82099 (589633), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Безліч різноманітних проектів може бути класифіковане по різних підставах (рис.1.2) [1]

Структура інвестиційних проектів носить уніфікований характер у більшості країн з розвитий ринковою економікою (відхилення від цієї загальноприйнятої структури викликаються лише галузевими особливостями і формами здійснення реальних інвестицій).

Відповідно до особливостей, що формують класифікаційні ознаки інвестицій, інвестиційні проекти найбільше часто розробляються по наступних напрямках:

1. Заміна устаткування з метою збереження існуючого виду діяльності. Інвестиції в цьому напрямку необхідні для заміщення зношеного або ушкодженого устаткування і збереження колишніх обсягів діяльності.

2. Заміна устаткування з метою збереження витрат підприємства. Ці інвестиції необхідні для заміни працездатного, але застарілого устаткування. Метою є зниження перемінної складових витрат підприємства.

3)Розширення існуючої діяльності і ринків. Ці інвестиції направляються на розширення й удосконалювання збутової мережі. Їхнє обґрунтування вимагає досить глибокого аналізу, точних прогнозів динаміки попиту, тому що прорахунки можуть спричинити серйозні економічні втрати.

Рисунок 1.2 – Класифікація інвестиційних проектів підприємства по основних ознаках.

-

Відповідно до рекомендацій ЮНIДО (Організація Об'єднаних Націй по Промисловому Розвитку) інвестиційний проект повинний містити наступні основні розділи, представлені на рисунку 1.3.

Рисунок 1.3 – Структура розроблювального інвестиційного проекту підприємства в розрізі основних розділів

1. Розширення обсягів діяльності за рахунок освоєння нової продукції або нових ринків, асортиментної структури продажів і переліку наданих послуг. Інвестиційні проекти цієї категорії припускають стратегічні рішення, здатні змінити фундаментальну основу бізнесу і, як правило, вимагають великих витрат протягом тривалого періоду. Такі проекти є частиною стратегічного плану підприємства, вимагають глибоких ретельних досліджень і приймаються на найвищому рівні керування підприємством.

1. Забезпечення норм екологічної безпеки і збереження навколишнього середовища. Такі інвестиції необхідні для виконання законодавчих вимог, державних замовлень, трудових угод або політики страхування. Ці витрати називають обов'язковими або змушеними інвестиціями (mandate investment), у залежності від обсягу, вони найбільш близькі до інвестицій першої категорії.

2. Інші інвестиційні проекти. Ними можуть бути інвестиції в офісне устаткування, місця стоянки транспорту і т.п. обсяг таких інвестицій варіює для різних підприємств.

У процесі інвестиційного проектування першочерговим є визначення мети проекту.

Мета проекту – це доказовий результат і задані умови реалізації загальної задачі проекту.

З визначення випливає, що необхідно розрізняти «мети – результати» (доказовий результат) і «мети – образ дій» (умови реалізації). Разом ці компоненти складають мети проекту, що виникають на основі потреб, необхідності, бажань, ідей і т.п.

З аналізу проведених визначень можна одержати кілька висновків щодо мети проекту:

1. визначення (перебування) мети проекту за своїм значенням і змістові можна порівняти з постановкою задачі;

2. при перебуванні мети, як і при постановці задачі, не можна обмежитися формулюванням тільки абстрактно бажаного результату проекту, а необхідно знайти відповіді на питання:

• як у точності повинний виглядати результат проекту (характеристики результату проекту);

• які умови повинні враховуватися при реалізації проекту (вимоги й обмеження).

Перебування мети проекту рівнозначно визначенню проекту і складає важливий етап у розробці концепції проекту. Після перебування мети проекту приступають до пошуку й оцінки альтернативних способів досягнення мети проекту [10].

Для кожного проекту може бути побудована безліч взаємозалежних цілей, що відбивають структуру самого проекту і його учасників. Мети проекту, структура проекту й організація учасників проекту можуть описуватися взаємозалежними ієрархічними (деревоподібними) структурами, у яких можуть бути установлені відносини між наступними компонентами: мети – частини проекту – учасники й ін.

Для можливості визначення ступеня досягнення цілей проекту необхідно вибрати відповідні критерії. На основі цих критеріїв можна оцінити альтернативні рішення по досягненню цілей проекту. Таким чином, можна відзначити, що мети проекту повинні бути чітко визначені: вони повинні мати ясний сенс; результати, одержувані при досягненні мети, повинні бути вимірні, а задані обмеження і вимоги повинні бути здійсненні. Тобто мети проекту повинні знаходитися в «області припустимих рішень» проекту.

При керуванні проектами звичайно область припустимих рішень для досягнення цілей проекту обмежується часом, рамками бюджету, виділюваними ресурсами і необхідною якістю одержуваних результатів. Можуть бути й інші обмеження. Слід зазначити також, що один раз сформульовані цілі проекту не повинні розглядатися як щось незмінне.

У ході реалізації проекту під впливом змін в оточенні проекту або в залежності від прогресу проекту й одержуваних проміжних результатів мети проектів можуть перетерплювати зміни. Тому метаполагання потрібно розглядати як безперервний динамічний процес, у якому аналізується сформована ситуація, тенденції і при необхідності здійснюються коректування цілей.

Підготовка інвестиційного проекту – тривалий, а часом і дуже дорогий процес, що складається з ряду етапів і стадій. У міжнародній практиці прийнято розрізняти три основних етапи цього процесу:

• передінвестиційний етап, у процесі якого розробляються варіанти альтернативних інвестиційних рішень, проводиться їхня оцінка і приймається до реалізації кінцевий їхній варіант;

• інвестиційний етап, у процесі якого здійснюється безпосередня реалізація прийнятого інвестиційного рішення;

• етап експлуатації, у процесі якого забезпечується контроль за досягненням передбачених параметрів інвестиційних рішень у процесі експлуатації об'єкта інвестування.

1.3 Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів

Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування і вибору можливих варіантів вкладення засобів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:

• відшкодування вкладених коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;

• одержання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для фірми рівня;

• окупність інвестицій у межах терміну, прийнятного для фірми.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є ключовою задачею оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладення засобів у реальні активи.

Проведення такої оцінки завжди є досить складною задачею, що породжується поруч факторів:

• по-перше, інвестиційні витрати можуть здійснюватися або неодноразово протягом досить тривалого періоду часу (часом до декількох років);

• по-друге, тривалий і процес одержання результатів від реалізації проектів (у всякому разі він перевищує один рік);

• по-третє, здійснення тривалих операцій приводить до росту невизначеності при оцінці всіх аспектів інвестицій і до ризику помилки.

Саме наявність цих факторів породило необхідність у створенні спеціальних методів оцінки інвестиційних проектів, що дозволяють приймати досить обґрунтовані рішення з мінімально можливим рівнем погрішності (хоча абсолютно достовірного рішення при оцінці інвестиційних проектів звичайно ж не може бути)

Джерелами фінансування можуть бути [9].

1. Бюджетні асигнування (на безповоротній основі), виділювані для ИП національного масштабу, міжгалузевого і галузевого рівня, а також спеціальної сфери;

2. Державні кредити (бюджетна позика і т.д.), надані на будівництво об'єктів виробничого призначення, що споруджуються відповідно до переліку, складеним і затвердженим Мінекономіки України на підставі пропозицій міністерств і відомств, що і є замовниками кредиту. Національний банк України і Міністерство фінансів визначають банки, що уповноважені здійснювати подібні кредити й укладає з ними договір. Банки, у свою чергу, укладають з інвесторами кредитні угоди на термін не менш 7 років. Погашення позички здійснюється за рахунок власних коштів інвестора або позикових засобів гарантів, у якості яких виступають міністерства або відомства. Засобу, що надходять у рахунок погашення кредиту перелічуються банком у доход державного бюджету. У свою чергу, контроль за цільовим використанням і своєчасним поверненням позички здійснюють підрозділу банку і Мінфіну, відповідальні за питання фінансування.

3. Довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів Національного банку направляються на витрати, зв'язані з реалізацією цільових програм, зокрема, на впровадження нових технологій, конверсію і модернізацію виробництва, збільшення частки виробництва товарів народного споживання. Кожне підприємство складає програму і кошторис витрат, що представляються з заявкою в комерційні банки. Основними банками, що надають кредити розглянутого типу, є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк «Україна». Банки розглядають заяви підприємств і після попереднього аналізу надають у Національний банк України, що укладає з комерційним банком договір і відкриває йому кредитну лінію.

4. Державно-комерційне фінансування здійснюється за рахунок засобів бюджету і притягнутих вільних кредитних ресурсів комерційних банків. Невід'ємною рисою цього виду фінансування є наявність банку-менеджера, що важливо при формуванні фінансово-промислових груп, банківських асоціацій і інших видів об'єднань.

5. Змішане фінансування – це бюджетні засоби, довгострокові банківські кредити, власні засоби підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх ресурсів і т.д.).

6. Нетрадиційні джерела фінансування – це випуск і реалізація державних цінних паперів.

7. Іноземні інвестиції формуються за рахунок кредиторів міжнародних фінансових організацій, часток іноземних інвесторів і в результаті надання технічної допомоги.

Вибір схеми фінансування нового бізнесу нерозривно зв'язаний з урахуванням особливостей використання як власного, так і позикового капіталу.

Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями.

1. Простотою залучення, тому що рішення, зв'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів господарювання.

2. Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, тому що при його використанні не потрібна сплата позичкового відсотка в різних його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, йому властиві наступні недоліки.

1. Обмеженість обсягу залучення, а отже і можливостей істотного розширення операційної й інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

2. Висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

3. Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів, тому що без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури нирка) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями.

1. Досить широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

2. Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю в порівнянні з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат по його обслуговуванню з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

4. Здатність генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу)

У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки.

1. Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні інвестиційні ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижується на суму виплачуваного позичкового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит, лізингової ставки, купонного відсотка по облігаціях, вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству вигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), тому що надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб'єктів, що хазяюють, (кредиторів), вимагає в ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших суб'єктів, що хазяюють, надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак у більшій мері генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства ( що зростають у міру збільшення питомої ваги позикових засобів у загальній сумі використовуваного капіталу).

В успішному завершенні проекту й ефективної експлуатації зацікавлені всі його учасники, що реалізують у такий спосіб свої індивідуальні інтереси:

• інвестори в цьому випадку одержують повернення вкладених капіталів і передбачені дивіденди;

• замовник (власник, клієнт) одержує реалізований проект і доходи від його використання;

• керівник проекту і його команда одержують плату за контрактом, додаткова винагорода за результатами роботи й отриманого прибутку, а також підвищення професійного рейтингу;

• органи влади одержують податки з всіх учасників, а також задоволення суспільних, соціальних і екологічних нестатків і вимог на довіреній їм території;

• споживачі одержують необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на проект і утворить прибуток, одержуваний активними учасниками проекту;

• інші зацікавлені сторони одержують задоволення своїх інтересів.

У цьому зв'язку в системі керування реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів являє собою один з найбільш відповідальних етапів. Від того, наскільки об'єктивно і всебічно проведена ця оцінка, залежать терміни повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додатково генерируємий потік прибутку підприємства в майбутньому періоді. Ця об'єктивність і всесторонність оцінки ефективності інвестиційних проектів значною мірою визначається використанням сучасних методів її проведення.

Характеристики

Список файлов ВКР