виражена причи­на її існування – позначається як її місія.

Місія деталізує статус фірми і забезпечує напрямок і орієнтири для визначення цілей, стратегії, тактики і політики в досягненні запланованого результату.

Характеристики

Список файлов ВКР