101146 (590427), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Основна перевага нової методики полягає у врахуванні всіх витрат і надходжень за весь строк дії проекту і зміни вартості грошей у часі, що досягається дисконтуванням щорічних грошових надходжень, які генеровані інвестиціями. Ідея, закладена в нову методику, приваблива і не викликає заперечень, інша справа – як реалізується ця ідея. Як надходження, що генеруються інвестиціями, приймаються грошові потоки, у складі яких теоретично необгрунтовано враховуються прибуток, амортизація та залишкова вартість виробничих фондів в останньому році функціонування проекту.
Ця методика має істотні недоліки, які зменшують її практичну цінність [13]. При її застосуванні перш за все розраховується показник NPV, позитивне значення якого визначається головним показником ефективності інвестиційного проекту. У виданих у Росії [17] монографіях як найважливіший показник, виходячи з офіційно затверджених Методичних рекомендацій [43], наводиться чистий дисконтований доход (ЧДД), який за своєю сутністю виступає аналогом показника NPV, оскільки є різницею між сумою дисконюваних грошових потоків за весь період передбачуваного функціонування інвестиційного проекту і сумою дисконтованих інвестицій.
Одним з найістотніших недоліків показника NPV, як і взагалі всієї нової методики (оскільки інші її показники – похідні від NPV), є необхідність прогнозування періоду дії проекту. Науково обгрунтованих методів чи рекомендацій щодо визначення його тривалості немає. У більшості згаданих та інших джерел наголошується на необхідності брати строк дії проекту для розрахунків, але залишається неясно, як його визначити.
У деяких випадках рекомендується виходити з нормативних строків служби машин, тобто з того, чого немає, оскільки такі строки служби відсутні. Якби навіть були офіційно затверджені нормативні строки служби машин, довелось би передбачати повернення в останньому році дії проекту вартості всіх елементів пасивної частини основних фондів підприємства, яка у загальній вартості основних фондів у різних галузях промисловості становить 60-80%. Розрахунки залишкової вартості будівель, споруд, передавальних засобів в останньому році дії проекту пов'язано з великими похибками і є умовними, оскільки невідомо, чи будуть вони з часом корисними для якогось нового виробництва, чи виявляться зовсім непотрібними.
Дані зауваження стосуються і поодиноких рекомендацій щодо встановлення строку дії проекту виходячи з морального старіння машин [17], але як саме це зробити – не повідомляється.
Моральне старіння – це не якась заздалегідь відома величина, а поступовий процес, який розпочинається відразу після придбання нової машини. На якомусь етапі життєвого циклу машин воно досягає такого ступеня, коли доцільно оновити техніку. Тому для діючої машини в процесі її експлуатації необхідно періодично розраховувати ступінь морального старіння і, відповідно, економічну доцільність заміни на нову техніку. Для нової машини потрібно було б якось визначити (і це передбачається в інвестиційному проекті), через скільки років її моральне старіння досягне вже неприйнятного ступеня. Визначення цього періоду означає не що інше, як прогнозування темпів науково-технічного прогресу у відповідній галузі машинобудування. Зрозуміло, що обґрунтування таких прогнозів для розрахунку економічної ефективності кожного інвестиційного проекту практично неможливе.
У практиці проектування нових, розширення чи реконструкції діючих підприємств не вирішується питання про те, скільки років діятиме підприємство за розроблюваним проектом. У ряді проектних організацій (без будь-яких обґрунтувань для розрахунку показника NPV для всіх інвестиційних проектів) цей період приймається у 10 років.
Відсутність рекомендацій чи наведені вище поради, які не мають необхідної для практичного застосування конкретизації, зумовлюють суб'єктивізм у визначенні тривалості дії проекту, а відтак – і визнання його ефективним чи неефективним. Справа в тому, що відповідь на це запитання, для якого і проводяться розрахунки ефективності, в багатьох випадках залежить від вибору строку дії проекту. Досить часто виникає ситуація, коли за строк дії проекту, наприклад, 6 років він виявляється неефективним, а за 7 – ефективним.
Загальновідомо, що немає (і не може бути) таких методів, які дозволяють визначати строк дії інвестиційних проектів з точністю до 1 року: наприклад, 6 чи 7 років, 12 чи 13, 16 чи 17 і т. д. Суб'єктивний вибір строку дії проекту для розрахунку показника NPV дозволяє обґрунтовувати «потрібну» оцінку ефективності проекту, але не забезпечує об'єктивної оцінки його дійсної ефективності. Тому лише з цієї причини показник NPV, хоча в теоретичному відношенні і має внутрішню логіку, в практичному є непридатним.
Показнику NPV притаманне внутрішнє протиріччя: з одного боку, врахування за весь період дії проекту всіх змін витрат і надходжень, а з іншого – неможливість передбачити всі ці зміни, оскільки їх може бути дуже багато, і їх тим більше, чим більший строк дії проекту (можливі зміни попиту на продукцію, конкуренції, цін на сировину, енергоносії, на готову продукцію, ставок дисконтування, законодавчих актів стосовно розмірів податків, норм амортизації, мита тощо).
Отже, в побудові показників ефективності інвестицій не повинно бути вимоги розрахунків за весь строк дії проектів.
Другий недолік нової методики, що має принципове значення, стосується використання грошових потоків для розрахунків ефективності.
Грошовий потік – це сума коштів, які одержує підприємство за певний період. Ця сума включає прибуток, амортизацію, дивіденди по акціях інших підприємств, якими володіє дане підприємство, повернення підприємству комерційного товарного кредиту, продаж емітованих цінних паперів, зайвого, непотрібного майна, прибуток від невиробничої діяльності, курсові різниці та ін. Як бачимо, грошові потоки включають надходження коштів, які не мають ніякого відношення до інвестицій. Грошові потоки є важливим показником в аналізі і плануванні фінансової діяльності підприємства, у визначенні цінності фірми тощо.
Щодо нової методики, то в ній наголошується на необхідності брати грошові потоки лише в складі надходжень, які начебто генеруються інвестиціями, тобто прибуток і амортизацію. Сума прибутку і амортизації є не грошовим потоком, склад якого вказано вище, а, можна сказати, умовним грошовим потоком для оцінки ефективності інвестицій. У зв'язку з цим виникає запитання відносно і суті терміна «інвестиції генерують»: що вони генерують, тобто що створюють (чи забезпечують створення)?
У такому контексті можна з упевненістю говорити про ніким не заперечувану істину, що інвестиції генерують прибуток. Виходячи з того, що інвестиційний проект передбачає прогресивні конструкторські, технологічні і проектні рішення, він забезпечує скорочення витрат матеріальних ресурсів, підвищення технічної озброєності та фондоозброєності праці, а відтак – і підвищення її продуктивності, в результаті чого створюється нова, додаткова вартість. Відомо, що однією з форм реалізації тієї частини новостворюваної вартості, яка йде на нагромадження, є прибуток. Тому саме новостворену вартість можна вважати віддачею інвестицій, а на рівні підприємств частину цієї вартості – прибуток – брати для виміру ефективності інвестицій.
Щодо амортизації, то її використання як віддачі від інвестицій не витримує критики. Вона не є новоствореною вартістю, а лише відбиває вартість спрацювання основних засобів (інвестицій), тобто виступає витратами виробництва в складі собівартості продукції. Амортизація як величина споживання основних фондів (інвестицій) не може слугувати оцінкою ефективності тих самих інвестицій, а лише характеризує розмір повернення інвестицій. У процесі амортизації проявляються кругообіг основних фондів, нагромадження коштів для простого відтворення.
Ці загальновідомі істини доводиться нагадувати, оскільки новою методикою рекомендовано ефективність інвестицій оцінювати сумою прибутку і амортизації, і на практиці так робиться. У результаті таких розрахунків ефективність інвестиційних проектів завищується порівняно до їх дійсної ефективності (NPV, ІRR, РІ завищуються, DPB – занижується), тобто результати її оцінки є невірогідними. Ступінь завищення ефективності може бути дуже великим. У багатьох інвестиційних проектах частка амортизації в грошових потоках перевищує 30 - 40%, і навіть 50%. У результаті створюється ілюзія ефективності. Можна навести умовний приклад. Припустимо, що інвестиційний проект настільки невдалий (висока енерго- і ресурсомісткість продукції, низькі продуктивність праці та якість продукції), що прибутку дуже мало чи зовсім немає, але врахування амортизації «виводить» проект до складу ефективних. Зрозуміло, що такий проект нікому не потрібний.
Таким чином, враховуючи, що ефективність інвестицій може вимірюватися лише новостворюваною вартістю, а не витратами виробництва (амортизацією), показники ефективності необхідно розраховувати не на основі так званого грошового потоку, а виходячи із створюваного прибутку.
Наголошуючи на цих безперечних у теоретичному відношенні положеннях, необхідно разом з тим зауважити, що в схемах економічних розрахунків можуть відбуватися певні метаморфози деяких показників, коли, не змінюючи своєї економічної суті, вони набувають іншої назви і нібито іншого змісту. У цьому сенсі питання амортизації є більш складним. Справа в тому, що частина прибутку відображається під назвою і в формі амортизації. У розрахунках, зроблених за новою методикою, частина амортизації насправді є частиною прибутку. Це пов'язано з джерелами фінансування інвестицій. Якщо для фінансування залучаються позикові кошти, то при введенні об'єкта в експлуатацію вони повертаються кредитору за рахунок одержуваного прибутку, внаслідок чого розмір прибутку зменшується. Нараховані амортизаційні відрахування, відповідно до частки позикових коштів в інвестиціях, за своєю суттю є частинами прибутку, що направляються на виплату боргу. Тому в розрахунках ефективності інвестицій потрібно виходити з прибутку (П), який є сумою прибутку за звітом (Пз) та амортизації, що відповідає частині позикових коштів у загальних інвестиціях (Апоз) [15]:
П = П3 + АПО3, (1.1)
На основі аналізу сутності економічної ефективності використання виробничих ресурсів, методичних документів старої і нової методик, а також реальної практики інвестування в промисловості Т. Бень пропонує обґрунтування власного підходу до визначення економічної ефективності інвестицій [13]. Рекомендовані методичні положення передбачають використання і вдосконалення раціональних методів і показників старої і нової методик.
Перш за все, необхідно обрати основний показник ефективності. Таким показником має бути строк окупності (або обернений показник рентабельності) інвестицій, який рекомендується обома методиками.
У розрахунках цього показника доцільно виходити із суми прибутку, а не грошових потоків, але розраховувати дисконтований строк окупності, беручи до уваги лише прибуток. Прибуток потрібно дисконтувати за стільки років, скільки необхідно для досягнення окупності інвестицій.
Обґрунтовуючи методику розрахунків дисконтованого строку окупності, потрібно з'ясувати ще два положення – прогнозування прибутку і розрахунок інвестицій.
Дисконтування прибутку не є прогнозуванням його величини в майбутні роки, а лише характеризує зміну вартості грошей у часі. Величина річного прибутку, визначена в інвестиційному проекті, в старій методиці (та досить часто в новій) приймається як незмінна для всіх років. Насправді це не так. У виробничо-господарській практиці розмір прибутку може змінюватися під впливом багатьох факторів – зміни ринків збуту, загострення конкуренції, зміни цін на сировинні та паливно-енергетичні ресурси, дії законодавчих актів та ін.
Зрозуміло, що на тривалий період прогнозувати вплив цих факторів на прибуток дуже важко чи неможливо. Тут доводиться обмежитися лише загальним побажанням прогнозувати вплив найважливіших факторів, спираючись на тенденції їх змін у минулі роки, передбачувані зміни в наступні роки тощо. Серед багатьох факторів є, щонайменше, один, значний вплив якого на прибуток можна і необхідно враховувати. Йдеться про освоєння проектних значень виробничої потужності та собівартості продукції новозбудованих чи реконструйованих об'єктів. У переважній більшості випадків освоєння виробничої потужності триває від декількох місяців до 1-2 і навіть більше років, а проектна собівартість продукції досягається через певний час після освоєння виробничої потужності.
На строки освоєння промислових об'єктів існують різні погляди. Одним з них є твердження, що при досконалих техніці, технології та раціональному проектуванні об'єкта він може (і має) працювати на повну проектну потужність з моменту його введення в експлуатацію.
Потрібно по-різному розглядати це питання залежно від ступеня автоматизації техніки і виробничого процесу. Наприклад, переважно невеликі машини і механізми багатосерійного виробництва, які діють автоматично, без втручання людини (наприклад, електродвигуни, генератори, компресори, холодильники, годинники тощо), дійсно можуть працювати на повну потужність з початку експлуатації. Це стосується і великих машинних комплексів, якщо вони повністю автоматизовані і працюють без втручання працівників у виробничий процес.
Зовсім по-іншому розпочинається експлуатація складних спеціалізованих машинних комплексів, які включають багато машин і механізмів і працюють за участю багатьох працівників, що виконують виробничі функції (наприклад, доменні печі, сталеплавильні агрегати, прокатні і трубні стани, хімічні апарати, вугледобувні комбайни, конвеєри в машинобудуванні тощо). Головна риса таких комплексів полягає в тому, що вони є людино-машинними системами. Ці системи через технічні, організаційні та психологічні фактори потребують певного часу для «приробки» вузлів і деталей машин, пристроїв і набуття працівниками виробничих навичок.
Протягом цього періоду обсяги виробництва та економічні показники не досягають проектних значень, тобто відбувається процес освоєння об'єктів. Тривалість освоєння залежить від складності комплексів. Наприклад, згідно з нормативами, які діяли раніше, тривалість освоєння доменних печей різного обсягу мала продовжуватися не більш як 6 - 9 місяців, прокатних станів – 1-2 роки. Зазначимо, що, спираючись на попередній досвід освоєння аналогічних агрегатів, якість придбаваної техніки і залучення кваліфікованого персоналу, можна досить упевнено прогнозувати тривалість освоєння об'єктів і тим самим підвищити вірогідність розрахунків ефективності інвестиційних проектів.
Розрахунок прибутку в роки неповного освоєння об'єкта можна проілюструвати на умовному прикладі. Якщо освоєння виробничої потужності (В) у першому році прогнозується на 90%, в наступні роки – 100%, а фактична собівартість одиниці продукції в першому році буде вища за проектну (С) на 4%, у другому році – на 2%, далі досягне проектного рівня, то прибуток (П) у першому році при незмінній ціні (Ц) становитиме П1, = (Ц- - С * 1,04) * 0,9В, у другому році -П2 = (Ц - С * 1,02) * В, у наступні роки – П1= (Ц - С) * В.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
