99932 (590290), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Відразу після Жовтневої революції починає відбуватися націоналізація підприємств й установ цілого ряду галузей сфери послуг: в 1918 році, наприклад, націоналізуються приватні залізниці. Націоналізація торкнулася
також найбільш великих об'єктів побутового обслуговування, які знаходилися в приватної власності, де використовувалася наймана робоча сила - лазні, пральні, швацькі ательє, ательє фотографії і інші підприємства побутового обслуговування, які належали головним чином іноземним капіталістам [52]. В 1920 році повністю забороняється приватна торгівля.
У квітні 1919 року приймається постанова про сприяння кустарної промисловості, у відповідності з якою заборонялася конфіскація, муніципалізація і націоналізація дрібних кустарних і ремісничих підприємств. Місцевим органам приписувалося чинити їм всіляку підтримку. Восени 1920 року встановлюється єдиний порядок державного регулювання кустарної промисловості з метою регулювання постачання населенню продукції кустарної, ремісничої та дрібної промисловості, а також з метою боротьби зі спекуляцією. Кустарні підприємства були зобов'язані виконувати всі замовлення державних органів і здавати їм продукцію, вироблену з сировини, наданої державними органами або за їх замовленням. Кустарям, які працювали без застосування найомної праці, надавалося право продавати свої вироби на місцевих ринках. Підприємства, які використовували найману працю, продавати свої вироби на вільний ринок заборонялося.
З 1921 року в сфері послуг, як і в промисловості і в сільському господарстві, почалося оживлення діяльності: почалися передбачатися заходи для розвитку кустарної та дрібної промисловості як у формі приватних підприємств, так і кооперативних. З липня 1921 р. надавалося право орендувати державні підприємства кооперативам, товариствам, а також іншим об'єднанням та окремим громадянам. Були встановлені патентні, зрівняльні збори, міські відрахування, а з 1923 р. - обов'язкова реєстрація всіх діючих та знов винекнених приватних підприємств. Основними мотивами зайняття кустарною діяльністю були:
1. бажання отримати додатковий доход;
2. нездатність за станом здоров'я працювати в народному господарстві;
3. бажання вільно обирати ритм та час роботи;
4. творче задоволення.
Якщо звернутися до аналізу масштабів приватної економіки, то можна побачити, що в 1922-1923 pp. в руках приватного капіталу знаходилося більш 500 тис. торгівельних підприємств і він охоплював 75 % всього товарообігу [40]. В валової продукції приватний сектор займав * 30 %, а в сільському господарстві « 98,5 % [46]. Приватний капітал зосереджувався головним чином в підприємствах зі швидко обіговими коштами, включаючи послуги. Приватний сектор в сфері послуг і в промисловості в роки НЕПа в своєї більшості представляли денаціоналізовані та передані назад приватним підприємцям дрібні заклади, які ставали їх власністю. Серед підприємств, які виробляли товари народного споживання та послуги, 4/5 загальної їх кількості були кустарно - ремісничі [40], і вони, в основному, були найдрібніших розмірів, більша їх частка зосереджувалася в сільської місцевості, бо тут були надані податкові пільги. Переважна кількість кустарно - ремісничих підприємств (86,4 %) не використовували найманий труд [28].
З 1924 р. починається процес посиленого переведення на орендні відношення великого приватного капіталу. В 1925 р. в орендному користуванні вже знаходилося 68 % капіталістичних підприємств, на яких було зайнято 70,9 % робітників цього сектору і виконувалося 66,4 % промислової продукції [40]. Ці підприємства знаходилися у власності держави.
Першим наступом на приватну торгівлю було рішення уряду в 1924 p., яке зобов'язувало споживкооперацію торгувати по цінам, нижчим за середньориночні ціни приватної торгівлі. Початок індустріалізації країни прискорив витиснення приватного торговця. З другої половини 20х років стають більш жорсткими заходи, що обмежували діяльність приватних осіб і підприємств, через податкову політику - з'являються додаткові збори, патенти, диференціація платників за подохідним податком, податок на зверх прибуток, ставки податків приватних підприємств стають більшими, ніж у державних в 1,5-2 рази. І вже в 1930 р. частка приватного сектору в торговому обороті країни не перевищувала 6 %, а к 1934 p. вона знизилася ще на 0,2 % [46]. В 1928
p. скасовується закон 1921 р. про оренду підприємств. Наприкінці 20х років і на протязі 3 Ох років директивні заходи держави були спрямовані переважно на кооператизацію індивідуального виробництва. В 1931 р. вже 60 % кооперованих кустарів і ремісників працювали в спільних майстернях, їх продукція складала 75 % всього виробництва системи промислової кооперації [28]. Ця незручність, а також ускладнення податкової політики (введення додаткових зборів, заборона у видачі багатьох ліцензії та ін.) призвела до згортання приватної діяльності. Таким чином були підготовлені умови для створення в країні сугубо державні або, в кращому випадку, державно -кооперативних галузевих систем обслуговування населення.
Якщо в цілому характеризувати динаміку використання індивідуальної праці в народному господарстві держави, то слід зауважити, що в 20-3Ох роках сфера послуг (за виключенням торгівлі) довше за всіх утримувала свої позиції. Навіть в періоди самого сильного утиску на індивідуальну трудову діяльність труд кустарів і ремісників знаходив підтримку в партійних, державних і господарських органів. Це спостерігалося в першу чергу при прийнятті рішень про розвиток сфери платних послуг. В цих випадках практично завжди відмічалася позитивна роль кустарно - ремісничого сектору в обслуговуванні населення. Однак, загальне негативне відношення до приватного сектору обумовило цілковите зниження наприкінці 3 Ox pp. кількості індивідуально працюючих кустарів та ремісників, так і погіршення професійного їх складу. Серед некооперованих кустарів і ремісників на межі 30-40х років практично не було здорових осіб працездатного віку; вища кваліфікація спостерігалася лише у кустарів - інвалідів, а також в осіб достатньо похилого віку [35].
Істотні зрушення відбулися в 60х роках, вони були викликані спрощенням системи промислової кооперації, яка до цього грала головну роль в побутовому обслуговуванню населення. Відбулася передача підприємств, які виконували побутові послуги, з ведення різних Міністерств і відомств у ведення знов утвореного Головного управління побутовим обслуговуванням населення при Радах Міністерств союзних республік (1961-1963 p.), які потім перетворилися в галузеві республіканські Міністерства (1965 р.). В 1965 році було створене також Міністерство побутового обслуговування населення. На місцях підприємства служби побуту перейшли в підпорядкування місцевих Рад. Ці зміни дозволили внести прогресивні зміни до структури підгалузей побутового обслуговування.
На початку 60х років негативні відношення до кустарів вилилися в конкретні кроки по обмеженню сфери їх трудової діяльності: труднощі в отримані ліцензій, критика в пресі, по телебаченню , і т. ін.. Негативна громадська думка вчинила свій вплив - чисельність кустарів в бОті роки почала катастрофічно знижуватися. В 1960 р. їх налічувалося 110 тисяч, а в 1973 р.-10 тисяч [28]. Проте, к середині 70х років, коли відношення суспільства до діяльності населення в особистому підсобному господарстві стало сприятливим, знов з'явилася цікавість до праці індивідуальних виробників. Конституція СРСР від 1977 р. (ст. 17) підтверджувала право населення на здійснення трудової діяльності. Однак це не вирішувало всіх питань по регулюванню індивідуальної трудової діяльності. Тому 19 листопада 1986 року був прийнятий закон "Про індивідуальну трудову діяльність", який підняв на якісно новий рівень правове регулювання індивідуальної діяльності, яка починає здійснюватися на міцної законодавчий основі, обов'язкової для всіх організації, установ, підприємств, посадових осіб і громадян. Тепер неурочна праця ставиться в межи закону і дає можливість з користю зайняти дозвілля мільйонів людей. Але, незважаючи на позитивний вплив цього закону, був і негативний бік: державний сектор залишився більш важливим і в більшому виграші, ніж індивідуальні виробники, і матеріально - технічне їх забезпечення помітно відставало. В той час найбільш поширеними видами послуг стали: пошиття та ремонт одягу та взуття, ремонт телевізійної апаратури, послуги перукарень, фотографій, лазень, пралень, в'язання виробів і т. ін. [23]. В 1966-1970 pp. завдяки високим темпам росту нових видів послуг, в якості самостійних стали фігурувати (в тому числі у державної звітності) послуги з ремонту, прокату та виготовленню меблів, ремонту і технічному
обслуговуванню транспортних засобів, будівництво та ремонт квартир і т. ін. Більшість кустарів та звільнялися від сплати прибуткового податку, та мали різні пільги. Всього в сфері послуг в середині 80х років сплачували податки 190,7 тис. чол. і середній заробіток був нижчим, ніж в промисловості і в цілому по народному господарстві: в народному господарстві середня заробітна плата складала 190,1 руб., а в сфері послуг - 137,8 руб. [40].
Основними причинами звернення населення до часників були:
1. не задоволення якістю послуг державних підприємств сфери обслуговування. Претензії висуваються приблизно на 60 % виконаних послуг;
2. претензії до порушення строків виконання замовлень («100 %);
3. у сільській місцевості - віддаленість пунктів побутового обслуговування, тому вони приблизно на 60-80 % користувалися послугами часників [48].
Самим крупним сектором нелегального ринку платних послуг була сфера побутового обслуговування населення; середня заробітна плата тут складала 80 руб., сума тіньового доходу оцінювалася в 600-700 млн. руб. (несплачений прибутковий податок). Тіньовий сектор оцінювався в 2,5-3 млн. чол. [28].
Випереджальними темпами зростав обсяг безкоштовних послуг. їх частка в загальному обсязі послуг збільшилася з 59 % (1970 р.) до 62 % (1988 р.) [28]. В абсолютному прирості загального обсягу послуг збільшення безкоштовних послуг склало 70 %. 1/2 всіх безкоштовних послуг складали: охорона здоров'я, освіта і культура. Відрахування з централізованих фондів на розвиток сфери послуг в 88 році складало:
46 % - безкоштовні послуги;
24 % - освіта і культура;
16 % - охорона здоров'я;
6 % - на утримання житлового фонду.
54 % грошових виплат - пенсії, пособія, стипендії. [35].
В платних послугах випереджальними темпами зростали послуги зв'язку для населення та послуги комунально - побутового господарства. Але все ж
таки частка платних послуг зменшувалася в загальному обсязі послуг: з 41 % (1970 р.) до 39 % (1988 p.), тобто на 2 %. А обсяг незадоволеного попиту складав 1/3 суми витрат населення на обслуговування [51]. З 1971-85 pp. темп зростання обсягу послуг практично по всім видам складав 2,0-2,4 рази:
в 2,4 рази збільшився обсяг споживання послуг в галузях комунального господарства і побутового обслуговування, культури і мистецтва, зв'язку;
в 2,2 рази - в галузях охорони здоров'я, фізичної культури та соціального обслуговування.
Найменшими темпами (в 1,9 разів) зростали послуги житлового господарства та пасажирського транспорту [45].
Якщо розглядати в цілому показник споживання населення, то частка споживання послуг то в 1970-80 pp. складало лише 10 %, у той час, коли споживання товарів складало * 90 % [51], що свідчить про величезні витрати населенням свого неробочого вільного часу на самообслуговування у побуті та на відпочинку.
В товарному блоці споживання найбільш питома вага - витрати на харчування, а в блоці послуг - витрати на оплату послуг, які забезпечують задоволення матеріальних потреб (квартплата, комунальні платежі, транспорт, побутові послуги) і відповідно низькій рівень споживання послуг соціального і духовного характеру (фізична культура та спорт, культура та мистецтво, санаторно - курортні, оздоровчі та інші). Така структура споживання достатньо повно відображає як труднощі формування та задоволення потреб населення, так і становище споживчого ринку. Основним стримуючим фактором є відсутність пропозиції і низька якість обслуговування. Забезпеченість платними послугами в 1989 р. складала 47,7 % від державного нормативу [45]. Найбільше відставання припадало на соціально - культурні послуги. Це пояснюється тим, що надаванні послуги не повністю задовольняють потреби населення як по їх номенклатурі, так і за асортиментом та якістю. Було зрозуміло, що створити систему платних послуг, яка би поєднувала в собі бездоганне обслуговування, різноманітність, якість та доступність на основі державного сектору економіки практично не можливо. Створена в державі галузева система управління оказує негативний вплив на обслуговування населення. Жорстка галузева спеціалізація є одного боку, та централізація з іншого, практично зробили не можливим виробництво багатьох видів послуг.
В той же час стали затверджуватися завдання з надання платних послуг населенню підприємствами і організаціями, для яких надання цих послуг не було основною діяльністю. Негативне відношення до організації платних послуг населенню на непрофільних підприємствах знаходить своє відображення як в сповільненні росту обсягів їх реалізації, так і в постійному невиконанні плану з послуг (в 1988 р. такі підприємства на Vi не забезпечили виконання плану) [28]
За 1985-1990 pp. істотно збільшився потенціал надаваних послуг за рахунок втягнення до цієї роботи підприємств практично всіх галузей народного господарства і невиробничої сфери. За цей термін обсяг платних послуг збільшився на 60,6 %; з'явилися нові види послуг: продаж матеріалів та ремонт житла, збільшилася питома вага туристично-екскурсійних послуг. Основну частку складали побутові послуги (22,8 %), пасажирського транспорту (24 %), комунальні послуги (11,9 %). Разом з тим, масштаби і темпи розвитку платних послуг також не відповідали зростаючому попиту. Обсяги їх реалізації забезпечували задоволення потреб населення трохи більшим ніж на 53 % від раціонального нормативу, що значно нижче, чим по товарам громадського споживання [51]. При знижуючих темпах нарощування обсягів відрізнялося збільшення розмірів тарифів на послуги. За даними статистичної звітності, за 1990 р. побутові послуги подорожчали в середньому на 1,5 % [23]. Враховуючи, що побутові послуги складають вагомий елемент економічної системи орієнтованої на споживача, подальше зниження темпів розвитку сфери послуг здатне привести до виникнення чергового фактору суспільного напруження, бо складності з різними видами побутового обслуговування в будь - який момент неминуче може перестати бути проблемою переважно економічною. Обсяг послуг, наданих кожному мешканцю в 1990 році збільшився в порівнянні з
1985 р. на 48 % [51]. Правда значна частка цього приросту отримана за рахунок збільшення цін і тарифів на побутові послуги.
У 90ті роки актуальним стало питання поява приватної та змішаної форми власності. З'являються індивідуальні та кооперативні підприємства, здатні в своєму потенціалі стати рівноправними партнерами державних підприємств та збільшити ефективність суспільного виробництва. Були спроби перейти на госпрахунок, впроваджувалися договірні форми, боролися за право виходу на оренду, що дало б можливість працювати на принципах самоуправління -розкріпаченості та підприємництва. Логічним продовженням демонополізації були спроби створити акціонерні товариства (AT). Але акціонерними ці підприємства назвати можна було з великою умовністю, бо не займалися інтереси відношень власності на засоби виробництва, акціонером був пайщик, який вкладав в обіг особисті кошти і отримував відсотки, а не співвласник, співправитель фірмою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
