102194 (590563), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

Можливе вирахування величини маржинального прибутку по різних рівнях: продукт - група продуктів - продуктовий сегмент ринку - підприємство в цілому.

Розрахунок маржинального прибутку є інструментом управлінського обліку (умовний термін контролінга).

Управлінський облік - це основний елемент системи контролінга на підприємстві. Найчастіше саме поняття контролінга асоціюється з поняттям управлінського обліку, але це не зовсім вірно: основне завдання управлінського обліку - надання релевантної інформації для прийняття управлінських рішень; функції контролінга ширше, вони містять у собі не тільки управлінський облік, але й планування, контроль, координацію, а також вироблення рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Одним з методів управлінського обліку є облік по усіченій собівартості ("директ-кост") і облік по плановій собівартості ("стандарт-кост").

Основною функцією методу "стандарт-кост" є контроль витрат виробництва, причому прямі змінні витрати плануються по видах продукції, а інші - по центрах витрат. Базується на розробці стандартів (норм) на витрати праці, матеріалів, накладних витрат, упорядкування стандартної (нормативної) калькуляції й обліку фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів (нормативів).

Облік по усіченій собівартості ("директ-кост") передбачає, що на об'єкт калькуляції відносять лише ті витрати, які розглядаються як безпосередньо пов'язані з даним об'єктом.

Підприємство не одержить прибутки, поки сума постійних витрат не буде повністю покрита. Отже, маржинальний прибуток являє собою проміжний результат діяльності підприємства, за допомогою якого можна визначити прибуток або збитковість калькулюємого об'єкта.

Аналіз існуючих методів обліку витрат показує, що найбільш підходящими для цілей контролінга є системи обліку по плановій собівартості (стандарт-костинг) у сполученні з різними варіантами обліку по усіченій собівартості (директ-костинг), оскільки саме ці системи забезпечують максимум інформації для прийняття управлінських рішень.

Змішаний метод обліку витрат передбачає багатоступінчастий облік маржинального прибутку (сум покриття). Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується й планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату.

Отже, у системі «директ-кост» витрати необхідно оцінити по факторі поводження витрат залежно від обсягу виробництва (реалізації). Тобто, витрати необхідно розглядати з позиції зміни обсягу виробництва (реалізації). За цією ознакою можна виділити наступні групи витрат .

1. Змінні витрати, тобто витрати, що пропорційно залежать від обсягу виробництва (реалізації). Ці витрати враховуються бухгалтерією й служать технологічною собівартістю продукції. Величина цих витрат у більшості випадків становить нижню припустиму границю ціни продукції.

2. Постійні витрати (витрати інфраструктури). Під інфраструктурою варто розуміти все підприємство, його організацію й потенціал для підтримки фінансово-господарської діяльності. Зміна інфраструктури (устаткування, кадри, приміщення й ін.) спричиняє зміна витрат, що носить східчастий характер (тобто в міру прийняття рішень).

У бухгалтерії вони враховуються як непрямі витрати. Однак для забезпечення можливості регулювання прибутку окремого виду продукту необхідно розкласти постійні витрати на окремі щаблі.

У такий спосіб постійні витрати діляться на дві групи: постійні витрати, які можна розподілити по підрозділах звітності й ті, які будуть розглядатися як загальфірмові витрати.

Ціль даного східчастого підрозділу постійних витрат полягає в тому, щоб виявляти місця їхнього виникнення, здійснювати контроль, а отже, сприяти оптимізації витрат і раціональному керуванню. Розкладання постійних витрат на щаблі також дозволить визначати прибуток окремого продукту.

Загальний виторг від реалізації складається з виторгу від продажу реалізованої продукції. При цьому частина виторгу йде на покриття змінних витрат. Інша частина виторгу становить маржинальний прибуток (суму покриття): "маржинальний прибуток - це внесок на покриття постійних витрат, і тільки потім, коли постійні витрати покриті (досягнута крапка рівноваги), - внесок у скарбничку прибутку".

Підприємство не одержить прибутки, поки сума постійних витрат не буде повністю покрита. Отже, маржинальний доход являє собою проміжний результат діяльності підприємства, за допомогою якого можна визначити прибуток або збитковість калькулюємого об'єкта.

Загальна маржа, що містить всі постійні витрати й прибуток, розпадається на окремі щаблі, що відповідають їхній участі у виробництві продукції, і непокритий залишок зменшується.

Таким чином, використання даного методу обліку витрат дозволить не тільки оцінити кожний рівень витрат, а отже, можливість впливу на ситуацію, але й виявити причинно-наслідкові зв'язки виникнення цих витрат.

У нашому дипломному проекті я пропоную оцінити рівень витрат і рівень

прибутку для двох груп товарів, що випускають фірма «Юсі», та фірма «Джонсонс єнд Джонсонс». Це здійснюється для того, щоб виявити більше прибутковий виріб і виходячи із цього приймати рішення щодо просування або скорочення продажу кожного із двох груп.

Калькуляція витрат по цим двох виробах наведена в табл. 2.9 і табл. 2.10.

Таблиця 2.9 - Калькуляція витрат по фірмі «Юсі»

Таблиця 2.10 - Калькуляція витрат по фірмі «Джонсонс енд Джонсонс»

Далі необхідно розділити витрати на групи, на: змінні, постійні й постійні прямі.

До змінних витрат відносять:

• сировина й матеріали;

• покупні комплектуючі вироби;

• основна заробітна плата;

• додаткова заробітна плата;

• відрахування в соцстрах;

• відшкодування зношування інструмента.

До постійних витрат відносять:

• загальвиробничі витрати;

• адміністративно-управлінські витрати;

• витрати по підготовці виробництва.

До постійних прямих витрат ставляться витрати на збут.

Після поділу витрат на групи можна приступати до багатоступінчастого розрахунку маржинального прибутку.

Щоб одержати маржу №1 (М1) необхідно з виторгу відняти змінні витрати.

Змінні витрати по фірмі «Юсі» рівні 12960 грн.

Змінні витрати по фірмі «Джонсонс енд Джонсонс» рівні12960 грн.

М1 для фірми «Юсі» дорівнює:

М1 для фірми «Д енд Д» дорівнює:

Для розрахунку маржі №2 (М2) необхідно з маржі №1 (М1) відняти постійні прямі витрати.

Постійні прямі витрати для фірми «Юсі» рівні 12000 грн., ідля фірми «Д енд Д» рівні 12000 грн.

Із цього треба що М2 для фірми «Юсі» дорівнює:

М2 для фірми «Д енд Д» дорівнює :

І нарешті, маржу №3 (М3) або прибуток від продажу товару фірми «Юсі» й фірми «Д енд Д» визначається шляхом вирахування з маржі №2 (М2) постійних витрат.

Постійні витрати по фірми «Юсі» рівні 14400 грн., і по фірми «Д енд Д» рівні 14400 грн.

М3 або прибуток від продажу товару фірми «Юсі» дорівнює:

М3 або прибуток продажу товару фірми «Д енд Д» дорівнює:

Щоб визначити рівень прибутку від продажу товару фірми «Юсі» і фірми «Д енд Д» необхідно знайти відсоток прибутку від витрат цих товарів (x).

Для фірми «Юсі» x дорівнює:

Для фірми «Д енд Д» x дорівнює:

Для зручності розрахунок маржинального прибутку й рівня доходу від продажу товарів фірми «Юсі» і фірми «Д енд Д» зведемо в одну таблицю (табл. 2.11).

Таблиця 2.11 - Маржинальний прибуток і рівень доходу продажу товарів фірми «Юсі» і фірми «Д енд Д»

Таким чином, із проведених вище розрахунків видно, що від реалізації товарів фірми «Джонсонс енд Джонсонс» прибуток більше чим від реалізації товарів фірми «Юсі».Це обумовлено передовсім тим, що товари фірми «Юсі» реалізуються за встановленним роздрібним достатньо низьким відсотком. Але цей товар користується попитом у малозабезпеченій ланці населення (пенсіонерів), і і знаходиця в магазині більше для ассортименту, ніж для прибутку. Тому треба більше уваги приділити продажу товарів фірми «Д енд Д». Також можна знайти нові ринки збуту, приділити більше уваги рекламі, маркетинговим заходам щодо залучення клієнтів і тим самим збільшити обсяг реалізації, що у свою чергу теж сприяє збільшенню прибутку. У цьому напрямку дуже сильно допоможе те, що поблизу з місцем розташування магазину «Домовичок» немає місць продажу товарів цієї фірми, отже й конкурентів практично немає, а це дуже важливий фактор, якому можна й потрібно використати з користю для підприємства.

Реалізація товарів фірми «Юсі»теж не збиткова, хоча й менш прибуткова, але знімати їх з продажу не потрібно тому, що від їх реалізації підприємство теж дістає прибуток.

2.4 БЖД в магазині “Домовичок”

2.4.1 Аналіз можливих надзвичайних ситуацій в будівлі магазина “Домовичок”

У будівлі магазина “Домовичок” можливе виникнення таких надзвичайних ситуацій

- замикання електромережі, пов'язане з безприривною роботою комп'ютера і ксерокопіювального апарату, слідством чого може бути поразка людей електрострумом і виникнення пожежі.

- прорив труб водопостачання, які розташовані в будівлі магазина, пов'язаний з неакуратним поводженням з предметами гігієни. Це може привести до часткового псування майна магазина.

- виникнення пожежі, причиною якої може стати недбале поводження з вогнем, замикання електромережі або спалах довколишніх будівель, слідством чого може бути часткове або повне руйнування будівлі, пошкодження комунікацій, поразка людей вогнем.

1. Шкідливі і небезпечні чинники в магазині « Домовичок»

Шкідливий виробничий фактор- виробничий чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності. Небезпечний виробничий чинник – виробничий чинник, дія якого на того, що працює, в певних умовах, приводить до травми, або іншого раптового погіршення здоров'я. Згідно ГОСТ 12.0.003-74 шкідливі і небезпечні виробничі чинники підрозділяються за природою дії на фізичні, хімічні, психологічні.

Характеристики

Список файлов ВКР