91832 (590070), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Антігіпоксичні методи. Оксигенобаротерапія. Призначення методу може бути обумовлено наявністю гемодинамічних порушень (у результаті гіперволемії). Лікування повинне бути спрямоване на підвищення кількості розчиненого в плазмі кисню і кисневої ємності крові. У результаті оксигенобаротерапії підвищуються окисний потенціал поглиненого кров'ю кисню, потужність систем окисного фосфорилирування. Процедури проводять у барокамерах під тиском до 0,2 Мпа з різною швидкістю компресії. Зміст кисню 100 %. Тривалість щодня проведених процедур 45-60 хв; курс 7-10 процедур.

Протипоказання: хронічна ниркова недостатність вище III стадії (абсолютне протипоказання); різкий підйом тиску, виражені набряки, макрогематурія (відносні протипоказання) [8].

Фізіопрофілактика. Фізіопрофілактика спрямована на своєчасне лікування стрептококової інфекції носоглотки, придаткових пазух носа, шкіри (бактерицидні, протизапальні, десенсибілізуючі методи). Вторинна фізіопрофілактика повинна забезпечити рішення задач по підвищенню імунітету, неспецифічної резистентності організму (імуностимулюючі методи), поліпшенню кровообігу в нирках (судинорозширювальні методи), зниженню функціонального навантаження на нирки (дегідратуючі методи).

Після всіх фізіотерапевтичних процедур хворим із захворюваннями нирок необхідний тривалий (до 2 год.) відпочинок у ліжку. Ці методи лікування сприяють зменшенню спазму судин, поліпшенню ниркового кровотоку, збільшенню клубочкової фільтрації, виведенню кінцевих продуктів азотистого обміну з сечею і зменшенню гіперазотемії [17].

Рис. 2.1. Приклад вправ при заняттях ЛФК

Рис. 2.2 Приклад вправ з гімнастичним ціпком

Рис. 2.3 Приклад вправ з гімнастичним ціпком

Рис. 2.4 Приклад вправ в вихідному положенні сидячи

Рис. 2.5 Приклад вправ в колінно-ліктьовому положенні

ГЛАВА 3. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ПІЄЛОНЕФРИТ ТА ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ НА ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Для визначення ефективності занять лікувальної гімнастики, відпустці процедур лікувального масажу і фізіотерапії на організм хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит при оперативних, поточних і етапних спостереженнях можливо використання наступних методик дослідження [15]:

• аналіз спеціальної літератури;

• вивчення даних медичних карт;

• клінічні методи(збір анамнезу,соматоскопія,пальпація і т. ін.);

• частота дихання;

• пульсометрія;

• артеріальна тонометрія;

• спірометрія;

• функціональні проби;

• вимірювання кола грудної клітки і черевної стінки з визначенням їх екскурсії;

• лабораторні методи (клінічний і біохімічний аналізи крові і сечі);

• лікарсько-педагогічні спостереження.

Вплив лікувальної фізичної культури на організм хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит оцінюють по суб’єктивних, об’єктивних і ЕКГ ознаках. Враховують зміни кольору шкіри, появу холодного поту, зміну ритму і частоти дихання, серцевих скорочень.

Дані ЕКГ оцінюють як оцінюють як задовільні, якщо відсутня негативна динаміка, що вказує на неадекватність коронарного кровотоку при фізичному навантаженні [5].

ЕКГ дослідження проводять в перші дні призначення лікувальної гімнастики, при розширенні рухових режимів, а також при тренуваннях з використанням тренажерів, одночасно реєструючи рівень артеріального тиску.

З клінічних методів дослідження використовується:

Збір анамнезу (розпитування) – уточнюються паспортні дані, супутні захворювання, збираються відомості про обтяжену спадковість, характер режиму харчування, шкідливі звички, руховий спосіб життя.

Соматоскопія (зовнішній огляд) – використовується для оцінки характеру рухових порушень.

Пальпація – За допомогою пальпації грудної клітки вимірюється частота дихання і частота серцевих скорочень.

Методи дослідження функціонального стану кардіореспіратоної системи:

Пульсометрія – частоту пульсу підраховують так: прикладають подушечки нігтевих фаланг 2-го, 3-го і 4-го пальців на променеву артерію, що прилежить до променевої кістки. Кількість серцевих скорочень за 15 секунд множать на 4. Отримана частота пульсу порівнюється з віковими показниками. Кількість серцевих скорочень у спокої в людей середнього і літнього віку в нормі дорівнює приблизно 60-70 ударам у хвилину. Поява аритмії вказує на необхідність припинення занять [19].

Частота дихальних рухів. Один з основних показників самоконтролю. Звичайно в спокої людина не звертає уваги на своє дихання. Під час фізичних вправ частота подиху зростає, тому що підвищується потреба працюючих м'язів у кисні, необхідному для окисних процесів.

У нормі в спокійному стані доросла людина робить 14–16 дихальних рухів у хвилину. Вимірити частоту подиху можна в такий спосіб: покладіть руку на грудну клітку або на живіт і підрахуйте частоту подиху протягом однієї хвилини. Підйом і опускання грудної клітки або живота (вдих і видих) вважаються за одиницю.

Артеріальна тонометрія. Артеріальний тиск вимірюється за допомогою спеціального приладу – тонометра. Якщо ви користуєтеся електронним тонометром, то прилад одночасно з рівнем артеріального тиску автоматично підраховує і частоту серцевих скорочень [13].

Якщо рівень артеріального тиску і частота серцевих скорочень вище вашої вікової норми і ви відчуваєте нездужання, млявість або головний біль, то в цей день краще утриматися від занять ЛФК.

Лабораторні методи дослідження. Клінічний аналіз крові дозволяє визначити зміст еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів і швидкість осідання еритроцитів хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит на початку і в процесі курсу фізичної реабілітації. Також застосовується біохімічний аналіз сечі.

Біохімічні тести займають велике місце в діагности хвороби сечостатевої системи, за наслідками тесту роблять висновок про функціональний стан пошкодженого органу.

Останнім часом розробляються такі методи як ренгенофлюорисцентний аналіз, електронна скануючи мікроскопія, визначення середньої щільності і розтягування сечових каменів, а також рентгенівська комп’ютерна томографія з прямим збільшенням зображення і подальшим аналізом [52].

Оцінка функціонального стану опорно-рухового апарату.

Для визначення ефективності використання різних засобів фізичної реабілітації на організм хворих на пієлонефрит та гломерулонефрит необхідно проводити лікарсько-педагогічні спостереження (ЛПС) під час занять лікувальною фізичною культурою [36].

Цей контроль можуть проводити лікарі, інструктора або методисти ЛФК, лікарі-фізіотерапевти, масажисти. Лікарсько-педагогічний контроль за хворими проводиться з метою оцінки дії вживаних фізичних вправ, процедур масажу, фізіотерапевтичних процедур і процедур рефлексотерапії. Перераховані засоби фізичної реабілітації повинні викликати позитивний, сприятливий ефект у правильному, методично грамотно побудованому занятті лікувальної фізичної культури, відпустці фізіопроцедур і процедур лікувального масажу. В той же час вони можуть надавати і негативну дію на організм хворого або байдужу дію.

Відомо, ефективність занять лікувальної гімнастики, масажу, фізіотерапії необхідно визначити як в процесі одного заняття або процедури, так і в процесі всього курсу лікування. Таким чином, можливе використання оперативної, або термінової, поточної і етапної форми лікарсько-педагогічних спостережень за хворими на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит.

При оперативній формі ЛПС визначають зміни, що виникають під впливом заняття ЛФК або процедур лікувального масажу і фізіотерапії. Ці спостереження або дослідження можуть проводитися до і після одного заняття ЛФК, процедури масажу; безпосередньо в процесі одного заняття або процедури масажу – після підготовчої частини, кілька разів в основній частині і в кінці заключної частини уроку або заняття, і через 10-20-30 хвилин після його закінчення; вранці і увечері в день проводження ЛФК або відпустки процедур масажу і фізіотерапії. Ці лікарсько-педагогічні спостереження що проводяться в оперативній формі,оцінюють термінові зміни, що відбуваються в системах організму під впливом одного Заняття ЛФК або процедури масажу. Оцінюючи результати цих досліджень лікар, інструктор ЛФК, масажист можуть змінювати навантаження хворому безпосередньо відразу ж під час заняття, тобто можуть дозувати навантаження.

Поточні ЛПС можуть проводитися щодня вранці і увечері протягом декількох днів, наступного дня після заняття ЛФК; на початку і в кінці тижня занять. Ці спостереження дозволяють оцінити відновні процеси в різних системах організму [36].

Етапні лікарсько-педагогічні спостереження дозволяють оцінити накопичений тренувальний ефект і всі зміни, що відбуваються в різних системах організму під впливом всього курсу лікувальної фізичної культури, курсу масажу і фізіотерапії. Ці первинні і повторні дослідження проводяться на початку і в кінці всього курсу лікування.

Самоконтроль. Заняття лікувальною фізичною культурою вимагають постійного контролю над станом здоров’я. Разом з оглядами і спостереженням лікаря велике значення має самоконтроль.

До суб'єктивних показників самоконтролю відносяться:

• настрій;

• -самопочуття;

• апетит;

• сон;

• бажання займатися фізичними вправами;

• переносимість фізичного навантаження;

• потовиділення;

• порушення режиму [32].

Щоденник самоконтролю слід заповнювати 1-3 рази на тиждень не рідше одного разу на місяць показувати лікареві.

Об’єктивними показниками сприятливого впливу фізичних вправ є зменшення різниці між частотою пульсу до, в час і після занять, скорочення часу повернення пульсу до початкових величин, а також зменшення частоти дихальних рухів за рахунок його поглиблення [1].

ВИСНОВКИ

1. На підставі вивчення й аналізу літературних джерел визначені етіологія, патогенез і механізм розвитку хронічного пієлонефриту та гломерулонефриту. Пієлонефрит – неспецифічне інфекційне захворювання нирок, що вражає тканину балії і чашки. Пієлонефрит буває гострим і хронічним. Гломерулонефрит – дифузне захворювання нирок, для якого характерна наявність імунологічних та клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках нирок. Хронічний гломерулонефрит може бути наслідком невиліковного гострого гломерулонефриту.

2. Визначено, що у виникненні гломерулонефриту вирішальним є вплив інфекційних чинників, передусім бета-гемолітичного стрептокока групи А (його виявляють у 60% хворих), а також стафілококової інфекції. В розвитку пієлонефриту вирішальним є: наявність сечокам’яної хвороби, захворювання передміхурової залози, вагітність, цукровий діабет, аномалії сечовивідних шляхів.

3. Лікування пієлонефриту та гломерулонефриту комплексне, невід’ємною частиною якого є лікувальна фізична культура, яка призначається як на стаціонарному, так і на поліклінічному і санаторному етапі реабілітації по відповідних рухових режимах.

Характеристики

Список файлов ВКР