63594 (588988), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Таблиця 6.2 - Результати ранжирування показників

Сума рангів кожного показника визначається за формулою

Де r_ij - ранг і-го параметра, визначений j-м експертом; N - кількість експертів.

Далі необхідно перевірити загальну суму рангів

тут n - кількість параметрів.

Після обчислення середньої суми рангів

визначають відхилення суми рангів кожного параметру від середньої суми рангів

∆_i=R_i - T

Сума відхилень за всіма параметрами повинна дорівнювати 0. Обчисливши суму квадратів відхилень

можна визначити коефіцієнт конкордації за формулою

Для радіотехнічних виробів нормативне значення коефіцієнту конкордації W_H =0.77. Оскільки отримане значення W задовольняє умові W>W_H, оцінки експертів можна вважати придатними для подальших розрахунків.

1. Порівняння параметрів

Використовуючи отримані від кожного експерта результати ранжирування параметрів (таблиця 6.2), проводиться попарне порівняння всіх параметрів і результати заносяться в таблицю 6.3. Експерти оцінюють лише перевагу одного показника над іншим (більш важливий, менш важливий, рівноцінні). Знакам ">", "<", "=" відповідає визначений коефіцієнт надання переваги, на основі якого розраховують відносні оцінки - пріоритет.

Таблиця 6.3 - Результати експертного порівняння важливості параметрів

Числові значення коефіцієнтів переваги визначаються за правилом:

якщо х_і > х_к, А_ij = 1,5

якщо х_і < х_к, А_ij = 0,5

де к = 1…n;

х_і та х_к – параметри, що порівнюються між собою.

1. Розрахунок вагомості параметрів.

На основі числових даних таблиці 6.3 складаємо наступну матрицю (табл.6.4):

Таблиця 6.4 - Результати розрахунку пріоритету (відносних оцінок) показників

Коефіцієнт враховуючий важливість (вагомість) кожного показника знаходимо по формулах:

де n – число показників.

Відносні оцінки розраховують кілька разів, доти поки значення будуть відрізнятися від попередніх не більше ніж на 5%. На другому й наступному кроках знаходимо так:

2. Розрахунок рівня якості проектованого виробу.

Показник якості можна визначити по формулі:

(6.1)

де К_Ві – коефіцієнт, що враховує вагомість i-го показника виробу;

К_ЗМі – коефіцієнт зміни параметра i-го показника виробу.

При лінійній залежності якості виробу від показників якості коефіцієнт зміни по кожному показнику знаходять, як відношення числового значення параметра нового й базового виробів. Якщо збільшення величини параметра веде до покращення якості виробу використовують формулу:

у протилежному випадку формулу:

де П_Бі, П_Ні – числові значення показників відповідно базового й нового виробів.

При нелінійній залежності необхідно використовувати формули:

та

Технічні характеристики базового й нового виробів наведені в таблиці 6.5.

Таблиця 6.5 - Технічні характеристики виробів

Підставляємо числові значення К_Ві й К_ЗМі у формулу (6.1) одержимо коефіцієнт якості:

ß=0,21·1,06+0,251·1,22+0,175·1,11+0,12·0,85+0,099·0,91+0,145·1=1,1

В результаті проробленої роботи з'ясоване й обґрунтовано, що проектований мікшерний пульт є цілком конкурентоспроможним на ринку приладом.

1. 6.3 Визначення собівартості нового виробу

Визначення собівартості виробу, що проектується, передбачає складання калькуляції відповідно до встановленого в галузі переліку витрат.

1. Калькуляція собівартості

Калькуляція собівартості складається згідно з "Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості (робіт, послуг) у промисловості". В даній роботі будуть враховані статті калькуляції, які найчастіше використовуються на підприємствах приладобудівних галузей виробництва.

Ціни взяти середні між постачальниками даної продукції на 15.12.2006.

Розрахунок собівартості пристрою здійснюється за допомогою затвердженого переліку витрат. Сутність методу зводиться до того, що прямі витрати на одиницю продукції визначаються шляхом нормативного розрахунку собівартості проектованого пристрою по статтях калькуляції.

Собівартість містить у собі:

- витрати на матеріали;

- прямі витрати на робочу силу;

- змінні витрати: матеріальні витрати, амортизація основних засобів, заробітна плата основного й допоміжного персоналу, накладні витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією.

Детальний розрахунок собівартості визначається відповідно до встановленого переліку статей витрат.

1. Розрахунок витрат на матеріали

Витрати на придбання матеріалів визначають на підставі норм їх витрачання і цін з урахуванням заготівельних витрат.

де - норма витрат i-го матеріалу на одиницю продукції, грн;

- ціна одиниці і-го матеріалу, грн;

- коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати.

Розрахунки зведені в таблицю 6.6.

Таблиця 6.6 - Розрахунок витрат на матеріали

Витрати на придбання матеріалів по кожному найменуванню визначаються на основі технічної норми витрат і відпускної ціни одиниці матеріалу (за прайс-листами фірм-постачальників - ЧП "VD-mais", м. Київ; ВАТ "Таберу", м. Москва). Усі розрахунки зведені в таблиці 6.6, де введена стаття "Невраховані матеріали", частка яких складає 10% від вартості всіх матеріалів.

Тип виробництва - серійне (1000 шт. у рік).

Транспортно-заготівельні витрати визначаються в процентному відношенні від вартості матеріалів. Норматив цих витрат приймається по даним підприємства, на якому виготовляється прилад, і в даному випадку складає 5 %. Витрати на покупні вироби і напівфабрикати визначаються аналогічно витратам на матеріали, виходячи з оптових цін і необхідної кількості.

1. Розрахунок витрат на покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати

Витрати по цій статті розраховуються аналогічно витратам на матеріали, виходячи з необхідної кількості покупних виробів, напівфабрикатів і їхніх цін.

Розрахунки необхідних витрат за даною статтею зведено до таблиці 6.7.

Таблиця 6.7 - Розрахунок витрат на покупні комплектуючі вироби й напівфабрикати

2. Основна заробітна плата.

Основна заробітна плата виробничих робітників включає тарифну заробітну плату і надбавки як добуток норм часу та часових тарифних ставок робітників відповідних розрядів. Надбавки і доплати приймаються в розмірі 40% від тарифної за робітної плати.

Витрати на цією статтею розраховуються по кожному виді робіт (операцій) залежно від норми часу (нормативної трудомісткості) і погодинної тарифної ставки робітників.

де Ст. - тарифна ставка для і-го виду робіт (операцій), грн;

t – норма часу, для і-го виду робіт (операцій), н. годин.

Перелік робіт (операцій) відповідає технологічному процесу виробництва виробу (блоку, вузла). Норми часу для монтажних і складальних робіт визначаються типовими нормами часу на складально-монтажні роботи. Результати зведені в таблицю 6.8.

Таблиця 6.8 - Розрахунок основної заробітної плати

2. Додаткова заробітна плата.

Витрати в цій статті визначаються у відсотках до основної заробітної плати:

грн.,

де – коефіцієнт, що враховує додаткову зарплату.

1. Відрахування на соціальне страхування.

По діючим нормативами відрахування на соціальне страхування становлять 37% від суми основної й додаткової заробітної плати:

грн.,

де – коефіцієнт, що враховує відрахування на соціальні потреби.

1. Загальновиробничі витрати.

З огляду на, що собівартість виробу визначається на ранніх стадіях його проектування в умовах обмеженої інформації щодо технології виробництва й витрат на його підготовку в загальновиробничі витрати включаються, крім власне цих витрат, витрати на освоєння основного виробництва, відшкодування зношування спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, утримання й експлуатацію встаткування. При цьому загальновиробничі витрати визначаються у відсотках до основної заробітної плати. При такому комплексному составі загальновиробничих витрат їхній норматив ( ) досягає 200–300%:

Адміністративні витрати

Ці витрати відносяться на собівартість виробу пропорційно основній заробітній платі і на приладобудівних підприємствах вони становлять (n_а.в.) 100-200%:

С_а.в. = n_а.в.С_з.о. = 1*41,41 = 41,41 грн.

1. Комерційні витрати.

Витрати по цій статті визначаються у відсотках до виробничої собівартості (звичайно, ), - сума по всім наведеними вище статтями калькуляції, представляє повну собівартість продукції.

Отримана сума по перерахованим статтям калькуляції представляє собою повну собівартість, яка відображає всі затрати підприємства, зв'язані з виготовленням і реалізацією продукції.

Результати виконаних розрахунків приводяться в таблиці 6.9.

Таблиця 6.9 - Розрахунок собівартості

4. 6.4 Визначення ціни на нову продукцію

На ранніх стадіях проектування використовуються різні методи ціноутворення, однак найпоширенішим уважається метод лімітних цін, відповідно до якого визначається верхня й нижня границя ціни.

1. 6.5 Нижня границя ціни

Нижня границя ціни (Ц_Н.Г.) захищає інтереси виробника продукції й передбачає, що ціна повинна покрити витрати виробника, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, і забезпечити рівень рентабельності не нижче того, котрий має підприємство при виробництві вже освоєної продукції.

де – оптова ціна підприємства, грн.;

– повна собівартість виробу, грн.;

– нормативний рівень рентабельності, 15%;

– податок на додану вартість, 20%.

У такий спосіб одержуємо:

грн.

2. Верхня границя ціни.

Верхня границя ціни (Ц_В.Г.) захищає інтереси споживача й визначається тією ціною, що споживач готовий сплатити за продукцію із кращими споживчими якостями.

де Ц_Б – ціна базового виробу, грн., Ц_Б =1350 грн.;

К_т.р. - рівень якості нового виробу щодо базового.

1. Договірна ціна.

Договірна ціна (Ц_дог) може бути встановлена за домовленістю між виробником і споживачем в інтервалі між нижніми й верхньої лімітними цінами.

В обраному інтервалі

780,64 < Ц_дог < 1485

визначаємо Ц_дог=1100 грн.

1. 6.6 Аналіз собівартості продукції

Собівартість продукції має важливе значення для підприємства. Вона показує, наскільки ефективно використовуються засоби та предмети праці при виготовлені продукції. Від собівартості залежать такі показники підприємства, як прибуток та рівень рентабельності, тому аналіз собівартості виступає як важливий інструмент пошуку нових резервів підвищення ефективності підприємства.

Основна частина витрат приходиться на статтю "Покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати". Це в першу чергу пов'язано з тим, що даний пристрій складається з великої кількості складових частин. Серед цих частин є кілька досить коштовних елементів.

По характеру залежності від об'єму виробництва всі витрати діляться на умовно-постійні та умовно-змінні. Витрати, абсолютне значення яких в розрахунку на річний об'єм випуску постійні або зменшуються пропорційно зміні випуску, а в розрахунку на одиницю продукції залишаються практично незмінними, відносять до умовно-змінних (основні матеріали, напівфабрикати, заробітна плата основним робочим). Витрати, абсолютне значення яких в розрахунку на річний об'єм випуску значно не змінюються, а доля, яка приходиться на одиницю продукції, обернено пропорційна річному об'єму випуску, відносять до умовно-постійних (утримування та експлуатація обладнання, цехові, загальнозаводські). Постійні затрати залишаються незмінними до певного рівня збільшення виробництва. Із-за значних змін збільшення об'єму виробництва, які зв'язані зі змінами виробничої і організаційної структури виробництва, змінюється величина витрат, які відносяться до постійних. Тоді повна собівартість продукції складе:

грн..

де С_зм = 0,77*С_П = 435,57 грн. – розмір умовно-змінної частини собівартості;

С_пост = 0,23*С_П = 130,11 грн. – розмір умовно-постійної частини собівартості.

Собівартість річного випуску продукції складе:

де - повна собівартість одиниці продукції, грн;

- умовно-змінна частина собівартості:

=(0,27+0,373+0,073+0,02+0,035)·100%=77%;

- умовно-постійні витрати =23%;

Х - виробнича потужність підприємства X=1500 ед./рік;

- річний обсяг випуску продукції =1000 ед./рік;

С_р = 0,77*565,68*1000 + 0,23*565,68*1500 = 630 733,2 грн.

Вартість річного випуску продукції:

Q_р = Ц_дог*Q = 1100*1000 = 1 100 000 грн.

1. 6.7 Визначення рівня беззбитковості виробництва продукції й прибутку від її реалізації

Графік беззбитковості виробництва відображає вплив на прибуток об'ємів виробництва, ціни продажу і собівартості продукції при розділенні витрат на умовно постійні та умовно змінні.

Побудуємо цей графік, визначимо при якому обсязі продукції (Q₁) виторг від реалізації продукції та її собівартість співпадають, що відповідає беззбитковості виробництва, та визначимо обсяг продукції (Q₂) при якому буде досягнутий запланований рівень рентабельності.

Аналітично Q₁ та Q₂ можуть бути визначені за формулами:

од.

Обсяг продукції при якому буде досягнутий запланований рівень рентабельності:

од.

Річний прибуток при досягненні запланованого рівня рентабельності складе:

грн.

Побудуємо графік на якому покажемо значення й :

Рис. 6.1 - Графік безбитковості

Проаналізувавши графік беззбитковості виробництва, ми бачимо, що запланований річний випуск в 1000 шт. знаходиться після точки беззбитковості (293 шт.), а при випуску 374 штук буде досягнуто запланований рівень рентабельності. Оскільки при досягненні запланованої рентабельності використовується не вся виробнича потужність, можна зробити висновок про збільшення рівня рентабельності. Але варто враховувати, що витрати можуть змінитися по не залежним від підприємства причинам (зміна цін на матеріали, робочу силу, покупні вироби й т.д.). Розміри прибутку також будуть залежати від дій конкурентів.

1. 6.8 Економічна ефективність проекту

Ефективність проектів оцінюють за допомогою різних показників, основними з яких є:

• чистий дисконтований дохід;

• період окупності витрат;

• індекс прибутковості.

Індекс прибутковості характеризує співвідношення дисконтованих грошових потоків і величини початкових інвестицій у проект:

де i - норма дисконту, що дорівнює прийнятній для інвестора нормі доходу на капітал (20%);

t - номер кроку розрахунку (t = 0, 1, 2,..., Т);

Т – розрахунковий період, рівний часу реалізації проекту;

W_t – грошовий потік на t-ом кроці розрахунків, грн;

K_t – капіталовкладення на t-ом кроці, грн;

Оскільки інвестиції в проект здійснюються одноразово, візьмемо разові витрати рівні 0,4Q_p.

Проект планується для реалізації на 3 роки, тому візьмемо T=3.

W_t=П_ч+A,

де А – амортизаційні відрахування, грн (візьмемо їх приблизно рівними 10% від C_P);

П_ч – чистий прибуток, грн:

П_ч= П(1-α_п),

де α_п – ставка податку на прибуток (становить 25%);

П – прибуток, що підлягає оподаткуванню.

Врахуємо податок на додану вартість:

У такий спосіб П_ч= 350986,67x0,75=263240 грн.

W_t=263240+63073,32=326313,32 грн

K_t=0,4x1100000=440000 грн

Індекс прибутковості нашого проекту дорівнює:

Оскільки індекс рентабельності > 1, проект рекомендується для впровадження

Період окупності розраховується по формулі:

де y - останній рік, коли грошовий потік Д приймає від’ємне значення;

W_y+1 – значення грошового потоку в році y+1.

Таким чином, період окупності нашого проекту складе:

року

2. Отже, зважаючи на приведені вище розрахунки (собівартості, конкурентоспроможності, оцінки рівня якості виробу, визначення його ціни і прибутку, який можливо отримати), як з технічних вимог так і з економічної сторони, можна говорити про те, що виготовлення даного приладу доцільне. При цьому можливе отримання високого рівня прибутків на протязі визначеного терміну, при умові дотримання розрахованих обсягів виробництва та ціни виробу. Покращення технічних показників, призведе до підвищення конкурентноспроможності.

Повна собівартість складає 565,68 грн.

Нижня межа ціни - Ц_нм = 780,64 грн.

Верхня межа ціни - Ц_вм =1485 грн.

Договірна ціна - Ц_дог =1100 грн.

Обсяг продукції при якому прибуток дорівнює нулю - Q₁ = 293 од.

Обсяг продукції при якому буде досягнуто запланований рівень рентабельності - Q₂ = 374 од.

Термін окупності проекту Т_ок складає 1,42 роки.

Шляхи зниження собівартості:

• оптимізація електричної, принципової, функціональної схем;

• покращення якісних характеристик окремих вузлів пристрою;

• вибір та обґрунтування найбільш досконалих та економічних технологічних процесів і методів організації виробництва.

7. Охорона праці

В даному дипломному проекті проводиться розробка пристрою мікшерного пульта. Виконаємо оцінку потенційно шкідливих і небезпечних виробничих чинників, що виникають при розробці, виробництві та експлуатації пристрою. На підставі цих оцінок необхідно розробити заходи щодо зменшення шкідливих впливів цих факторів на людину як в процесі експлуатації виробу, так і при його виробництві. Враховуючи те, що в технічній частині дипломного проекту, при розробці мікшерного пульта були розглянуті усі вимоги ДСН3.3.6.037-99 щодо можливого небезпечного впливу акустичного шума, то в першу чергу, розглянемо найбільш небезпечні фактори, що виникають при технологічному процесі пайки, а також розглянуті можливі комплексні заходи щодо запобігання впливу цих факторів на людину і навколишнє середовище. Також розглянуто питання пожежобезпеки.

1. 7.1 Виявлення небезпечних та шкідливих виробничих факторів при розробці, виготовленні та експлуатації приладу

2. Основні шкідливі та небезпечні виробничі фактори.

Проаналізуємо потенційно шкідливі і небезпечні фактори, що виникають при виготовленні даного пристрою і, зокрема, в процесі ручної пайки.

Одним з найбільш небезпечних і шкідливих факторів є пайка виводів радіо компонентів. При пайці використовуємо припій ПОС–61, до складу якого входить свинець, що відноситься до першого класу небезпеки. Процесу пайки притаманні шкідливі та небезпечні фізичні, хімічні, біологічні і психофізичні фактори. Спільна дія декількох останніх може привести до травмування і профзахворювань, і так само до виникнення пожеж, вибухів.

Потенційно небезпечними і шкідливими виробничими факторами при ручній пайці є:

• пил і загазованість в повітрі робочої зони;

• наявність інфрачервоного випромінювання від паяльника;

• незадовільна освітленість робочих місць або підвищеною яскравістю світла;

• незадовільні метеорологічні умови в робочій зоні;

• вплив бризів та крапель розплавленого припою;

• група психологічних шкідливих виробничих факторів: напруженість праці,

• нервово–психічні перевантаження;

• можливість поразки електричним струмом.

1. Аналіз біологічної дії небезпечних та шкідливих факторів

Ручна пайка супроводжується забрудненням повітряного середовища аерозолем припою. Знаходячись у запиленій атмосфері, робітники піддаються впливу пилу та пару, шкідливі речовини осідають на шкірному покриві, попадають на слизову оболонку порожнини рота, очей, верхніх дихальних шляхів, зі слиною заковтуються в травний тракт, вдихаються в легені. Поряд із забрудненням повітряного середовища забруднюються робочі поверхні й одяг робітників. Ступінь впливу аерозолів залежить від хімічного складу. Більшість елементів, що входять до складу застосовуваних припоїв, є шкідливими для здоров'я та життя людини. У розроблювальному технологічному процесі застосовується припій ПОС-61 ГОСТ1499-79. Пайка проводиться електропаяльником потужністю 36 Вт. До складу припою входить 60–62% олова, інше - свинець. Біологічна дія, клас небезпеки і ГДК в повітрі робочої зони вихідних компонентів, що входять до складу аерозолю приведені в табл.6.1.

Біологічна дія, клас небезпеки і ГДК у повітрі робочої зони вихідних компонентів, що входять до складу аерозолю.

Таблиця 7.1 - Біологічна дія, клас небезпеки і ГДК в повітрі робочої зони

2. 7.2 Визначення концентрації аерозолю свинцю

Як видно з таб.7.1 найбільш небезпечною речовиною аерозолю є свинець. Виходячи з вищесказаного, небезпека процесу визначається токсичністю свинцю, причому наявність олова знижує токсичний ефект.

Зробимо розрахунок концентрації аерозолю свинцю в повітрі робочої зони. На робочих місцях питоме утворення аерозолю свинцю при пайці електропаяльником з потужністю 36 Вт складає 0,02 мГ/100 пайок. Концентрація аерозолю в атмосфері складає:

,де

y = 0,02 мГ/100 пайок - питоме утворення свинцю; n =4 - кількість пайок за хвилину, шт.; t = 8 год. - тривалість зміни; N = 1 - кількість робочих місць, де ведеться пайка, шт.; V =22,5 м3 - об’єм приміщення.

С = 0,6∙0,02∙4∙8∙1/22,5 = 0,017 мг/м3 > 0,01мг/м3.

З приведеного розрахунку видно, що концентрація аерозолю свинцю перевищує ГДК, тому необхідні відповідні заходи щодо поліпшення умов праці.

1. Оцінка впливу інфрачервоного випромінювання

Зробимо перевірочний розрахунок інтенсивності інфрачервоного випромінювання від паяльника. При пайці використовується припій ПОС–61.

Його температура плавлення дорівнює 190С⁰. Температура паяльника повинна бути на 40С⁰ більше і дорівнює 230С⁰. Знайдемо довжину хвилі максимальної інтенсивності випромінювання:

l = 2,88/T,

де l - довжина хвилі, мм; Т - температура випромінюючої поверхні, К.

l = 2,88 / 503 = 5,73 мкм.

Випромінювання такої довгої хвилі поглинається шкірним покривом людини, в результаті чого підвищується температура шкіри і підшкірних тканин. Визначимо площу поверхні випромінювання.

S= (d1∙l1+d2∙l2),

де S - площа випромінюючої поверхні, м², d₁ – діамерт жала паяльника, d₂ – діаметр нагріваючого елемента, l₁, l₂ – довжини відповідно.

d1= 0,004м; l1=0,03м; d2=0,01м; l2=0,03м.

S =3,14∙(0,004∙0,03+0,01∙0,08)=0,00289м2.

Визначимо інтенсивність опромінення. Якщо відстань від джерела випромінювання до людини r = 0,1м > rmin = 0,054м, то застосуємо точковий метод розрахунку.

q = 0,91∙S∙[(T/100)4 – A]/r2.

А = 85 - для шкірного покриву людини.

q = 0,91∙0.0021∙[(503/100)4 – 85]/0,12=106,1 Вт/м2.

При довжині хвилі l = 5,76 мкм; qдоп = 120 Вт/м2. Розраховане q < qдоп, тому додаткових заходів захисту не потрібно.

1. Параметри мікроклімату

Виконувані роботи при пайці згідно з ДСН 3.3.6.042-99 відповідають категорії II, а робота - сидяча, з підняттям ваги до 1кг. Розглядається холодний період року.

Таблиця 7.2 - Параметри мікроклімату

Параметри мікроклімату, як видно з табл.7.2, для даної робочої зони відповідають нормам за ДСН 3.3.6.042–99.

1. Перевірка освітленості на робочому місці

Розрахунок природної освітленості на робочому місці. За СНиП ІІ–4–79/85 для найменшого об’єкта в 0,3-0,5мм, який розрізняють, значення коефіцієнта природної освітленості (КПО) повинне бути еIII=1,2% (сумісно). Метою розрахунку умов освітленості є перевірка їх відповідності СНиП ІІ–4–79/85. При бічному однобічному освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, що розташована в одному метрі від стіни, найбільш віддаленої від світлових прорізів, на перетинанні характерного розрізу площини приміщення і робочої поверхні. Характерний розріз приміщення - поперечний розріз через середину приміщення, площина якого перпендикулярна площини світлових прорізів. Умовна робоча поверхня - горизонтальна, розташована на висоті 0,8 м від підлоги.

Нормативне значення КПО для будинків, розташованих у I, II, III, IV поясах (м. Київ - IV пояс) визначається за формулою:

ен IV = E н III m c,

де ен III - значення КПО для III пояса; m = 0,9 - коефіцієнт світлового клімату, для Києва c = 0,95 - коефіцієнт сонячності клімату.

е н IV = 1,2∙0,9∙ 0,95 = 1,71 %.

Округляємо до 1,7%.

Фактичне значення ер при бічному освітленні (конфронтуючий будинок відсутній):

ер = еб∙q∙r1∙T0/Kз,

де T0 - загальний коефіцієнт світлопропускання, дорівнює T0 = T1 T2∙T3∙T4 T5,

T1 - коефіцієнт світлопропускання матеріалу остеклення (подвійна шибка

Т1 = 0,8), T2 - коефіцієнт, що враховуює втрати світла в плетіннях світлопройому (плетіння дерев'яні спарені Т2=0.75 ), T3 - коефіцієнт, що враховує втрати світла в носійних конструкціях (при бічному освітленні Т3=1 ), T4 - коефіцієнт, що враховує втрати світла в сонцезахисних пристроях (при регульованих жалюзях Т4=1 ), T5 - коефіцієнт, що враховує втрати світла в захисній сітці (при бічному освітленні Т5=1 ), Значення Т1 - Т5 згідно нормативної документації. q = 0.64 - коефіцієнт, що враховує нерівномірну яскравість неба, q - є функцією кутової висоти середини світлового прорізу над робочою поверхнею. Кут = 14°, Кз = 1,2 - коефіцієнт запасу (виробниче приміщення з повітряним середовищем, що містить менше 1мг/м3 пилу. Приміщення сусідніх будинків при вертикальному освітленні); r1 - коефіцієнт, що враховує збільшення КПО при бічному освітленні завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення і підстильного шару, що прилягає до будинку, r1 визначається залежно від глибини приміщення b = 7 м до висоти верху вікна, від рівня робочої поверхні h = 3 м, відносно відстані l = 6 м розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення, відносно довгі приміщення lп = 4 м, до його глибини b = 6,25м, середньозваженого коефіцієнта приміщення, що розраховується за формулою

,

де 1, 2, 3 - коефіцієнт відбиття відповідно побіленої стелі, пофарбованих стін і підлоги, за таблицею дорівнюють 1=0.7, 2=0.5, 3=0.1, S1, S2, S3 – площі стелі, стін, підлоги, S1=35м2, S2=76м2, S3=25м2.

При відношенні b/h = 7/3 = 2.3; l/b = 6/7 = 0.86; lп/b = 5/6 = 0.71; порівн = 0,45; одержимо r1= 2,45, еб - геометричний КПО в розрахункової точці при бічному висвітленні:

еб = 0,01∙(n1∙n2),

де n1 = 9 - кількість променів згідно нормативної документації, що проходять від неба через світлові прорізи в розрахункову точку на поперечному розрізі приміщення, n2 = 45 - кількість променів, що проходять від неба через світлові прорізи в розрахункову точку на плані приміщення.

еб = 0,01∙(n1∙n2) = 0,01∙9∙45 = 4,05,

ер = еб∙q∙r1∙T0/Kз = 4,05∙0,6∙2,45∙0,56/1,2 = 2,49.

Фактичне значення КПО більше нормованого КПО ( е =1,7).

З цього можна зробити висновок, що умови зорової роботи в лабораторії, де проводиться розробка відповідають нормам.

Розрахунок штучного освітлення робочого місця. Перевіримо освітленість, що забезпечується загальним рівномірним штучним освітленням. Для визначення освітленості застосуємо метод коефіцієнта використання світлового потоку.

Як джерело світла використовуємо люмінесцентні лампи ЛБ–80 потужністю 80 Вт. Застосовуються світильники ПВЛМ чи ЛСПО62∙80–08.

Освітленість дорівнює:

,

де N =12 - кількість світильників у приміщенні; Ф0 =5220 Лм - світловий потік світильника; Kз – коефіцієнт запасу; S = 35 м2 - площа освітлюваного приміщення; – коефіцієнт використання світлового потоку. Визначається в залежності від індексу приміщення i коефіцієнтів відбиття стелі, 1= 0,7, стін 2= 0,5, підлоги 3 = 0,1.

,

де l = 7м - довжина приміщення; b = 5м - ширина приміщення; h = 3м - висота підвісу світильників; i = 7∙5/(3∙(7+5)) = 0,96.

Визначаємо = 0,34.

При використанні люмінесцентних ламп у примі-щеннях з повітряним середовищем, що містить менше за 1мг/м3 пилу; Кз = 1,5; Z=1,1 - коефіцієнт нерівномірності освітлення

E =12∙5220∙0,34/(35∙1,5∙1,1) =368,78 Лк.

Норма загального освітлення робочих місць (контраст об'єкта розрізнення середній, фон середній, розряд зорової роботи 3В; робота високої точності) складає 300 Лк. Фактичне Е більше необхідного, і норми СНиП ІІ–4–79/85 виконуються.

На робочому місці монтажу РЕА комбіноване освітлення повинне забезпечити освітленість місця Енорм =750Лк. Загальне освітлення забезпечує 369 Лк, місцеве повинно бути Енорм – Езаг = 750 – 369 = 381Лк. Застосуємо джерело місцевого освітлення МЛ–2x80. Перевіримо чи забезпечить даний світильник необхідну освітленість

,

де N =1 - число світильників; Е - освітленість, яку забезпечує місцевий світильник; Кз =1,5 - коефіцієнт запасу; n = 2 - число ламп у світильнику;

Ф0 = 4070 Лм - світловий потік лампи ЛД80; = 1,2 - коефіцієнт, який враховує збільшення освітленості від навколишніх предметів; L =100 - умовна освітленість за графіком; =1 - враховує кут нахилу робочої площини, тоді

E=2∙4070∙100∙1∙1,2∙1/1000/1,5 = 651,2.

Комбіноване освітлення з джерелом МЛ–2x80 забезпечить необхідну освітленість на робочому місці монтажника (651,2 >381).

1. Електробезпека при виготовленні мікшерного пульта.

Відповідно до ГОСТ 12.2.007.0-75, розробляемий мікшерний пульт відноситься до I класу електробезпеки. Все інше наявне в приміщенні обладнання, де виготовляється прилад можна віднести до I та ІІ (ВДТ, ПЕОМ)класів щодо електрозахисту, це устаткування має робочу ізоляцію і приєднується до електро мережі за допомогою трьох контактних вилок, один з контактів якої з'єднується з контактом розетки, яка заземлює.

Приміщення цеху за ступенем небезпеки поразки людей електричним струмом згідно ОНТП 24-86 та ПБЕ можна віднести до приміщень без підвищеної небезпеки, тому що:

- відносна вологість повітря не перевищує 75%;

- матеріал підлоги (паркет) є діелектриком;

- температура повітря не досягає значень, великих 35 0С;

- відсутня можливість одночасного дотику людини до дотику з землею, металоконструкціями будинків, технологічними апаратами, механізмами і т.д., з одного боку, і до металевих корпусів електроустаткування - з іншого.

Використовується 3-х фазна мережа з глухо заземленою нейтраллю та зануленням з використанням автоматів струмового захисту.

Розрахунок електромережі на відключаючу здатність У табл.7.3 приведені гранично допустимі значення напруг дотику, В, та сили струмів, мА, при аварійному режимі електроустановок напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю чи ізольованою нейтраллью на частоті 50 Гц.

Захисті мережі здійснюється автоматом струмового захисту, що має час спрацьовування t_СПР = 0,2 сек та номінальний струм І ном =15 А.

Напруга корпуса Uк електроустановки відносно землі в аварійному режимі роботи при однофазному короткому замиканні становить:

Uк = Uф∙R0/(R0 + Rф),

де Uф - напруга фази; Rф - опір фазового проводу; R0 - опір нульового проводу.

Приймаємо Uф =220В, Rф = R0 = 1 Ом.

Uк = 220∙1/(1 + 1) =110 В.

Таблиця 7.3 - Гранично допустимі значення напруг

Отримана напруга згідно з ГОСТ 12.1.038-88 не перевищує гранично припустимого значення напруги дотику Uпр = 250 В, при тривалості дії tд = 0,2 сек.

Струм короткого замикання:

Iк.з.. = 220/(1+1) = 110 А.

Iк.з. > 1,25∙Iном =1,25∙15 = 21 А, 110 А > 21 А.

За ПУЕ та ПБЕ для електроустановок з напругою до 1000 В опір заземлення пристроїв не повинно перевищувати 4 Ом.

Перевірочний розрахунок заземлюючого пристрою. Ґрунт який знаходиться біля будинку, де розташований наш пристрій характеризується, як садова земля, і має рекомендований для розрахунків питомий опір 5000 Ом*см.

Для стрижньового типу заземлювача.

R1= ,

де l >> d, –питомий опір ґрунту.

Вертикальні електроди виконують у вигляді стрижнів (d =12 мм, l =5 м), як заземлюючий провідник, з смугової сталі.

Провідники, що заземлюють, між собою і з заземленням з'єднуються зварюванням, а з корпусом устаткування, що заземлюють, за допомогою болтів:

R_{1електрода}=(5000/ ∙500)∙Ln(4∙5∙1000/12) = 11,13Ом.

Визначимо необхідну кількість рівнобіжних з'єднаних заземлювачів:

n1= R_{1електрода} /R_{Максимально допустиме}∙ 1,

де 1- коефіцієнт використання заземлювача дорівнює 0,4, тоді

n1=11,13/4∙0,4 = 6,95, округлимо до 7, тоді Rфакт пов= R1/n∙ . Rфакт пов - фактичне значення вторинного опору, R одного поділене на кількість заземлювачів

Rфакт пов = 11,13/7∙0,4 = 3,95 Ом.

З порівняння випливає, що 3,95 < 4. Таким чином Rфакт відповідає вимогам ГОСТ 12.1.030-81.

1. 7.3 Заходи щодо поліпшення умов праці на робочому місці

2. Розрахунок вентиляції ділянок пайки

Експлуатація ділянок пайки, які не обладнаних місцевою витяжною вентиляцією, забороняється. Вентиляційні установки повинні включаться до початку робіт і виключаться після їхнього закінчення. Робота вентиляційних установок повинна контролюватися спеціальною світловою сигналізацією. Місцеві відсоси від зон пайки повинні обслуговуватися окремою, вентиляційною установкою.

В зоні ручної пайки швидкість спрямованого потоку, створюваного місцевими відсосами повинна на 0,2м/с перевищувати рухливість повітря в зоні пайки і бути не менше 0,5м/с.

Застосуємо шарнірно–телескопічні відсоси прямокутної форми з гострими крайками, які встановлюємо у вертикальній площині столу.

Кількість повітря, що відсмоктується, для прямокутних отворів з гострими крайками:

L = (S +7,7∙E^0.63∙Х^1,4)V_X,

де S - площа всмоктувального отвору, м2; E - велика сторона прямокутного усмоктувального отвору, м; E =(0,14 0,28) м; X - відстань до зони пайки, (Х = 0,1 0,3 м).

Менша сторона прямокутного усмоктувального отвору визначається з оптимального співвідношення між сторонами всмоктувальної щілини В и Е, при якому кількість повітря, що відсмоктується, буде мінімальним.

Вибираємо Е = 0,2м, Х = 0,2м; тоді одержуємо B/E = 0,24, В = 0,24∙E = 0,24∙0,2 = 0,048 м.

Площа усмоктувального отвору дорівнює S = B∙E = 0,2∙0,048 = 0,0096 м2.

Визначимо кількість повітря, що відсмоктується:

L = (0,0096 + 7,7∙0,2∙0,36∙0,211,4)∙0,5 = 280 м3/год.

Визначимо концентрацію аерозолю свинцю в повітрі робочої зони за формулою

С = 0,6. y. n. t.N/(V+L.t),

де у - питоме утворення аерозолю свинцю; n - кількість пайок за хвилину;

N - кількість роб. місць; V- об’єм приміщення, м; t - тривалість зборки виробу, год.

У нашому випадку: y = 0,02мг/100 пайок, n =4, T = 8 год, N = 1, V = 22,5м3.

Тоді С = 0,6∙ 0,02∙4∙8∙2/(22,5 + 280∙8) = 0,0001мг/м3.

Отже, за даних умов технологічного процесу концентрація аерозолю свинцю в повітрі робочої зони не буде перевищувати гранично допустиму концентрацію 0,01мг/м3 за ГДК, тобто немає необхідності у вентиляції ділянок пайки.

1. 7.4 Пожежна безпека

В робочому приміщенні виконані усі вимоги НАПБ.А.01.001–95 «Правил пожежної безпеки в Україні».

Згідно з ОНТП 24-86 та СНиП2.09.02-В5 приміщення, де виконуються електромонтажні роботи, по рівню пожежної та вибухонебезпеки належать до категорії В (пожежнонебезпечні). В приміщенні знаходяться тверді горючі речовини, що нездатні переходити зважений стан, тому робочі зони приміщення по пожежонебезпеці належать згідно з ПУЕ та ПБЕ до класу П-ІІа.

Причиною виникнення пожежі можуть стати порушення ізоляції струмоведучих дротів, коротке замикання, паління в приміщенні і порушення правил експлуатації електроприладів.

На випадок виникнення пожежі повинна бути забезпечена можливість безпечної евакуації людей через евакуаційні виходи. Потрібна кількість виходів ширина проходів та ступінь вогнестійкості будівлі повинна відповідати СНиП2.01.02-85 та СНиП 2.09.02-85.

В будівлі присутні три евакуаційні виходи: головний вихід - фасад і два виходи з бокових сторін.

Кількість, розташування та умови зберігання засобів для гасіння пожежі (вогнегасники, пожежні гідранти і т.п.) повинні відповідати ГОСТ 12.1.004-85 та ГОСТ 12.4.009-83, ІSO3941-77.

В приміщенні встановлені 2 вогнегасники ОУ-8 – вуглекисневих восьмилітрових для гасіння електроустановок напругою до 1000В.

Передбачаються наступні заходи з метою забезпечення пожежної безпеки:

- постійний контроль стану засобів пожежегасіння;

- контроль за станом ізоляції струмоведучих дротів;

- заборонено паління в приміщенні;

- неприпустимість перевантажень, перегріву при роботі обладнання;

- заборона експлуатації обладнання з саморобними запобіжниками;

- неприпустимість знаходження в приміщенні горючих та вибухонебезпечних речовин;

- друковані плати виготовляти із гетинаксу, текстоліту - пожежна небезпека цих матеріалів невелика.

2. Література

1. General description LM3915 Dot/Bar Display Driver / National Semiconductor, February 2001.

2. Dual operational amplifier BA4558 / Standard ICs.

3. General description CXA1352AS 2-channel 5 Elements Graphic Equalizer IC / SONY.

4. Операционные усилители / http://www.gaw.ru/html.cgi/txt/doc/op/op_1.htm

5. Принципиальные схемы аудио приборов / http://www.electronic-circuits.net/electonic-circuits-Audio.html.

6. Методичні вказівки до виконання організаційно-економічного розділу дипломних проектів. За редакцією А.Т. Чернявського – К.: НТУУ “КПІ”, 1999. – 66 с.

7. ГОСТ 12.1.007-76. ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности.

8. ГОСТ 12.2.007.0-75. ССБТ. Изделия электротехнические. Общие требования безопасности.

Характеристики

Список файлов ВКР