101146 (590427), страница 14

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 14)

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій [2].

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі [2]:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими ассоціаціями, об'єднаннями та товариствами, організаціями, іншими юридичними особами;

державного інвестування;

іноземного інвестування;

спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.

Приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в поточному періоді.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є прибуток, що отримується від них. Ці два процеси – вкладення капіталу та отримання прибутку – можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При послідовному протіканні цих процесів прибуток виходить відразу ж після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному їх протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу (після першого його етапу). При інтервальному протіканні цих процесів між періодом завершення інвестицій та отримання прибутку проходить певний час, тривалість якого залежить від особливостей конкретного інвестиційного проекту.

Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова йде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийняте досить безболісно, оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, в якому обсязі і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків та ін .

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Однак існує чинник фактору ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати. Так, у момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно пророчити економічний ефект цієї операції.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, базується на використанні різних формалізованних і неформалізованних методів та критеріїв. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі й тим із них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тому чи іншому конкретнному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованних методів, за допомогою яких розрахунки можуть служити основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для всіх випадків життя, не існує. Тим не менше, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.

Позитивними характеристиками структурно-функціональної моделі є можливість заочно ілюструвати порядок дій при формуванні інвестиційної діяльності та оцінки якості формування та реалізації інвестиційної діяльності.

Структурно-функціональна модель огрганізації інвестиційної діяльності передбачає використання CASE-засобу в програмному продукті BPwin за стандартом IDEF0, який передбачає опис етапів модельованого процесу.

Особливостями стандарту IDEF0 є те, що він дозволяє подати алгоритм організації у вигляді діаграми, наглядно представити послідовність дій формування основних напрямів інвестиційної діяльності. Реалізація цього стандарту здійснюється у такий спосіб.

І етап – побудова основного блоку організації. Його суть полягає у складанні контекстної діаграми моделі.

Контекстну діаграму «Організувати інвестиційну діяльність підприємства» подано на рис. 3.1.

На контекстній діаграмі по центру знаходиться блок головної задачі, який відображає сутність моделі, мету її побудування та передбачає сукупність запитань, на які має відповідати модель. З усіх боків до головного блоку надходять інтерфейсні дуги, які визначають

вхідну інформацію, необхідну для здійснення організації інвестиційної діяльності;

назву модельованого процесу;

ініціатора – особу, під управлінням якої проводиться робота по організації інвестиційної діяльності – фінансовий аналітик та механізм, із застосуванням якого реалізується модельований процес (автоматизоване робоче місце);

вихідний документ, тобто результат, який необхідно отримати (в нашому випадку – це інвестиційний проект, в який підприємство може вкласти грошові кошти).

Рис. 3.1. Контекстна діаграма моделі у стандарті IDEF0

На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми (блок А0 на рис. 3.1), результатом чого є діаграма, що відбиває структуру, тобто сукупність етапів процесу, який відображено контекстною діаграмою. Для модельованого процесу таку діаграму подано на рис. 3.2.

Як видно з рис. 3.2, процес формування основних напрямків стратегії організації інвестиційної діяльності, передбачає три послідовних етапи (тобто таких, що мають пріоритет у послідовності їх виконання, виконуються один за одним) – аналіз діяльності підприємства (блок А1 на рис. 3.2), виявлення актуального об’єкту інвестування (блок А2 на рис. 3.2) та безпосередньо вібір інвестиційного проекту (блок А3 на рис. 3.2).

Результати попереднього етапу є вхідними даними для наступного (блок А1 та блок А2 на рис. 3.2). Що стосується функціонального блоку А2, то в ньому вихід («Актуальний об’єкт інвестування») є управляючою дією для функціонального блоку А3 («Вибрати інвестиційний прект»).

Рис. 3.2. Діаграма декомпозиції контекстної діаграми (стандарт IDEF0)

Такий взаємозв’язок між зазначеним етапами відображає логіку дії фінансового аналітика, який при аналізі поточного стану, використовуючи дані фінансової звітності (вхід блоку А1), має, з одного боку, керуватися, а з іншого – обмежуватися методикою розрахунку (інтерфейсні дуги, які входять у верхню сторону функціонального блоку). У даному випадку «обмеження» полягає у тому, що модель повинна мати таке структурування, щоб довести до аналітика фінансового відділу коло питань, які він має вирішувати та на що орієнтуватися при виконанні своїх функціональних обов’язків. Зауважимо, що для всіх етапів таким керуючим обмеженням є методичні розрахунки, що визначає послідовність проведення розрахункових операцій, та розпорядження керівництва.

Також слід зазначити, що у якості механізму (інтерфейсні дуги, які входять у нижню сторону функціонального блоку) виконання всіх етапів моделі, окрім фінансового аналітика, відображено й автоматизоване робоче місце, оскільки його використання не тільки сприяє зменшенню помилок, викликаних людським чинником, а й прискорює розрахункові процедури.

Подальше побудування моделі передбачає декомпозицію етапу «Виявити актуальний об’єкт інвестування» – блок А2 на рис. 3.2. Діаграму декомпозиції цього блоку подано на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Діаграма декомпозиції етапу «Виявити актуальний об’єкт інвестування» (стандарт IDEF0)

Як видно з рис. 3.3, структурна побудова цієї діаграми передбачає виконання послідовності таких процесів:

виявлення фінансових ресурсів, що маються для інвестування – блок А21;

оцінка актуальності можливих обєктів – блок А23;

вибір потенційного обєкту інвестування– блок А24;

Далі побудування моделі передбачає декомпозицію етапу «Вибрати інвестиційний проект» – блок А3 на рис. 3.2. Діаграму декомпозиції цього блоку подано на рис. 3.4.

Рис. 3.4. Діаграма декомпозиції етапу «Вибрати інвестиційний проект» (стандарт IDEF0)

Рис. 3.4 показує, що структурна побудова цієї діаграми передбачає виконання послідовності таких процесів:

визначення сроку окупності інвестицій– блок 31;

розрахунок коефіцієнту ефективності інвестицій – блок А32;

визначення чистої поточної вартості – блок А34;

аналіз параметрів інвестиційного проеку – блок А36.

Застосування CASE-засобу моделювання бізнес процесів підприємницької одиниці дозволив представити у стандарті IDEF0 процес формування основних напрямків організації інвестиційної діяльності підприємства як єдиної системи, та при її подальшій декомпозиції наявно відобразити сценарій діяльності фінансового аналітика при виконанні своїх обов’язків щодо модельованої предметної області.

3.2 Рекомендації щодо інвестування коштів на банківський депозит

Підприємства постійно стикаються з необхідністю інвестицій, тобто із вкладенням фінансових коштів у різні програми та окремі заходи (проекти) з метою організації нових, підтримки та розвитку діючих виробництв (виробничих потужностей), технічної підготовки виробництва, отримання прибутку та інших кінцевих результатів, наприклад природоохоронних, соціальних та ін.

Це можуть бути цільові банківські вклади, цінні папери, фінансові вкладення в технології, машини й устаткування, ліцензії, майнові права, інтелектуальні цінності.

Для прийняття рішення про вкладення коштів у проект чи банк, необхідно глибоко проаналізувати всі можливі варіанти. Можливим варіантом інвестування коштів є вкладення їх в банк на депозит. Проведення депозитних операцій підприємствами України регулюється Правилами здіснення депозитних операцій для банківських депозитів.

Депозит – сума грошей, поміщена вкладником в банк на певний або невизначений термін. Банк пускає ці гроші в оборот, а в обмін виплачує вкладникові відсотки. Депозит є боргом банку перед вкладником, тобто, підлягає поверненню [12].

У періоди нормального розвитку економіки банківський вклад є однією з найменш вигідних і найменш ризикованих форм вкладення грошей і може служити в якості мінімального орієнтиру в розрахунках.

Розрізняють [12]:

Депозит до запитання – депозит без зазначення строку зберігання, який повертається на першу вимогу вкладника. Зазвичай по ощадним вкладами нараховуються відсотки за ставками нижче відповідних для строкових депозитів. Депозитом до запитання можуть за угодою з банком або за законами окремих держав бути кошти на Чековий рахунок у банку.

Строковий депозит – депозит під відсотки, внесений на певний термін і вилучати повністю після закінчення обумовленого терміну. Строкові депозити менш ліквідні, ніж ощадні вклади до запитання, але приносять більш високий відсоток доходу.

Також можливі різні конструкції вкладу: депозит з можливістю поповнення, часткового вилучення. Звичайна закономірність: чим більше термін вкладу, тим вище його прибутковість. При розміщенні великих сум рекомендується розбивати їх на кілька депозитів – у разі необхідності можна буде вилучити лише частину коштів, зберігши прибутковість по іншим, однак при цьому банк може запропонувати менший дохід.

Перевагами депозиту є:

надійність збереження коштів;

зручність;

мінімізація ризиків вкладення.

Але великим недоліком являється вплив інфляції на кошти, що знаходяться на депозитному вкладі.

Не всі банки займаються депозитними вкладами для юридичних осіб. Але, як правило, відсоткова ставка для юридичних осіб більша, ніж для фізичних.

Вклади коштів юридичних осіб на депозитний рахунок оформлюються комерційним банком шляхом відкриття термінового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу або видачі депозитного вкладу.

По договору банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника з іншого боку, зобов’язується сплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані відсотки на умовах і в порядку, передбаченому договором.

Проведення короткострокового фінансового інвестування повинно базуватися на наступних принципах [41]:

1. принцип обґрунтованості, який передбачає прийняття рішень щодо доцільності та напрямів короткострокового фінансового інвестування на основі проведення моніторингу ринку цінних паперів та варіантів вкладення коштів на депозитні рахунки;

2. принцип диверсифікації вкладень – вкладення тимчасово - вільних коштів у різні види паперів з метою мінімізації інвестиційних ризиків;

3. принцип професійного підходу, який передбачає наявність в штаті спеціаліста відповідного профілю або використання послуг посередників. Незважаючи на певні додаткові витрати тільки такий підхід дозволить не втратити, а примножити кошти підприємств в процесі фінансування.

Якщо підприємство вкладе зайві кошти на депозитний рахунок на один рік, то воно буде одержувати дохід тільки з суми початкових інвестицій. Вкладений капітал та нарощені проценти воно отримає в кінці року.

Характеристики

Список файлов ВКР