37253 (588032), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Природне походження об’єктів довкілля та відсутність їхнього вартісного виразу в трудових витратах обумовлюють застосування таксового методу обчислення заподіяної шкоди, умовно враховуючи розмір збитку природному середовищу та шкоди, завданої матеріалізованим об’єктам природи. Але, природноресурсове законодавство не передбачає такси і методики обчислення розміру збитку, заподіюваного усім видам природних об’єктів та їх ресурсів. Тому часто доводиться застосовувати загально цивільні методи встановлення розміру шкоди, заподіяної природним об’єктам та природному середовищу. Забезпечення повної компенсації природноресурсової шкоди юридичним і фізичним особам може бути досягнуто відшкодуванням збитків і стягненням неустойки. У таких випадках цивільно-правова відповідальність за правопорушення носить субсидіарний характер, що заповнює прогалини природноресурсового законодавства. Тому в подібних випадках норми цивільного права застосовуються для регулювання природноресурсових відносин, якщо вони не врегульовані спеціальним законодавством. Особливістю застосування цивільно-правової відповідальності до правопорушників природноресурсового законодавства є відшкодування шкоди, заподіяної власником джерела підвищеної небезпеки. Згідно ч. 3 ст. 69 екологічного закону особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

У зв’язку з тим, що метою цивільно-правової відповідальності в природноресурсових відносинах є відшкодування шкоди природному середовищу, здоров’ю людини, компенсації збитків власникам і природо користувачам, то при відсутності таких видів шкоди немає підстав для застосування цивільно-правової відповідальності. Однак, цю обставину не слід змішувати з відшкодуванням збитків та втрат власникам природних об’єктів та природо користувачам, що заподіяні правомірними діями. У подібних випадках має місце не цивільна відповідальність, а сплата гарантованих компенсацій за неодержані доходи, понесені втрати та зроблені вкладення в природний об’єкт, виведення природного об’єкту з господарського використання. Дисциплінарна відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків у сфері раціонального використання природних ресурсів покладається відповідно до норм Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року з наступними змінами і доповненнями. ¹¹ Однак слід зазначити, що дисциплінарна відповідальність за трудоправові порушення вимог природноресурсового законодавства може застосовуватися з дотриманням норм інших актів трудового законодавства. Підставою для покладення дисциплінарної відповідальності за трудоправові порушення природноресурсового законодавства є здіснення працівником дисциплінарної провини в процесі здійснення ним своїх трудових обов’язків, що порушують встановлені природоохоронні вимоги. У трудовій діяльності робітників та службовців такі правопорушення можуть проявлятися в різноманітних діях або бездіяльності: у невиконанні покладених трудових функцій по охороні та використанню природних об’єктів та їх ресурсів, у порушені процесу виконання робіт, у недотриманні технологічної дисципліни виконання робіт.

Суб’єктами дисциплінарної відповідальності в природноресурсових правопорушеннях є робітники, службовці, посадові особи підприємств, установи й організації, які знаходяться з останніми у трудових відносинах. Отже, дисциплінарна відповідальність обумовлюється наявністю трудових правовідносин і поза них застосовуватися не можуть. Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосована тільки одна з мір стягнення: оголошення догани або звільнення з роботи. Отже дисциплінарна відповідальність працівників, в обов’язки яких входило виконання природоохоронних функцій, за загальними нормами трудового законодавства не може виходити за межі його вимог. Тому за допущені правопорушення екологічного правопорядку працівників можуть бути покладені тільки зазначені дисциплінарні стягнення. Однак статутами, нормами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення покладаються органом, якому надано право прийому на роботу працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть покладатися також вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені з посади тільки за рішенням органу, який обрав їх на посаду, і лише за підставами, передбаченими законодавством. Безумовно, при притягненні до дисциплінарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання працівником своїх природоохоронних функцій слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства, зокрема стосовно термінів та порядку застосування дисциплінарних стягнень. Покладаються вони у формі видання наказу або ухвалення відповідного рішення, які підлягають доведенню до працівника під розпис. У випадках вчинення дисциплінарної провини, що спричинило матеріальну шкоду довкіллю, може застосовуватися матеріальна відповідальність у розмірах, в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством. Таким чином, у подібних випадках має місце трудоправова матеріальна відповідальність, яка пов’язана з трудовими відносинами, а не майнова цивільно-правова відповідальність, що зумовлена деліктними зобов’язаннями, передбаченими у цивільному законодавстві.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, трудоправова матеріальна відповідальність працівників за порушення вимог природноресурсового законодавства має цілу низку особливостей.

Вони полягають у наступному: працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі або організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків; при покладанні матеріальної відповідальності трудові права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності лише за пряму дійсну шкоду, лише у межах та в порядку, передбаченому законодавством, і за умови, якщо така шкода заподіяна підприємству.

Установі або організації винними протиправними діями працівника, трудоправова матеріальна відповідальність працівників, як правило, обмежується визначеною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; при наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної, чи кримінальної відповідальності; на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неотриманні підприємством, установою або організацією доходи та за шкоду, заподіяну працівником, який знаходився в стані крайньої необхідності; працівник який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її цілком або частково; за згодою власника або уповноваженого ним органу, працівник може передати для відшкодування заподіяної шкоди рівноцінне майно або виправити ушкоджений об’єкт.

При покладанні трудоправової матеріальної відповідальності на працівників за природоохоронні правопорушення слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства. Ними, наприклад, є: обмеження матеріальної відповідальності межами середньомісячного заробітку; визначення меж матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір заподіяної шкоди природним об’єктам перевищує її номінальний розмір: правомірне покладання повної матеріальної відповідальності; дотримання вимог визначення розміру шкоди та встановлення порядку її відшкодування. Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, відповідно до ч. 7 ст. 68 екологічного закону, за поданням державних органів охорони довкілля згідно з рішеннями їх уповноважених органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково¹².

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРИРОДНИХ ОБЄКТІВ ТА ЇХ РЕСУРСІВ

2.1 Застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства

Природа є самодостатньою об’єктивною реальністю, яка здатна існувати без будь-якого втручання і незалежно від людського усвідомлення закономірностей її функціонування. Проте життя людини та існування суспільства завжди були і залишаються об’єктивно пов’язаними з природним середовищем та використанням природних ресурсів. Це підтверджує тезу про те, що людина і суспільство є продуктами розвитку природи і залишаються її частинами, залежними від існування природи. Безліч видів взаємодії людини і суспільства з природним середовищем на різних етапах їх існування умовно можна назвати природокористуванням. У літературі воно визначається як процес взаємодії людини з природою, що здійснюється з допомогою тих чи інших способів включення природних об’єктів у сферу життєдіяльності людини з метою задоволення її різноманітних потреб.

В життєдіяльності людини і суспільства протиріччя між економічними й екологічними інтересами знаходять прояв у наступному: чим більше природних ресурсів вилучається з природного середовища для задоволення матеріальних потреб людини і суспільства, тим гірше якісний стан природного середовища, що знижує екологічні умови існування людини і суспільства. Тому задоволення одних інтересів повинно враховувати інші інтереси. Ними не можна вільно поступатися, наприклад, шляхом збільшення чи скорочення одних інтересів порівняно з іншими. Навпаки, їх пропорційна залежність об’єктивно закладена у закономірностях існування людини за рахунок природних багатств. Нехтування або ігнорування вказаної закономірності призводить не тільки до кризи існування природи, а й до кризи буття самої людини як природної субстанції, суспільної кризи існування національних спільнот і кризи людства у планетарному масштаб. В першу чергу людина використовує для задоволення своїх потреб такі основні види природних об’єктів, як земельні ресурси, гірничі ресурси, водні ресурси та ліси. Звичайно, це користування не має бути самовільним, тому держава покладає на природо користувачів юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність нерозривно пов’язана з державою, нормами права, обов’язками і протиправними діями громадян та їх об’єднань і юридичних осіб. Держава покладає юридичну відповідальність на суб’єктів права незалежно від їх волі й бажання. Тому ця відповідальність має державно-примусовий характер. Цим вона відрізняється від соціальної відповідальності. Основна риса юридичної відповідальності – штрафне, каральне призначення. При цьому кара – це не самоціль, а засіб перевиховання правопорушника. Поряд з каральною юридична відповідальність виконує право відновну функцію. Вона сприяє відновленню суб’єктивних прав особи чи законних інтересів держави. Будь-яка форма юридичної відповідальності застосовується за вчинення відповідного правопорушення: дисциплінарного або адміністративного проступку, кримінального злочину, цивільно-правового порушення.

Земельні правопорушення являють собою негативні соціальні явища, оскільки зазіхають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечувати раціональне використання й охорону земель та захист осіб, які використовують земельні ділянки. Причинами правопорушень у галузі земельного права нерідко є недоліки правового регулювання земельних відносин, відсутність належного обліку кількості та якості земель, контролю за станом використання земельного фонду, недостатня поінформованість населення щодо земельного законодавства. Суб’єктами земельних порушень можуть бути як окремі громадяни та посадові особи, так і працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути й державні органи, що незаконно розпоряджаються державним фондом чи допускають інші порушення норм земельного права. Суб’єкти земельних правопорушень – фізичні та юридичні особи – не обов’язково є землекористувачами чи суб’єктами земельних відносин. Земельні правопорушення можуть вчиняти, наприклад, проектні організації, які розробляють проекти землеустрою, будівництва підприємств, забудови населених пунктів. Об’єктами земельних правопорушень можуть бути порушення права державної, колективної та приватної власності на землю, існуючий порядок землекористування й охорони земель, права й інтереси окремих громадян, підприємств, установ та організацій. Таким чином, узагальненим об’єктом земельних правопорушень є земельний лад, встановлений чинним законодавством.

Змістом земельних правопорушень є дії (чи бездіяльність), що суперечить вимогам норм земельного права. Вони за своєю природою є суспільно шкідливими і виступають у формі винних дій чи бездіяльності. Об’єктивна сторона земельного правопорушення – це конкретні діяння правопорушника, який посягає на земельні інтереси учасників земельних відносин, наприклад, знищення межових знаків, самовільне захоплення ділянки. Суб’єктивна сторона земельного правопорушення являє собою психічне ставлення суб’єкта до вчиненого протиправного діяння. ¹³Земельне правопорушення є підставою земельно-правової відповідальності, тобто застосування передбачених нормами права санкцій, які дістають вияв у таких способах впливу на правопорушників, що можуть бути застосовані лише до суб’єктів земельних правовідносин. Вони можуть застосовуватися до розпорядників земельного фонду, власників землі і землекористувачів. У цьому полягає специфіка земельно-правової відповідальності. У ст. 211 Земельного кодексу закріплено перелік видів порушень земельного законодавства. До них віднесено: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель за їх цільовим призначенням; порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; не проведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок. Наведений перелік не є вичерпним. Тому законодавством України можуть бути встановлені й інші види земельних правопорушень. До них, зокрема, можна віднести придбання земельних ділянок за рахунок доходів, отриманих від злочинної діяльності, та інші види порушень земельного законодавства. Таким чином, земельне правопорушення являє собою винну, протиправну дію чи бездіяльність, що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої країни. Земельні правопорушення залежно від ступеня їх суспільної небезпечності можна поділити на злочини і проступки. Злочинами у галузі земельного правопорядку вважаються діяння, закріплені, як такі у Кримінальному кодексі України. Інші неправомірні дії, що порушують земельний правопорядок, визнаються проступками. У теорії права їх часто підрозділяють на цивільно-правові, дисциплінарні та адміністративні. Найбільш загальна класифікація земельних правопорушень, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність, дозволяє виділити такі групи неправомірних дій: порушення затвердженої містобудівної документації при відведенні земель і протиправні дії посадових та юридичних осіб, що спричинили самовільне зайняття земель; порушення встановленого режиму використання земель з особливими умовами їх використання; нераціональне використання сільськогосподарських земель, невиконання обов’язкових заходів щодо поліпшення якості земель та охорони ґрунтів від водної, вітрової ерозії та запобігання іншим негативним процесам; використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, а також способами, що приводять до псування земель; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання приписів посадових осіб, які здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель; порушення прав і законних інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів. Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Вона настає за вчинення злочину, яким визнається винне суспільно небезпечне діяння, заборонене Кримінальним кодексом України, під загрозою покарання. Кримінальні відповідальності за порушення земельного законодавства притаманні такі ознаки: виключно особистий характер, особливий характер притягнення особи до цього виду відповідальності, обмеженість підстав її виникнення.

Характеристики

Список файлов ВКР