73022 (589259), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Як відомо, на долю роману Гете «Страждання молодого Вертера» випав такий несподіваний та великий успіх, якого ще не знала західноєвропейська література. Роман зробив ім'я двадцятип’ятирічного письменника відомим для всієї Європи. З моменту виходу і до кінця ХVIII ст. «Вертер» витримав величезну кількість видань, рецензувався, обговорювався, викликав багато численні наслідування у всіх європейських країнах.
Проте, як це не парадоксально на перший погляд, роман не вплинув на літературну теорію свого часу. Німецький дослідник Р. Аппель не без підстави констатує: «Поява “Вертера» збудувала епоху не в історії німецької літератури, а швидше в способі думок і звичаях”. У справі, на відміну від пізнішого «Вільгельма Мейстера», що послужив основою для романтичної теорії роману, новаторський за своєю суттю «Вертер» так і не був використаний сучасниками для перегляду уявлень про жанр.
Звичайно, в немалій степені на це вплинули принципові типологічні відмінності двох творів, велика традиційність форми «роману в листах». Але важливо й інше. «Вертер» закінчував в німецькій літературі епоху, коли роман провадив ніби неофіційне існування за порогом великої літератури. «Роман, - писав сучасник Гете І. К. Вецель, - є таким поетичним жанром, який найбільше зневажають і найбільш читають». Просвітницька естетика знаходилася на підступах до детальної теоретичної розробки жанру, ось чому роман не вкладається ще у звичну ієрархію жанрів, не має чітко визначених глибинних особливостей, визначеної жанрової специфіки. Твір Гете, стає породженням складного і протиречивого процесу висунення роману на провідні позиції в німецькій літературі останньої декади ХVIII ст. Цей процес серед решти ознак відрізнявся «жанровою критикою». «Вертер» – один з найяскравіших його проявів.
Без сумнівів, роман Гете перегукується із спробами обдумування нової для естетики Просвітництва жанрової форми. Він підхоплює і художньо втілює одні ідей, переосмислює інші, відкидає або самим своїм художнім змістом полемізує з третіми. Тим самим навіть периферійний для тодішньої німецької естетики жанр, як і драма, стає предметом суперечки старшого покоління просвітителів і штюрмерів, літературна теорія яких також відзначена підходами до роману, нехай і не на головному шляху його розвитку.
Просвітницька естетика потребує від роману не аналізу загальних відносин, а зображення людського характеру. У ньому чітко проявилися прикмети нового світосприймання і особливості нового художнього стилю, заснованого на відмові від принципів арістотелівської драматургії і сліпого наслідування античних прикладів, на звернені до принципів Шекспіра і спробі слідом за ними поетично відновити «світову історію». Підтверджуваний рухом «Бурі і натиску» стиль сміливо виходив за рамки звиклих тоді літературних теорій художньої практики, знаменував початок нового етапу історії національної літератури. Цей процес був зв’язаний з відомою кризою просвітницьких ідей, який готувався «вже в роки перед французькою революцією, в надрах самого просвітницького руху».
Відміна естетики штюрмерів від поглядів раннього Просвітництва виявилось передусім в принципово іншій концепції людської особистості, в іншому баченні і принципах зображення героя. За суб’єктом почали признавати необмежене право вільно виражати свої думки і відчуття, основним критерієм істинно людського у героїв стають ставлення до почуттів і природи. Все це й визначило особливості побудови «Вертера».
Хоч твір Гете написано в звичній для того часу формі «роману в листах», він, по суті, став ліричною сповіддю героя, тому що всі листи належать лише йому. На перших сторінках роман знайомить нас з Вертером уже сформованим, його особистість досить ґрунтовно змальовується у перших листах ( аж до листа від 16 червня ). Розповідь від першої особи дозволяє авторові зосередитися на самоаналізі найрізноманітніших почуттів юнака, який вступає в життя. Тут і його відношення до природи і мистецтва, судження про соціальні проблеми і, нарешті, розуміння кохання. За всім цим нервова, вразлива вдача обдарована сильною фантазією, схильна до мрійливості і постійної тривожної гри думки і почуття. Принципова відмінність від вимог, що висуваються просвітницькою теорією до жанру, визначена відразу: автор свідомо відмовляється від зображення процесу «виховання» героя, для нього важливі неповторна індивідуальність, її складне духовне життя. Не випадково, роман, за зізнанням самого Гете, сприяв «внутрішньому розкріпаченню людини». Цей аспект помітила і виділила штюрмерська критика. Для Р. М. Ленца, К. Ф. Моріца, який пізніше написав автобіографічну книгу ( «Антон Рейзер», 1785 – 1790 ) з підзаголовком «Психологічний роман», і для інших представників молодого покоління страждання Вертера – це свідоцтво дисгармонії і не людяності, що панують у світі. Розуміння цього породжувало інколи у сучасників надзвичайно радикальні висновки. «Небо, що це за прошарок! – пише в «Політичних фрагментах» Шлосер – вчених, прошарок юристів, прошарок проповідників, прошарок авторів, прошарок поетів – повсюди прошарки і ніде немає людей! Заледве людські стосунки перетворюються у прошарки, як відразу ми стаємо лише подобою людей».
Гете у «Вертері» значно розширює рамки роману, намагається вивести його за межі вузько моральної проблематики. Він не обмежує його функції лише показом процесу морального самовдосконалення людини. Зображення величезного, всепоглинаючого почуття героя, переданого з невідомою ще літературі того часу витонченістю і глибиною, не перешкодило авторові вийти за межі суб’єктивізму схожих сентиментальних творів. Через призму почуттів Вертера Гете яскраво змалював зовнішній світ, побут і звичаї тодішньої Німеччини. Він досягає цього, зокрема, складним поєднанням розповіді від першої особи і підтекстом, що створює, за словами Т. І. Сільман, «внутрішню дію» і передуючи специфіці прози ХХ ст.
Єдність роману визначено у Гете єдністю і доцільністю характеру героя. Всі окремі вчинки, всі думки і почуття Вертера, його ставлення до природи, суспільства, коханої – всі сторони його буття виявляються тісно і природно зв’язані між собою, як частини єдиного художнього цілого. Герой Гете зовсім не має дидактизму, моралізаторської установки, але по силі цього він виявляється носієм нової моралі, нових духовних ідеалів.
Суперечка, що виникла навколо Вертера, торкнулася головним чином моральної проблематики твору. Відсутність у романі дидактично-моральної, що несе значний суспільний зміст установки самого автора, викликало різкі протиріччя зі сторони старшого покоління просвітителів.
Це зі всією очевидністю виразив Лессінг у згаданому вже листі до Ешенбурга від 26 жовтня 1774 року, в якому була оцінка роману: «А чи не здається Вам, що твір обов’язково повинен мати маленьке холодне закінчення? Ряд вказівок на те, як Вертер дійшов до такого авантюрного характеру, як інший юнак, якому природа подарувала таке ж сприяння, може застерегти себе від цього? Оскільки він легко зможе прийняти поетичні цінності і повірити, що добрий той, хто так сильно викликає наше співчуття».
Критика Лессінга і його послідовників зовсім не означала, що вони не оцінили художніх цінностей роману. Лессінг почав лист до Ешенбурга подякою за ту величезну насолоду, яку він одержав від читання роману із величезною кількістю приміток на полях. Можливо, тому такі настирливі спроби дописати цю «найкоротшу главу», яка б надала фіналові роману чіткий навчальний відтінок. Відомий нарис Лессінга «Кращий Вертер» («Werther, der Bessere»), який залишився у паперах критика, широкий резонанс одержала пародія Ніколаї «Радості юного Вертера» ( 1775 ).
У своєму прагненні послабити емоційний вплив гетевського рому Лессінг називає цю пародію «вдалим, якщо не кращим Вертером», з ним перегукується сатирик Ліхтенберг. Обидва вони бачать у гетевському герої втілення «дріб’язково-великих оригіналів» і бояться, щоб «поетична краса» роману не була прийняти за красу моральну. Трагічний конфлікт німецького бюргера, зображений Гете у «Вертері», був сприйнятий Лессінгом і Ліхтенбергом тільки як прояв пасивності, замикання у сфері тільки особистих інтересів.
Особливе місце в цих суперечках займає рецензія Бланкенбурга, яка з'явилася у 1775 році в журналі . Не поділяючи різкого негативного ставлення до моральної проблематики «Вертера» Лессінга та інших сучасників, Бланкенбург у своєму аналізі підкоряє цей аспект іншим проблемам. Він зосереджує свою увагу на жанрових особливостях твору, бо ж йому надавалась рідкісна в той час можливість співвіднести теоретичні висновки з геніальним поетичним втіленням жанру.
За оцінкою Бланкенбурга, роман Гете – «досконалий поетичний ідеал, а точніше вірно співвіднесений у всіх частинах, що становить ціле». Проте рецензент не може не помітити, що молодий письменник досягнув мети іншими шляхами ніж ті, про яких він роздумував у «Досвіді про роман». Ось чому похвала супроводжується досить істотним зауваженням: «Правда, ми знаходимо деякі порожнини і тріщини, тут і там не вмотивовані і перебільшені почуття, за допомогою яких відкриваються вибрані поетом обставини і люди, хоч це все, на наш погляд, лише малою мірою впливає на хід твору». Бланкенбургу, вірному своїй теорії, не вистачає в романі Гете передусім об’єктивних обставин, які б визначали розвиток характеру героя і його взаємовідносин зі світом ( напевно в тій же степені, в якій «філософські матерії» не дали оцінити художні цінності «Нової Елоїзи» Руссо і його сучаснику Мендельсону ).
Важливо, що головний зміст «Вертера» Бланкенбург бачить у синтетичній формі, що надає читачеві аналіз відношень дійсності. Але й цей висновок нагадує авторові твору і його можливим послідовникам, що необхідно їх малий світ, який так нас цікавить, з'єднати з речами зовсім іншої якості, як реальні, великі, виростаючи з пригод, виключні, дивні події. І все ж у творі Гете Бланкенбург знаходить підтвердження багатьом своїм ідеям.
Так, зокрема, в рецензії особливу увагу зосереджено на становленні героя, яке трактується автором як «внутрішній розвиток», своєрідне виховання життям і обставинами. Гете хоче, як, «напевно, і кожен автор, який виступає у такому близькому ліриці жанрові, дати внутрішню історію людини, показати, як під дією якостей характеру поступово розвивається і реалізується його доля; Вертер може ( навіть всупереч другові ) розкрити свій внутрішній світ і ... при необхідності вилити свої почуття». Картина страждань героя в силу цього набуває у сприйнятті рецензента – і якийсь загальний зміст, бо мистецтво, з яким вони зображені, може багато навчити, особливо «зв’язки, залежності і формування поетичного характеру і твору».
Проте художній твір Гете не у всьому піддається поясненню. Відчуття цього заставляє іноді Бланкенбурга навіть відмовлятися від висновків, висловлених на рік раніше у «Досліді про роман». Особливо показовим є його ставлення до форми епістолярного роману. Різко критикуючи романи Річардсона з їх характерами, Бланкенбург відкинув і саму форму, в якій вони були написані.
«Вертер» відкриває теоретикові нові можливості епістолярного жанру. Тут справа не тільки у визнанні, що вибрана Гете форма на диво точно відповідає розповідному матеріалові. Те, що у романах Річардсона розглядалося лише як руйнування правдивості, у Гете постає як глибока потреба внутрішньої дії. Одноманітна манера розповіді, фігура всезнаючого оповідача, відсутність розвитку – все, що колись здавалося рисою епістолярного роману в цілому, тепер трактується як індивідуальна особливість. В зв’язку з цим Бланкенбург розширює сферу завдань, які стоять перед романістом. Письменник повинен розкрити не лише підлеглість і залежність кожного етапу у розвитку людини від зовнішнього світу і оточуючих обставин, але й неповторність, своєрідність внутрішнього світу героя. “Якщо малий світ поетично створеного генія повинен бути схожим на величезний світ автора, то вже в його перші вчинки повинно бути закладено те, що необхідне для наслідків і кінцевої мети і що не повинно йти ззовні, прискорюючи або затримуючи протікання твору”. В цьому є одночасно і визнання права генія на свої шляхи у мистецтві, що наближало оцінку «Вертера» Бланкенбургом і шрюрмерську його інтерпретацію.
В цілому реакція Бланкенбурга стала доповненням і розвитком його теорії роману. За жанром призначаються тепер більш широкі можливості, ніж ті, про які йшла мова раніше. Суттєві корективи внесені автором у вимоги до зображення внутрішнього світу людини, до жанрових форм твору, хоч ці спостереження і не були розвинуті Бланкенбургом у наступних роботах, бо вони не вкладалися в рамки його просвітницьких уявлень про мистецтво.
По-іншому сприймають суть нової естетики Гете його однодумці штюрмери. Вільний стиль роману, естетика твору у їх сприйманні органічно зв’язані з руйнуванням нормативних уявлень, традиційної моралі. Ленц у «Листах про мораль «Страждань юного Вертера» рішуче захищає роман від дорікань в без моральності і апології самовбивства. У зв’язку з цим він ставить під сумнів саму думку про виховну мету твору як ворожу поетичному мистецтву. «Вони приймають роман за хитрий захист від самовбивства? Це схоже з тим, як би ми хотіли видати «Іліаду» Гомера за хитре заохочення гніву, ворожості. Чому ми завжди приписуємо поету такі моральні цілі про які він ніколи не думав ...». Ленц, а за ним й інші штюрмери побачили в моральній серйозності, безкорисливості поведінки Вертера елементи діючої моралі, що виходить від нього. Відкидаючи висунутий просвітницькою критикою, а пізніше і феодально-церковними колами доказ про небезпеку впливу прикладу героя на молодь, Ленц стверджує виховне значення співчуття, яке викликає його доля. Всезахоплююче, глибоке чуттєве сприйняття світу Вертером, за Ленцом, не містить небезпеки, навпаки, почуття Вертера допомагає йому гостріше ніж іншим переживати світ, більше знати про нього і більше співчувати йому: «Вертер повинен багато зробити і перестраждати, перш ніж він почне бути Вертером; ви бачити лише рівнину, але не гори, які він подолав перш, ніж він з'явився перед вами».
Шлях героя Гете до досягнення справжніх моральних цінностей, не сумісних з феодальними авторитетами, свідчить, за Ленцом, про прометеївський початок в ньому. Але Вертер – «розп'ятий Прометей», страждання якого ще одне породження феодального варварства. У пошуках справжньої людяності, яка полягає в утвердженні оновлених природно-людських стосунків, і бачить Ленц справжній зміст роману.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
